Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №320/52165/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м. Київ справа №320/52165/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 09.05.2023 року № 522 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки № НОМЕР_1 на постійне проживання, виданих громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 02.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на відсутності правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, до Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС ум. Києві та Київській області надійшов лист від 23.03.2023 №8010.4-10855/8010.4.0-23 з інформацією про набуття громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якого долучено заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням від 15.10.2020 та рішення про оформлення набуття громадянства України від 11.01.2021.

У зв`язку із надходженням вказаної інформації, здійснено перевірку матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

Проведеною перевіркою встановлено, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 , 17.04.2014 звернулась до Дарницького РВ ТУ ДМС України в м. Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, оскільки її мати народилася на території, що входила на момент її народження до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).

30.07.2014 Дарницьким РВ ГУ ДМС України в м. Києві прийнято рішення про надання вказаній іноземці дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

Громадянку російської федерації ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 06.08.2014 та у подальшому, в порядку обміну, посвідкою - серії НОМЕР_1 від 21.12.2016.

У зв`язку з наведеним, рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 09.05.2023 року № 522 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та скасовано посвідку № НОМЕР_1 на постійне проживання, видані громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України» №2235-ІІІ від 18.01.2001 (далі - Закон №2235) визначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 Закону №2235 іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

У відповідності до частин другої, третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001 (далі - Закон №2491) визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно статті 3 Закону №2491 правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №2491 дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України; 6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

Статтею 12 Закону №2491 визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 (далі - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до пункту 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що дозвіл на імміграцію може бути виданий лише особам, які не є громадянами України. Закон №2491 встановлює перелік підстав, з яких може бути скасований дозвіл на імміграцію, який не є вичерпним. Такий дозвіл може скасований як з підстав, передбачених Законом №2491, так і в інших випадках, передбачених законами України.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, стала та обставина, що було прийнято рішення про набуття позивачкою громадянства України. А саме, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, відповідач послався на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України.

Проте, при посиланні у спірному рішенні на пункт 6 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ відповідачем не зазначена норма Закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну, крім тих, що наведені у статті 12 Закону №2491.

З огляду на зазначене, вказані відповідачем мотиви висновку, які в подальшому стали підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивача, не є обґрунтованими, з огляду на те, що вказані норми Закону не містять підстав, за яких особа може бути позбавлена дозволу на імміграцію.

Відтак, підстава, за якої відповідачем скасовані дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання не мають конкретної причини, а містять лише відсилання на інші випадки, передбачені законами України. Однак, в оскаржуваному рішенні відповідач такий конкретний «інший випадок», який би був передбачений законами України як підстава для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не вказав.

У свою чергу, суд зазначає, що із обставинами набуття громадянства України, невиконанням обов`язку припинити іноземне громадянство, а також і скасування рішення про набуття громадянства України, норм чинного законодавства не пов`язують підстави для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не вказав.

Відповідачем у рішенні не вказано жодних законних обґрунтувань на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття та без урахування принципу пропорційності, тому таке рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 09.05.2023 року № 522 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки № НОМЕР_1 на постійне проживання, виданих громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.