Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №640/4974/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м. Київ № 640/4974/22

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелицю А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору НОМЕР_1 від 20.07.2021 з ОСОБА_1 , державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовським Ігорем Анатолійовичем;

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 29.07.2021, винесену державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовським Ігорем Анатолійовичем.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору та подальшою її реалізацією шляхом відкриття виконавчого провадження щодо такого стягнення, оскільки фактичного виконання рішення суду державним виконавцем не відбулося, а повернення виконавчого документа стягувачу було здійснено без реального примусового стягнення коштів з боржника.

Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.

Таким чином, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

До Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого листа №3594553/17, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 13.11.2018.

Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича від 11.08.2020 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа №3594553/17, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 13.11.2018 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 142162,50 грн.

Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича від 20.07.2021 виконавчий документ (виконавчий лист) №3594553/17 від 13.11.2018, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 13.11.2018, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 142162,50 грн, повернуто стягувачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У подальшому, державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовським Ігорем Анатолійовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 щодо примусового виконання постанови № НОМЕР_1, виданої 20.07.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 14216,25 грн.

Вважаючи прийняту постанову про стягнення виконавчого збору і виконання такої постанови шляхом відкриття виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що встановлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 №1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016, (далі - Закон №1404-VIII, в редакції на день виникнення спірних правовідносин з винесення оскаржуваних постанов).

За визначенням статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Засади виконавчого провадження передбачені частиною першою статті 2 Закону №1404-VIII, зокрема виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень.

Статтею 3 Закону №1404-VIII визначено перелік рішень та виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, до яких відповідно до пункту 1 частини першої указаної норми віднесено, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Вимоги до виконавчого документа установлені статтею 4 Закону № 1404-VIII.

Згідно із статтею 10 Закону №1404-VІІІ, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У силу вимог частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Спірним у даних правовідносинах є прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 20.07.2021 у виконавчому провадженні майнового характеру, що було відкрито 11.08.2020.

Частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

З аналізу вказаної номи слідує, що розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.

Матеріали справи свідчать, що оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 20.07.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 винесено у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу за заявою, відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.

У силу вимог частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З аналізу наведених правових норм Закону №1404-VІІІ, що регулюють стягнення виконавчого збору, вбачається, що цим Законом передбачено два шляхи вирішення цього питання державним виконавцем.

У першому випадку, зміст положень статей 26, 27 Закону №1404-VIII свідчить, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

В іншому випадку, таке питання вирішується в порядку, встановленому частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ, а саме: постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №580/11774/23.

Таким чином, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 20.07.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 винесена після повернення виконавчого документа стягувачу за його (її) заявою, що узгоджується з приписами частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII.

Посилання позивача на те, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без фактичного стягнення боргу з боржника та за наявності повернення виконавчого документа стягувачу за його (її) заявою створюються ризики подвійного стягнення збору або його стягнення без реального виконання рішення суду, є безпідставними. Такі доводи ґрунтуються на тлумаченні положень Закону №1404-VIII в редакції, що діяла до внесення змін Законом від 03.07.2018 №2475-VIII, натомість на час винесення оскаржуваної постанови застосовувалась інша редакція, яка передбачає інший підхід до визначення підстав для стягнення виконавчого збору.

Стверджуючи про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, позивач зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Державний виконавець не проводив будь-які виконавчі дії щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом №3594553/17, виданим Бориспільським міськрайонним судом Київської області.

Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у державного виконавця наявний обов`язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення за виконавчим документом.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01.08.2024 у справі № 640/11506/21 та від 25.05.2023 у справі № 420/1233/19.

Щодо посилань позивача на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження», які передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, тобто до внесення змін Законом №2475-VIII.

Такі відмінності в фактичних обставинах справи виключають можливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі, що розглядається.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору з дотриманням вимог Закону №1404-VІІІ, адже стягнення виконавчого збору є одним із обов`язкових заходів, які належить вчинити державному виконавцю у рамках виконавчого провадження.

Оскільки оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є правомірною, а доводи позивача щодо іншої постанови про відкриття виконавчого провадження з метою примусового виконання зазначеної постанови ґрунтуються виключно на твердженнях про її протиправність, суд не вбачає підстав для її скасування як такої, що винесена в межах законного виконання рішення про стягнення виконавчого збору.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ч.1 ст.272 КАС України.

Відповідно до ч.6 ст.287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.292, 293, 296, 297 КАС України.

Суддя Перепелиця А.М.