Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №320/9433/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Київ справа №320/9433/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у взятті на військовий облік ОСОБА_1 і внесення необхідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- зобов`язати Міністерства оборони України взяти на військовий облік ОСОБА_1 і внести необхідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- зобов`язати Міністерства оборони України видати військово-обліковий документ ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що відповідач фактично відмовив йому у взятті на військовий облік та створив ситуацію, за якої він не може отримати військово-обліковий документ, а відтак оформити новий паспорт громадянина України для виїзду за кордон. На думку позивача, чинне законодавство не врегульовує порядок взяття на військовий облік громадян України, які постійно проживають за кордоном та ніколи не перебували на військовому обліку, що свідчить про наявність законодавчої прогалини, яка повинна бути усунута шляхом застосування аналогії закону або аналогії права. Також позивач вважає, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади, який формує державну політику у сфері оборони та є держателем Реєстру, повинно забезпечити механізм реалізації його права на взяття на військовий облік.

Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем, оскільки повноваження щодо взяття громадян на військовий облік, внесення відомостей до Реєстру та видачі військово-облікових документів законом покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Відповідач вказав, що позивач не звертався до уповноваженого органу у порядку, визначеному законом, а надані йому листи мають виключно роз`яснювальний характер і не є рішеннями про відмову у взятті на військовий облік. Крім того, відповідач зазначив, що механізм звернення через дипломатичні установи поширюється лише на громадян, які були зняті з військового обліку, а не на осіб, які ніколи на ньому не перебували.

Ухвалою суду визнано необґрунтованою заяву представника ОСОБА_1 про відвід судді Панової Г.В. Матеріали адміністративної справи № 320/9433/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - передано до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід у відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду (суддя Басай О.В.) відмовлено у задоволенні заяви, поданої представником ОСОБА_1 , про відвід судді Панової Г.В. в адміністративній справі № 320/9433/25.

Ухвалою суду у задоволенні заяви позивача про залучення ІНФОРМАЦІЯ_1 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України, народився у Сирійській Арабській Республіці та постійно проживає за межами України, наразі в Об`єднаних Арабських Еміратах.

Як зазначає позивач, він один раз перебував на території України у віці 15 років, зареєстрованого місця проживання в Україні не має, паспортом громадянина України у формі внутрішнього паспортного документа не документувався та на військовому обліку раніше не перебував.

У зв`язку із закінченням строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивач звернувся до Посольства України в ОАЕ для оформлення нового паспортного документа. Посольство повідомило його про необхідність подання військово-облікового документа в електронній формі, а за його відсутності про можливість оформлення посвідчення на повернення в Україну.

У подальшому, як вказує позивач у позові, з метою можливості документування закордонним паспортом громадянина України, позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про взяття його на військовий облік, внесення відомостей до Реєстру «Оберіг» та видачу військово-облікового документа, зазначивши, що раніше на військовому обліку не перебував та військово-облікового документа не отримував.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.01.2025 № 116/2/1/6/5750 позивачу надано відповідь та роз`яснено, що зміни до Порядку організації та ведення військового обліку щодо взяття на облік через закордонні дипломатичні установи стосуються лише громадян, які були зняті з військового обліку у зв`язку з вибуттям за межі України, тоді як позивач ніколи на військовому обліку не перебував, а тому повинен особисто звернутися до районного (міського) ТЦК та СП.

Не погодившись із такою позицією, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, місця проживання або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина друга статті 14 Закону № 2232-XII передбачає, що взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Згідно з частиною шостою статті 14 Закону № 2232-XII громадяни України, які не стали на військовий облік призовників у визначений законом період, беруться на такий облік після особистого прибуття до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Частиною другою статті 36 Закону № 2232-XII встановлено, що особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 37 Закону № 2232-XII взяття на військовий облік, зняття з нього та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів здійснюються відповідними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, органами Служби безпеки України та відповідними підрозділами розвідувальних органів України у межах визначеної законом компетенції.

Правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Закон України від 16 березня 2017 року № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Відповідно до статті 5 Закону №1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України.

Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру, оперативні командування, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України.

Водночас органами ведення Реєстру є районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління та регіональні органи Служби безпеки України, а також відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Саме органи ведення Реєстру забезпечують внесення, актуалізацію та обробку персональних і службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Механізм організації та ведення військового обліку визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487.

Пунктом 8 Порядку № 1487 передбачено, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності, крім прямо визначених цим Порядком випадків.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти у визначених цим пунктом випадках особисто прибувають із відповідними документами до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Пунктом 52 Порядку № 1487 встановлено, що військовий облік громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, здійснюється районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, органами Служби безпеки України та відповідними підрозділами розвідувальних органів України на загальних засадах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №563 внесено зміни до Порядку № 1487 та передбачено спеціальний механізм взяття на військовий облік громадян України, які були зняті з військового обліку у зв`язку з вибуттям за межі України на строк понад три місяці.

Відповідно до підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку, що є додатком 2 до Порядку № 1487, такі громадяни можуть стати на військовий облік шляхом особистого прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або шляхом подання заяви через закордонну дипломатичну установу України.

Зазначена норма поширюється саме на громадян, які раніше перебували на військовому обліку та були зняті з нього у зв`язку з вибуттям за межі України.

Порядок оформлення, створення та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.

За змістом цього Порядку військово-обліковий документ оформлюється особі, відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Для отримання або заміни військово-облікового документа у паперовій формі громадянин особисто звертається з письмовою заявою до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пунктів 1, 4 та 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва.

Проте наведене Положення не наділяє Міністерство оборони України повноваженнями щодо безпосереднього взяття конкретних громадян на військовий облік, внесення їх персональних відомостей до Реєстру або видачі їм військово-облікових документів.

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права.

Водночас аналогія закону та аналогія права не застосовуються для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Спір у цій справі зводиться до визначення того, чи мав відповідач встановлений законом обов`язок здійснити взяття позивача на військовий облік, внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та видати йому військово-обліковий документ.

Як вже зазначалось, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Із системного аналізу статей 34 та 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та Порядку №1487 вбачається, що саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами, уповноваженими здійснювати військовий облік громадян, вносити відповідні відомості до Реєстру та оформлювати військово-облікові документи.

При цьому Міністерство оборони України, будучи головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері оборони та держателем Реєстру, здійснює формування державної політики, нормативно-правове регулювання та координацію діяльності підпорядкованих органів, однак законом не наділене повноваженнями щодо безпосереднього взяття конкретних громадян на військовий облік або внесення персональних відомостей до Реєстру.

Посилання позивача на те, що Міністерство оборони України координує діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, не змінює встановленого законом розподілу компетенції.

Координаційні повноваження не є тотожними владним повноваженням щодо прийняття індивідуальних адміністративних рішень стосовно конкретної особи.

Суд також не погоджується з доводами позивача про існування законодавчої прогалини, яка підлягає заповненню шляхом застосування аналогії закону або аналогії права.

Наявність спеціального порядку для громадян, які були зняті з військового обліку у зв`язку з вибуттям за кордон, сама по собі не свідчить про відсутність правового регулювання щодо осіб, які ніколи на військовому обліку не перебували. Нормативне регулювання розмежовує громадян, які раніше перебували на військовому обліку та були зняті з нього у зв`язку з вибуттям за межі України, і громадян, які ніколи на військовому обліку не перебували, передбачаючи для цих категорій різні механізми взяття на військовий облік.

Більше того, частина шоста статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України прямо забороняє застосування аналогії закону чи аналогії права для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади. Відтак суд не вправі покласти на Міністерство оборони України повноваження, які законом віднесені до компетенції іншого суб`єкта владних повноважень, або створити новий порядок взяття громадян на військовий облік.

Суд відхиляє посилання позивача на порушення статей 24 та 25 Конституції України.

Встановлений законодавством порядок військового обліку не позбавляє позивача можливості бути взятим на військовий облік у зв`язку з його місцем проживання, походженням або іншою ознакою. Вимога щодо особистого прибуття застосовується до громадян, які перебувають в однаковому з позивачем правовому становищі, тобто раніше не перебували на військовому обліку та не належать до категорій, для яких законодавством передбачено спеціальний порядок взяття на такий облік.

Відмінність між особами, які раніше перебували на військовому обліку та були зняті з нього у зв`язку з вибуттям за кордон, і особами, які ніколи на військовому обліку не перебували, зумовлена різним станом наявних у держави облікових відомостей та необхідністю первинного встановлення відповідних персональних і службових даних, а не місцем проживання особи.

Гарантія піклування та захисту громадян України, які перебувають за її межами, не передбачає обов`язку державного органу діяти поза встановленою законом компетенцією або запроваджувати щодо конкретної особи не передбачений законодавством спосіб реалізації військового обов`язку.

Суд ураховує, що відсутність відомостей про позивача у Реєстрі та неможливість формування військово-облікового документа ускладнюють отримання ним окремих консульських послуг. Водночас наявність для позивача несприятливих практичних наслідків сама по собі не доводить протиправності дій Міністерства оборони України та не створює у цього органу повноважень, яких законодавством йому не надано.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачу роз`яснено можливість оформлення посвідчення особи на повернення в Україну, а відтак він не позбавлений можливості повернутися в Україну та пройти встановлену законодавством процедуру взяття на військовий облік.

Суд також враховує, що листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.01.2025 № 116/2/1/6/5750 не прийнято індивідуального рішення про відмову у взятті позивача на військовий облік за результатами проходження ним установленої законодавством процедури. Позивачу повідомлено, що дистанційний спосіб взяття на військовий облік не передбачений для осіб, які раніше на військовому обліку не перебували, та роз`яснено необхідність особистого прибуття до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Водночас матеріали справи не містять доказів особистого прибуття позивача до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, подання ним необхідних документів та проходження процедури взяття на військовий облік у порядку, встановленому законодавством. Направлення заяви поштовим зв`язком до Міністерства оборони України та її подальший розгляд не є тотожними особистому зверненню до органу військового обліку у визначеному законом порядку.

Міністерство оборони України як держатель Реєстру забезпечує його функціонування та здійснює визначені законом організаційні й управлінські повноваження. Проте статус держателя Реєстру не наділяє Міністерство оборони України повноваженнями органу ведення військового обліку щодо безпосереднього взяття конкретної особи на облік, первинного внесення її персональних і службових даних та видачі їй військово-облікового документа.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що саме Міністерство оборони України допустило протиправну відмову щодо позивача, оскільки вчинення дій, про зобов`язання до яких просить позивач, не належить до безпосередньої компетенції відповідача.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги спрямовані на покладення на Міністерство оборони України обов`язків, які законом до його компетенції не віднесені, а тому правові підстави для їх задоволення відсутні.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати відповідно до статті 139 КАС України відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.