Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №240/2289/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/2289/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міського голови Малинської міської ради Житомирської області, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Малинської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного проогулу,

установив:

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Малинської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування розпорядження міського голови від 12 грудня 2025 року №451-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на посаді начальника управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Малинської міської ради та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами службового розслідування комісія вважала встановленим факт, який кваліфікується як кримінальне правопорушення. При цьому комісія не мала доступу до матеріалів кримінального провадження. Фактично за наслідками службового розслідування комісія визнала позивача винним у вчиненні злочину, якого він не вчиняв. Наведене, на переконання позивача, свідчить про порушення норм статей 62 та 124 Конституції України, статей 17 та 30 Кримінального процесуального кодексу України, які проголошують презумпцію невинуватості. Наголошує, що не порушував своїх посадових обов`язків діями, що інкримінуються як злочин у рамках кримінального провадження, а тому твердження про порушення присяги є безпідставним.

Ухвалою суду від 09 лютого 2026 року задоволено клопотання позивача та поновлено строк звернення до суду, позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено Малинській міській раді строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

13 березня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому Малинська міська рада просить у задоволенні позову відмовити. Також зазначає, що до заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач додав конверт адресатом якого є Малинський районний суд (номер поштового відправлення 1000815205840) та зазначив, що саме цим конвертом було надіслано позовну заяву до суду. Вважає, що такий конверт не може бути належним доказом, оскільки лише з одного конверту не можливо встановити, які саме документи ним надсилалися. Також зауважує, що у Малинському районному суді розглядається справа № 283/2576/25 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, тому наданий позивачем конверт можливо стосується саме справи № 283/2576/25, яка розглядається Малинським районним судом. Водночас належним підтвердженням направлення позовної заяви до Малинського районного суду Житомирської області міг бути опис вкладення до поштового відправлення. Враховуючи зазначене, доданий до заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду конверт, без опису вкладення, не доводить, що саме в ньому знаходилася позовна заява ОСОБА_1 , а не інший документ, який може стосується саме справи № 283/2576/25.

10 квітня 2026 року судом постановлено ухвалу, якою зобов`язано Малинський районний суд Житомирської області надати суду, протягом 10 (десяти днів) з моменту отримання цієї ухвали, інформацію, яким чином було подано позовну заяву по справі №283/93/26. а у випадку її подання засобами поштового зв`язку - надати копію конверта, в якому її було надіслано, та зупинено провадження у справі до дати отримання витребуваних доказів.

Після надходження витребуваних доказів ухвалою суду від 05 травня 2026 року запропоновано позивачу уточнити суб`єктний склад відповідачів та у зв`язку з чим уточнити позовні вимоги до них, зупинено провадження у справі до дати отримання заяви позивача.

На виконання вимог ухвали 26 травня 2026 року до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій відповідачами визначені міський голова Малинської міської ради (далі – відповідач-1) та Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Малинської міської ради (далі – відповідач-2, Управління) та заявлені позовні вимоги:

1) визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови від 12 грудня 2025 року №451-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

2) поновити на посаді начальника Управління;

3) стягнути з Управління середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалами суду від 26 травня 2026 року поновлено провадження у справі, замінено відповідача з Малинської міської ради на Міського голову Малинської міської ради, залучено до участі у справі як співвідповідача Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Малинської міської ради та установлено відповідач строк для подання відзиву на позов протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали.

30 червня 2026 року до суду надійшли відзиви відповідачів, у яких вони просять у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-1 зазначає про пропущення позивачем строку звернення до суду. Наголошує на дотриманні вимог законодавства під час призначення та проведення службового розслідування. Під час розслідування було встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді, використав службове становище для одержання неправомірної вигоди. Така поведінка посадової особи є такою, що дискредитує орган місцевого самоврядування та несумісна з принципами доброчесності, порядності та законності, які мають бути притаманні посадовим особам публічного управління. Враховуючи викладене, комісія дійшла висновку, що дії ОСОБА_1 мають ознаки порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування, не сумісного з продовженням роботи на посаді, що є підставою для звільнення. Зауважує, що сам факт вручення позивачу повідомлення про підозру був лише взятий комісією до відома під час проведення службового розслідування, але не був самостійною підставою для прийняття рішення про його звільнення. Акцентує увагу, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви №11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97).

Відповідач-2 зазначає, що вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, а також про поновлення на посаді не можуть бути адресовані Управлінню, оскільки таке не є належним відповідачем у цій частині спору. На час подання відзиву відсутнє судове рішення, яке б набрало законної сили та яким було б визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови Малинської міської ради Житомирської області № 451-к від 12 грудня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 » або поновлено його на посаді. Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку є похідною від основної вимоги про поновлення на посаді та не може бути задоволена окремо від вирішення питання щодо правомірності звільнення.

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що ОСОБА_1 розпорядженням міського голови від 09 вересня 2021 року №4250к призначений, як такий, що пройшов за конкурсом, на посаду начальника Управління з 10 вересня 2021 року. Також названим розпорядженням позивачу присвоєно 11-й ранг посадової особи місцевого самоврядування, посада якої віднесена до 5-ї категорії класифікації посад.

10 вересня 2021 року ОСОБА_1 підписав присягу посадової особи місцевого самоврядування.

19 серпня 2025 року старший слідчий Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області звернувся до Малинської міської ради з проханням виконати ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 14 серпня 2025 року №296/8903/23, якою застосовано до ОСОБА_1 захід забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади начальника Управління в межах строку досудового розслідування, а саме до 10 жовтня 2025 року.

Розпорядженням міського голови від 20 серпня 2025 року №298-к «Про відсторонення від посади» з 14 серпня 2025 року ОСОБА_1 відсторонена від посади начальника Управління до 10 жовтня 2025 року.

10 жовтня 2025 року міським головою підписане розпорядження №372-к «Про проведення службового розслідування та відсторонення від посади», яким, керуючись статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», Кодексом законів про працю України, враховуючи вручення повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (одержання неправомірної вигоди) посадовій особі ОСОБА_1 , вирішено:

1) провести службове розслідування стосовно начальника Управління – ОСОБА_1 ;

2) визначити предмет службового розслідування: встановлення обставин невиконання або неналежного виконання посадовою особою місцевого самоврядування начальником Управління ОСОБА_1 службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, а також недодержання вимог законодавства;

3) для проведення службового розслідування утворити комісію та затвердити її склад;

4) комісії протягом 2 місяців провести службове розслідування, за результатами якого скласти акт службового розслідування, який подати на розгляд міському голові;

5) відсторонити начальника Управління ОСОБА_1 від здійснення повноважень за посадою на час проведення службового розслідування без збереження заробітної плати.

11 грудня 2025 року комісією складений акт службового розслідування, в якому викладені обставини, встановлені під час розслідування. Зазначено, що поведінка посадової особи є такою, що дискредитує орган місцевого самоврядування та несумісна з принципами доброчесності, порядності та законності, які мають бути притаманні посадовим особам публічного управління.

Ураховуючи викладене, комісією вбачається, що дії ОСОБА_1 мають ознаки порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування, не сумісного з продовженням роботи на посаді, що підпадає під підстави звільнення.

Згідно протоколу засідання комісії з службового розслідування стосовно начальника Управління ОСОБА_1 від 11 грудня 2025 року комісія рекомендувала звільнити позивача за порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», абзац 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

12 грудня 2025 року міським головою підписане розпорядження №450-к «Про результати службового розслідування», яким, розглянувши акт службового розслідування від 11 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_1 , начальника Управління, керуючись законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування»:

завершено службове розслідування;

акт службового розслідування від 11 грудня 2025 року взято до уваги;

у зв`язку з установлення за результатами службового розслідування факту порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування, що є підставою для припинення служби, застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення;

доручено службі персоналу підготувати проєкт розпорядження міського голови про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління.

Розпорядженням міського голови «Про звільнення ОСОБА_1 » від 12 грудня 2025 року №451-к, відповідно до статті 11, частини 1 статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», розпорядження міського голови від 12 грудня 2025 року №450-к «Про результати проведення службового розслідування, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління за порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Уважаючи таке розпорядження протиправним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача-1 про порушення позивачем строку звернення до суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 цієї правової норми для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Так, згідно частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд звертає увагу, що предметом цього спору є, зокрема, вимоги про визнання протиправним та скасування рішення роботодавця про звільнення з посади та поновлення на роботі.

Отже, згідно положень частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України такий позов мав бути поданий протягом місяця від моменту ознайомлення позивача із оскаржуваним рішенням.

Як установлено судом позов про оскарження відповідного рішення поданий ОСОБА_1 спочатку до Малинського районного суду Житомирської області, а одразу після отримання ухвали названого суду про повернення позовної заяви – такий позов поданий до Житомирського окружного адміністративного суду.

Суд зауважує, що згідно усталеної судової практики, а також позиції Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на звернення до суду не повинно ґрунтуватися на формальному підході, а застосування положень законодавства щодо строків звернення до суду не повинно ставати підставою для обмеження права особо на доступ до правосуддя.

З огляду на викладене, а також те, що дії позивача свідчать про відсутність зайвих зволікань щодо вчинення дій, направлених на оскарження рішення про звільнення, зокрема, звернення до суду з відповідним позовом, суд ухвалою від 09 лютого 2026 року поновив позивачу строк звернення до суду.

Доводи відповідача про ненадання позивачем доказів того, що наданий конверт містив саме позовну заяву про оскарження рішення про звільнення, а тому не підтверджує своєчасність звернення з відповідним позовом до суду, суд до уваги не приймає, оскільки такі спростовуються інформацією, отриманою судом з Малинського районного суду Житомирської області 22 квітня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року №2493-ІІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2493-III).

Відповідно до статті 1 названого Закону служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 2 цього Закону закріплено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з приписами статті 4 Закону України № 2493-IIІ, служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Відповідно до статті 11 Закону України №2493-IIІ, громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці 2 частини 1 статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов`язки».

Посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення Присяги.

Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює Присягу своїм підписом.

Підписаний текст Присяги зберігається за місцем служби.

Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення Присяги.

Особа, яка відмовилася від складення Присяги (за винятком осіб, обраних на посади, зазначені в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), вважається такою, що не вступила на посаду, а рішення про її призначення, обрання чи затвердження вважається таким, що втратило юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України № 2493-IIІ, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, зокрема, у разі порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону.

Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 з наступними мінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Порядок № 950).

Пунктом 1 названого Порядку визначено випадки, в яких може бути проведено службове розслідування. Один з таких випадків – недодержання особою законодавства про службу в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 такого Порядку рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем`єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Згідного з пунктом 8 Порядку № 950 за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються:

факти, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, строк перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування;

заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, стосовно якої проведено службове розслідування;

висновки службового розслідування, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру;

обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі потреби винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

Спірні правовідносини у справі виникли з приводу звільнення позивача зі служби в органах місцевого самоврядування за порушення Присяги.

Положеннями статті 7 Закону України 2493-ІІІ передбачено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», №Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і Законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим – також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Окрім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі, зокрема, порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону (абзац 2 частини 1 статті 20 Закону України №2493-ІІІ).

Верховний Суд, неодноразово аналізуючи в своїх рішеннях текст присяги державного службовця (міститься в законах України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII та від 10 грудня 2015 року № 889-VIII), який є майже аналогічним тексту Присяги посадової особи місцевого самоврядування, дійшов таких правових висновків.

З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця.

Аналогічний висновок міститься у рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011.

За такого правового регулювання порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги – це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Отже, звільнення за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування.

При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.

Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.

Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень.

Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.

Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

З огляду на схожість змісту присяг державного службовця та посадової особи органу місцевого самоврядування, а також мети, з якою ці особи приймають відповідну Присягу, вступаючи на службу, ця правова позиція є застосовною до спірних правовідносин та підлягає врахуванню судом.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 грудня 2019 року у справі №1340/5975/18 та від 29 січня 2020 року у справі № 452/1661/16-а, від якої відступу зроблено не було.

Пунктом 1 Порядку № 950 визначено випадки, в яких може бути проведено службове розслідування. Один з таких випадків – недодержання особою законодавства про службу в органах місцевого самоврядування.

За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються: факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов`язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань); заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення; висновки службового розслідування, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством. У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (абзац 1, 2, 3 пункту 8 Порядку № 950).

Суд зауважує, що із дотриманням приписів Порядку №950 відповідач-1 як особа, яка призначала позивача на посаду, прийняв рішення про призначення службового розслідування. Таке розслідування проведено комісією, яка отримала пояснення позивача за фактом вручення йому підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд зауважує, що позивач у своїх поясненнях під час службового розслідування підтвердив факт зустрічі із особою, яка у рамках кримінального провадження була допитана як свідок, який повідомив про вимагання у нього неправомірної вигоди позивачем.

За результатами ознайомлення з ухвалою Корольовського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2026 року у справі 296/8903/25, якою задоволено клопотання старшого слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції Житомирської області та застосований до ОСОБА_1 захід забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади начальника Управління, суд уважає за необхідне зауважити на таке.

Згідно мотивувальної частини названої ухвали суду надані докази на підтвердження неодноразових зустрічей позивача із особою, в якою він, за інформацією слідства, вимагав отримання неправомірної вигоди.

Під час проведення службового розслідування позивач зазначив тільки про одну зустріч з особою. При цьому, жодних пояснень, чому така зустріч була проведена поза межами службового кабінету та чому необхідні для розгляду скарги документи були отримані саме таким чином, а не шляхом направлення офіційного запиту, позивач під час проведення службового розслідування не надав.

Наведене, на переконання суду, не спростовує висновок комісії про порушення позивачем Присяги, оскільки вчинені ним дії підривають довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органу місцевого самоврядування та унеможливлюють подальше виконання ним своїх обов`язків.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час розгляду справи судом, установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV у відповідній редакції суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, ураховуючи те, що позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, яка не знайшла свого правового обґрунтування, суд уважає, що позов задоволенню не підлягає.

Правові підстави для застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства відсутні.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

17.08.26