Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №240/25320/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/25320/24

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.06.2024 №262940017491 про відмову в призначенні їй пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати їй до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.09.1981, а саме з 29.11.1989 по 20.09.1994, та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 20.06.2024 №262940017491, яким відмовило їй у призначені пенсії через відсутність необхідного страхового стражу в розмірі не менше 30 років. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області її страховий стаж становить лише 30 років. Позивач вважає такий розрахунок стажу невірним та зазначає, що пенсійний орган безпідставно не зарахував їй до страхового стажу періоди роботи з 29.11.1989 по 20.09.1994, які підтверджуються відомостями, зазначеними в трудовій книжці НОМЕР_1 . Зазначає, що невідповідність у зазначенні в трудовій книжці її прізвища російською мовою із паспортними даними не може бути підставою для не зарахування вказаного періоду до страхового стажу. Крім того зауважує, що вказана невідповідність була усунена, наразі інформація про її прізвище (російською мовою) співпадає з її паспортними даними. У зв`язку з цим позивач із метою захисту свого права на пенсійне забезпечення звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління вказало, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року мають особи при наявності страхового стажу не менше 30 років. При цьому, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. При цьому, пунктом 26 Порядку №637 встановлено, що у разі виявлення розбіжностей в написанні прізвища, імені та по батькові в наданих заявником документах, належність цих документів заявникові встановлюється в судовому порядку. Також управління зауважило, що з 01 січня 2023 року з Російською Федерацією припинена участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а тому пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Так, за результатами розгляду наданих ОСОБА_1 документів, до страхового стажу не були зараховані: всі періоди трудової діяльності відповідно трудової книжки від 29.09.1981 НОМЕР_1 , оскільки її прізвище згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 на російській мові " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 "; період трудової діяльності з 29.11.1989 по 20.09.1994 відповідно до довідки від 22.12.2021 №262-1, оскільки в ній вказано прізвище на російській мові " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ", а також вказаний період є періодом роботи в Російській Федерації; період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження на ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві вказані прізвище дитини та матері " ОСОБА_2 ", що не відповідає прізвищу заявниці, зазначеному в паспортні (" ОСОБА_3 "). Таким чином, за наданими документами було встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 23 роки 06 місяців 00 днів, що є недостатнім для призначення їй пенсії за віком. У зв`язку із цим Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає, що прийняте ним рішення від 20.06.2024 №262940017491 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії є правомірним, а тому просить відмовити їй в задоволенні позову.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.06.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), за принципом екстериторіальності вищезазначену заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 20.06.2024 №262940017491, яким відмовило позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 30 років.

За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 06 місяців. Згідно реєстру застрахованих осіб до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.

Водночас, всі періоди трудової діяльності ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.09.1981 управління до страхового стажу не зарахувало, оскільки її прізвище згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 на російській мові " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним, в яких прізвище російською мовою зазначено " ОСОБА_3 ".

Крім того, до страхового стажу ОСОБА_1 не був зарахований період її трудової діяльності з 29.11.1989 по 20.09.1994, оскільки в наданій для його підтвердження довідці від 22.12.2021 №262-1 зазначено прізвище на російській мові " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним, в яких прізвище російською мовою " ОСОБА_3 ". Ще однією підставою для не зарахування вищезазначеного періоду до страхового стажу стало те, що в цей період ОСОБА_1 працювала на території Російської Федерації. Разом з тим, участь України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року була припинена з 01 січня 2023 року.

Також управління не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення нею догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому що в наданому свідоцтві про народження ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вказано прізвища матері та дитини " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним заявниці, де зазначено прізвище " ОСОБА_3 ".

Позивач вважає, що період її роботи з 29.11.1989 по 20.09.1994 безпідставно не був зарахований до страхового стажу, а відтак, прийняте рішення від 20.06.2024 №262940017491 про відмову у призначенні їй пенсії за віком, обґрунтоване відсутністю необхідного стажу, вона вважає протиправним. У зв`язку з цим, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.

Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування".

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

"Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку".

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Стаття 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Дослідивши під час розгляду справи трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 29.09.1981 суд встановив, що протягом спірного у даній справі періоду з 29.11.1989 по 20.09.1994 позивач працювала на (далі мовою оригіналу) Выборгской межрайонной базе "Главленплодовощпром", що знаходилась в місті Санкт-Петербург Російська Федерація.

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 вказаний період роботи на території Російської Федерації, обґрунтовуючи це тим, що з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а також через невідповідність в прізвищі, вказаному в трудовій книжці НОМЕР_1 та в довідці від 22.12.2021 №262-1, із даними паспорту позивачки.

Надаючи оцінку таким діям Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Частинами 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення").

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (далі - Угода від 14.01.1993), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Міжнародним договором з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди від 13.03.1992).

Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди від 13.03.1992 необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Таким чином, положення вказаних Угод розповсюджуються на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу для призначення пенсій, та передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та стаж набутий на території колишнього СРСР, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Суд звертає увагу, що 29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", а 24 червня 2023 року прийняв постанову № 639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн".

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Однак, у статті 13 Угоди від 13.03.1992 визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Вихід України з Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн та з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не може бути підставою для відмови у зарахуванні особі до стажу періодів її роботи на території будь-якої з держав-учасниць у період дії відповідних Угод, учасником яких на той період була Україна.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 та постановою від 24.06.2023 №639 Україна, як держава-учасниця Угод виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.07.2025 у справі №420/34524/23.

З урахуванням викладеного суд констатує, що в період трудової діяльності ОСОБА_1 на території Російської Федерації з 29.11.1989 по 20.09.1994 Угода від 13.03.1992 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення та Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн були чинними, а тому їх положення протиправно не були застосовані при вирішенні питання про зарахування вказаного періоду роботи позивачки до її страхового стажу.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

З огляду на те, що стаття 6 Угоди від 13.03.1992 передбачає, що для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою, суд приходить до висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 29.11.1989 по 20.09.1994 на території Російської Федерації підлягає зарахуванню до її страхового стажу, як такий, що підтверджений належними записами у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.09.1981.

Надаючи оцінку доводам позивача про неможливість зарахування вищезазначеного періоду роботи до страхового стажу позивачки через те, що на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.09.1981 вказано прізвище працівника " ОСОБА_3 " (російською мовою), в той час, як прізвище позивачки згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 на російській мові " ОСОБА_2 ", що не відповідає її паспортним даним, в яких прізвище російською мовою зазначено " ОСОБА_3 ", суд зазначає наступне.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України та статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначений Інструкцією, що затверджена Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Згідно пункту 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктами 2.11 та 2.13 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162), що діяла до 1993 року, тобто в період внесення до трудової книжки позивача записів про спірний у даній справі період її роботи.

Судом встановлено, що 25.04.1985 між позивачем у даній справі - " ОСОБА_5 " (російською мовою) та " ОСОБА_6 " (російською мовою) був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 25.04.1985. Згідно інформації, вказаної в цьому свідоцтві, після укладення шлюбу позивачці було присвоєно прізвище " ОСОБА_2 ".

На підставі вищезазначеного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 25.04.1985 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.09.1981, що була видана на ім`я " ОСОБА_5 " (російською мовою) був внесений запис про зміну прізвища працівника на " ОСОБА_7 ".

Однак, в паспорті громадянина України серії НОМЕР_4 , який був виданий у квітні 1997 року, прізвище позивачки російською мовою вказане як " ОСОБА_3 ".

Таким чином, матеріалами справи дійсно підтверджується, що внаслідок перекладу з однієї мови на іншу виникла розбіжність у зазначенні прізвища позивачки у свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 та у паспорті громадянина України серії НОМЕР_4 , зокрема: згідно свідоцтва про укладення шлюбу прізвище на російській мові зазначено " ОСОБА_2 ", а в паспорті громадянина України її прізвище на російській мові вказане як " ОСОБА_3 ".

Разом з тим, як вбачається із трудової книжки НОМЕР_1 від 29.09.1981, для усунення розбіжностей між прізвищем позивачки, зазначеним у паспорті громадянина України серії НОМЕР_4 та прізвищем, вказаним на титульній сторінці цієї трудової книжки, до неї були внесенні зміни та змінено прізвище з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ".

Вказане свідчить, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, жодних невідповідностей у її прізвищі на російській мові, вказаному на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 від 29.09.1981, та прізвищі, зазначеному в паспорті громадянина України серії НОМЕР_4 , не було. В обох документах прізвище позивачки на російській мові було зазначене як " ОСОБА_3 ", а тому у відповідача не було обґрунтованих підстав для сумніву у належності вказаної трудової книжки позивачці.

Крім того, у вказаному контексті суд враховує, що за наявності сумнівів, відповідач мав об`єктивну можливість перевірити дійсність документів за іншими ідентифікуючими ознаками (наприклад за РНОКПП, датою народження), які б дозволили переконатися в факті звичайної помилки та уникнути застосовування надмірного формалізму при розрахунку страхового стажу позивачки.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що розбіжність в прізвищі позивачки, зазначеному в свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 та у паспорті громадянина України серії НОМЕР_4 , при відсутності такої розбіжності між даними паспорту та трудової книжки НОМЕР_1 від 29.09.1981, не може бути підставою неврахування періоду роботи ОСОБА_1 з 29.11.1989 по 20.09.1994 до її страхового стажу.

Також суд зауважує, що згідно правових норм Інструкції №58 записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто особою, якій ця трудова книжка належить.

За приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні положення були передбачені в пункті 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 "Про трудові книжки робітників та службовців", згідно яких відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

У зв`язку із цим суд приходить до висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за належне ведення трудової книжки його роботодавцем. Недотримання порядку ведення та заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а, від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, під час розгляду справи суд встановив, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 29.09.1981 в частині записів про період роботи ОСОБА_1 з 29.11.1989 по 20.09.1994 на (далі мовою оригіналу) Выборгской межрайонной базе "Главленплодовощпром", заповнена відповідно до норм Інструкції №162 та Інструкції №58, записи містить назву підприємства, посаду, чіткі дати прийняття та звільнення, номери наказів та дати їх прийняття, а також відбиток печатки підприємства та підпис уповноваженої особи.

Таким чином, висновки Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відсутність підстав для зарахування вказаного в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.09.1981 періоду роботи ОСОБА_1 з 29.11.1989 по 20.09.1994 до її страхового стажу є безпідставними та помилковими.

Щодо дій відповідача з приводу не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійсненню нею догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, суд зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 20.06.2024 №262940017491 вбачається, що вказаною в ньому підставою для не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення нею догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, стало те, що в свідоцтві про народження дитини - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вказано прізвища матері та дитини " ОСОБА_2 " (російською мовою), в той час, як у паспорті заявниці, де зазначено прізвище " ОСОБА_3 " (російською мовою).

Відповідно до пункту "ж" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Для підтвердження часу здійснення догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії надала пенсійному органу свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_5 від 25.09.1991.

Дослідивши копії вказаного свідоцтва суд встановив, що у графі, яка містить інформацію про прізвище, ім`я та по батькові дитини вказано " ОСОБА_4 " (російською мовою) ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в графі, яка містить інформацію про прізвище, ім`я та по батькові матері вказано " ОСОБА_8 " (російською мовою). В той час, як в паспорті громадянина України серії НОМЕР_4 прізвище позивачки російською мовою вказане як " ОСОБА_3 ".

Однак суд зауважує, що зазначення в свідоцтві про народження дитини та в паспорті громадянина України прізвища позивачки по-різному, внаслідок здійснення його перекладу з однієї мови на іншу, аналогічно, як і в ситуації з свідоцтвом про укладення шлюбу та паспортом не може бути підставою для неврахування до страхового стажу часу здійснення догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області безпідставно врахувало неточність перекладу прізвища позивачки, та як наслідок протиправно не зарахувало до її стажу період здійснення догляду за дитиною ( ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення ним трирічного віку.

Крім того суд зауважує, що період здійснення позивачкою догляду за дитиною ( ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення ним трирічного віку накладається на період її роботи з 29.11.1989 по 20.09.1994 на території Російської Федерації, який, як встановлено судом, безпідставно не був зарахований до її страхового стажу.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_9 періоду її роботи з 29.11.1989 по 20.09.1994 є протиправними.

Як наслідок, протиправним є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.06.2024 №262940017491 про відмову у призначенні ОСОБА_9 пенсії за віком через відсутність у неї необхідного страхового стажу, а тому воно підлягає скасуванню.

Приймаючи вказане рішення відповідач не надав належної оцінки документам, поданим заявницею, формально підійшов до вирішення наявного права особи на пенсію, оскільки не здійснив всіх можливих та достатніх дій, в межах прав, наданих пенсійним органам для недопущення порушення прав особи на соціальний захист.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 29.11.1989 по 20.09.1994 та повторно розглянути її заяву від 13.06.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне", з урахуванням зарахованого до страхового стажу періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 1211,20 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

З огляду на положення ч. 1 статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 гривень слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Щодо зазначеної в позовній заяви вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 до суду було надано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 14.07.2024, укладеного між позивачем та адвокатом Ковальчук Наталією Віталіївною, з додатком №1 "Розмір гонорару та строки його сплати";

- копію ордеру серії АІ №1749082 від 16.12.2024 на надання адвокатом Ковальчук Наталією Віталіївною правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 в Житомирському окружному адміністративному суді;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 16.12.2024 №1, згідно якого адвокат Ковальчук Наталія Віталіївна надала позивачці наступні послуги: усна консультація з вивченням документів та їх правовим аналізом (1 год.) - 1000,00 грн; вивчення останніх рішень/судової практики в аналогічних справах (1 год.) - 1000,00 грн; підготовка позовної заяви (10 год.) - 10000,00 грн. Загальна вартість наданих послуг - 12000,00 грн.

Однак суд зауважує, що згідно пункту 3.1 Додатку №1 "Розмір гонорару та строки його сплати" до договору про надання правничої допомоги від 14.07.2024 оплата послуг адвоката здійснюється протягом 5 (п`яти) робочих днів після підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

Як свідчать матеріали справи, акт приймання-передачі наданих послуг був підписаний сторонами 16.12.2024. Проте документи, які підтверджують оплату ОСОБА_1 вищезазначених витрат на правничу допомогу в розмірі 12000,00 гривень у матеріалах справи відсутні.

Суд акцентує увагу на тому, що відсутність у матеріалах справи доказів реальності понесення позивачем витрат на правничу допомогу, а саме доказів оплати нею своєму адвокату послуг по наданню такої допомоги вартістю 12000,00 гривень, у силу наведеної судової практики, є підставою для відмови у стягненні на користь позивача таких витрат.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у розмірі 12000,00 гривень не підтверджено, cуд дійшов про відсутність підстав для їх відшкодування.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.06.2024 №262940017491 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 29.11.1989 по 20.09.1994 та повторно розглянути її заяву від 13.06.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне", з урахуванням зарахованого до страхового стажу періоду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович

17.08.26