Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №240/9038/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/9038/24

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до її загального трудового стажу періоду роботи з 01.06.1990 по 23.09.1992;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву, зарахувавши до її загального стажу роботи період з 01.06.1990 по 23.09.1992 відповідно до трудової книжки.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 12.12.2023 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке розглядало її заяву за принципом екстериторіальності, прийняло рішення від 13.12.2023 №056950001289, яким відмовило їй у призначені пенсії через відсутність необхідного страхового стражу в розмірі не менше 30 років. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві її страховий стаж становить лише 28 років 04 місяці 07 днів. Позивач вважає такий розрахунок стажу невірним та зазначає, що пенсійний орган безпідставно не зарахував їй до страхового стажу період роботи в Ясинуватському районному вузлі зв`язку з 01.06.1990 по 23.09.1992, який підтверджується відомостями, зазначеними в її трудовій книжці. У зв`язку з цим позивач із метою захисту свого права на пенсійне забезпечення звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління вказало, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року мають особи при наявності страхового стажу не менше 30 років. При цьому, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. До набрання чинності Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" стаж обчислювався відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", стаття 62 якого передбачає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Під час здійснення розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 було встановлено, що в її трудовій книжці у записі про звільнення за період роботи з 01.06.1990 по 23.09.1992 номер наказу на звільнення дописаний іншим чорнилом, а відтак оформлений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення та оформлення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 27.09.1993 №58, та потребував уточнення. Однак, ОСОБА_1 не надала уточнюючої довідки для підтвердження вказаного періоду роботи з 01.06.1990 по 23.09.1992, у зв`язку із чим правові підстав для його зарахування до страхового стажу відсутні. Таким чином, за наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 склав 28 років 04 місяці 07 днів, що є недостатнім для призначення їй пенсії за віком. У зв`язку із цим Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вважає, що прийняте ним рішення від 13.12.2023 №056950001289 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії є правомірним, а тому просить відмовити їй в задоволенні позову.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву. На обґрунтування своєї правової позиції вказало, що вважає прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення від 13.12.2023 №056950001289 правомірним та зауважило, що наявність у трудовій книжці позивачки виправлення (зазначення номеру наказу про звільнення чорнилом іншого кольору), унеможливлює зарахування періоду роботи з 01.06.1990 по 23.09.1992 до страхового стажу ОСОБА_1 . Враховуючи вказані обставини, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить відмовити їй в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 12.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), за принципом екстериторіальності вищезазначену заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло рішення від 13.12.2023 №056950001289, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 30 років.

За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві страховий стаж ОСОБА_1 становить 28 років 04 місяці 07 днів.

При цьому, до страхового стажу позивачки Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не зарахувало період її роботи поштаркою в Ясинуватському районному вузлі зв`язку (відділення зв`язку Керамик) з 01.06.1990 по 23.09.1992.

Підставою для такого незарухування стало те, що в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.02.1982 у записі від 23.09.1992 про її звільнення з Ясинуватського районного вузла зв`язку номер наказу на звільнення дописаний чорнилом іншим.

Позивач вважає, що вищезазначений період її роботи з 01.06.1990 по 23.09.1992 безпідставно не був зарахований до страхового стажу, у зв`язку з цим позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

При цьому, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії (Кс), визначається за формулою: Кс = (См х Вс) / (100 % х 12), де: См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.

Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування".

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

«Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку».

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.07.2000 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.07.2000 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Спірні у даній справі періоди роботи ОСОБА_1 в Ясинуватському районному вузлі зв`язку (відділення зв`язку Керамик) з 01.06.1990 по 23.09.1992 був набутий до 01.07.2000, а тому правовідносини щодо його зарахування до страхового стажу регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення").

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи, набутих до 01.07.2000, до страхового стажу особи при призначенні пенсії, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. При цьому, уточнюючі довідки подаються виключно у випадках, відсутності трудової книжки або відсутності необхідних записів в ній, наявності неправильних або неточних записів.

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для прийняття рішення від 13.12.2023 №056950001289 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" стала відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 30 рік. За підрахунками Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві страховий стаж позивача становить лише 28 років 04 місяці 07 днів. При цьому, до її страхового стажу не був зарахований період роботи в Ясинуватському районному вузлі зв`язку з 01.06.1990 по 23.09.1992. Підставою такого зарахування стало те, що в трудовій книжці позивачки у записі від 23.09.1992 про її звільнення із вказаної роботи номер наказу на звільнення дописаний чорнилом іншим.

Надаючи оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи в Ясинуватському районному вузлі зв`язку з 01.06.1990 по 23.09.1992, суд зазначає наступне.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначений Інструкцією, що затверджена Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Згідно пункту 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Порядок заповнення трудових книжок врегульований главою 2 Інструкції №58.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.14 Інструкції №58, яка регулює порядок внесення до трудової книжки відомостей про роботу, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Порядок заповнення трудової книжки при звільненні визначено в пунктах 2.26 та 2.27 Інструкції №58, відповідно до яких записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

При цьому, пунктами 2.6, 2.8, 2.9 Інструкції №58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

Правовими нормами пункту 2.10. Інструкції №58 визначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

Аналогічні вимоги містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі Інструкція №162), що діяла до 1993 року, тобто в період внесення до трудової книжки позивача записів про спірний у даній справі період її роботи.

Так, відповідно до п. 2.4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Судом встановлено, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.02.1982, виданій на ім`я ОСОБА_1 Дослідивши, є запис №13 від 23.09.1992 про її звільнення з посади поштарки в Ясинуватському районному вузлі зв`язку (відділення зв`язку Керамик) за власним бажанням. Документом, на підстав якого внесено запис є наказ №109 від 23.09.1992. При цьому, сторонами в даній справі не заперечується що номер вказаного наказу про звільнення дописаний чорнилом іншого кольору.

Однак суд зауважує, що згідно правових норм Інструкції №58 записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто особою, якій ця трудова книжка належить.

При цьому, Інструкція №58 не передбачає обов`язкової умови про те, що весь запис у трудовій книжці повинен бути здійснений чорнилом одного кольору. Натомість допустимим є використання чорного, синього або фіолетового кольорів.

Крім того, за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні положення були передбачені в пункті 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців», згідно яких відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

У зв`язку із цим суд приходить до висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за належне ведення трудової книжки його роботодавцем. Недотримання порядку ведення та заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена також у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Зазначення у трудовій книжці номеру наказу про звільнення іншим чорнилом, ніж те, що було використано при написанні дати такого наказу, не може бути підставою для виключення такого періоду роботи позивача з її страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за належний порядок ведення та заповнення трудової книжки, а недотримання такого порядку з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Дослідивши під час розгляду справи копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.02.1982 та вказані в ній записи №12 та №13, суд встановив що трудова книжка позивачки в частині записів про період її роботи поштаркою в Ясинуватському районному вузлі зв`язку з 01.06.1990 по 23.09.1992 заповнена відповідно до норм Інструкції №162 та Інструкції №58, записи містить назву підприємства, посаду, чіткі дати прийняття та звільнення, номери наказів та дати їх прийняття, а також відбиток печатки підприємства та підпис уповноваженої особи.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що зазначення в трудовій книжці номеру наказу про звільнення позивачки з Ясинуватського районного вузла зв`язку чорнилом іншого кольору (відмінного від того, яким був зроблений запис про дату такого наказу), при дотриманні усіх інших вимог Інструкції №162 та Інструкції №58 щодо оформлення відомостей про роботу працівника та записів про періоди такої роботи, не є підставою для не зарахування зазначеного в цій трудовій книжці періоду роботи позивачки з 01.06.1990 по 23.09.1992 її до страхового стажу.

Таким чином, висновки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відсутність підстав для зарахування вказаного в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.02.1982 періоду роботи ОСОБА_1 з 01.06.1990 по 23.09.1992 на посаді поштарки в Ясинуватському районному вузлі зв`язку (відділення зв`язку Керамик) до її страхового стажу є безпідставними та помилковими.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 01.06.1990 по 23.09.1992 до її страхового стажу є протиправними.

Як наслідок, протиправним є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.12.2023 №056950001289 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком через відсутність у неї необхідного страхового стажу, а тому воно підлягає скасуванню.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи поштаркою в Ясинуватському районному вузлі зв`язку (відділення зв`язку Керамик) з 01.06.1990 по 23.09.1992 та повторно розглянути її заяву від 12.12.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне" з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів.

При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Натомість, порушення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прав позивача під час розгляду справи встановлено не було. оскільки оскаржуване рішення приймалось іншим суб`єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві. У зв`язку із цим, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 968,96 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 статті 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в розмірі 968,96 гривень слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи в Ясинуватському районному вузлі зв`язку з 01.06.1990 по 23.09.1992.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.12.2023 №056950001289 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи в Ясинуватському районному вузлі зв`язку з 01.06.1990 по 23.09.1992 на підставі трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.02.1982 та повторно розглянути її заяву від 12.12.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне", з урахуванням зарахованого до страхового стажу періоду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович