Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №240/8037/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/8037/24

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виплаті їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері за 2020-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, як одинокій матері за 2020-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона, як одинока матір, має право на додаткову відпустку терміном 10 календарних днів, передбачену ст. 182-1 КЗпП України. Оскільки, в період проходження нею служби у військовій частині НОМЕР_1 з 2020 по 2024 року вказану відпустку вона не використала, то при звільненні зі служби військова частина НОМЕР_1 зобов`язана була виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні цієї відпустки. Однак, станом на день виключення її зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідач не провів з нею повного розрахунку при звільнені та не виплатив їй вищезазначену грошову компенсацію за невикористану в 2020-2024 роках додаткову відпустку, передбачену ст.182-1 КЗпП України. Позивач вважає таку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною, а тому вона звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію військова частина НОМЕР_1 зазначила, що відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди передбачені пунктом 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізації) і пункту 18 (особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Відтак, надання військовослужбовцям додаткової відпуски припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду та/або воєнного стану". Крім того, згідно правових норм статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток вказаною правовою нормою не передбачена.

Також у відзиві на позовну заяву військова частина НОМЕР_1 зауважувала, що одинокою матір`ю вважають: жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Таким чином, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька, а тому одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері. Крім того військова частина НОМЕР_1 вказала, що для отримання відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, особа має документально підтвердити наявність у неї підстав для отримання такої відпустки. Зокрема, жінка для отримання відпустки як одинокі матері має надати роботодавцю документи, які підтверджують відсутність участі батька у виховання та утриманні дитини. Рішення про надання зазначеної соціальної відпустки приймається роботодавцем з урахуванням наданих документів. Однак, ОСОБА_1 під час проходження військової служби таких документів на надавала. Враховуючи зазначені обставини, військова частина НОМЕР_1 просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 24.01.2020 по 19.01.2024 ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно наявного у матеріалах справи свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.05.2015 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його батьком є ОСОБА_3 .

На підставі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25.10.2017 у справі №278/2131/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний, а їх спільна малолітня дитина - ОСОБА_2 залишений на виховання матері.

Крім того, вказаним судовим рішенням було присуджено стягувати щомісячно з ОСОБА_3 на користь та на утримання ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/7 частини заробітку (доходу) ОСОБА_3 , починаючи з 12.09.2017 і до досягнення ОСОБА_2 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" та статті 182-1 КЗпП України наявність у жінки статусу одинокої матері є підставою для у неї виникнення права на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Однак, як зазначає позивач, звертаючись з даним позовом до суду, своїм правом вказану додаткову відпустку в період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 протягом 2020-2024 років вона не скористалась, в тому числі й у зв`язку з настанням з 2014 року особливого періоду.

В подальшому, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.12.2023 №193-РС старший солдат ОСОБА_1 , бухгалтер фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , була звільнена з військової служби у запас за пп. "г" п. 2 ч. 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.01.2024 №19 позивачку з 19 січня 2024 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

При цьому, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 грошова компенсація за невикористану в 2020-2024 роках додаткову відпустку одинокій матері, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 КЗпП України, їй виплачена не була.

Доказів протилежного військова частина НОМЕР_1 , яка відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України несе обов`язок доведення в суді правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, до суду не надала.

З метою реалізації права позивачки на отримання вищезазначеної грошової компенсації представник ОСОБА_1 - адвокат Дубок С.М. звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом.

Розглянувши вказаний запит, військова частина НОМЕР_1 надіслала представнику позивача листа від 18.04.2024 №844/697, в якому повідомила, що для підтвердження права на відпустку, передбачену ст. 182-1 КЗпП України роботодавцю має бути пред`явлено офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує відсутність участі батька у вихованні дитини. Рішення про надання вищезазначеної соціальної відпустки приймається роботодавцем з урахуванням наданих документів. Враховуючи те, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 та станом на дату звільнення і виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 не було подано до військової частини НОМЕР_1 жодного документу, який підтверджує право на зазначену відпустку за кожен рік, більш того, вона взагалі не зверталась із заявами про її надання, то підстав для нарахування та виплати їй грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері, відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати їй під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористану у 2020-2024 роках додаткову відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 КЗпП України, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1-2 Закону №2011-XII закріплено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону №2011-XII.

Частиною 8 зазначеної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №04/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №04/96-ВР, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до соціальних відпусток належить додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).

Відповідно до статті 19 Закону №04/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону (стаття 20 Закону №04/96-ВР).

Аналогічні правові норми закріплені також і в статті 182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.

Отже, чинним законодавством закріплені гарантії для жінок-військовослужбовці, які є одинокими матерями, на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Одним із спірних в даній справі питань є наявність у ОСОБА_1 статусу одинокої матері, який надавав би їй у 2020-2024 роках право на додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону №04/96-ВР та статтею 182-1 КЗпП України.

З даного приводу суд зазначає, що термін "одинока матір" на законодавчому рівні не визначено. Водночас, поняття "одинокої матері" було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів". Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання статусу "одинокої матері" було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сам її утримує.

Дане роз`яснення було зроблено у зв`язку із змінами, внесеними до законодавства про працю станом на 1992 рік та з метою усунення недоліків при розгляді трудових спорів, що має враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов`язковим працевлаштуванням.

Разом з тим, 15 листопада 1996 року набрав чинності Закон України № 504/96-ВР "Про відпустки". Відповідно до пункту 5 частини 30 статті 10 цього Закону щорічні (основна та додаткові) відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Також, відповідно до статей 181-183 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Таким чином, оскільки пунктом 5 частини 30 статті 10 Закону №504/96-ВР визначено одинокою матір`ю ту, яка виховує дитину без батька, то факт утримання сплати (аліментів) значення не має.

Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

Поряд з цим, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої, оскільки умова утримання (аліменти) для отримання додаткової соціальної відпустки не передбачена Законом №504/96-ВР, передбачено лише виховання дитини без батька.

Додатково необхідно наголосити, що виховання дитини це обов`язок обох батьків. Соціальна відпустка, щодо компенсації за яку заявлено позов, направлена на забезпечення можливості виконання матір`ю дитини обов`язку по належному вихованню дитини та забезпеченню мінімального достатнього рівня уваги, який необхідний такій дитині для її гармонійного розвитку.

Обставина утримання дитини іншим з батьків, який не приймає участі у вихованні дитини, жодним чином не компенсує дитині той необхідний рівень батьківської уваги та піклування, який необхідний такій дитині і який хоча б частково можливо реалізувати шляхом використання вказаної соціальної відпустки.

Відтак, обставина сплати аліментів тим з батьків, який не займається вихованням дитини, жодним чином не компенсує можливості, які даються соціальною відпусткою, щодо компенсації за яку заявлено позов.

Участь батька або інших осіб в утриманні дитини, яка полягає у сплаті аліментів, не позбавляє матір права на отримання додаткової соціальної відпустки.

При цьому, законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Відтак, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, яким з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

На переконання суду у спірних правовідносинах такими документом є рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 25.10.2017 у справі №278/2131/17, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а їх спільну малолітню дитину - ОСОБА_2 залишено на виховання матері.

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_1 у спірний період, а саме протягом 2020-2024 років, самостійно, без участі батька, виховувала малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому на той період було 5-9 років, а отже мала право на додаткову оплачувану відпустку, відповідно до статті 19 Закону №504/96-ВР та статті 182-1 КЗпП України.

Вирішуючи спірні правовідносини щодо наявності у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані в період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 24.01.2020 по 19.01.2024 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР та статті 182-1 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною першою статті 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII установлено, зокрема, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Однак, пунктами 17 та 19 статті 10-1 Закону №2011-XII (в редакції на момент спірних правовідносин) були встановлені обмеження щодо реалізації військовослужбовцями права на отримання додаткових відпусток, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим (щорічні основні відпустки), шостим (канікулярні відпустки) та дванадцятим (відпустка військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації) цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII ).

Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Натомість, за визначенням статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, під мобілізацією розуміють комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу (ст. 1 Закону №3543-XII).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски одинокій матері, передбаченої статтею 19 Закону №504/96-ВР та статтею 182-1 КЗпП України.

Під час розгляду справи, судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 24.01.2020 по 19.01.2024 свої правом на отримання додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 КЗпП України, ОСОБА_1 не скористалась, у зв`язку з введенням в даний час особливого періоду.

Пункт 14 статті 10-1 Закону №2011-XII визначає що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.

Водночас, під час розгляду справи судом було встановлено, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористану за період з 24.01.2020 по 19.01.2024 додаткову соціальну відпустку, передбачену ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України, позивачу виплачена не була.

При цьому, відповідач зазначив, що підставою для невиплати позивачу такої грошової компенсації стало те, що вказана компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена лише у разі наявності у військовослужбовця відповідного права на відпустку. Оскільки, частиною 19 статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" припинено надання військовослужбовцям додаткових відпусток, то позивач не має права на отримання грошової компенсації за таку відпустку.

Однак суд не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає наступне.

Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, передбаченої ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 КЗпП України. Разом з тим, норми Законом №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку особа набула в період проходження військової служби, але не реалізувала його з підстав, визначених пунктами 17 та 19 статті 10-1 цього Закону.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

Системно проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею за період служби з 24.01.2020 по 19.01.2024 додаткову відпустку, передбачену ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

З огляду на зазначене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

Застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану нею за період служби з 24.01.2020 по 19.01.2024 додаткову відпустку одинокій матері, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 Кодексу законів про працю України, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Доводи відповідача про те, що позивачка не зверталася із проханням надати їй додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері, не впливає на вирішення даної справи по суті позовних вимог, оскільки чинне законодавство України передбачає право особи на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення, яке не залежить від бажання особи скористатися і отримати таку соціальну відпустку. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 320/11614/20 від 18 квітня 2022 року.

Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, за результатами розгляду вказаної справи дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення нею інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану нею за період служби з 24.01.2020 по 19.01.2024 додаткову відпустку одинокій матері, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану нею за період служби з 24.01.2020 по 19.01.2024 додаткову відпустку одинокій матері, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 Кодексу законів про працю України, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович

17.08.26