Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №240/8538/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/8538/24

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди у розмірі 3500,29 гривень.

На обґрунтування заявлених позовних вимог військова частина НОМЕР_1 зазначила, що у зв`язку із самовільним залишенням військовослужбовцем ОСОБА_1 військової частини, він, без належної на те правової підстави, отримав грошове забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин з 27.12.2023 по 31.12.2023 в розмірі 3500,29 гривень. Оскільки вказані кошти отриманні відповідачем безпідставно, то державі була завдана шкода, а тому військова частина НОМЕР_1 звернулась за їх стягненням у судовому порядку

Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.12.2023 №372-РС молодший сержант ОСОБА_2 був призначений на посаду номера обслуги 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , а на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.12.2023 №364 ОСОБА_2 з 21 грудня 2023 року приступив до виконання обов`язків за вказаною посадою.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2023 №7500 відносно молодшого сержанта ОСОБА_2 було призначено службове розслідування у зв`язку із самовільним залишенням останнім розташування підрозділу та відсутності його на службі, за результатами якого складено акт від 28.01.2024.

В ході проведення службового розслідування було встановлено, що з 27 грудня 2023 року молодший сержант ОСОБА_2 , котрий був без зброї, самовільно залишив місце розташування роти вогневої підтримки НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , та проводить час на власний розсуд, до підрозділу не повернувся.

Крім того, службовим розслідуванням був встановлений факт переплати молодшому сержанту ОСОБА_2 , за період самовільного залишенням ним місяця служби, премії за грудень 2023 року в розмірі 3500,29 гривень, що підтверджується довідкою-розрахунком від 13.01.2024 №1205.

Результати службового розслідування були затверджені наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.01.2024 №618.

Відповідно до вказаного наказу за самовільне залишення місяця служби та порушення вимог статей 11, 16, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, молодшого сержанта ОСОБА_2 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.01.2024 №618 вирішено завдані державі збитки у розмірі 3500,29 гривень віднести на рахунок молодшого сержанта ОСОБА_1 та стягнути з останнього суму в розмірі 3500,29 гривень.

Відтак, з метою стягнення з ОСОБА_1 безпідставно виплачених коштів в розмірі 3500,29 гривень, військова частина НОМЕР_1 звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 та абз. 1 ч. 4 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз. 2 ст. 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Абзацом другим статті 11 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовці зобов`язані непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення (стаття 27 Статуту внутрішньої служби).

Відтак, військовослужбовці, які вчинили правопорушення, можуть нести, зокрема, цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до п. 15 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що спеціальним законодавством, яким врегульовано порядок оплати праці військовослужбовців, не визначено підстав відрахувань з їх грошового забезпечення, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми Цивільного Кодексу України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

За змістом частин першої - третьої статті 3 вказаного Закону підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.

Матеріалами справи підтверджується, що з 27 грудня 2023 року молодший сержант ОСОБА_2 самовільно залишив місце розташування роти вогневої підтримки 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки розрахунку переплати грошового забезпечення та премії від 13.01.2024 №1205 за період самовільного залишенням місяця служби військовослужбовцю ОСОБА_2 було надмірно виплачено грошове забезпечення за грудень 2023 року в розмірі 3500,29 гривень.

Оскільки відповідач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.

Крім того, ОСОБА_2 подав до суду заяву про визнання позову (вх.№31335/24 від 03.06.2024), в якій зазначив, що визнає позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 про стягнення з нього коштів в розмірі 3500,29 гривень, які є грошовим забезпеченням, виплаченим йому за період, коли він самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 .

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих коштів в розмірі 3500,29 гривень та задоволення заявлених позовних вимог.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 139 КАС України судові витрати у цій справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно виплачені кошти в сумі 3500,29 грн (три тисячі п`ятсот гривень двадцять дев`ять копійок) в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те правової підстави, грошового забезпечення за час самовільного залишення місяця служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович