Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №240/12173/24 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Житомир справа №240/12173/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй з 19 квітня 2024 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи".

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням, та станом на 01.01.1993 прожила не менше ніж 3 роки в населеному пункті, що належать до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З огляду на зазначене позивач вважає, що вона має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.04.2024 їй було відмовлено у призначенні пенсії через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі не менше 24-х років. За висновками пенсійного органу її страховий стаж складає лише 19 років 3 місяці 15 днів. Позивач вважає таке рішення про відмову у призначенні їй пенсії протиправним, та вказує, що згідно з правовими нормами частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку достатньо наявності страхового стажу в розмірі не менше 15 років. Відтак, з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/12173/24 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління вказало, що 19.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказана заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. У зв`язку із чим, цю заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. За результатами розгляду заяви саме Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення від 26.04.2024 №063550005868, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії через відсутність у неї необхідного страхового стажу. Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що не приймало рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, а відтак не вчиняло дій, які б могли порушувати його право на належне пенсійне забезпечення.

Крім того, у відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказало, що вважає прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішення від 26.04.2024 №063550005868 правомірним, оскільки відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Враховуючи вищевикладене та положення положень статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років (у разі підтвердження права на відповідне зниження) необхідний страховий стаж у 2023 році повинен становити не менше ніж 24 роки (30 - 6). Однак, за наданими документами та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 03 місяці 15 днів, що є недостатнім для призначення їй пенсії відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З огляду на вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області станом на дату розгляду справи своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористалось, відзиву на позовну заяву до суду не надало.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 від 04.09.2020.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 19.04.2024 звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення.

Для підтвердження факту наявності достатнього строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 долучила:

- архівну довідку Коростенської районної державної адміністрації від 13.03.2024 №Р-120, згідно якої вона з 26.04.1986 по 18.01.1993 була зареєстрована в селі Старий Дорогинь Народицького району Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

- архівну довідку Коростенської районної державної адміністрації від 13.03.2024 №Р-118, згідно якої вона з 19.01.1993 по 31.12.2015 була зареєстрована і постійно проживала в селі Норинці Народицького району Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення від 26.04.2024 №063550005868, яким відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу .

Обґрунтовуючи відмову в призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в прийнятому ним рішенні вказало, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3-х років, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Наданими до заяви документами підтверджується, що ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 6 років 8 місяців 6 днів. Всього у зоні гарантованого добровільного відселення вона прожила 29 років 8 місяців 7 днів. Однак, страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 19 років 3 місяці 15 днів при необхідному стажі 24 роки. Відтак, у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу в розмірі 24 роки, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області дійшло висновку, що права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вона не має.

Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішення про відмову у призначенні пенсії, позивача було повідомлено листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.04.2024 №0600-0214-8/52703.

Вважаючи відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправною, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону №796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.

Водночас, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, виникнення право на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Відтак, зміст вищезазначених положень законодавства свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:

- наявності статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;

- наявності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років.

При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення території радіаційного забруднення та відповідно зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Разом з тим, абзац перший частини першої статті 55 Закону №796-XII визначає додаткову умову, для виникнення у особи права призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, яка полягає наявності страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Частиною 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області обґрунтовувало своє рішення тим, що для призначення позивачці пенсії відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII її страховий стаж, з урахуванням вимог статті 26 Закону №1058-ІV, повинен становити 24 роки (30 - 6 = 25, де: 30 років - страховий стаж визначений статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії у випадку досягнення 54-річного пенсійного віку у 2023 році; 6 - кількість років зниження пенсійного віку). Натомість наявний у позивачки страховий стаж становить лише 19 років 3 місяці 15 днів.

В свою чергу, ОСОБА_1 , звертаючись з даним позовом до суду, зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для виникнення права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку достатньо наявності страхового стажу в розмірі не менше 15 років.

Таким чином, спірним у даній справі є питання щодо розміру страхового стажу, який є необхідним для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, а саме: чи має такий розмір визначатися шляхом зменшення страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на кількість років зменшення пенсійного віку, або ж достатнім для призначення пенсії буде вважатися розмір страхового стажу не менше 15 років.

Вирішуючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, суд зазначає наступне.

Частина перша статті 55 Закону №796-XII передбачає, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зміст вказаної правової норми свідчить, що в ній визначений порядок обчислення страхового стажу, необхідного для призначення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Цей порядок передбачає, що страховий стаж фактично визначається як різниця між страховим стажем, передбаченим частиною 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за віком, та кількістю років зменшення пенсійного віку, на яку особа має право згідно з пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII.

Відтак, частина перша статті 55 Закону №796-XII визначає пільговий порядок обчислення страхового стажу для цілей призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Цей порядок полягає у зменшенні розміру страхового стажу, передбаченого законодавством для призначення пенсії за віком на загальних підставах, на показник, який дорівнює кількості років зменшення пенсійного віку, на який особа має право згідно з пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, та залежить від зони радіаційного забруднення, в якій проживала/працювала особа, та періоду такого проживання/роботи.

При цьому, частина 1 статті 55 Закону №796-XII містить додаткову умову про те, що визначений за вказаним в ній порядком страховий стаж не може бути меншим ніж 15 років. Тобто у випадку, коли обрахований як різниця між страховим стажем, передбаченим частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком, та кількістю років зменшення пенсійного віку, на яку особа має право згідно з пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, страховий стаж становить менше 15 років, то для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII особа все одно повинна мати не менше 15 років страхового стажу.

Відтак, попри пільговий порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та його зменшення, фактичний наявний у особи страховий стаж на момент звернення за призначенням пенсії в жодному разі не може становити менше ніж 15 років.

Водночас, у випадку, коли страховий стаж, що обрахований як різниця між страховим стажем, передбаченим частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком, та кількістю років зменшення пенсійного віку, на яку особа має право згідно з пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, становить більше 15 років, то вищезазначена додаткова умова не застосовується, і для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII особа повинна мати страховий стаж в розмірі, що обчислений за передбаченою в частині 1 статті 55 Закону №796-XII формулою (тобто в розмірі страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку).

Таким чином, вжита в конструкції правової норми частини першої статті 55 Закону №796-XII додаткова умова "але не менше 15 років страхового стажу" застосовується до розміру страхового стажу, визначеного за вказаною в цій нормі формулою, тобто до страхового стажу розрахованого як різниця між страховим стажем, передбаченим частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком, та кількістю років зменшення пенсійного віку, на яку особа має право згідно з пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII.

Вказана додаткова умова була передбачена законодавцем в правовій нормі частини першої статті 55 Закону №796-XII для її узгодження з положеннями статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, після змін щодо підвищення пенсійного віку та збільшення розміру страхового стажу, внесених Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"), які встановили страховий стаж в розмірі не менше 15 років, як мінімально необхідний для призначення пенсії за віком до 31 грудня 2017 року. Зокрема, додаткова умова про те, що страховий стаж, який обрахований як різниця між страховим стажем, передбаченим частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV, та кількістю років зменшення пенсійного віку, на яку особа має право згідно з пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, повинен становити не менше 15 років, встановлена в правовій нормі частини першої статті 55 Закону №796-XII для того, що розмір страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, не був менший, ніж мінімально необхідний розмір страхового стажу, передбачений статтею 26 Закону №1058-IV (в редакції, після змін, внесених Законом №2148-VIII), для призначення пенсії за віком на загальних підставах.

Разом з тим, позивач звертаючись із даним позовом до суду вважає, що положення частини першої статті 55 Закону №796-XII надають особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку за наявності страхового стажу в розмірі 15 років, незалежно від того який розмір страхового стажу був визначений при зменшенні пенсійного віку, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV, на кількість років зниження пенсійного віку згідно пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII. Однак, вказана позиція позивача грунтується на помилковому трактуванні правової норми частини першої статті 55 Закону №796-XII, а тому визнається судом безпідставною.

Враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку, що для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років ОСОБА_1 повинна була мати страховий стаж в розмірі 24 роки (30 - 6 = 24, де: 30 - страховий стаж передбачений статтею 26 Закону №1058-IV для призначення у 2023 році пенсії за віком; 6 років - розмір зниження пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII).

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що визначений пенсійним органом страховий стаж ОСОБА_1 , станом на момент її звернення за призначенням пенсії, становив 19 років 03 місяці 15 днів.

Однак, ОСОБА_1 не погоджується із розміром визначеного їй страхового стажу та зазначає, що до вказаного стажу відповідач протиправно не врахував період з 2012 по 2019 роки, протягом якого вона здійснювала догляд за своєю дочкою - ОСОБА_2 , яка є інвалідом з дитинства, та перебувала на обліку в Коростенському відділі соціальної політики Коростенської РДА Житомирської області, як отримувач коштів по догляду за інвалідом.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає наступне.

Із наявної у матеріалах справи форми РС-право вбачається, що розрахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області страховий стаж ОСОБА_1 становив 19 років 3 місяці 15 днів. При цьому, період з 2012 по 2019 роки до зазначеного стажу зарахований не був.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України у зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 04.05.1998 №401/98 "Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування".

На виконання вказаного Указу від 04.05.1998 №401/98 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794, якою затвердив Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Крім того, в пункті 2 цієї постанови Уряд зобов`язав Пенсійний фонд разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Таким чином, система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була впроваджена в Україні з 01 жовтня 1998 року.

Однак, 16.11.2001 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1498, якою доповнив постанову від 04.06.1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування" пунктом 3 наступного змісту:

"Установити, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку».

Відтак, починаючи з 01.01.2004 (з дати набрання чинності Законом №1058-IV) періоди роботи особи до 01.07.2000 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Пунктом "є" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується також час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

При цьому суд зауважує, що за змістом пункту "є" частини 3 статті 56 Закону України Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується лише періоди догляду за дитиною-інвалідом до досягнення нею 16 років, або ж періоди догляду за особою з інвалідністю, однак не за будь-якою, а лише за тією особою, яка має інвалідність І групи.

Крім того, спірний у даній справі період з 2012 по 2019 роки, є періодом після впровадження системи персоніфікованого обліку, а тому правовідносини щодо його зарахування до страхового стажу регулюються не пунктом "є" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", а положеннями статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що підставою для зарахування періоду до страхового стажу є сплата за такий період страхових внесків.

Відповідно до пункту 9 статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, один із непрацюючих працездатних батьків, який фактично здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до акту огляду МСЕК серії ЖИА №121878 ОСОБА_2 при первинному огляді було встановлено ІІ групу інвалідності з 25.01.2010, строком до 01.02.2013. Причина інвалідності - інвалід з дитинства.

Відповідно до акту огляду МСЕК серії 10ААБ №676444 при повторному огляді ОСОБА_2 було встановлено ІІ групу інвалідності (причина інвалідності - інвалід з дитинства) на період з 18.12.2012 по 01.01.2016.

Відповідно до акту огляду МСЕК серії 12ААА №219762 при повторному огляді ОСОБА_2 було встановлено ІІ групу інвалідності (причина інвалідності - інвалід з дитинства) на період з 03.12.2015 по 01.01.2019.

Відповідно до акту огляду МСЕК серії 12ААБ №119635 при повторному огляді ОСОБА_2 було встановлено ІІ групу інвалідності (причина інвалідності - інвалід з дитинства) з 14.12.2018 безтерміново.

Вказане свідчить, що у спірний період з 2012 по 2019 роки донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 була вже повнолітньої особою (станом на 01.01.2012 їй вже виповнилось 23 роки), тобто не належала до категорії "дитини з інвалідністю". Крім того, ОСОБА_2 встановлена інвалідність ІІ, а не І групи.

Таким чином, здійснення догляду за ОСОБА_2 не надає ОСОБА_1 правових підстав для віднесення її категорії осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Вказане підтверджується даними із Індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки в довідці ОК-5 за спірний період з 2012 по 2019 роки відсутня інформація про наявність у ОСОБА_1 в цей період статусу застрахованої особи, а також інформація про її страхувальника (відповідний державний орган, який здійснював виплату допомоги по догляду за особою з інвалідністю) та сплату за цей період страхових внесків.

Більш того, ОСОБА_1 взагалі не надала ні пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії, а ні до суду жодного доказу на підтвердження того, що в період з 2012 по 2019 роки вона здійснювала догляд за ОСОБА_2 та отримувала у зв`язку із цим від Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації відповідну допомогу.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено наявність у неї права на зарахування періоду з 2012 по 2019 роки до страхового стажу, а тому судом не встановлено порушень Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прав ОСОБА_1 при обчисленні її страхового стажу.

Вказане свідчить, що розмір наявного у ОСОБА_1 страхового стажу (19 років 03 місяці 15 днів) є недостатнім для призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.04.2024 №063550005868 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яке було обґрунтоване саме відсутністю в неї страхового стажу в необхідному розмірі, є правомірним, оскільки прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м.Хмельницький, 29013; код ЄДРПОУ 21318350) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович