Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №160/5604/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 рокуСправа №160/5604/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – ВЧ НОМЕР_1 НГУ, відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 до 26.02.2026 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 до 26.02.2026 включно у сумі 281 841 гривня 87 копійок

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 28.03.2016 до 26.03.2021 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ. Відповідно до наказу від 26.03.2021 №73 позивача з 26.03.2021 звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Проте, у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі було виплачено грошове забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №160/11982/22 зобов`язано відповідача провести позивачу нарахування та виплату сум грошового забезпечення. 09.10.2025 відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №160/11982/22 виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період 30.01.2020 до 26.03.2021 у загальній сумі 20463,67 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №160/11981/22, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі №160/11981/22, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 28.03.2016 до 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; нарахувати і виплатити позивачу в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.03.2021 із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення. 27.02.2026 відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №160/11981/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі №160/11981/22 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період 28.03.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 та індексацію-різницю грошового забезпечення 43,15 гривень в місяць за період з 01.03.2018 до 26.03.2021 у загальній сумі 84 834,69 грн, що підтверджується банківською випискою. Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 26.03.2021, а останню виплату відповідачем здійснено 27.02.2026, відповідачем затримано розрахунок з 27.03.2021 до 26.02.2026. Проте, відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом.

Ухвалою від 16.03.2026 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

25.03.2026 представником ВЧ НОМЕР_1 НГУ надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування позиції зазначено, що правовою підставою позову в частині стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку є стаття 117 Кодексу законів про працю України. Щодо спірного періоду з 27.03.2021 до 18.07.2022 чинна редакція статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) передбачала в якості відповідальності за невиплату при звільненні з вини роботодавця звільненому працівникові належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Щодо спірного періоду з 19.07.2022 до 26.02.2026 чинна редакція статті 117 КЗпП України передбачає в якості відповідальності за невиплату при звільненні з вини роботодавця звільненому працівникові належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Стаття 117 КЗпП України встановлює розмір відповідальності роботодавця за вчинене правопорушення, а саме за невиплату працівнику, який звільняється, всіх належаних йому сум у день звільнення. Тобто, стаття 117 КЗпП України встановлює юридичну відповідальність саме роботодавця, а не військової частини. Відповідач не вчиняв правопорушення, за яке статтею 117 КЗпП України и встановлена юридична відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку. Також, відповідач зазначає про наявність «подвійної відповідальності». Так, в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/4820/26, в якій позивачем спрямовані до відповідача позовні вимоги, зокрема, про: зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 до 09.10.2025 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 26.03.2021, виплаченого 09.10.2025 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №160/11982/22; зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 28.03.2016 до 27.02.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.03.2016 до 28.02.2018, виплаченої 27.02.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №160/11981/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі №160/11981/22. Таким чином, на переконання відповідача, позивач фактично намагається двічі притягнути відповідача до відповідальності за затримку виплати індексації грошового забезпечення та перерахунку грошового забезпечення за наслідком одного й того ж факту – звільнення з військової служби.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ «По стройовій частині» від 29.03.2016 №94 ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 28.03.2016.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ «По стройовій частині» від 26.03.2021 №73 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у НГУ та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №160/11982/22 позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково:

1) визнано протиправним обчислення грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 у період з 30.01.2020 до 26.03.2021 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018;

2) зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 НГУ провести ОСОБА_1 нарахування та виплату з урахуванням раніше виплачених сум:

- грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 31.12.2020 із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 26.03.2021 із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, обчисленого із застосуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.03.2023 апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 НГУ на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у адміністративній справі №160/11982/22 залишено без задоволення; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у адміністративній справі №160/11982/22 залишено без змін.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 26.09.2022 у справі №160/11892/22 набрало законної сили 15.03.2023.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №160/11981/22 позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково:

- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 НГУ щодо застосування січня 2016 як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.03.2016 до 28.02.2018 включно;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 28.03.2016 до 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2023 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено; скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийнято нову постанову в цій частині:

- визнано протиправною невиплату ВЧ НОМЕР_1 НГУ в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.03.2021 із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.03.2021 із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 залишено без змін, а апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 НГУ залишено без задоволення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №160/11981/22, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2023, набрало законної сили 21.04.2023.

Згідно з долученими до матеріалів справи копіями розрахунків за банківським рахунком позивача вбачається, що відповідачем 09.10.2025 виплачено грошове забезпечення в сумі 20 463,67 грн та 27.02.2026 виплачено грошове забезпечення у розмірі 84 834,69 грн.

У зв`язку із затримкою виплати всіх належних сум під час розрахунку при звільненні зі служби у ВЧ НОМЕР_1 НГУ, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача звільнено зі служби 26.03.2021.

09.10.2025 відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №160/11982/22 виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період 30.01.2020 до 26.03.2021 у загальній сумі 20463,67 грн.

27.02.2026 відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №160/11981/22 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі №160/11981/22 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період 28.03.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 та індексацію-різницю грошового забезпечення 43,15 гривень в місяць за період з 01.03.2018 до 26.03.2021 у загальній сумі 84 834,69 грн.

Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача (грошового забезпечення у належному розмірі).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 справа №810/451/17 провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, серед іншого, зазначено таке:

« 86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).».

За текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

У пункті 67 постанови Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №823/1823/18: зазначено, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З аналізу положень статті 116 КЗпП України вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Окрім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.

Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ) були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.

За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №440/6856/22 (постанова від 06.12.2024).

У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що «з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України , у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України . Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України , в редакції Закону №2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX).»

Окрім того, Судова палата звернула увагу, що «правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.» (……)».

Судовою палатою у названій справі викладені такі висновки:

« 46. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 29.12.2020 - дата звільнення позивача.

47. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

48. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

49. Отже спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.12.2020 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

50. Період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

51. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.»

Окрім того, у згаданій справі Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц та яка допускала можливість зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, не може застосовуватися до нової редакції норми права (статті 117 КЗпП України) після 19.07.2022.

Проте, Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 та сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Відтак, суд застосовує принцип пропорційності враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

З матеріалів справи встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці служби перед звільненням (січень-лютий 2021) становив 34 366,04 грн (17 183,02 грн х 2).

Кількість календарних днів за січень-лютий 2021становить 59 днів.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 582,48 грн (34 366,04 грн/59).

Водночас, при вирішенні питання визначення розміру відшкодування середнього заробітку необхідно визначати істотність частки виплаченого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому суд звертає увагу на те, що застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX – 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону №3248-IV втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 має застосовуватися стаття 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, то в такому разі правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які виникли у період до 19.07.2022, регулюються згідно з положеннями статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати відшкодування у шість місяців); у період з 19.07.2022 застосовуються норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями).

Отже, у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, щодо періоду з 27.03.2021 до 18.07.2022 включно, без обмеження виплати відшкодування за час затримки строком у шість місяців, та чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 до 19.01.2023, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями.

Правова позиція з цього питання висловлена також Верховним Судом у постанові від 06.04.2026 у справі № 560/17619/24.

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 27.03.2021 до 18.07.2022 включно, який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 478 календарних днів.

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 18.01.2023 включно (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 184 календарні дні.

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 (щодо періоду з 27.03.2021 до 18.07.2022), та чинної редакції статті 117 КЗпП України (щодо періоду з 19.07.2022 до 18.01.2023 включно), становить 385 601,76 грн: (278 425,44 грн (582,48 грн х 478 календарних дні) + 107 176,32 грн (582,48 грн х 184 календарних дні).

У порівнянні із розміром виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання судових рішень в загальному розмірі 105 298,36 грн (20 463,67 грн + 84 834,69 грн), визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення (385 601,76 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно її перевищує.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

За обставин цієї справи слід застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, з огляду на таке.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 163 015,73 грн (57 717,37 грн грошового забезпечення виплачено при звільненні, згідно з довідкою відповідача + 105 298,36 грн виплачено на виконання судових рішень у справах №160/11981/22 та №160/11982/22).

Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення (57 717,37 грн/163 015,73 грн х 100) становлять 35,41%.

Тобто за період з 27.03.2021 до 18.07.2022 включно (478 календарних дні) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 98 590,45 грн (582,48 грн х 478 х 35,41%).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 27.02.2026 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ), що становить 184 календарних дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 107 176,32 грн (582,48 грн х 184 календарних дні).

Разом з тим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати у межах спірних правовідносин критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 із врахуванням несвоєчасно виплачених сум грошового забезпечення, які становлять 35,41%.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі складає 582,48 грн х 184 дні х 35,41% = 37 951,13 грн.

Відповідно, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за спірний період становить 136 531,58 грн (98 590,45 грн + 37 951,13 грн).

Таким чином, зважаючи на висновки, висловлені у зазначених постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 136 531,58 грн.

Подібні висновки також підтримані колегією суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду у постанові від 20.07.2026 у справі №460/3264/26 та колегією суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 22.07.2026 у справі №560/9357/25.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 до 18.07.2022 включно та з 19.07.2022 до 18.01.2023 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 до 18.07.2022 включно та з 19.07.2022 до 18.01.2023 включно у розмірі 136 531 (сто тридцять шість тисяч п`ятсот тридцять одна) гривня 58 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар