Вирок від 17 серпня 2026 р. у справі №275/155/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №275/155/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/609/26

Категорія ч.2 ст.309 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря: ОСОБА_5 ,

прокурора: ОСОБА_6 ,

обвинуваченого: ОСОБА_7 (в режимі відеоконференцзв`язку),

захисника: ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв`язку),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу начальника Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області ОСОБА_9 на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року у кримінальному провадженні №12026065650000008, внесеному до ЄРДР 27.01.2026, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Житомира, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

-15 січня 2026 року Святошинським районним судом м. Києва за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 1 рік,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309 КК України, ч.1 ст. 382 КК України,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року ОСОБА_7 було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.382 КК України та ч. 2 ст. 309 КК України та призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 ( один ) рік 3 (три) місяці; за ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один ) рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 3 (три) місяці.

Строк покарання постановлено рахувати з моменту затримання ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальні витрати за проведення експертизи.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді, вирішено долю речових доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 25.09.2025 по справі № 275/884/25, яка вступила в законну силу 07.10.2025, визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 125, ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 40 800 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років.

В подальшому, постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 23.10.2025 по справі № 275/933/25, яка вступила в законну силу 04.11.2025 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 122-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 40800 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 7 років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Крім того, постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 26.11.2025 по справі № 275/1049/25, яка вступила в законну силу 09.12.2025 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 34000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки без оплатного вилучення транспортного засобу.

В подальшому, ОСОБА_7 , будучи позбавленим права керувати транспортним засобом, умисно, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, будучи ознайомленим з ними, з метою невиконання постанов суду, що набрали законної сили, щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_7 незважаючи на неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху, продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на умисне невиконання постанов суду, що набрали законної сили, 27.01.2026 о 12 годині 15 хвилин керував транспортним засобом, а саме автомобілем «ВАЗ-2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 по вулиці Базарна в селищі Брусилів Брусилівської ОТГ Житомирського району Житомирської області, де був зупинений працівниками поліції сектору превентивної діяльності № 1 відділу поліції № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, на підставі ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з порушенням Правил Дорожнього руху.

В подальшому, інспектором СРПП СПД № 1 ВП № 1 Житомирського РУП № 2 на місці зупинки відносно ОСОБА_7 винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 126 КУпАП у зв`язку з невикористанням ременю пасивної безпеки та відсутністю свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та складено адміністративний протокол за ч.3 ст.130 КУпАП - керування транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння, повторно, протягом року.

Тим самим, ОСОБА_7 умисно не виконав постанови Брусилівського районного суду від 25.09.2025 по справі № 275/884/25, яка вступила в законну силу 07.10.2025, від 23.10.2025 по справі № 275/933/25, яка вступила в законну силу 04.11.2025, від 26.11.2025 по справі № 275/1049/25, яка вступила в законну силу 09.12.2025.

Дії ОСОБА_7 були об`єднані єдиним злочинним умислом і в своїй сукупності складають єдиний злочин.

Крім того, ОСОБА_7 , будучи 15.01.2026 засудженим Святошинським районним судом м. Києва за ч.1 ст.309 КК України, 27.01.2026 близько 10 години 00 хвилин, перебуваючи поруч із Брусилівським ліцеєм ім. Г.О. Готовчиця, що розташований за адресою: селище Брусилів, вул. Полякова, 1 А, Брусилівської ТГ, Житомирського району Житомирської області, у лісопосадці, під деревом, знайшов пакетик з вмістом кристалічної речовини, яка являє собою особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл- пентан-1-он), масою 0,8592 г.

В цей час, місці та за вказаних обставин, у ОСОБА_7 , який будучи особою, яка іноді допускає немедичне вживання психотропних речовин, з метою вчинення незаконних операцій з психотропною речовиною, виник злочинний умисел направлений на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту.

Реалізуючи свій злочинний протиправний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, ОСОБА_7 , будучи особою, яка протягом року після засудження за ст.309 КК України, 27.01.2026 близько 10 години 00 хвилин, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи поруч із Брусилівським ліцеєм ім.Г.О.Готовчиця, що розташований за адресою: с-ще Брусилів, вул. Полякова, 1-а, Брусилівської ТГ, Житомирського району Житомирської області, підібрав та таким чином незаконно придбав, особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл- пентан-1-он), масою 0,8592 г., та в подальшому, поклав до кишені своєї куртки для зберігання та подальшого вжитку, без мети збуту.

В подальшому, ОСОБА_7 сів до автомобіля марки «ВАЗ-2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та поїхав по власних справах в межах с-ща Брусилів, Брусилівської ОТГ, Житомирського району Житомирської області.

27.01.2026 о 12 годині 15 хвилин ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом, а саме автомобілем «ВАЗ-2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 рухався по вулиці Базарна в с-щі Брусилів Брусилівської ОТГ Житомирського району Житомирської області, де був зупинений працівниками поліції сектору превентивної діяльності № 1 відділу поліції № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області за порушення Правил дорожнього руху.

Під час огляду місця події, проведеного працівниками відділу поліції № 1 Житомирського РУП № 2 ГУНП в Житомирській області, 27.01.2026 о 13 год. 20 хв. у ОСОБА_7 виявлено та вилучено кристалічну речовину білого кольору, яка містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), масою 0,8592 г, яку останній незаконно придбав та зберігав для власних потреб, без мети збуту.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і не відповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.309 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі та за ч.1 ст.382 КК України у вигляді 1 року позбавлення волі, призначивши остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі. На підставі ст.т.71, 72 КК України частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2026 та визначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 2 років 1 місяця позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та не приєднав покарання за попереднім вироком за вимогами ст.71 КК України. Також посилається на те, що призначене покарання місцевим судом, яке є зокрема, наслідком адміністративних правопорушень, не узгоджується із положеннями чинної санкції ч.2 ст.130 КУпАП.

Прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Обвинувачений та захисник просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін вирок місцевого суду.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, думку обвинуваченого та захисника, які просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень та правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.309, ч.1 ст.382 КК України учасниками судового провадження не оспорюються та не оскаржуються, а тому у відповідності до положень ст.404 КПК України апеляційною інстанцією не перевіряються.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржуючи вирок, прокурор, зокрема виходив з того, що призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим через м`якість.

Разом з тим, колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження, не може погодитися із такими доводами прокурора, виходячи з такого.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України та положень п.п.1-9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

На переконання колегії суддів, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Так, мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України відносяться до категорії нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, спосіб його життя, який раніше судимий за ч. 1 ст. 309 КК України, не одружений, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, історію його правопорушень : за період з вересня 2025 по 27.01.2026 року 33 рази порушував ПДР України та притягувався до адміністративної відповідальності, та висновок досудової доповіді органу пробації про те, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах обмеження волі або позбавлення волі.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19).

Разом з тим, апеляційна скарга прокурора не містить в собі переконливих доводів, які би доводили явну несправедливість призначеного обвинуваченому покарання через м`якість. Прокурор належним чином не обґрунтував, чому покарання за ч.2 ст.309, ч.1 ст.382 КК України з урахуванням вимог ст.70 КК України у виді 1 року 3 місяців позбавлення волі є явно несправедливим покаранням, а покарання у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі було би більш справедливим.

Посилання прокурора на те, що покарання призначене місцевим судом, є наслідком невиконання постанов суду за вчинення кількох адміністративних правопорушень, що не узгоджується із положеннями санкції ч.2 ст.130 КУпАП, не є достатньо переконливими обставинами для призначення покарання у більшому розмірі, адже, на думку суду, сама диспозиція частини 1 статті 382 КК та реальне покарання у виді 1 року 3 місяців позбавлення волі в значній мірі відповідає суті вчиненого обвинуваченим діяння та враховує всі обставини справи і особу обвинуваченого.

Відтак, правових підстав вважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

Водночас, апеляційний суд погоджується з доводами прокурора в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та помилкове не призначення покарання за сукупністю вироків, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому застосуванню.

При цьому, згідно з вимогами ст. 72 КК України, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідають два дні пробаційного нагляду.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що наведених вимог закону судом першої інстанції враховано не було.

Як вбачається з матеріалів провадження та вироку, обвинувачений ОСОБА_7 раніше судимий Святошинським районним судом м. Києва від 15.01.2026 за ч.1 ст.309 КК України до 1 року пробаційного нагляду, яке не відбуте.

В межах кримінального провадження, яке переглядається судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.309, ч.1 ст.382 КК України, 27 січня 2026 року, тобто після ухвалення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання за ним.

Однак, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 судом першої інстанцій при постановленні вироку зазначені приписи враховано не було, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме до незастосування статей 71 та 72 КК України при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків.

Питання про призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України є таким, що погіршує становище особи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Необхідність застосування більш суворого покарання, згідно пункту 2 частини 1 статті 420 КПК України, є підставою для скасування вироку в цій частині та ухвалення нового вироку.

Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає обґрунтованими.

З урахуванням наведених вище положень закону, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_7 на підставі статей 71, 72 КК України до призначеного за цим вироком покарання, слід частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2026 року, у виді 2 місяців пробаційного нагляду, перевівши його у 1 місяць позбавлення волі, з урахуванням п.1 ч. 1 ст. 72 КК України, з розрахунку: одному дню позбавлення волі відповідають два дні пробаційного нагляду, та визначити остаточне покарання у вигляді 1 року 4 місяців позбавлення волі.

Відтак, враховуючи обставини справи, дані, які характеризують особу ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що остаточне покарання у виді 1 року 4 місяців позбавлення волі є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

У решті вирок суду слід залишити без змін.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду - скасуванню в частині призначеного покарання.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу начальника Радомишльського відділу Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309, ч.1 ст.382 КК України в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.309 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один ) рік; за ч.1 ст.382 КК України - покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 3 (три) місяці.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 3 (три) місяці.

На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного новим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2026 року та визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 4 (чотири) місяці.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

Судді: