Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №759/3674/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/3674/25

пр. № 2/759/580/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Біляку М.О.,

за участю представника позивача - адвоката Кіщук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту та визнання права власності у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

17.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку квартири АДРЕСА_4 , що було видане ОСОБА_2 21.12.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко Ольгою Олегівною (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2852195880000), а також визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_4 у порядку спадкування за законом майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дану позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона є власником частини квартири АДРЕСА_4 . Також частина даного житлового приміщення належала її сину - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13.09.2024 позивач звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зварича О.І. із заявою про прийняття спадщини, однак видати їй свідоцтва про право на спадщину після смерті сина нотаріус відмовився, оскільки вона не надала оригінал документу, який посвідчує право власності спадкодавця.

При цьому, 21.12.2023 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину, яким за нею визнано право власності на частину квартири АДРЕСА_4 , яку відповідач успадкувала за заповітом після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 . Позивач вважає таке свідоцтво недійсним та таким, що порушує її права, оскільки попередньо ОСОБА_4 не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та не отримував свідоцтво про право на спадщину.

Позивач заперечує той факт, що ОСОБА_4 , який є батьком померлого ОСОБА_3 , спільно проживав із сином, звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, набув право власності на частину квартири АДРЕСА_4 та зареєстрував за собою право власності на таку частку відповідно до закону. Більше того, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дуленко О.О. під час видачі свідоцтва ОСОБА_4 про право на спадщину не перевірила наявність інших спадкоємців, місце відкриття спадщини, що є обов`язковим під час відкриття спадкової справи.

Також ОСОБА_1 вказує, що перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.02.2002 розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що вона спільно із сином проживає окремо від ОСОБА_4 за адресою проживання своїх батьків. Факт спільного проживання із сином на день відкриття спадщини позивач підтверджує процесуальними документами, скерованими Святошинським районним судом м. Києва в рамках кримінального провадження.

Станом на день відкриття спадщини спадкодавець ОСОБА_3 не був зареєстрований ні у квартирі АДРЕСА_4 , частка якої належала йому на праві власності, ні у квартирі АДРЕСА_5 , де фактично останній проживав разом із матір`ю.

Позивач, посилаючись на неправильне застосування нотаріусом Дуленко О.О. положень ЦК України в частині правил спадкової трансмісії, вважає, що відповідач ОСОБА_2 не мала права на прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_3 та отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на частину квартири АДРЕСА_4 , оскільки останній не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 для розгляду даного позову визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 20.02.2025 позовна заява залишена без руху.

24.02.2025 позивачем було усунено допущені недоліки.

Ухвалою від 26.02.2025 провадження відкрито, визначено проведення судового розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Крім того, вказаною ухвалою витребувано копії спадкових справ, заведених щодо майна ОСОБА_4 та ОСОБА_3

26.03.2025 до суду надійшла копія спадкової справи, заведеної щодо майна померлого ОСОБА_3

17.04.2026 через систему «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому представник відповідача - адвоката Романцова Т.В. вказує, що приватний нотаріус Зварич О.І. під час вирішення питання про заведення спадкової справи на підставі заяви позивача перевіряв наявність відкритих спадкових справ, підстав для відмови у прийнятті заяви про відкриття спадкової справи, чи дотримано заявником строків прийняття спадщини, які з огляду на те, що спадкоємець був зареєстрований за тією ж адресою, що і спадкодавець, вважався таким, що фактично прийняв спадщину. Відтак, вимога позивача про встановлення факту спільного проживання спадкодавця зі спадкоємцем спільно є безпідставною.

02.05.2024 позивач вперше отримала свідоцтво про смерть сина і лише через 18 років після його смерті ініціювала питання реалізації своїх спадкових прав. Також сторона відповідача зауважує, що станом на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 було вже 17 років і він постійно проживав спільно із батьком за адресою: АДРЕСА_6 , а відтак, батьки мали право в автоматичному режимі прийняти спадщину, що і зробив ОСОБА_4 після смерті сина.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 успадкувала частину квартири АДРЕСА_4 після смерті свого чоловіка на законних підставах, оскільки ОСОБА_4 прийняв спадщину у встановленому законом порядку, однак не встиг оформити свої права. Спроба позивача довести факт проживання спадкодавця за іншою адресою є неспроможними, оскільки законом визначено, що місцем відкриття спадщини є саме місце реєстрації проживання особи, яке у даному випадку було саме квартира АДРЕСА_4 .

Ухвалою від 24.06.2025 витребувано інформацію від Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації інформацію на підтвердження реєстрації місця проживання у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 року, від Київського відділу державної реєстрації смерті ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) інформацію на підтвердження кількості виданих Свідоцтв про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; інформацію про те, за заявою якої особи видавалося Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - вперше; а також інформацію про те, за заявою яких осіб видавалося Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - повторно, від Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» інформацію на підтвердження місця поховання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; інформацію на підтвердження місця поховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; інформацію на підтвердження про те, хто займався організацією поховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема, з ким оформлювався договір-замовлення на організацію та проведення поховання, кому видавалося свідоцтво про поховання, чи замовлявся монтаж намогильної споруди.

09.09.2025 на адресу суду надійшла відповідь Святошинської РДА в м. Києві, зі змісту якої вбачається, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто день смерті спадкодавця ОСОБА_3 , у квартирі АДРЕСА_4 було зареєстровано три особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

18.09.2025 через систему «Електронний суд» від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дуленко О.О. надійшла копія спадкової справи №06/2023, заведена щодо майна померлого ОСОБА_4

29.09.2025 через систему «Електронний суд» від Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» надійшла інформація, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , похований 19.06.2023 на Південному кладовищі м. Києва на ділянці № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , місце № НОМЕР_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , похований 14.02.2006 на Південному кладовищі м. Києва на ділянці № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , місце № НОМЕР_3 . Особа, яка уклала договір-замовлення на організацію та проведення поховання, та якій видано свідоцтво про поховання - ОСОБА_4

02.10.2025 від Київського відділу державної реєстрації смерті ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов лист, в якому уповноважена особа зазначила, що 13.02.2006 проведена державна реєстрація смерті ОСОБА_3 , про що складено актовий запис №3101 та видано ОСОБА_4 свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 13.02.2006 вперше. 02.05.2024 на заяву матері померлого ОСОБА_1 видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 повторно.

Ухвалою від 07.10.2025 судом закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті. Крім того, вказаною ухвалою задоволено клопотання сторони позивача про виклик до суду свідка ОСОБА_7

17.10.2025 до суду надійшла відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 , в якій остання вважає, що аргументи, викладені у позовній заяві, не спростовані відповідачем, а тому вони заслуговують на увагу. Щодо приєднаних до відзиву світлин позивач вказує, що вони не є доказами у розумінні ЦПК України, оскільки неможливо встановити коли саме вони зроблені, а лише свідчать про факт спілкування батька із сином, що нею не заперечується.

25.11.2025 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача - адвоката Романцової Т.В. про долучення доказів, в якому представник просить долучити до матеріалів справи постанову Київського апеляційного суду від 15.10.2025, якою залишено без змін рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2025 року. Так, рішенням суду першої інстанції задоволено позовні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , а також визнано за ОСОБА_2 право власності на частину вказаного житлового приміщення за заповітом після смерті ОСОБА_4 , як на частку у праві спільної сумісної власності. Представник відповідача вказує, що в рамках цивільної справи №759/12627/24 встановлено, що ОСОБА_3 проживав спільно із батьком ОСОБА_4 з моменту набуття такої квартири у власність і до дня смерті ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи, що встановлені обставини мають преюдиціальне значення для даного провадження, сторона відповідача просить врахувати вказані обставини при ухвалення остаточного рішення у даній справі.

У судовому засіданні 25.11.2025 судом допитано у якості свідка ОСОБА_7 , який повідомив, що з 2005 року спільно проживав із ОСОБА_1 та перебував з нею у незареєстрованому (цивільному) шлюбі. Добре знав її сина ОСОБА_3 та колишнього чоловіка ОСОБА_4 . Дружина із сином проживали у батьків за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира є двокімнатною, в одній кімнаті проживала позивач із сином, а в другій - її брат зі своєю сім`єю. Щодо обставин смерті ОСОБА_3 заначив, що батько ОСОБА_4 сів за кермо у нетверезому стані та вчинив ДТП, внаслідок якого загинув син. Було відкрито кримінальне провадження. ОСОБА_3 постійно спілкувався із батьком, ОСОБА_1 не заперечувала щодо цього. До початку відносин із ОСОБА_1 іноді бував у неї вдома, підвозив після роботи, якщо затримувалися, у подальшому почали частіше бачитися. Іноді ОСОБА_3 залишався ночувати у батька у квартирі по АДРЕСА_7 , оскільки звідти йому було ближче йти до школи, а також поряд проживали його друзі. Щодо обставин поховання ОСОБА_3 вказав, що він особисто брав участь у похованні пасинка, фірма, де вони із дружиною працювали, виділила кошти на поховання. Він також відвозив позивача до уповноважених органів для реєстрації факту смерті сина. Після новини про смерть сина ОСОБА_1 була у поганому стані. Водночас, йому не відомо чи брав ОСОБА_4 участь у похованні свого сина. З моменту припинення спільного проживання та після розірвання шлюбу ОСОБА_4 не сплачував аліменти, не допомагав фінансово позивачу утримувати сина, у шлюбі, як йому відомо зі слів ОСОБА_1 , поводився агресивно, позивач боялася його, бо іноді він їй погрожував. Також йому відомо, що ОСОБА_4 мав дитину від першого шлюбу, на утримання якої сплачував аліменти.

На запитання представника відповідача - адвоката Романцової Т.В. повідомив, що від стосунків із позивачем мають спільну повнолітню дитину. З моменту початку стосунків спочатку проживали по б-р. Лепсе у м. Києві, а після смерті ОСОБА_3 переїхали у квартиру по АДРЕСА_8 . Водночас, запевнив, що переїзд не пов`язаний із даною подією. Щодо проживання по АДРЕСА_8 зазначив, що проживає там із дружиною із 2006 року, а у квартирі по АДРЕСА_8 проживають знайомі, як у квартирі по АДРЕСА_7 . Йому не відомо, в якій школі навчався ОСОБА_3 . Запевнив, що дружина отримала свідоцтво після смерті сина, а документи щодо оформлення поховання ОСОБА_4 забрав собі і оформив все, ніби він займався питанням поховання сина. Зазначив, що поряд із ОСОБА_3 похований його батько ОСОБА_4 .

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Кіщук Т.В. підтримує заявлені позовні вимоги та просить їх задовольнити. Вказує, що предметом спору є квартира АДРЕСА_4 , частину якої спадкодавець ОСОБА_3 отримав у 1996 році. Встановлення факту спільного проживання позивача із спадкодавцем на момент відкриття спадщини по б-р. Лепсе у м. Києві необхідне для визначення дійсного кола спадкоємців. Враховуючи, що спадкодавець зі спадкоємцем проживали за адресою реєстрації, то ОСОБА_4 не має права на спадкування, оскільки у визначений законом строк не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та у день відкриття спадщини не проживав спільно із спадкодавцем. Спадкодавець проживав спільно із позивачем, що підтверджується і наданим для дослідження суду рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.02.2002 про розірвання шлюбу. Адреса спільного проживання позивача із сином по б-р. Лепсе у м. Києві фігурує також в інших процесуальних документах, зокрема, матеріалах кримінального провадження.

Щодо наданих стороною відповідача фотознімків адвокат зауважує, що з їх зміст неможливо встановити коли вони зроблені, відтак вказані докази не підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_3 із ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_4 . Позивач не заперечувала щодо спілкування сина із батьком. Факт відсутності спільного проживання ОСОБА_4 із спадкодавцем також підтверджується тим, що останній не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, заведення спадкової справи та отримання свідоцтва про право на спадщину. У свою чергу, нотаріус порушила вимоги закону, оскільки, відкриваючи спадкову справу, не перевірила коло спадкоємців, помилково видала свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 . Саме від встановлення факту проживання позивача спільно із спадкодавцем по б-р. Лепсе у м. Києві залежить коло спадкоємців.

На запитання представника відповідача адвокат Кіщук Т.В. повідомила, що їй не відомо чому позивач упродовж 18 років з моменту смерті сина не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, так само не володіє інформацією коли саме та чи було отримано свідоцтво про смерть сина вперше (до 02.05.2024 року). Підтвердила, що позивач має оригінал правовстановлюючого документа, який підтверджує право власності ОСОБА_3 на частину квартири АДРЕСА_4 . Вказує, що наразі позивач проживає по АДРЕСА_8 , однак дійсним місцем реєстрації проживання останньої є: АДРЕСА_6 . Щодо відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину зазначила, що така відмова мотивована наявністю у Державному реєстрі речових прав відомостей про реєстрацію майна за іншою особою - відповідачем. Позивач на момент відкриття спадкової справи не звертала уваги щодо місця відкриття спадщини.

Представник відповідача - адвокат Романцова Т.В. у судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги є безпідставними, обставини, викладені у ній - надуманими, а висловлені аргументи є нелогічними та суперечливими. Так, вказує, що свідок, допитаний у судовому засіданні, є зацікавленою особою, оскільки проживає спільно із позивачем та є її цивільним чоловіком. Позивач на праві власності володіє двома житловими приміщеннями - квартирами по АДРЕСА_7 . Покази свідка не узгоджуються із письмовими доказами, отриманими у ході розгляду справи, зокрема, відповіддю ДРАЦС, якою підтверджується, що позивач не отримувала до 2024 року свідоцтво про смерть сина. Так само свідок спотворює дані про те, хто дійсно займався похованням ОСОБА_3 (а таким є батько ОСОБА_4 ). Залишається також нелогічним той факт, що свідок мав у власності квартиру по АДРЕСА_8 , а проживали вони спільно із позивачем та, як вони вказують, її сином у кімнаті двокімнатної квартири по АДРЕСА_8 . На момент смерті ОСОБА_3 було 17 років, він самостійно обирав із ким хотів залишитися, а тому постійно проживав із батьком. В сукупності обставини справи не свідчать про те, що позивач та її син спільно проживали по б-р. Лепсе у м. Києві із 2001 року по день смерті ОСОБА_3 . В рамках іншого судового провадження судом встановлено преюдиціальні факту для даної справи, які не спростовані позивачем та не заперечувалися фактично й під час апеляційного провадження в рамках цивільної справи №759/12627/24.

На запитання представника позивача адвокат Романцова Т.В. вказує, що докази долучені стороною позивача до позовної заяви, які датуються 2007 та 2008 роками, не стосуються обставин справи та не підтверджують викладеного у позові, оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто саме ця дата є кінцевою для встановлення з ким дійсно та за якою адресою проживав син ОСОБА_3 . Незважаючи на те, що у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 18.02.2002 про розірвання шлюбу судом встановлено, що син залишається проживати спільно із матір`ю, із 14 років ОСОБА_3 мав законодавчо закріплену можливість самостійно обирати з ким він бажає проживати - із батьком чи із матір`ю.

06.04.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява представника відповідача, в якій адвокат Романцова Т.В. просить провести судові дебати без її участі, наголошує, що відповідач заперечує щодо задоволення позову.

У судових дебатах 09.06.2026 представник позивача - адвокат Кіщук Т.В. просить задовольнити позов, вказує на його обґрунтованість та доведеність низкою доказів, долучених до позову.

Вислухавши позиції учасників справи, дослідивши наявні у розпорядженні суду матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення свідка, суд доходить таких висновків.

Положенням ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

17.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку квартири АДРЕСА_4 , що було видане ОСОБА_2 21.12.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко Ольгою Олегівною (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2852195880000), а також визнання за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_4 у порядку спадкування за законом майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У ході розгляду справи судом встановлено, що 05.09.1996 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого за №6375-3094, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули у власність у рівних долях (по кожен) квартиру АДРЕСА_7 (т. 1 а.с. 21-22).

ОСОБА_1 є власником частини вказаної квартири, що також підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав від 31.10.2024 (т. 1 а.с. 19).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Відділом реєстрації смерті у м. Києві зроблено актовий запис №3101 від 13.02.2006, а Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 02.05.2024 року (т. 1 а.с. 23).

Статтями 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків від померлої фізичної особи до спадкоємців, а до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок смерті. Відповідно до статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день її смерті. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.

Враховуючи, що ОСОБА_3 за життя не скористався правом на складення заповіту, то після його смерті належне на праві власності майно спадкується за законом на підставі визначеної законом черговості спадкоємців.

Як вбачається із скерованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зваричем О.І. копії спадкової справи, заведеної щодо майна померлого ОСОБА_3 , 13.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. У вказаній заяві зазначено, що, окрім неї, спадкоємцями померлого є також батько - ОСОБА_4 .

На підтвердження родинних відносин між спадкодавцем та спадкоємцем ОСОБА_1 надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснено запит щодо наявності інших спадкових справ, відкритих щодо майна померлого ОСОБА_3 , у ході перевірки відомостей Спадкового реєстру не виявлено заведених спадкових справ щодо майна померлого.

Також 13.09.2024 нотаріусом отримано відомості зі Святошинської РДА у м. Києві про місце реєстрації проживання спадкодавця та спадкоємця ОСОБА_1 . Так, останнім встановлено, що особи зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , а отже, ОСОБА_1 є такою, яка фактично прийняла спадщину і не пропустила строк для звернення із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину.

13.09.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зварич О.І. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки заявниця не має оригіналу правовстановлюючого документа, яким посвідчено право власності спадкодавця ОСОБА_3 .

Станом на день звернення ОСОБА_1 до нотаріуса та відкриття спадкової справи за місцем реєстрації проживання спадкодавця ОСОБА_3 (тобто за адресою: АДРЕСА_6 ) позивач не заперечувала того, що спадкодавець проживав саме за вказаною адресою і спадщина підлягає відкриттю саме по АДРЕСА_7 .

Частинами ч. 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законом порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, провадження № 61-39511 св 18).

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Питанню черговості спадкування за законом присвячена стаття 1258 ЦК України.

Зокрема, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У даному випадку наявні два спадкоємці першої черги - батьки ОСОБА_3 : мати - ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_4 .

Листом Святошинської РДА у м. Києві №107-7357 від 09.09.2025 остання повідомила суду, що місцем реєстрації проживання спадкодавця ОСОБА_3 є саме - АДРЕСА_6 . За вказаною адресою зареєстровані і його батьки - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 96).

ОСОБА_1 просить суд встановити факт того, що вона з 2001 року проживала спільно із сином за іншою адресою, ніж та, за якою вони зареєстровані, а саме - АДРЕСА_3 . Суд погоджується із доводами сторони позивача про те, що визначення місця відкриття спадщини прямо впливає на коло спадкоємців, які мають право на спадкування після смерті ОСОБА_3 . Водночас, сторона позивача не надає суду докази того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали за вказаною у позові адресою. Фактично єдиним доказом на підтвердження викладених тверджень є покази свідка ОСОБА_7 . Суд підтримує позицію представника відповідача про те, що покази свідка ОСОБА_7 , допитаного у ході розгляду справи, є суперечливими, недостовірними та такими, що не підтверджують поза розумним сумнівом даний факт. У той же час, інших доказів на підтвердження позиції про спільність проживання за іншою адресою стороною позивача не надано.

Суд сприймає, як таке, що не підлягає доказуванню, викладене у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 02.06.2025 у справі №759/12627/24, та постанові Київського апеляційного суду від 15.10.2025, якою вказане рішення залишено без змін. Так, у постанові суд апеляційної інстанції констатує, що ОСОБА_4 спільно проживав із спадкодавцем ОСОБА_3 з моменту набуття у власність даного житлового приміщення і до дня смерті ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже неодноразово у своїх постановах від 19.12.2019 по справі № 520/11429/17, від 19.12.2019 по справі № 916/1041/17, від 26.11.2019 по справі № 902/201/19, від 11.12.2019 по справі № 320/4938/17, що узгоджується з постановами КГС ВС від 15.10.2019 по справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 по справі № 922/643/19 зазначав про особливості застосування інститут преюдиції та зазначив, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Згідно сталої практики Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.82 ЦПК України, «Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами». У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанови ВС від 17.06.2021 у справі № 201/8615/18, від 10.01.2025 у справі № 362/643/21, від 04.10.2024 у справі № 607/6215/23). Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі №442/3663/20).

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі № 320/4938/17).

Враховуючи наведене, суд погоджується із твердженнями сторони відповідача про те, що висновки, викладені у постанові Київського апеляційного суду від 15.10.2025 у справі №759/12627/24, мають преюдиціальне значення для даного провадження, а тому суд вважає встановленою обставину, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_6 , на день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із наведеного слідує, що ОСОБА_4 має право на спадкування після смерті свого сина ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги. Більше того, оскільки місця реєстрації проживання вказаних осіб співпадає - то ОСОБА_4 є таким, який прийняв спадщину фактично.

Разом з тим, ОСОБА_4 , як вбачається із матеріалів справи, за життя не звертався до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав після смерті сина, так само останній не подавав заяву про відмову від прийняття спадщини. Отже, на момент смерті ОСОБА_4 останній володів правом на оформлення спадщини після смерті свого сина, яким фактично після смерті ОСОБА_4 скористалася його дружина ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 , використовуючи інструменти спадкової трансмісії, протиправно успадкувала належну позивачу частину квартири, яка раніше належала її сину ОСОБА_3 .

За своїм змістом спадкова трансмісія - це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця, який не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини, до його спадкоємців, тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Об`єктом спадкової трансмісії є суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було здійснене спадкоємцем у зв`язку з його смертю.

Разом з цим, якщо смерть спадкоємця сталася після спливу тривалого строку з часу відкриття спадщини, і він за життя не встиг прийняти спадщину, спадкова трансмісія не застосовується. Наприклад, батько позивача не прийняв спадщину і помер через 10 років після смерті діда позивача, тобто після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини. Це виключає використання механізму спадкової трансмісії (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №155/1584/18).

Як наголосив Верховний Суд у постанові від 08.02.2023 (справа №522/3031/16-ц, провадження №61-12894св21), за спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правилом черговості, а за правом закликання до спадкування правонаступника померлого спадкоємця. При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини.

У даному випадку суд враховує той факт, що ОСОБА_4 продовжив після смерті сина проживати у квартирі АДРЕСА_4 , утримував вказане житлове приміщення, у наданий законом строк не звертався із заявою про відмову від спадщини, на момент відкриття спадщини проживав спільно із спадкодавцем, тобто є таким, який фактично прийняв спадщину. Тобто у даній справі не застосовуються положення ЦК України про спадкову трансмісію, оскільки ОСОБА_4 прийняв спадщину у встановленому законом порядку, однак не оформив документально своє право власності на належну йому частину квартири.

За таких обставин суд доходить висновку про помилковість висновків сторони позивача про те, що у даному випадку має місце спадкова трансмісія.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведене узгоджується й з приписами ч. 5 ст. 177 ЦПК України, відповідно до яких позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В силу положень ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожен доказ повинен відповідати законодавчо закріпленим вимогам, а саме - бути належними, допустимими, достатніми та достовірними.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У свою чергу, в силу вимог ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наведене являє собою критерій допустимості наданих стороною доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Приписами ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на те, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували протиправність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дуленко О.О. в частині видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , який фактично прийняв спадщину - частину квартири АДРЕСА_4 , у наданий законом строк не відмовився від спадщини, крім того, у постанові Київського апеляційного суду від 15.10.2025 у справі №759/12627/24, викладене в якій має преюдиціальне значення для даного провадження, суд констатував, що спадкодавець ОСОБА_3 та спадкоємець ОСОБА_4 спільно проживали на день відкриття спадщини, то суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 272, 273, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 1216-1223, 1258, 1261, 1268-1270, 1296-1298 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позову заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту та визнання права власності у порядку спадкування - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.