Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №555/482/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 555/482/26

Провадження № 22-ц/4815/1289/26

Головуючий у Березнівському районному суді

Рівненської області: суддя Собчук А.Ю.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

23 квітня 2026 року в м. Березне

Рівненського району Рівненської області

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі – ТОВ "Споживчий центр") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №25.01.2022-100005107 від 25 січня 2022 року у розмірі 10 306,21 гривень.

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2026 року позов ТОВ "Споживчий центр" задоволено.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 25.01.2022-100005107 від 25 січня 2022 року у загальному розмірі 10 306,21 гривень, з яких: 8 828,53 гривень основний борг, 1 477,68 гривень — проценти.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень.

Додатковим рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року заяву ТОВ "Споживчий центр" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень.

Основне та додаткове рішення суду першої інстанції було оскаржене відповідачем у апеляційному порядку.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2026 року – без змін.

Щодо додаткового рішення, то, доводячи його незаконність і необґрунтованість, відповідач покликалася на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначала про те, що позивачем було пропущено строк на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення. Так, основне рішення було ухвалено 06 квітня 2026 року, тоді як строк на подання відповідної заяви згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України складає лише 5 днів, а позивач, який бере участь у справі через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – підсистема "Електронний суд" ЄСІТС), подав її 13 квітня 2026 року, тобто з пропуском строку на 2 дні.

Заперечувала й безпосереднє надання саме адвокатом правничої допомоги для позивача. На переконання заявника, усі роботи були здійснені штатним працівником ТОВ "Споживчий центр" – його молодшим юрисконсультом відділу позовної роботи ОСОБА_2 , а правовідносини з Адвокатським об`єднанням "Лекс Верітас" є фіктивними. При цьому позивач сплатив вказаному об`єднанню 6000 гривень лише через 3 дні після ухвалення основного рішення, і така оплата є гонораром успіху, який за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4507/18 не підлягає стягненню з протилежної сторони.

Крім того, у платіжній інструкції міститься посилання на додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги. Проте цю угоду позивачем не надано, а в матеріалах справи є лише додаткова угода № 6. Отже, без додаткової угоди № 1 правова підстава платежу документально взагалі не підтверджена. Стверджувала про те, що навіть зменшена судом попередньої інстанції сума витрат на правничу допомогу позивача є несправедливою та неспівмірною, адже від ціни позову такі витрати становили 29%. Натомість справа становить незначну складність і згідно з практикою Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 925/1226/19 прийнятним та пропорційним рівнем витрат для таких спорів є лише 10–15% від ціни позову, тобто від 1 000 до 1 500 гривень.

З наведених підстав просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Право на професійну правничу допомогу гарантоване ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування даних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) вказувалося, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ст.ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги – це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено таке.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1.) їх дійсність; 2.) необхідність; 3.) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Законодавством роль суду у позовному провадженні визначено саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Як з`ясовано судом, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Споживчий центр" подало договір № 01/25-СЦ про надання правничої допомоги від 01 квітня 2025 року, укладений з та Адвокатським об`єднанням "Лекс Верітас".

За умовами пункту 1.2 договору виконавець зобов`язується складати позови до фізичних осіб-боржників про стягнення боргу та передавати їх замовнику для подання до суду, а також надавати супутні консалтингові послуги щодо проведення претензійно-позовної роботи. При цьому сторони погодили, що подання позовів здійснюється виключно через підсистему "Електронний суд" замовника, а позовні заяви підписуються безпосередньо замовником.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили фіксовану вартість послуг у розмірі 6000 гривень за один позов без урахування поштових витрат та судового збору, які сплачуються замовником самостійно. Оплата правової допомоги здійснюється після винесення судом позитивного рішення за позовом (пункт 4.1).

У звіті про виконану роботу на підставі договору про надання правничої допомоги вказується про такі види (назви) наданих послуг за клієнтом ОСОБА_1 : формування запиту на складання розрахунку ціни позову та отримання необхідних доказів; складення позову на підставі отриманих документів; роздрукування позову, додатків до позову та передання одного примірника замовнику для направлення відповідачу; замовлення сплати судового збору; надання консультацій замовнику щодо дій після відкриття провадження у справі та інших консалтингових послуг у межах претензійно-позовної роботи.

Також ТОВ "Споживчий центр" надано платіжну інструкцію № СЦ00095038 від 09 квітня 2026 року, згідно з якою платником є ТОВ "Споживчий центр", отримувачем - АО "Лекс Верітас", а призначенням платежу зазначено оплату за надання правничої допомоги згідно з додатковою угодою № 1 до договору № 01/25-СЦ від 01 квітня 2025 року за позовом до ОСОБА_1 .

Оскільки наявні в матеріалах справи відповідні докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на правничу допомогу і справа становила незначну складність, суд попередньої інстанції всупереч твердженням автора апеляційної скарги вирішив відповідне процесуальне питання з урахуванням встановлених для цього законодавством засад.

Враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для сторін, колегія суддів погоджується з місцевим судом про необхідність покладення на відповідача обов`язку компенсувати ці витрати у відповідному розмірі.

Крім цього, апеляційний суд зважає й на поведінку відповідача під час розгляду справи, подання нею явно необґрунтованих заяв і клопотань, а також безпідставне твердження та заперечення очевидних обставин.

Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у матеріалах справи додаткової угоди, на яку міститься посилання у платіжній інструкції, також не спростовують факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

У матеріалах справи наявні договір про надання правничої допомоги, звіт про виконану у справі саме за клієнтом ОСОБА_1 та платіжна інструкція про сплату витрат на правничу допомогу саме у справі за позовом до неї, які у своїй сукупності підтверджують надання відповідних послуг та їх оплату.

Тобто посилання у платіжному документі на іншу угоду, відсутню у матеріалах справи, за наведених обставин не свідчить про відсутність правових підстав для відшкодування витрат та не є підставою для їх невизнання, оскільки апелянтом не доведено, що зазначений платіж не стосувався правничої допомоги у цій справі.

Не заслуговують аргументи заявника про пропуск позивачем строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

Так, основне рішення суду першої інстанції ухвалено 06 квітня 2026 року, строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення становить 5 днів, тобто останній день припадав на суботу 11 квітня 2026 року – вихідний день, а заяву подано у понеділок 13 квітня 2026 року, тобто першого робочого дня.

Згідно з ч. 3 ст. 124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Водночас наявність у сторони електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС не нівелює положення ч.3 ст. 124 ЦПК України та не покладає на таку сторону обов`язку вчиняти процесуальні дії у вихідні, святкові чи інші неробочі дні.

Щодо оплати послуг позивачем на користь адвокатського об`єднання після ухвалення рішення, то колегія суддів, відхиляючи наведені заявником з цього приводу аргументи, виходить із такого.

До понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.

Такий підхід простежується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20.

Крім того, враховується і практика та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що "заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду".

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові.

Доводи заявника про те, що працівником позивача самостійно сформовано та подано до суду позов, не свідчать про фактичну відсутність правничої допомоги адвоката, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Саме ж собою виконання працівниками позивача окремих організаційних чи технічних дій не виключає підготовки адвокатом процесуальних документів та надання іншої правничої допомоги.

Тим паче, ОСОБА_1 не доведено, які саме заявлені до відшкодування послуги фактично не надавалися адвокатом, у зв`язку з чим підстав для висновку про фіктивність понесених витрат на правничу допомогу немає.

Інші аргументи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.

Підставою для залишення оскаржуваного додаткового рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук