Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №570/4565/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/4565/25

Провадження № 22-ц/4815/1452/26

Головуючий у Рівненському районному суді

Рівненської області: суддя Гладишева Х.В.

Рішення суду першої інстанції

(скороченим текстом) проголошено:

о 16 год. 11 хв. 04 травня 2026 року

у м. Рівне Рівненської області

Повний текст рішення складено: 22 травня 2026 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Маринич В.В.

учасники справи:

особа, якій законом надано право звертатися до суду

в інтересах інших осіб, - виконувач обов`язків

керівника Рівненської окружної прокуратури

Рівненської області;

позивач – Рівненська міська рада Рівненської області;

відповідач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

відповідач – ОСОБА_3 ;

за участі: прокурора Гіліс Ірини Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року в суд звернувся виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради Рівненської областідо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки від 06.10.2020, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом нотаріального округу Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2551, предметом якого є земельні ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0103, площею 0,6563 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0105; визнання недійсним договору іпотеки від 06.10.2020, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2555, предметом якого є земельні ділянки: площею 0,3425 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0106, площею 0,2160 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5624655300:02:007:0107; про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельних ділянок кадастровий номер 5624655300:02:007:0106: площею 0,3425 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0107, площею 0,2160 га у власність ОСОБА_2 ; відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельних ділянок кадастровий номер: 5624655300:02:007:0103, площею 0,1637 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0105, площею 0,6563 га у власність ОСОБА_1 .

Мотивуючи вимоги, прокурором вказувалося, щорішенням Рівненського районного суду від 05 серпня 2022 у справі №570/2708/19 задоволено позов заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до Квасилівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,: ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Визнано незаконними та скасовано рішення Квасилівської селищної ради від 11.10.2016 №303 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт.Квасилів», Квасилівської селищної ради від 07.12.2016 № 344 «Пре розгляд заяви громадянки ОСОБА_4 », Квасилівської селищної ради від 18.04.2018 № 991 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », витребувано на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1637 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0103, площею 0,2215 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0104, площею 0,6563 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0105, та від ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3425 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0106, площею 0,2160 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0107.

Судом встановлено, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель несільськогосподарського призначення та земель запасу сільсько-господарського та лісогосподарського призначення (крім населених пунктів та земель лісогосподарського призначення, що знаходяться в користуванні лісогосподарських підприємств) за межами населених пунктів на території Квасилівської селищної ради Рівненського району, розробленої Державним підприємством «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2012 році, земельна ділянка площею 3,8673 га, на якій знаходяться оспорювані земельні ділянки, є болотом.

Згідно з матеріалами інвентаризації 2016 року на цій земельній ділянці наявний став. Тобто віднесення цієї ділянки до земель сільськогосподарського призначення суперечить нормам ст. 22 ЗК України та унеможливлює їх використання за цільовим призначенням.

Отже, розроблення, затвердження технічної документації із землеустрою та віднесення земельної ділянки площею 5,9489 га до земель сільськогосподарського призначення в смт. Квасилів, на підставі чого у подальшому за рахунок вказаної земельної ділянки було відведено в приватну власність земельні ділянки площею 1,0415 га та площею 0,5585 га громадянці ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, відбулося з порушенням ст.35 Закону України «Про землеустрій» та Порядку проведення інвентаризації земель.

Тому рішення Квасилівської селищної ради №303 від 11.10.2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів» визнано незаконним та скасовано.

Рішенням Квасилівської селищної ради №991 від 18.04.2018 затверджено проекти землеустрою земельних ділянок загальною площею 1,6 га, у т.ч. ділянки площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052, та передано їх у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану та плану зонування Квасилівська селищна рада повинна була прийняти рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052, у зв`язку з їх відведенням в межах населеного пункту повинні були погоджуватися відповідними органами архітектури. Проте вимогами закону було знехтувано у зв`язку з використанням земельних ділянок з порушенням генерального плану та зонування смт.Квасилів.

Тобто проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052, розроблені з порушенням ст. ст. 1, 50 Закону України «Про землеустрій», ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

З огляду на те, що рішення органу місцевого самоврядування №344 від 07.12.2016 прийнято всупереч вимог законодавства та з порушенням функціонального призначення земель, оспорюване рішення №911 від 18.04.2018 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 », яким затверджено відповідні проекти землеустрою, також визнано незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та подальша передача земельних ділянок загальною площею 1,6 га відбулася з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до Генерального плану та плану зонування території смт. Квасилів земельні ділянки площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051 (після поділу земельні ділянки з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103, площею 0,1637 га; кадастровим номером 5624655300:02:007:0104 площею 0,2215 га) та площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052 (після поділу земельні ділянки з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106, площею 0,3425 га, та кадастровим номером: 5624655300:02:007:0107, площею 0,2160 га) розміщені в зоні В-5 виробнича зона підприємств 5 класу шкідливості, яка призначена для підприємств, що є джерелами забруднення навколишнього середовища і потребують санітарно-захисних зон до 50 метрів. Тому використання спірних земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є неможливим.

У подальшому, 20 липня 2018 року, ОСОБА_4 на підставі відповідних договорів дарування подарувала земельну ділянку площею 1,0415 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0051 ОСОБА_5 , а земельну ділянку площею 0,5585 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0052 - ОСОБА_6

03 квітня 2019 року ОСОБА_7 оплатно відчужено на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052, відповідно до договору купівлі-продажу №1029.

Зазначена спірна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на дві земельні ділянки: з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106, площею 0,3425 га, та кадастровим номером 5624655300:02:007:0107, площею 0,2160 га, які перебували у приватній власності ОСОБА_2 .

03 квітня 2019 року ОСОБА_5 оплатно відчужено на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,0415 з кадастровим номером 5624655300:02:007:0051 на підставі договору купівлі-продажу №1032.

Зазначена спірна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на три земельні ділянки: з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га; кадастровим номером 5624655300:02:007:0104 площею 0,2215 га; кадастровим номером 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га, які знаходилися у приватній власності ОСОБА_1 .

З огляду на те, що Квасилівська селищна рада, приймаючи рішення щодо передачі земельних ділянок площею 0,5585 га та 1,415 га у приватну власність, діяла всупереч вимогам закону, тому такі дії не можуть бути визнані як вираження волі територіальної громади селища на вибуття земельних ділянок з її (власника) володіння.

Тому визнано, що спірні земельні ділянки підлягали витребуванню у відповідачів на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада.

Отже, ці земельні ділянки вибули із власності територіальної громади поза волею їх належного розпорядника.

Згодом, 03 лютого 2023 року, постановою Рівненського апеляційного суду у справі №570/2708/19 залишено без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рівненською окружною прокуратурою з`ясовано, що 06 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 як іподержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №2555, з метою забезпечення вимог кредитора за договором грошової позики в сумі 146 104 гривень від 06.10.2020 за №02/10/20. За умовами цього договору предметом іпотеки є земельні ділянки площею 0,3425 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106) та площею 0,2160 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0107), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 146 104 гривні.

06 жовтня 2020 між ОСОБА_3 як іподержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №2551, з метою забезпечення вимог кредитора за договором грошової позики в сумі 214 512 гривень від 06.10.2020 за №01/10/20. За умовами цього договору предметом іпотеки є земельні ділянки площею 0,1637 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103 та площею 0,6563 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0105), що знаходяться у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 214 512 гривні.

У подальшому, 12 квітня 2021 року, рішенням Рівненського районного суду у справі №570/427/21, яке набрало законної сили 20 травня 2021 року, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Звернуто стягнення на предмети іпотеки від 06.10.2020 в рахунок погашення заборгованості за договорами грошової позики шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки площею 0,3425 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106, площею 0,2160 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0107, площею 0,1637 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103), площею 0,6563 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0105).

На підставі вказаного судового рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 травня 2021 року зареєстровано за ОСОБА_3 право приватної власності на спірні земельні ділянки.

Разом з тим встановлено, що договори іпотеки від 06.10.2020 укладено під час розгляду справи №570/427/21 з метою уникнення виконання можливого позитивного рішення, а тому ці правочини є фраудаторними і підлягали визнанню недійсними з відновленням становища, яке існувало до порушення.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42024181110000082, розпочатого 17 грудня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за фактом умисного невиконання рішення Рівненського районного суду від 05 серпня 2022 року у справі №570/2708/19, проведено судові оціночно-земельні експертизи щодо вартості оспорюваних земельних ділянок.

Так, відповідно до висновку судової оціночно-земельної експертизи №1667-Е від 05.05.2025 ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103, загальною площею 0,1637 га, станом на 25 травня 2021 могла становити 70 276 гривень, а згідно з висновком судової оціночно-земельної експертизи №1664-Е від 24.04.2025 ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5624655300:02:007:0105, загальною площею 0,6563 га, станом на 25 травня 2021 року могла становити 244 472 гривень.

Отже, відповідно до висновків експертиз сумарна вартість земельних ділянок складає 314 748 гривень, що значно перевищує суму договору позики - 214 512 гривень.

Предметом договору іпотеки від 06.10.2020 №2555, укладеного між ОСОБА_3 як іподержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем, є земельні ділянки площею 0,3425 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106) та площею 0,2160 з кадастровим номером 5624655300:02:007:0107), що перебувають у власності іпотекодавця, сумарна вартість яких за домовленістю сторін складає 146 104 гривні.

Між тим, згідно з висновком судової оціночно-земельної експертизи №1665-Е від 24.04.2025 ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106, загальною площею 0,3425 га, станом на 25 травня 2021 року могла становити 136 589 гривень, а відповідно до висновку судової оціночно-земельної експертизи №1666-Е від 05.05.2025 ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5624655300:02:007:0107, загальною площею 0,2160 га, станом на 25 травня 2021 року могла становити 89 921 гривень.

Отже, згідно з висновками експертиз сумарна вартість цих земельних ділянок складає 226 510 гривень, що значно перевищує суму договору позики від 06 жовтня 2020 року, а саме 146 104 гривні. Тобто ціна договорів є нижчою порівняно з ринковою вартістю майна, яке було передано в іпотеку.

Рішенням Рівненського районного суду від 12 квітня 2021 року у справі №570/427/21 встановлено, що обидва договори іпотеки №№ 2551 та 2555 були укладені в один день – 06 жовтня 2020 року, різними особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте з однією і тією ж особою - ОСОБА_3 , що свідчить про узгоджений характер їхніх дій. Така узгодженість дій та часові обставини можуть свідчити про наявність попередньої домовленості між сторонами, що вказує на штучний характер правочинів, які фактично були спрямовані не на реальне забезпечення зобов`язань, а на створення перешкод для виконання майбутнього судового рішення у справі №570/2708/19.

Крім того, договори грошової позики, на забезпечення виконання яких укладено оспорювані договори іпотеки, були укладені у вкрай стислий строк - 10 днів, що не відповідає звичайній практиці кредитування та не свідчить про реальність зобов`язань.

При цьому відсутні будь-які дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які б свідчили про їхній намір реально виконувати умови договорів грошової позики, не надано доказів щодо повернення коштів, переписки, вимог чи хоча би спроб врегулювання спору.

Разом з тим у справі №570/427/21 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали позов, що свідчить про відсутність спору щодо суті правовідносин та підтверджує формальний характер укладених правочинів.

Як вже зазначалось, предметом договорів іпотеки від 06.10.2020 № 2551 та №2555 є земельні ділянки, які були предметом спору у справі №570/2708/19, а відповідно до судового рішення від 05 серпня 2022 року підлягали витребуванню у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади як такі, що надані всупереч вимогам закону.

Відчуживши оспорювані земельні ділянки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 унеможливили виконання рішення суду у справі №570/2708/19, оскільки саме ці земельні ділянки були предметом спору у справі і лише вони надані з порушенням вимог земельного законодавства. Тому ці об`єкти права підлягають витребуванню у комунальну власність.

Рішенням Рівненського районного суду від 05 серпня 2022 року у справі №570/2708/19 задоволено позов заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до Квасилівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог,: ОСОБА_4 , Головне управління самостійних вимог на предмет спору Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Визнано незаконними та скасовано рішення Квасилівської селищної ради від 11.10.2016 № 303 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів», Квасилівської селищної ради від 07.12.2016 № 344 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_4 », Квасилівської селищної ради від 18.04.2018 № 991 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », витребувано на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, від ОСОБА_8 земельні ділянки площею 0,1637 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103, площею 0,2215 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0104, площею 0,6563 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0105, та від ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,3425 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106, площею 0,2160 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0107.

Отже, наведеним судовим рішенням встановлено вибуття спірних земельних ділянок з комунальної власності поза волею їх власника та незаконність набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 їх у приватну власність. Згодом на підставі фраудаторних правочинів та судового рішення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передали земельні ділянки у власність ОСОБА_3 .

Оскільки договори іпотеки від 06.10.2020, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є фраудаторними та підлягали визнанню недійсними, тому ефективним способом захисту права є позовна вимога, яка призведе до дійсного захисту інтересів позивача та забезпечить відновлення прав держави на земельні ділянки без необхідності повторного звернення до суду відновлення становища, що існувало до порушення, шляхом повернення земельних ділянок з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га, з кадастровим номером 624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га, у власність ОСОБА_2 та земельних ділянок з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га, з кадастровим номером 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га, у власність ОСОБА_1 .

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 04 травня 2026 рокупозов виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2551, предметом якого є земельні ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0103; площею 0,6563 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0105.

Визнано недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2555, предметом якого є земельні ділянки: площею 0,3425 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0106; площею 0,2160 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0107.

Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельних ділянок з кадастровим номером 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га, з кадастровим номером 5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га, у власність ОСОБА_2 .

Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельних ділянок з кадастровим номером 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га, з кадастровим номером 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га, у власність ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 пропорційно на користь Рівненської обласної прокуратури по 4 037,33 гривень судового збору з кожного з відповідачів.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати і відмовити у позові.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що спір щодо спірних земельних ділянок уже був предметом судового розгляду. Так, рішенням Рівненського районного суду від 24 січня 2024 року у справі №569/12502/23 відмовлено Рівненській міській раді у позові про витребування земельної ділянки, де третьою особою була залучена Рівненська окружна прокуратура.

При цьому суд зробив висновок, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, стосовно права власності на майно.

Вважає, що його безперервно та систематично переслідують шляхом повторного ініціювання судових спорів щодо одного і того ж об`єкта нерухомого майна після набрання законної сили остаточними судовими рішеннями. Такі дії суперечать принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права, порушують принцип остаточності судового рішення (res judicata) та мають ознаки зловживання процесуальними правами з метою повторного перегляду уже вирішеного спору.

Тому суд, ухвалюючи своє рішення, припустився грубої помилки і повністю знехтував сукупність обставин, які свідчать про юридичну та фактичну неможливість застосування обраного прокурором способу захисту у виді визнання договорів іпотеки недійсними і відновлення становища, яке існувало до порушення.

Зауважує, що укладенню договорів іпотеки передувало реальне розміщення грошового депозиту. Оскільки боржники не повернули одержані кошти у передбачений 10-денний строк, утворилася заборгованість, що і дало йому право звернути стягнення на майно і відповідно до рішення Рівненського районного суду від 12 квітня 2021 року у справі №570/427/21 було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на чотири спірні земельні ділянки.

Право власності на земельні ділянки перейшло до нього на підставі судового рішення у рахунок погашення фінансового боргу (депозиту), а, отже, оспорювані договори іпотеки на час розгляду цієї справи вже повністю виконані, припинили свою дію та фактично припинили існувати. Тобто якщо зобов`язання за договором повністю виконано сторонами, то такий договір припиняє свою дію, а тому захист прав особи не може здійснюватися шляхом визнання недійсним договору, дія якого припинилася.

Не погоджувався із матеріально-правовою вимогою про відновлення становища, яке існувало до порушення, адже повернення майна колишнім власникам, які є боржниками та фактично привласнили надані їм грошові кошти (депозит), за умови, що дію актів іпотеки вичерпано, а майно витрачено на погашення заборгованості, створює обстановку дисбалансу.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Оскільки добросовісне набуття у розмінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Покликався на те, що право власності тлумачиться в "автономному значенні", воно не зводиться до права власності на речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Так само як і речі, деякі інші права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як "майнові права" і, отже, як "майно" (пункт 129 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броновськи проти Польщі").

Звертає увагу, що він первинно здобув забезпечувальне речове право на нерухоме майно на відповідній правовій підставі (іпотечні договори). що стверджується судовим рішенням, а надання оцінки діям іпотекодержателя може відбуватися лише з урахуванням цього рішення, яким визнано його право власності, що вказує на презумпцію добросовісності.

На його переконання, дії прокуратури з ініціювання нового судового процесу щодо тих самих ділянок та тих самих правовідносин фактично спрямовані на повторне оспорювання права власності відповідача та досягнення результату, де позивачу уже було остаточно відмовлено в судовому захисті.

Також судом під час розгляду справи не було забезпечено належної реалізації права заявника на участь у судовому розгляді і наданні пояснень по суті спору, що призвело до порушення принципів змагальності сторін та рівності учасників процесу. При цьому на момент розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення він проходив військову службу у зв`язку з мобілізацією до Збройних Сил України, що обмежувало можливість належним чином брати участь у судовому засіданні, своєчасно реагувати на процесуальні дії і забезпечити повноцінний захист своїх прав та інтересів.

За наведеного судом залишено без належного застосування висновки, які висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 20 червня 2023 року у справі №554/10517/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі №199/1497/18, 05 червня 2018 року у справі №11-44апп18, від 12 лютого 2020 року у справі №П/811/1640/17, від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №643/18251/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16, від 24 листопада 2021 року у справі №357/15412/18.

Крім того, не враховано судом правила ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Спорронг і Льоннрот прорти Швеції", "Белле проти Франції", "Новоселецький проти України", "Федоренко проти України", "Раймондо проти Італії", "Філліпс проти Сполученого Королівства", "Ісмаілов проти Російської Федерації", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East\West Alliance Limited" проти України", "Стретч проти Сполученого Королівства".

У поданому відзиві керівник Рівненської окружної прокуратури, вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник Рівненської міської ради – Українець М.І. у своєму відзиві покликався на безпідставність апеляційної скарги ОСОБА_3 та законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, і цей факт підтверджено інформаційною довідкою №433580883 від 01.07.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером: №5624655300:02:007:0103 належить на праві власності ОСОБА_3 . Підставою набуття права власності вказано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року у справі №570/427/21.

Відповідно до інформаційної довідки №433579724 від 01.07.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером: №5624655300:02:007:0105 належить на праві власності ОСОБА_3 ; підставою набуття права власності вказано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року у справі №570/427/21.

Згідно з інформаційною довідкою №433578382 від 01.07.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером: №5624655300:02:007:0106 належить на праві власності ОСОБА_3 ; підставою набуття права власності вказано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року у справі №570/427/21.

Відповідно до інформаційної довідки №433579182 від 01.07.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером: №5624655300:02:007:0107 належить на праві власності ОСОБА_3 ; підставою набуття права власності вказано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року у справі №570/427/21.

За укладеним 06 жовтня 2020 року договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Дереньком Р.І., ОСОБА_3 як іпотекодержатель та ОСОБА_1 як іпотекодавець забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають із договору грошової позики, укладеного 06 жовтня 2020 року за №01/10/20, за яким іпотекодержатель при виконанні позичальником умов та положень, визначених в кредитному договорі, надає кредит позичальнику в розмірі 214 512,00 гривень, що на день підписання договору еквівалентно сумі в 7 553,24 доларів 24 центи США згідно з курсом Національного банку України. Предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов`язань позичальника перед позикодавцем, є належні позичальнику на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: земельна ділянка площею 0,1637 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: №5624655300:02:007:0103), категорія земель – землі сільськогосподарського призначення; земельна ділянка площею 0,6563 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: №5624655300:02:007:0105), категорія земель – землі сільськогосподарського призначення.

За укладеним 06 жовтня 2020 року договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Дереньком Р.І., ОСОБА_3 як іпотекодержатель та ОСОБА_2 як іпотекодавець забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають із договору грошової позики укладеного 06 жовтня 2020 року за №02/10/20 за яким іпотекодержатель при виконанні позичальником умов та положень, визначених в кредитному договорі, надає кредит позичальнику в розмірі 146 104,00 гривень, що на день підписання договору еквівалентно сумі в 5 144 доларів 50 центів США згідно з курсом Національного банку України. Предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов`язань позичальника перед позикодавцем, є належні позичальнику на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: земельна ділянка площею 0,3425 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: №5624655300:02:007:0106), категорія земель – землі сільськогосподарського призначення; земельна ділянка площею 0,2160 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: №5624655300:02:007:0107), категорія земель – землі сільськогосподарського призначення.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 06 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_3 як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрованим в реєстрі за №2551, в рахунок погашення заборгованості за договором грошової позики №01/10/20 від 06 жовтня 2020 року на загальну суму 214 512 гривень, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на майно: земельну ділянку площею 0,1637 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: 5624655300:02:007:0103; категорія земель землі сільськогосподарського призначення); земельну ділянку площею 0,6563 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: 5624655300:02:007:0105; категорія земель землі сільськогосподарського призначення).

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 06 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_3 як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2555, в рахунок погашення заборгованості за договором грошової позики №02/10/20 від 06 жовтня 2020 року на загальну суму 146 104 гривень шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на майно: земельна ділянка площею 0,3425 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: 5624655300:02:007:0106; категорія земель – землі сільськогосподарського призначення); земельна ділянка площею 0,2160 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки: 5624655300:02:007:0107; категорія земель – землі сільськогосподарського призначення).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2022 року встановлено, що рішенням Квасилівської селищної ради від 11 жовтня 2016 року № 303 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 5,9489 га на території Квасилівської селищної ради.

Згідно з експлікацією земель за результатами інвентаризації земельна ділянка площею 5,9489 га обліковується у землях запасу на території Квасилівської селищної ради та у складі угідь: забудовані землі, в т.ч. під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) площею 0,1 га; сільськогосподарські землі, з них сільськогосподарські угіддя (пасовища) площею 4,8 га, у т.ч. земельна ділянка площею 3,8673 га; відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, у т.ч. кам`янисті місця площею 1 га.

Раніше, у 2012 році, Державним підприємством «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель несільськогосподарського призначення та земель запасу сільськогосподарського та лісогосподарського призначення (крім населених пунктів та земель лісогосподарського призначення, що знаходяться в користуванні лісогосподарських підприємств) за межами населених пунктів на території Квасилівської селищної ради Рівненського району. Відповідно до вказаної інвентаризації земельна ділянка площею 3,8673 га є болотом.

Отже, враховуючи те, що відповідно до матеріалів інвентаризації в 2012 році на зазначеній земельній ділянці наявне болото, а в матеріалах інвентаризації в 2016 році на цій земельній ділянці наявний став, віднесення такої ділянки до земель сільськогосподарського призначення суперечить правилам ст.22 ЗК України та унеможливлює використання таких земельних ділянок за цільовим призначенням.

Тому розроблення, затвердження технічної документації із землеустрою та віднесення земельної ділянки площею 5,9489 га до земель сільськогосподарського призначення в смт.Квасилів, на підставі чого у подальшому за рахунок цієї земельної ділянки було відведено в приватну власність земельні ділянки площею 1,0415 га та площею 0,5585 га громадянці ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, відбулося з порушенням вимог ст.35 Закону України "Про землеустрій" та Порядку проведення інвентаризації земель.

Відтак, рішення Квасилівської селищної ради №303 від 11 жовтня 2016 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів» є незаконним та підлягає скасуванню.

Встановлено, що 17 листопада 2016 ОСОБА_4 подано до Квасилівської селищної ради заяву про виділення їй земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Квасилівської селищної ради №344 від 07 грудня 2016 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства в смт. Квасилів.

Рішенням Квасилівської селищної ради №991 від 18 квітня 2018 року затверджено проекти землеустрою земельних ділянок загальною площею 1,6 га, у т.ч. ділянки площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052, та передано земельні ділянки у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.

Державним реєстратором Рівненської районної державної адміністрації Левчуком Ю.С. проведено державну реєстрацію права власності на зазначені земельні ділянки за ОСОБА_4 (індексний номер рішення: 41052531 від 11.05.2018 та індексний номер рішення: 41052947 від 11.05.2018).

ОСОБА_4 подарувала земельну ділянку площею 1,0415 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0051 на користь ОСОБА_5 , про що стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер довідки: №137361752 від 11.09.2018.

ОСОБА_4 подарувала земельну ділянку площею 0,5585 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0052 на користь ОСОБА_6 , про що стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер довідки: №137361596 від 11.09.2018.

Як з`ясовано, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та подальша передача земельних ділянок загальною площею 1,6 га відбулася з порушенням вимог закону.

Так, рішенням Квасилівської селищної ради №508 від 18.12.2014 затверджено Генеральний план смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області.

Згодом, 31 липня 2015 року, рішенням Квасиліської селищної ради №633 затверджено зонування території селища міського типу Квасилів Рівненського району Рівненської області.

З листів-відповідей Відділу містобудування, архітектури та будівництва Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області від 21.06.2018 №186 і Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 24.07.2018 вих. 10-17-0.4,6-1103/90-18 вбачається, що відповідно до Генерального плану та плану зонування території смт. Квасилів земельні ділянки площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051 та площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052 розміщені в зоні В-5 - виробнича зона підприємств 5 класу шкідливості, яка призначена для підприємств, що є джерелами забруднення навколишнього середовища і потребують санітарно - захисних зон до 50 метрів.

Тобто згідно з планом зонування АДРЕСА_1 в зоні В-5 не передбачено ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи той факт, що територія та землі в зоні В-5 в смт. Квасилів повинні використовуватися для функціональних цілей промисловості, транспорту та зв`язку, використання земельних ділянок площею 1,0415 га та 0,5585 га для ведення особистого селянського господарства є неможливим.

Тому суд, взявши до уваги невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану та плану зонування, зробив висновок, що Квасилівська селищна рада повинна була прийняти рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Отже, рішення Квасилівської селищної ради №344 від 07.12.2016 про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства в смт. Квасилів визнано незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052, у зв`язку з їх відведенням в межах населеного пункту повинні були погоджуватися відповідними органами архітектури, що в цьому випадку не виконано та фактично унеможливлено у зв`язку з використанням земельних ділянок з порушенням генерального плану та зонування смт.Квасилів.

Тобто проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052 розроблені з порушенням вимог ст. ст. 1, 50 Закону України «Про землеустрій», ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Врахувавши, що рішення органу селищного самоврядування №344 від 07.12.2016 прийнято всупереч зазначених вимог закону і з порушенням функціонального призначення земель, рішення №911 від 18.04.2018 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 », яким затверджено відповідні проекти землеустрою, також визнано незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

03 квітня 2019 року ОСОБА_6 відчужено на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5585 га, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0052, на підставі договору купівлі-продажу №1029.

02 липня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно погашено запис про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624655300:02:007:0052 через її поділ.

Як установлено, спірна земельна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на дві земельні ділянки: з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га та з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га, які перебувають у приватній власності ОСОБА_2 .

З`ясовано, що ОСОБА_5 відчужено на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,0415 з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0051 на підставі укладеного 03 квітня 2019 року договору купівлі-продажу №1032.

02 липня 2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно погашено запис про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0051 у зв`язку з її поділом.

Ця земельна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на три земельні ділянки: з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га; з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0104 площею 0,2215 га; з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га, власником яких є ОСОБА_1 .

Отже, земельні ділянки площею 0,5585 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0052 та площею 1,0415 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0051, витребування яких є предметом спору, згідно з даними Державного земельного кадастру відсутні. При цьому відповідні записи про спірні земельні ділянки відсутні у Державному земельному кадастрі лише внаслідок їх поділу та присвоєнням нових кадастрових номерів і площ земельних ділянок (тобто спірні земельні ділянки фактично існують, але у видозміненому стані).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2022 року позов заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до Квасилівської селищної ради Рівненського району, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,: ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання незаконними та скасування рішень та витребування земельних ділянок задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Квасилівської селищної ради №303 від 11.10.2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів».

Визнано незаконним та скасовано рішення Квасилівської селищної ради №344 від 07.12.2016 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_4 ».

Визнано незаконним та скасовано рішення Квасилівської селищної ради №991 від 18.04.2018 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 ».

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, земельну ділянку площею 0,1637 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0103; площею 0,2215 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0104; площею 0,6563 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0105).

Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, земельну ділянку площею 0,3425 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0106, площею 0,2160 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0107.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року зазначене судове рішення залишено без змін.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 січня 2024 року відмовлено Рівненській міській ради у позові до ОСОБА_3 третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Рівненська окружна прокуратура, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; про витребування земельних ділянок площею 0,1637 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0103; площею 0,6563 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0105; площею 0,3425 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0106; площею 0,2160 га з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0107.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 липня 2024 року зазначене судове рішення залишено без змін.

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено факт реєстрації 17 грудня 2024 року кримінального провадження №42024181110000082 у зв`язку з самостійним виявленням прокурором кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України. Так, 05 серпня 2022 року Рівненським районним судом Рівненської області прийнято рішення у справі №570/2708/19, яке набрало законної сили 03 лютого 2023 року.

Цим судовим рішенням задоволено позов керівника Рівненської окружної прокуратури щодо витребування від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, земельних ділянок площею 0,1637 га кадастровий номер: 5624655300:02:007:0103; площею 0,2215 га кадастровий номер: 5624655300:02:007:0104; площею 0,6563 га кадастровий номер: 5624655300:02:007:0105; площею 0,2260 га кадастровий номер: 5624655300:02:007:0107. Разом з тим Рівненською міською радою 25 квітня 2023 року зареєстровано право комунальної власності лише на земельну ділянку з кадастровим номером: 5624655300:02:007:0104, а щодо інших земельних ділянок виконання рішення суду унеможливлено через набуття права власності на них ОСОБА_3 як іпотекодержателем, а саме в рахунок погашення боргу за договорами грошової позики, укладеними з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В межах кримінального провадження, внесеного 17 грудня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024181110000082, проведено ряд експертиз.

Так, відповідно до висновку експерта №1664-Е від 24.04.2025 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0105, загальною площею 0,6563 га, станом на 25 травня 2021 могла становити 244 472 гривень. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0105, загальною площею 0,6563 га, станом на 08 квітня 2025 року могла становити 487 040 гривень.

Відповідно до висновку експерта №1665-Е від 24.04.2025 року за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0106, загальною площею 0,3425 га, станом на 25 травня 2021 року могла становити 136 589 гривень. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0106, загальною площею 0,3425 га, станом на 08 квітня 2025 року могла становити 271 123 гривень.

Відповідно до висновку експерта №1666-Е від 05.05.2025 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів Рівненського району Рівненської, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0107, загальною площею 0,2160 га, станом на 25 травня 2021 року могла становити 89 921 гривень. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0107, загальною площею 0,2160 га, станом на 08.04.2025 могла становити 178 610 гривень.

Відповідно до висновку експерта №1667-Е від 05.05.2025 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів Рівненського району Рівненської, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0103, загальною площею 0,1637 га станом на 20 травня 2021 року могла становити 70 276 гривень. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер: 5624655300:02:007:0103, загальною площею 0,1637 га станом на 08 квітня 2025 року могла становити 138 834 гривень.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обгрунтованості вимог прокурора в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, адже відчуживши спірні земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично унеможливили виконання рішення суду у справі №570/2708/19, тоді як саме спірні земельні ділянки були предметом спору у справі та були надані з порушенням земельного законодавства.

Оскільки оспорювані договори містять ознаки фраудаторного правочину, а сукупністю перевірених доказів у справі встановлено обставини недобросовісності дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо уникнення виконання судового рішення про витребування з їхнього володіння спірних земельних ділянок, тому ці правочини визнано недійсними.

Щодо вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, то судом визнано, що належним способом захисту права при визнанні договору фраудаторним є саме зазначений спосіб, а для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) стосовно цього майна не вимагається.

З такими висновками погоджується колегія суддів.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч 1 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, від 18.04.2022 в справі 520/1185/16-ц, від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду від 10.07.2024 в справі № 201/3274/21, від 22.11.2023 в справі № 128/1878/20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Делікт fraus creditorum (з лат. "на шкоду кредиторам") - це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів.

Фраудаторні правочини - це дії боржника, які формально виглядають як звичайні цивільні правочини, але мають одну приховану мету уникнути виконання зобов`язань перед кредитором.

Тобто йдеться про продаж, дарування або іншу передачу майна, яка покликана зменшити активи боржника й зробити його «юридично порожнім» для подальшого стягнення.

Цивільний кодекс України не містить окремої норми, що прямо визначала б фраудаторність. Проте, усталена судова практика свідчить, що існує чіткий підхід до кваліфікації таких дій як недобросовісних і таких, що суперечать основам цивільного права. Метою відповідних позовів є відновлення такого стану речей, який би настав за відсутності фраудаторних дій боржника.

Визнання договору недійсним допомагає задовольнити вимоги кредитора.

Велика Палата Верховного Суду 03 липня 2019 року ухвалила постанову в справі №369/11268/16-ц, в якій визначила, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України (фіктивний правочин), так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 ЦК України (порушення публічного порядку).

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини 1, 2 ст. 228 ЦК України).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Оспорити фраудаторний правочин може заінтересована особа, яка не була його стороною.

У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту її прав та інтересів як кредитора в іншому зобов`язанні вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є правомірним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке надалі буде потрібно відчужувати задля отримання цих коштів.

Мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України);

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Судова практика Верховного Суду зводиться до того, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання з погашення боргу й що призводить до погіршення його платоспроможності, підлягає сумніву й набуває ознак фраудаторності.

Навіть у разі реального виконання такого правочину (тобто оформлення договору й передачі майна на користь третіх осіб) це не виключає того, що він був спрямований на недопущення звернення стягнення і його можна визнати недійсним за загальними правилами цивільного права.

Верховний Суд неодноразово підтверджував: якщо правочин здійснено з «метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення» і при цьому він містить характерні ознаки фраундаторності, такий правочин можна визнати незаконним на підставі ст.ст.3 і 13 ЦК України та загальних принципів добросовісності.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18, від 26.04.2023 в справі № 644/5819/20).

Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2024 в справі № 761/40240/21).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24) зазначено, що «касаційний суд зауважує, що: суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису; зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом; недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок)».

Вказані обставини також стверджуються в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25), яка зазначила про те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.

У цьому Рішенні вказано: "Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Цивільним кодексом України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Цивільним кодексом України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використала / використали право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц також зазначила, що суди, розглядаючи справи щодо застосування положень статті388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У постанові від 08 грудня 2022 року у справі №916/329/21 (916/3073/21) Верховний Суд зауважив, зокрема, що продаж спірного майна за ціною, яка є значно нижчою за ринкову, та несплата в повному обсязі визначеної сторонами договору ціни ставить під сумнів добросовісність сторін відповідного договору.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності набувача, що суттєво для застосування як положень статей387 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Верховний Суд виходить з того, що майно, яке було відчужене за фраудаторним правочином за відсутності дефекту волі, не може бути витребувано саме у добросовісного набувача згідно з приписами статті388 ЦК України.

Відповідно до приписів статті330 ЦК України добросовісність є умовою набуття права власності. Оскільки спір про віндикацію є титульним спором для обох сторін, саме на набувача покладено обов`язок довести свою добросовісність.

При цьому Верховний Суд враховує, що частина 5 статті12 ЦК України встановлює загальну презумпцію добросовісності, однак виходить з того, що у віндикаційному спорі пріоритет має спеціальна норма - стаття330 ЦК України.

З огляду на викладене Верховний Суд виходить з того, що визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Зокрема, частиною 3 статті42 КУзПБ та статтею216 ЦК України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною. Частиною 2 статті61 КУзПБ передбачено притягнення до відповідальності третіх осіб.

Верховний Суд наголошує, що визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписми статті388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас витребування майна із чужого володіння не потребує оспорювання договору, на підставі якого воно було набуте останнім набувачем (близький за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19). Таке майно може бути витребуване у набувача в будь-якому разі за наявності підстав, передбачених статтями387 388 ЦК України.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав прокурор, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов.

Щодо доводів апеляційної скарги про безперервне та систематичне переслідування заявника шляхом повторного ініціювання судових спорів щодо одного і того ж об`єкта нерухомого майна після набрання законної сили остаточними судовими рішеннями, а також про те, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення припустився грубої помилки, повністю знехтувавши сукупністю обставин, які свідчать про юридичну та фактичну неможливість застосування обраного прокурором способу захисту у виді визнання договорів іпотеки недійсними та відновлення становища, яке існувало до порушення, то вони є голослівними і не ґрунтуються на обставинах справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спростовуються обставинами справи і вимогами закону покликання ОСОБА_3 про те, що оспорювані договори іпотеки на час розгляду цієї справи вже повністю виконані, припинили свою дію та фактично припинили існувати.

Помилковими є твердження про порушення судом норм процесуального права.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв`язання спірних відносин, ОСОБА_3 надано не було, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом не було їх здобуто.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Тому не заслуговують на увагу як необгрунтовані і аргументи стосовно неналежної реалізації права заявника на участь у судовому розгляді і наданні пояснень по суті спору, що призвело до порушення принципів змагальності сторін та рівності учасників процесу.

З приводу доводів апеляційної скарги про хибне застосування норм матеріального права, то вони спростовуються правильністю висновків суду, з чим погоджується і колегія суддів.

Не можна погодитися із аргументами автора скарги про помилкове незастосування висновків, які висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 20 червня 2023 року у справі №554/10517/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі №199/1497/18, 05 червня 2018 року у справі №11-44апп18, від 12 лютого 2020 року у справі №П/811/1640/17, від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №643/18251/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16, від 24 листопада 2021 року у справі №357/15412/18. Так, спірні правовідносини і права та обов`язки, які були предметом перегляду касаційним судом, відрізняються між собою обставинами справи, правовою природою та характеристиками, а тому не є релевантними і подібними, а, отже, до застосування не підлягають.

Помилковими є і посилання заявника про неврахування судом ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Спорронг і Льоннрот прорти Швеції", "Белле проти Франції", "Новоселецький проти України", "Федоренко проти України", "Раймондо проти Італії", "Філліпс проти Сполученого Королівства", "Ісмаілов проти Російської Федерації", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East\West Alliance Limited" проти України", "Стретч проти Сполученого Королівства"

В решті аргументи апеляційної скарги про хибність оскаржуваного рішення є також необґрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 18 серпня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О.Гордійчук

Н.М.Ковальчук