Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №570/6632/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/6632/25

Провадження № 22-ц/4815/1440/26

Головуючий у Рівненському районному суді

Рівненської області: суддя Красовський О.О.

Рішення суду першої інстанції

(повним текстом) ухвалено:

04 травня 2026 року

у м. Рівне Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Маринич В.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

за участі: ОСОБА_1 , її представника – адвоката Юшко Світлани Іванівни, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно після смерті сестри – ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 .

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що спадкодавець ОСОБА_3 проживала самотньо, а після її смерті інших спадкоємців, крім ОСОБА_1 , немає. ОСОБА_3 набула право власності на спірне нерухоме майно, проте його не зареєструвала. Тому позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом та зареєструвати за собою право власності. Іншого способу захистити своє суб`єктивне цивільне право, крім як звернутися до суду з позовом, ОСОБА_1 не має.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 04 травня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати і задовольнити позов.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом сукупності доказів, наданих на мотивування позивачем своїх вимог. Так, як докази того, що спірний будинок належав ОСОБА_3 , є виписка з рішення №136 Виконавчого комітету Рівненської районної Ради народних депутатів від 07.06.1988, план забудови земельної ділянки на підставі вказаного рішення, акт Рівненської районної архітектури про встановлення в натурі границь земельної ділянки ОСОБА_3 , довідка Клеванської селищної ради про те, що спадкодавець була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , а згодом знята в зв`язку зі смертю. Також на користь позивача свідчить і долучена до апеляційної скарги довідка про те, що Клеванська селищна рада не вела погосподарських книг.

Крім того, про доведеність її вимог стверджується і змістом будинкової книги, де зафіксовано прибуття/вибуття осіб, які проживали і були зареєстровані у спірному житловому будинку. Про це ж свідчать і квитанції про сплату комунальних послуг.

Судом залишено без уваги те, що у технічному паспорті на житловий будинок на аркуші "Характеристика будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами" у графі "Рік спорудження/реконструкції" вказано, що роком спорудження житлового будинку і господарських будівель та споруд є 1991.

Підзаконні акти, які регулювали порядок державної реєстрації права власності на житлові будинки до 2004 року, передбачали реєстрацію права власності на нерухоме майно, але виникнення права власності на житловий будинок не залежало від державної реєстрації.

Тому вважає, що при оформленні спадщини на будинок слід грунтуватися на законодавстві, яке регулювало виникнення права власності у спадкодавця на час закінчення будівництва будинку, а саме на Цивільному кодексі УРСР, Законі України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законі України "Про державний нотаріат", Вказівках по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, що затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року №112/5, Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5 тощо.

На її думку, спадкоємець має право у судовому порядку визнати право власності на об`єкт будівництва, що зведений до 01 січня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений того ж дня секретарем Виконавчого комітету Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області, зареєстровано в реєстрі за №143, відповідно до якого все своє майно заповіла на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 , яка є сестрою ОСОБА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25 лютого 2021 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С. заведено спадкову справу № 30/2021 щодо майна ОСОБА_3

01 грудня 2025 року позивач звернулася до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Нотаріусом у своїй постанові від 01 грудня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадкодавцем не здійснено державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_1 не надала нотаріусу правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно, повідомивши про відсутність такого документа.

Довідкою про коло спадкоємців від 03 листопада 2025 року №1318/02-14, виданою приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С.Г., встановлено, що у провадженні цього нотаріуса знаходиться спадкова справа №30/2021 на майно ОСОБА_3 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за заповітом, котра вчасно подала заяву про прийняття спадщини, станом на 03 листопада 2025 року є її сестра – ОСОБА_1 .

Раніше, 07 червня 1988 року, рішенням Виконавчого комітету Ровенської районної ради народних депутатів № 136 дозволено ОСОБА_3 будівництво індивідуального житлового будинку на ділянці 0,10 га, що була виділена рішенням загальних зборів членів радгоспу агрофірми «Зоря комунізму».

На а.с. 21 міститься акт виносу в натурі границь земельної ділянки ОСОБА_3 і розбивки будівель від 15 липня 1988 року по АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки 0,10 га.

З плану забудови земельної ділянки видно, що забудовником земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Довідкою від 24 листопада 2025 року №2542/09-01/25 Відділу "Центр надання адміністративних послуг" Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області стверджується, що ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та знята з реєстраційного обліку 17 листопада 2020 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом інформаційної довідки №4187 від 29 вересня 2025 року Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" згідно з архівними матеріалами та реєстровими книгами станом на 01 січня 2013 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зарееєстровано.

03 жовтня 2025 року на замовлення ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . У ньому зазначено, що об’єкт нерухомості складається із житлового будинку "А-1", вхідного ганку "а", літньої кухні "Б", вбиральні "б", погреба "В", огорожі №1. При цьому житловий будинок "А-1" складається із коридора площею 12, 3 м2, кухні площею 12, 5 м2, коридора площею 7, 5 м2, житлової площею 12, 2 м2, житлової площею 19, 0 м2, житлової площею 29, 5 м2, житлової площею 11, 7 м2, туалета площею 2, 3 м2, ванної площею 4, 0 м2, а всього загальною площею 111, 0 м2.

Витягом з технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що часом спорудження/реконструкції житлового будинку "А-1", вхідного ганку "а", літньої кухні "Б", вбиральні "в", погреба "В", огорожі №1 є 1991 рік.

26 листопада 2025 року ТОВ "Метртех Інвест" складено звіт про оцінку майна ринкової вартості нерухомості – житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями, загальною площею 111 м2, житловою площею 72, 4 м2, що розташовано у АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 . Цим звітом підтверджено, що ринкова вартість вказаного житлового будинку становить 135 000 гривень.

З долучених до апеляційної скарги копій розрахункової книжки за послуги водопостачання та водовідведення по лічильнику, розрахункової книжки оплати за електроенергію на 201_-201_ роки і квитанцій про оплату послуг видно, що на користь ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , надавалися відповідні житлово-комунальні послуги, які нею оплачувалися.

Вважаючи, що вона прийняла спадщину після смерті своєї сестри – ОСОБА_3 , однак не може зареєструвати за собою право власності на спірний житловий будинок через відсутність відповідної державної реєстрації за спадкодавцем, у грудні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 не було надано доказів про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 був збудуваний з додержанням вимог відповідних актів законодавства та був прийнятий в експлуатацію.

Тому у суду відсутні підстави для висновку про те, що за життя ОСОБА_3 була власником спірного житлового будинку, а, отже, позивач не може стати власником зазначеного майна після смерті ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218, 1220, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Частиною першою ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно зі ст.ст. 13, 15, 16, 20, 22, 25, 36 ЗК Української РСР 1970 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, земля в Українській РСР надається в користування:

-колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам;

-промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам;

-громадянам СРСР.

У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам.

Земля надається в безстрокове або тимчасове користування.

Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та по господарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу – в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Права землекористувачів охороняються законом.

Припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню. Відновлення прав здійснюється відповідно до постанови Ради міністрів Української РСР або рішення виконавчих комітетів обласних, міських, районних, селищних і сільських Рад народних депутатів, а у випадку, передбаченому статтею 167 цього Кодексу, - судом.

Право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках:

1.)добровільної відмови від користування земельною ділянкою;

2.)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3.)переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї, за винятком випадків, передбачених чатсиною другою статті 1061 цього Кодексу;

4.)припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР;

5.)смерті всіх членів двору або сім`ї;

6.)виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб.

Право користування земельною ділянкою може бути припинене у випадках вчинення громадянином дій, передбачених статтею 169 цього Кодексу, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використанні її не відповідно до тієї мети, для якої вона надана.

Припинення права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

Разом з тим Земельний кодекс УРСР №561-ХІІ було прийнято Верховною Радою Української РСР 18 грудня 1990 року та введено в дію з 15 березня 1991 року постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР".

Пунктами 3, 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18 грудня 1990 року встановлювалося, що цей Кодекс застосовується до правовідносин, що виникнуть після введення Кодексу в дію, тобто з 15 березня 1991 року, крім правовідносин, передбачених главою 5 Кодексу, до яких ця глава застосовується з 01 липня 1992 року. До земельних правовідносин, що виникнуть до 15 березня 1991 року (а до правовідносин щодо земельного податку і орендної плати – до 01 липня 1992 року), Земельний кодекс Української РСР застосовується до тих прав і обов`язків, які виникнуть після введення Кодексу в дію.

Громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої прав на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на змелю або землекористування.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК Української РСР 1990 року право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.

Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

При цьому дію норми ст. 23 ЗК Української РСР 1990 року щодо власників земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва зупинено Декретом Кабінету України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 607/16873/18 зазначається таке.

"Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

При розгляді справи судами встановлено, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що мотивовано нотаріусом відсутністю документа про право власності на нерухоме майно та технічного паспорта.

У пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.

Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об`єкти нерухомого майна, нерозривно пов`язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Так, відповідно до норм вказаного Закону обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав чинності з 12 березня 2011 року. У пункті 9 Розділу V "Прикінцеві положення" цього Закону передбачений певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.

Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, а не нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належали обставини щодо часу будівництва садового будинку з господарськими спорудами та оформлення на них технічного паспорту, якщо відповідне будівництво закінчено до 05 серпня 1992 року".

Приходячи до переконання про задоволення позову, колегія суддів бере до уваги, що житловий будинок садибного типу з господарськими (присадибними) будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 збудовані у 1991 році, тобто у період до 05 серпня 1992 року, тому ці об`єкти нерухомості не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Крім того, реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також апеляційним судом враховується, що ОСОБА_2 у засіданні апеляційного суду визнав позов та апеляційну скаргу.

Отже, позов ОСОБА_1 слід задовольнити, визнавши в порядку спадкування за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 111 м2, житловою площею 72, 4 м2.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позову є відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 травня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 111 м2, житловою площею 72, 4 м2.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 18 серпня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О.Гордійчук

Н.М.Ковальчук