Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №555/482/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 555/482/26

Провадження № 22-ц/4815/1288/26

Головуючий у Березнівському районному суді

Рівненської області: суддя Собчук А.Ю.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

06 квітня 2026 року в м. Березне

Рівненського району Рівненської області

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі – ТОВ "Споживчий центр") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №25.01.2022-100005107 від 25 січня 2022 року у розмірі 10 306,21 гривень.

Позов мотивовано тим, що відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 11 000 гривень строком на 42 дні із фіксованою процентною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитом, комісією – 1650 гривень та неустойкою у сумі 110 гривень за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від його суми.

ТОВ "Споживчий центр" свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, але ОСОБА_1 зобов`язання не виконувала належним чином, сплативши лише 5 361,47 гривень, у зв`язку з чим станом на дату пред`явлення позову мала заборгованість у розмірі 10 306,21 гривень, яка складалася з: тіла кредиту – 8 828,53 гривень, процентів – 1 477,68 гривень.

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2026 року позов ТОВ "Споживчий центр" задоволено.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 25.01.2022-100005107 від 25 січня 2022 року у загальному розмірі 10 306,21 гривень, з яких: 8 828,53 гривень основний борг, 1 477,68 гривень — проценти.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликалася на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставини справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначала про хибність тверджень суду з приводу позовної давності. На її переконання, перебіг давності за першим платежем розпочався 07–08 лютого 2022 року, тобто після виникнення прострочення. Платіж від 10 лютого 2022 року перервав цей строк і, відповідно, новий трирічний строк мав би тривати з 11 лютого 2022 року по 11 лютого 2025 року.

Однак позов було подано лише 04 березня 2026 року, тобто через 4 роки та 5 тижнів після прострочення і на 387 днів пізніше закінчення позовної давності навіть за найбільш сприятливим для позивача обчислення такого строку. Водночас неприпустимим є покликання на карантин та застосування п. 12 "Прикінцеві та перехідних положення" Цивільного кодексу України, оскільки вказана матеріально-правова норма продовжувала лише ті строки, які спливали безпосередньо упродовж дії карантину, а саме з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року. Оскільки позовна давність у спірних правовідносинах сплила у лютому 2025 року, тобто через півтора року після скасування карантину, то карантинні обмеження до цих вимог підлягають застосуванню. Також неприпустимим є подальше продовження строку через воєнний стан на підставі п. 19 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, адже цю норму було скасовано Законом України № 4434-IX від 14 травня 2025 року "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", який набув чинності 04 вересня 2025 року.

Тим паче, продовження позовної давності у період воєнного стану встановлювалася для захисту прав фізичних осіб, а не для юридичних осіб. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі № 910/12/21, ТОВ "Споживчий центр" мало довести реальний причинно-наслідковий зв`язок між воєнним станом та неможливістю вчасно звернутися до суду, проте жодних доказів цьому надано не було.

Зверталася увага на хибність здійсненого кредитором розрахунку її заборгованості. Так, мікрофінансова організація застосовувала черговість погашення боргу у порядку ст. 534 ЦК України, тобто спочатку зараховувала здійснений на часткове погашення боржником заборгованості платіж на погашення відсотків, а також комісії і лише в останню чергу - тіла кредиту. Однак такі дії є неправомірні, адже відповідно до ст. 19 Закону України "Про споживче кредитування" платежі споживача мають зараховуватися у такому пріоритеті: у першу чергу — прострочена до сплати сума кредиту (тіло) та прострочені відсотки; у другу чергу — поточна сума кредиту (тіло) та поточні відсотки; у третю чергу — пеня та інші штрафні санкції. Тому комісія не може сплачуватися раніше тіла кредиту за жодних умов і навіть підписання договору позичальником не може легітимізувати умови, які прямо заборонені законодавством. При цьому зазначала про те, що ця комісія є нікчемною в силу прямої вказівки ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19.

З наведених підстав просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити ТОВ "Споживчий центр" у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності або змінити рішення, зменшивши суму тіла кредиту до 5 638,53 гривень та виключити нікчемну комісію у розмірі 1 650 гривень.

У поданому відзиві позивач просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване рішення як законне і обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 599 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054, ст.ст. 1055, 10561 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Порядок укладення договорів в мережі, спрощену процедуру підписання таких договорів та надання згоди на обробку персональних даних, на законодавчому рівні встановлено Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону № 675-VIII, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Як з`ясовано судом, 25 січня 2022 року між сторонами укладено електронний кредитний договір № 25.01.2022-100005107, за умовами якого відповідач (позичальник) отримала від позивача (кредитор) 11 000 гривень строком на 42 дні, зі сплатою процентів у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом,також комісією, пов`язаною з наданням кредиту, у сумі 1 650 гривень та неустойкою у сумі 110 гривень за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від його суми.

Згідно з довідкою — розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 25.01.2022-100005107 від 25 січня 2022 року, заборгованість ОСОБА_1 складала 10 306,21 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту — 8 828,53 гривень; заборгованість за відсотками — 1 477,68 гривень (нараховані за період з 25 січня 2022 року по 07 березня 2022 року.

При цьому сторонами визнається, що 10 лютого 2022 року позичальником було сплачено на користь кредитора 5 361,47 гривень.

З кредитного договору (його складових) видно, що він відповідає відповідному законодавчому визначенню, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тому колегія суддів враховує, що позичальником не заперечується факт укладення такої угоди, отримання у кредит грошових коштів і узгодження сплати 1% за кожен день користування ними упродовж 42 днів.

Разом з тим під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістом частин третьої, четвертої ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши, доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану, законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02 квітня 2020 року чинності Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Тобто під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився, і такий стан триває дотепер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Оскільки спірні правовідносини виникли у січні 2022 року, при цьому позичальником навіть визнається вчинення дій за рахунком по у лютому 2022 року, а позов пред`явлено у березні 2026 року, тому загальна позовна давність не сплила, адже з січня 2022 року по січень 2024 року відповідний строк продовжувався унаслідок дії карантину та воєнного стану, а з січня 2024 року його перебіг зупинявся.

Виключення пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності 04 вересня 2025 року, лише відновило перебіг позовної давності на майбутнє, тобто з дня набрання чинності законом, без ретроспективного обчислення строку за період, протягом якого його перебіг був законодавчо зупинений.

Не може колегія суддів погодитися з автором апеляційної скарги, що комісія в розрізі спірних правовідносин є нікчемною в силу ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" та викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19, висновків, позаяк чинна правозастосовча практика Верховного Суду та законодавство дозволяє встановлювати в кредитних договорах комісії за надання кредиту.

Так, згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Тобто спеціальним законодавством прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

При цьому колегія суддів погоджується, що кредитором порушено черговість погашення заборгованості позичальника.

Статтею 534 ЦК України унормовано правила черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням: у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 19 Закону України "Про споживче кредитування" визначено таку черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит.

У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

За правильного проведення розрахунку сплачена 10 лютого 2022 року сума підлягала зарахуванню у визначеній законом черговості, що, у свою чергу, зумовлювало інший розмір залишку заборгованості.

Позичальник надав суду кілька розрахунків заборгованості, якими обліковував її розміри в 5 638,53 гривень, 6 582,78 гривень, водночас покликаючись на нікчемність комісії, порушення черговості зарахування внесених в рахунок погашення боргу грошових коштів, а також наполягаючи на визначенні пропорції від визначених кредитором відсотків від нарахованого ним тіла кредиту до нарахованого позичальником тіла кредиту в розмірі 5 638,53 гривень.

Проте запропонований заявником розрахунок суперечить фактичному порядку нарахування процентів та не ґрунтується на їх розрахунку за кожен день користування кредитними коштами.

Також розмір заборгованості не може визначатися шляхом пропорційного зменшення загальної суми процентів відповідно до співвідношення сум тіла кредиту, оскільки база для нарахування процентів змінюється в часі залежно від здійснених платежів.

Разом з тим установлено, що правильне проведення розрахунку заборгованості з урахуванням наведених заявником обставин не призводить до зменшення суми, яка підлягає стягненню, а навпаки — зумовлює її збільшення порівняно із сумою, визначеною кредитором та стягнутою судом першої інстанції.

Так, з огляду на обумовлені контрагентами кредитної угоди умови, за період з 25 січня по 10 лютого 2022 року, що становило 17 днів, сума відсотків за ставкою 1% за кожен день користування кредитом складала б 1870 гривень.

Розподіл платежу у розмірі 5 361,47 гривень повинен був здійснитися на погашення вказаних відсотків та погашення тіла в розмірі 3 491,47 гривень.

Подальше нарахування відсотків повинно було відбуватися з розрахунку частково погашеного тіла в розмірі 7 508,53 гривень на 1% за кожен із залишених 25 днів, та це складало б 1877,13 гривень відсотків.

Тому загальна сума заборгованості складала б 11 035,66 гривень, з яких: тіло кредиту становило – 7 508,53 гривень, відсотки – 1877,13 гривень, комісія – 1650 гривень.

Отже, за з`ясованих обставин задоволення апеляційної скарги у спосіб, на якому наполягає заявник, призвело б до визначення розміру заборгованості на підставі неправильного розрахунку, тоді як виправлення помилки кредитора щодо черговості зарахування платежу зумовило б збільшення розміру стягнення.

Водночас принцип non reformatio in peius (неприпустимості погіршення становища особи, яка оскаржує судове рішення) виключає можливість ухвалення за результатами розгляду апеляційної скарги рішення, яке погіршує процесуальне становище самого заявника порівняно з рішенням суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу автора апеляційної скарги на те, що визначений кредитором розмір заборгованості фактично є сприятливішим для неї, при цьому й передбачена договором пеня кредитором не нараховувалася у зв`язку із встановленими законодавством обмеженнями.

Отже, хоча доводи апеляційної скарги щодо порядку зарахування здійсненого платежу є обґрунтованими, вони не можуть бути покладені в основу зміни рішення суду першої інстанції у бік зменшення суми стягнення, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга — без задоволення.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 06 квітня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук