Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №534/1374/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 534/1374/25 Номер провадження 22-ц/814/1789/26Головуючий у 1-й інстанції Куц Т. О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

Секретар:Горбун К.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Бурлак Маргарити Володимирівни на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 05 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміни черговості спадкування, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 в якому просила встановити факт проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з квітня 2015 року до дня смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Змінити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 з четвертої черги спадкоємців на першу чергу спадкоємців.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 з яким вона проживала однією сім`єю з квітня 2015 року до його смерті. Протягом цього часу вони проживали в квартирі, яка належала ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 . За час проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм квартири, робили ремонт, сплачували комунальні послуги, піклувалися один про одного, здійснювали витрати на лікування. З 2019 року здоров`я ОСОБА_3 , почало погіршуватись, він часто хворів, не міг самостійно піклуватися про себе і потребував постійної допомоги. Крім того, ОСОБА_3 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, витрати на лікування здійснювались в тому числі і за рахунок ОСОБА_2 , оскільки розмір її пенсії значно перевищував розмір пенсії ОСОБА_3 .

Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 05 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією без реєстрації шлюбу та зміни черговості спадкування - задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з квітня 2015 року до дня смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Змінено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 з четвертої черги спадкоємців на першу чергу спадкоємців.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судорвий збір у розмірі 2422,40 грн.

Непогодившись із вказам рішенням його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було визнано доведеним , що позивач є особою яка проживала разом із спадкодавцем однією сімєю більше п`яти років , та входить в першу чергу осіб , які мають право на спадкування за законом.

Проте , належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять . Матеріалами справи не підтверджено , що померлий спадкодавець через похилий вік , тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги , яку надавала йому позивач тривалий час.

Зокрема, не доведено, що стан спадкодавця до дня його смерті був безпорадним або він потребував сторонньої допомоги . Також, не було надано доказів того, що позивач надавала тривалий час йому допомогу , яка б виходила за межі звичайних дій, які обумовлюються спільним проживанням чоловіка та жінки , у тому числі матеріально забезпечувала та опікувалась.

У зв`язку із вказаним апелянт просить скасувати рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 05 грудня 2025 року , та постановити нове про відмову в задовленні позовних вимог.

Від ОСОБА_2 в інтереах якої діє ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу , в якому остання вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

На підтвердження обставин щодо проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суду було надано акт від 14.04.2025, згідно якого ОСОБА_2 з квітня 2015 року проживала у квартирі АДРЕСА_2 , що належала на праві власності ОСОБА_3 , згідно договору купівлі-продажу від 01.09.2004 р. (а.с. 19-23).

Протягом періоду спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільно вели господарство, здійснювали спільні витрати, мали спільний бюджет, спільно харчувалися, купували майно для спільного користування, брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надавали взаємну допомогу, мали усталені взаємні права та обов`язки.

Зазначені обставини підтверджуються показаннями свідків, які підтвердили спільний побут ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також зазначили, що саме ОСОБА_2 доглядала за ОСОБА_1 коли він фактично був прикутий до ліжка і пересувався лише в межах квартири, також позивач здійснювала поховання ОСОБА_3 . Сина померлого відповідача у справі ОСОБА_1 свідки ніколи не бачили, останній не був присутнім на похованні батька.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб - чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналіз наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові компоненти: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 554/8629/17 (провадження № 61-3012св21).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та жінка слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив з того, що починаючи з 2022 року, стан здоров`я ОСОБА_3 після перенесеного хірургічного втручання суттєво погіршився, останній не міг самостійно здійснювати догляд за собою та задовольняти побутові потреби, пересувався за допомогою двох палиць в межах квартири, не міг сидіти на дивані, старався прилягти, щоб легше переносити біль. Позивач здійснювала догляд за ОСОБА_3 , надавала йому допомогу із побутових питань.Окрім того, одноосібно несла витрати на медичне лікування.

Проте , суд не взяв до уваги , що ОСОБА_3 отримував пенсію до дня смерті, в усіх долучених до матеріалів справи квитанціях щодо сплати за надані комунальні послуги та щодо лікування , платником вказаний ОСОБА_3 .

Медична документація не містить записів про те, що ОСОБА_3 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, натомість зазначено, що він самостійно звертався за допомогою до медичних закладів, що не може бути ознакою безпорадного стану.

Суд першої інстанції, на наведене уваги не звернув у зв`язку із чим прийняв необґрунтоване рішення , яке на переконання колегії суддів підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_2 права на спадкування після померлого ОСОБА_3 разом із спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_3 , адже під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

Подібні висновки Верховний Суд зробив у постанові від14 вересня 2022 року у справі № 295/190/20 (провадження № 61-15467св21).

Враховуючи викладене, позивачем не доведено права на зміну черговості одержання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом.

З огляду на те, що встановлення позивачеві факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно їй як наслідок лише для отримання права на спадщину за законом разом із спадкоємцем першої черги та самостійно не породжує юридичних наслідків, тому факт проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в цій конкретній справі, не підлягає встановленню, оскільки не породжує юридичних наслідків для позивача.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Бурлак Маргарити Володимирівни - задовольнити.

Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 05 грудня 2025 року - скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміни черговості спадкування - залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає сили з дня її прийняття та може бути оскарження до Верхового Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов