Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №554/7295/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/7295/24 Номер провадження 22-ц/814/2490/26Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л.І. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Дряниця Ю.В.,

судді Триголов В.М., Чумак О.В.,

секретар Чемерис А.К.,

з участю представника позивача – адвоката Ковтун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником– адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною,

на рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 16 лютого 2026 року, постановлене суддею Савченко Л.І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в м.Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

12.07.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, збільшивши заявлені позовні вимоги заявою від 26.02.2025, у якій просила:

- визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язавши Шевченківський ВДРАЦС у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису №458 від 24.04.2014, здійсненого Октябрським ВДРАЦС РС Полтавського МУЮ про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Полтава, Полтавської області, зазначивши у графі батько – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх його заробітків (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 26.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування вимог позову зазначає, що із 2008 року проживала із відповідачем однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 . Батьком дитини є відповідач, який не заперечував факт батьківства, але не виявив бажання визначити походження спільної дитини за заявами про визнання батьківства, у зв`язку з чим відомості про батька в актовому записі про народження дитини внесено в порядку статті 135 СК України, батьком зазначено « ОСОБА_5 ».

Із 2023 року сторони припинили спільне проживання, а їх син залишився проживати разом із матір`ю, позивачкою. Відповідач інколи приїздить до сина, спілкується із ним по телефону та в соціальних мережах, вони разом проводять час. Між тим, будучи біологічним батьком дитини, відповідач зобов`язаний брати участь у його матеріальному забезпеченні, але такий обов`язок ним не виконується належним чином. Тоді як, за відсутності реєстрації шлюбу сторін та відомостей про його батьківство у свідоцтві про народження дитини, позивачка не має можливості ініціювати питання стягнення аліментів на утримання малолітнього сина в судовому порядку. Із підстав викладеного, просить захисти порушене право в межах заявлених позовних вимог.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Полтави від 16.02.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів – відмовлено.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що відповідач ОСОБА_2 є біологічним батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виключає підстави для задоволення позовних вимог.

Із рішенням районного суду не погодилася позивачка ОСОБА_1 та в її інтересах адвокат Кумечко М.С. оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вважає, що районний суд допустив надмірний формалізм при оцінці наданих позивачкою доказів, а саме спільних фотознімків сторін, фактично, поклавши на неї обов`язок надати документи, що посвідчують особу відповідача на фотозображеннях, що у справах даної категорії є надмірним тягарем, оскільки такі докази не завжди можуть бути отримані позивачем, окрім того, дані докази відповідачем не спростовувалися.

Наголошує, що оцінка доказів мала здійснюватися районним судом в їх сукупності з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», незалежно від того, що фотознімки подані у вигляді копій та засвідчені окремим чином. Натомість, районний суд, фактично, виступив на стороні відповідача, що призвело до неправильного встановлення обставин справи та ухвалення необґрунтованого рішення.

Просить урахувати, що станом на березень 2026 року відповідач продовжує спілкування із сином, надсилає йому кошти, подарунки, що, на думку сторони позивача, свідчить про визнання ним факту батьківства.

Вважає, що повернення поштового відправлення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» у розмінні пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце явки до експертної установи для проведення молекулярно-генетичної експертизи. Відтак, із огляду на ухилення відповідача від участі у проведенні експертизи, районний суд мав застосувати положення статті 109 ЦПК України та визнати факт, для встановлення якого експертиза була призначена.

Звертає увагу на непослідовну позицію судді Савченко Л.І., яка при розгляді справи №554/9115/23 з подібних правовідносин, визнала за можливе застосувати положення статті 109 ЦПК України.

Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала, наполягала на її задоволенні.

Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 ; його батьками вказано: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , про що 24.04.2014 складено відповідний актовий запис №458; орган державної реєстрації актів цивільного стану, що видав свідоцтво серії НОМЕР_1 Октябрський ВДРАЦС РС Полтавського МУЮ./а.с.10 т.1/

До позовної заяви додано фотознімки./а.с.11-12/

Згідно із обліковими даними, які ведуться в управлінні персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 має статус військовослужбовця, який самовільно залишив в/ч НОМЕР_2 із 17.02.2024. На підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 02.05.2024 №48 ОСОБА_2 призупинено строк військової служби./а.с.94 т.1/

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Полтави від 23.04.2025 призначено у справі молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Полтавського НДЕКЦ МВС України; на вирішення експертів поставлено наступні питання чи є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.126-127 т.1/

22.07.2025 судовим експертом Полтавського НДЕКЦ МВС України Канюка О.Ю. складено повідомлення №СЕ-19/117-25/12051-БД про неможливість проведення судової експертизи. Зазначено, що для вирішення питань, поставлених перед судовим експертом, відповідно до статті 72 ЦПК України 02.06.25 №19/117/12-12999-2025 на адресу органу, який призначив експертизу було направлено клопотання про явку ОСОБА_2 , ОСОБА_7 разом із дитиною ОСОБА_3 до Полтавського НДЕКЦ МВС для відбору експериментальних зразків. 25.06.2025 з`явилися ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 для відбору експериментальних зразків. ОСОБА_2 не з`явився. У зв`язку із викладеним та відповідно до частини восьмої статті 72 ЦПК України повідомлено про неможливість проведення експертизи./а.с.144 т.1/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено той факт, що відповідач є біологічним батьком дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому судом першої інстанції враховано, що неявка відповідача до експертної установи не є ухиленням відповідача від подання експертам необхідних матеріалів, оскільки матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про необхідність явки до експерта, що виключає підстави для застосування положень статті 109 ЦПК України. Натомість єдиний доказ, який наданий позивачкою до позову, є копії фото із зображенням нібито відповідача з нею та дитиною, який не завірено належним чином, тоді як саме зображення на фото не дає можливості ідентифікувати відповідну особу як відповідача. Зокрема, в контексті того, що позивачем не надано копії документу, який би посвідчував особу із фото, або ж будь-яких інших доказів, які б у сукупності підтвердили особу відповідача.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Згідно з приписами частини першої статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, який є одним з ключових доказів та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Наведене відповідає позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №444/526/18, від 08.03.2023 у справі №205/5698/21.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Отже, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які забезпечують повноту дослідження обставин справи та покладають тягар доказування на сторони.

Наведений процесуальний обов`язок позивачкою не виконано та не надано суду належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності свідчили про те, що відповідач є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому за правилами частини 4 статті 12 ЦПК України вона несе тягар наслідків із цим пов`язаних.

Доводи апеляційної скарги стосовно доцільності застосування до спірних правовідносин положень статті 109 ЦПК України, колегія суддів до уваги не приймає. При цьому апеляційний суд враховує, що наведена норма процесуального права є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі.

Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні (постанова Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 686/3582/16-ц).

Із матеріалів справи убачається, що відповідач ОСОБА_2 вважається таким, що 17.02.2024 самовільно залишив військову частину; натомість, судова кореспонденція із вимогою подання експертам необхідних матеріалів, яка надсилалася за місцем його реєстрації, повернута без вручення адресату з відміткою поштового відділення «за закінченням строку зберігання»./а.с.141, 142 т.1/

Наведене виключає підстави вважати, що відповідач у розумінні положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України був належним чином повідомлений про дату, час та місце явки до експертної установи для проведення молекулярно-генетичної експертизи, про що указує позивач у доводах апеляційної скарги. Тоді як в суді апеляційної інстанції сторона позивача, диспозитивно розпорядившись належними їй процесуальними правами, не ініціювала питання призначення молекулярно-генетичну експертизи.

При цьому, колегія суддів ураховує, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не обмежився самим лише фактом відсутності висновку судово-медичної експертизи, та надав оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, що узгоджується із приписами статті 89 ЦПК України.

Між тим, надані позивачкою докази складаються із копій чотирьох фотознімків, які не засвідчені позивачкою у відповідності до вимог статті 95 ЦПК України, а ідентифікувати чоловіка на них зображених, а також час створення суду не представляється можливим.

Інших доводів на спростування висновків районного суду апеляційна скарга не містить та зводиться до загального цитування положень СК України безвідносно до фактичних обставин цієї справи, а також посилань на рішення судді Савченко Л.І. в іншій справі, де доказова база не є подібною зі справою, що переглядається.

Приєднані позивачкою до апеляційної скарги докази, а саме, скріншоти переписки з абонентом «папа», а також один фотознімок та копії платіжних інструкцій, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі докази не становили предмет дослідження суду першої інстанції і викладу існування об`єктивних обставин, які б свідчили про поважність порушення позивачкою процесуального закону, доводи апеляційної скарги не містять.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає, а рішення районного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником– адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною, - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.В. Дряниця

Судді В.М. Триголов

О.В. Чумак