Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №527/3162/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/3162/24 Номер провадження 22-ц/814/821/26Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Дорош А.І., Панченка О.О.,

за участю секретаря Буцьківського М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Глобинської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Молодчина Володимира Петровича на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просив суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач 26.02.2014 уклав шлюб із відповідачкою, 04.11.2024 звернувся до Глобинського районного суду Полтавської області із заявою про розірвання шлюбу.

Вказував, що від вказаного шлюбу мають двох неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Діти з початку 2023 року проживають лише з батьком і перебувають на його повному утриманні та вихованні, відповідачка самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дітей, зокрема, 06.07.2023 виїхала за межі України.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав у цьому випадку є не доцільним.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Молодчин Володимир Петрович, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги вказував, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки протягом тривалого часу та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання після припинення нашого спільного проживання починаючи з 2023 року.

Вказував, що на даний момент вихованням дітей займається лише батько, згідно з виданим 11.11.2024 судовим наказом Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/3160/24 з відповідачки на користь позивача стягуються аліменти.

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув на вказане уваги.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_5 26 лютого 2014 року, відповідно до копії Свідоцтва про шлюб виданого відділом ДРАЦ Глобинського районного управління юстиції у Полтавській області серія НОМЕР_1 актовий запис № 18 ( а.с.12)

Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до копій свідоцтв про народження ( а.с. 13-14)

Згідно копії довідки про фактичне місце проживання громадянина у житловому приміщенні/будинку від 30.09.2023 № 02-43/655 позивач ОСОБА_1 , проживає разом із синами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 15)

Згідно копій характеристик Глобинської гімназії № 3 Глобинської міської ради від 30.09. 202 4 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом із батьком, який їх забезпечує та перебувають на його повному забезпеченні. ( а.с. 8-11)

Згідно висновку комісії з питань прав дитини при виконавчому комітеті Глобинської міської ради про доцільність ( недоцільність) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно дітей - на даний час є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а мати проявляє інтерес до навчання, здоров`я, життя дітей, матеріально їх утримує. ( а.с. 43-47)

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що судом не встановлено умисної поведінки відповідача щодо злісного ухилення нею від виконання обов`язків щодо її дітей так само, як і факту негативного впливу відповідача на дітей.

Місцевий суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав у цьому випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов?язки у шлюбі і сім?ї.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Норми статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці; позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей.

За приписами статті 141 Сімейного кодексу України батьки рівні у правах та обов?язках щодо дитини, зокрема мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 150 СК України встановлений перелік обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Відповідно до положень статті 155 СК України, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Пунктом другим частини першої статті 164 СК України передбачено, що батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

У пунктах 15 - 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що:

- позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей;

- ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно вимог частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що діти проживають разом з батьком, а з відповідачки на його користь стягуються аліменти, не свідчить автоматично про свідоме ухилення матері від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей.

Стягнення аліментів є способом виконання обов`язку батьків щодо утримання дитини та саме по собі не підтверджує факту ухилення від її виховання.

Позивачем не наведено, яким чином наявність судового наказу про стягнення аліментів підтверджує умисне та свідоме самоусунення відповідача від виховання дітей.

Посилання в апеляційній скарзі на виїзд відповідачки за межі України не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки не доводить свідомого та умисного повного самоусунення від життя та виховання дітей.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим рішенням та не спростовують обгрунтованих та законних висновків суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено та матеріалами справи не встановлено підстав для задоволення позову та позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молодчина Володимира Петровича - залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді А.І. Дорош

О.О. Панченко