Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №161/15794/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/15794/24 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.

Провадження № 22-ц/802/1002/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства №2 про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності посадових осіб підприємства, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом.

Вказував, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2019 року йому було відмовлено у визнанні заборгованості перед відповідачем безнадійною та зобов`язанні ЖКП №2 її списати. Станом на 01.04.2018 року у нього перед відповідачем існувала заборгованість у розмірі 6577,29 грн., при цьому станом на 01.04.2015 року її розмір становив 5668,81 грн. Із позовом про стягнення заборгованості ЖКП №2 не зверталось, рахунку на оплату послуг не надавало. У кінцевих квитанціях за лютий 2020 року вказана заборгованість 8322,63 грн. Станом на 23.09.2021 року заборгованість становила 6664,77 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 року у справі №140/9037/21 ДСП Луцької міської ради було зобов`язано продовжити позивачу надання житлової субсидії на період з травня 2021 року по квітень 2022 року. У вказаний період не мав можливості оплатити заборгованість, яка становила 2330,90 грн. 08.02.2024 року вказана сума була перерахована на рахунок відповідача через електронний засіб його родички. 13.02.2024 року на адресу відповідача ним було надано звернення з проханням зарахувати вказані кошти на його особистий рахунок № НОМЕР_1 , як оплату за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року. Згідно квитанції за січень 2024 року борг за утримання будинку становив 6664,77 грн., а заборгованість за утримання будинку – 7009,31 грн. З відповіді ЖКП №2 слідує, що залишок боргу станом на 20.02.2024 року становить 4433,87 грн., не зважаючи на звернення позивача щодо зарахування перерахованої суми 2330,90 грн. в рахунок погашення заборгованості. Отже, кошти були зараховані на сплату послуги, строк позовної давності якої сплив. Всі подальші листування не призвели до задоволення його прохання про повернення перерахованих коштів за житлову субсидію. Вказаними неправомірними діями відповідача, ОСОБА_1 також було завдано моральної шкоди.

Просить визнати протиправними рішення ЖКП №2 при зарахуванні суми 2330,90 грн., перерахованої ОСОБА_1 як оплату за послуги утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року, як житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг за рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 року, як суми погашення боргу за оплату послуги за утримання будинку та прибудинкової території, строк позовної давності якої сплинув, встановлений рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2019 року у справі №161/8704/19 із встановленням осіб, які вчинити протиправні дії; зобов`язати відповідача здійснити зарахування вказаної суми, як оплату за послугу за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року, як житлової субсидії, до суми заборгованості за оплату послуги за управління будинком, яка існувала станом на 01.02.2024 року, як часткове погашення заборгованості; стягнути з відповідача 100 000 грн. моральної шкоди; притягнути посадових осіб ЖКП №2 до адміністративної відповідальності за порушення у сфері захисту персональних даних; 5) призначити на користь позивача стягнення моральної шкоди за порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про інформацію»; постановити окрему ухвалу суду з надсиланням відповідним юридичним та іншим органам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки та порушення, щоб запобігти їх повторенню.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на правильну оцінку судом зібраних доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України

Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява у якій фін висловлює свою незгоду з ухвалою суду апеляційної інстанції від 29 липня 2026 року. Вивчивши заяву ОСОБА_1 від 05.08.2026р, у якій він зауважує про передчасність розгляду даної справи, колегія суду приходить до висновку про наявність правових підстав для розгляду справи у визначений судом час.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Щодо доводів заявника про незгоду з ухвалою суду від 29 липня 2026 року.

Так ухвалою апеляційного суду від 29 липня 2026 року доповненнями до апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2026 року в даній справі залишено без розгляду. Апеляційним судом звернуто увагу на те, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених законом. Оскільки доповнення до апеляційної скарги були подані з порушенням строку на їх подання та заяви про поновлення строку ОСОБА_1 подано не було, тому суд дійшов до висновку, що такі доповнення не підлягають до прийняття.

Щодо доводів заяви, що в даному випадку судом апеляційної інстанції порушено його право на справедливий суд.

Законодавець нормами ЦПК України врегулював питання подання відповідним доказів та такі обмежуються певними часовими рамками, а тому доводи заявника в даному випадку не відповідають дійсності, та апеляційний суд діяв в межах своїх повноваження, з дотриманням норм процесуального права, щодо даного питання.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі.

Від сторони відповідача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Суд вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 17 серпня 2026 року, тобто, дата складення повного судового рішення.

За частинами першою, другою статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг ЖКП №2 з управління багатоквартирним будинком за адресою АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань перед відповідачем у позивача виникла заборгованість, яка станом на січень 2024 року становила 6664,77 грн. (заборгованість за утримання будинку 7009,31 грн.).

Рішенням Волинського окружного адміністративно суду від 30.12.2021 року у справі №140/9037/21, що набрало законної сили, ДСП Луцької міської ради було зобов`язано відновити надання житлової субсидії для оплати житлово-комунальних послуг ОСОБА_2 для домогосподарства за адресою реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , на період з травня 2021 року по квітень 2022 року (встановлено згідно даних ЄДРСР).

08.02.2024 року від імені позивача на рахунок відповідача було здійснено перерахунок коштів у розмірі 2330,90 грн.

13.02.2024 року ОСОБА_2 звернувся до ЖКП №2 з проханням зарахувати вказані кошти на його особистий рахунок № НОМЕР_1 , як оплату за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року.

З відповіді ЖКП №2 на заяву позивача слідує, що залишок боргу станом на 20.02.2024 року становить 4433,87 грн.

Предметом спору є питання: визнання протиправними дій відповідача із зарахування сплачених позивачем коштів в рахунок погашення заборгованості в загальному порядку, зобов`язання відповідача здійснити зарахування вказаної суми, як оплату за послугу за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року, як житлової субсидії, до суми заборгованості за оплату послуги за управління будинком, яка існувала станом на 01.02.2024 року, як часткове погашення заборгованості, а також питання стягнення на користь позивача моральної шкоди та притягнення винних осіб до відповідальності.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг віднесено: 1) утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо-будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо-будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; 2) купівлю електричної енергії для забезпечення спільного майна багатоквартирного будинку; 3) поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно із ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частинами 1 та 2 ст. 32 «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Зобов`язання управителя забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг, визначеного п. 1 ч. 4 ст. 8 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» кореспондуються з обов`язками споживача укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом першої інстанції правильно було зазначено, що оскільки у відповідача існує заборгованість за комунальні послуги то всі оплати, які здійснює позивач спочатку зараховуються на існуючу заборгованість.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що кошти в розмірі 2330,90 грн повинні були зарахуватись на поточні житлово-комунальні послуги, а не на заборгованість. Судом встановлено, що в призначенні платежу ОСОБА_1 не вказав, яку саме оплату він проводить, а відповідач з врахуванням положень ст. 354 ЦК України врахував вказані кошти для сплати основної суми боргу.

Відхиляючи доводи позивача про пропуск позовної давності, в частині визначеної заборгованості, суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Однак, закінчення строку позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора вимагати виконання обов`язку та не припиняє самого грошового зобов`язання (боргу). Чинне законодавство не містить імперативної норми, яка б зобов`язувала підприємство автоматично списувати заборгованість з особового рахунку споживача виключно на підставі спливу позовної давності чи відмови суду в її стягненні.

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК України).

З огляду на це, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, зарахувавши платіж ОСОБА_1 у розмірі 2330,90 грн. в рахунок наявної, не списаної заборгованості (в загальному порядку) діяв правомірно, доказів протилежного не встановлено.

Бездоказовими є твердження апелянта про порушення відповідачем законодавства під час інформування про борг.

Відповідно з п. 3 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання послуги, стан розрахунків. Направлення інформації про стан розрахунків є виконанням вимог вказаного Закону.

Направлення рахунків та повідомлень (претензій) про наявність заборгованості за адресою споживача є виконанням обов`язку надавача послуг та складовою досудового врегулювання спорів. Вказана у повідомленні інформація (адреса та сума боргу) генерується автоматизованою системою підприємства і є інформацією щодо стану виконання договору та не порушує вимоги ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних».

Відмовивши у задоволені основних вимог суд обґрунтовано відмовив у стягненні моральної шкоди, якає похідною вимогою.

Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем неправомірних дій щодо позивача або наявності вини відповідача.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що саме по собі зазначення у позові про необхідність відшкодування моральної шкоди, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та душевними стражданнями позивача, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на вищенаведені обставини, суд першої інстанції, оцінивши зібрані і дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, врахував, що у матеріалах справи відсутні докази, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено вимоги позову та не встановлено неправомірність дій відповідача.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову в задоволенні позову є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом першої інстанції позову не знайшли свого підтвердження. Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішив спір по суті.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджується з процесуальними діями суду при відкритті провадження у справі, призначені справи до розгляду, оцінці судом доказів, при суб`єктивному тлумаченні норм процесуально права, які регулюють вказані дії.

Колегія суддів при перегляді даної справи, не вбачає порушень судом норм процесуального права, які б слугували безумовною підставою для скасування рішення, що оскаржується.

Помилковим є твердження апелянта про неможливість розгляду справи суддею, що ухвалив оскаржуване рішення, та наявність підстав для скасування рішення з підстав передбачених п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Волинського апеляційного суду від 10.12.2025 року скасовано ухвалу Луцького міськрайонного суду від 12.09.2024 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За змістом ч. 1 ст. 37 ЦПК України, якою унормовано недопустимість повторної участі судді в розгляді справи , передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

Таким чином апеляційним судом було скасовано ухвалу суду про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу, відтак відсутні підстави для застосування ст. 37 ЦПК України.

Також безпідставними є твердження апелянта про наявність підстав передбачених п. 3 ч. 3 ст. 367 ЦПК України, для скасування рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду даної справи ухвалою суду було змінено порядок розгляду справи та призначено дану справу до розгляду в загальному порядку на 13 травня 2026 року.

Вказану ухвалу позивач отримав та належним чином був повідомлений про розгляд справи на 13 травня 2026 року. В судове засідання не з`явився, подавши заяву від 22.05.2026 у якій висловив думку про недоцільність розгляду справи з мотивів порушення судом норм процесуального права при постановлені вказаної ухвали.

Аналізуючи викладене колегія суддів вважає, що судом правомірно було ухвалено про розгляд справи за відсутність учасників справи при їх належному повідомленні та відсутності поважних причин для відкладення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: