Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №150/415/26 — Чернівецький районний суд Вінницької області

"18" серпня 2026 р.

Справа №150/415/26

Провадження по справі №2/150/362/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої: судді Цимбалюк Л.П.,

при секретарі Савковій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького районного суду звернулася ОСОБА_1 з вище зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги для її утримання не надає, тому просить стягувати із ОСОБА_2 аліменти для її утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) до досягнення дитиною трирічного віку.

Позивач в судове засідання не з’явилася. Представником позивача – адвокатом Заболотною Г.В. через електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подала заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність своєї довірительки, свої вимоги підтримує на умовах, викладених в заяві, просить їх задоволити.

Представником відповідача – адвокатом Країло С.В. подано відзив на позовну заяву, згідно якого заперечується проти вимог ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи свої заперечення проти вимог позивача, ОСОБА_3 посилається на те, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. З аналізу вказаних норм діючого законодавства України вбачається, що можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу. Адвокат Країло С.В. зазначає, що його довіритель ОСОБА_2 протягом останнього часу доходів не отримує, рухомого та нерухомого майна у своїй власності не має. Крім цього, судовим наказом Чернівецького районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року у справі №150/416/26 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти для утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 усіх видів заробітку, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу - 10.06.2026 і до досягнення дитиною повноліття. Наведене підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів від 22.06.2026 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2026 року за № 482728586, листом ТСЦ МВС № 0543 від 27.06.2026 року за вих. № 31/31/0543/874 аз-881-2026 та судовим наказом Чернівецького районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року у справі № 150/416/26. Представник позивача – адвокат Країло С.В. вважає, що за вказаних обставин його довіритель ОСОБА_2 не має можливості надавати матеріальну допомогу позивачу.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. ст.4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд, відповідно до ст. ст.81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України.

З матеріалів справи судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 07 вересня 2024 року в Шаргородському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис №102, підтвердженням чого є свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 07.09.2024 Шаргородським відділом ДРАЦС у Жмеринському районі Вінницької області ЦМУ Мінюсту (м. Київ).

В подружжя від даного шлюбу є малолітні син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 15.04.2025 Шаргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не працює у зв`язку із доглядом за дитиною до досягнення трьох років, отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини, яка не забезпечує їхнє з сином належне утримання, а відповідач матеріальну допомогу на її утримання не надає.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини (далі Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27.02.91 та яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За приписами ст.75 СК України, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Згідно із ч. ч.2, 4 ст.84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відтак, матеріальне становище дружини, з якою проживає дитина, правового значення не має, а вирішальним є наявність у чоловіка - батька дитини можливості надавати матеріальну допомогу дружині.

Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному із подружжя, як правило у грошовій формі. Аліменти сплачуються щомісячно (ст.77 СК України).

Частиною 1 статті 80 СК України встановлено, що аліменти присуджуються одному із подружжя у частці від заробітку (доходу) другого подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19.01.2018 по справі №541/1208/16-ц.

Згідно частин 8, 9 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з положеннями ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 протягом останнього часу доходів не отримує, рухомого та нерухомого майна у своїй власності не має, підтвердженням чого є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно із Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22.06.2026 року за № 482728586 (а.с. 28), інформацією, наданою територіальним сервісним центром МВС №0543 від 27.06.2026 року за вих. № 31/31/0543/874 аз-881-2026 (а.с. 29), відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів від 22.06.2026 (а.с. 30, 31).

Крім цього, судом враховується, що згідно судового наказу Чернівецького районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року у справі №150/416/26 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти для утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 усіх видів заробітку, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу - 10.06.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Суд визнає необгрунтованими вимоги позивача стосовно заявленого до стягнення розміру аліментів на її утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), що сумарно із присудженим розміром аліментів на утримання неповнолітньої дитини від шлюбу – ОСОБА_4 , становитиме максимальний розмір 1/2 частини заробітку (доходу), що може стягуватись при наявності аліментних зобов`язань. Це неприпустимо виключатиме на відповідний період оспорюваного надання утримання позивачу належне виконання ОСОБА_2 , як батьком обов`язку по утриманню малолітнього сина, що становить пріоритетний обов`язок цього зобов`язання відповідача у відповідності до положень ст.3,27 ст.3 Конвенції про права дитини.

Суд, вирішуючи питання про стягнення аліментів на утримання дружини керується загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 6 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Суд при цьому зауважує, що не може обґрунтовувати судове рішення лише припущеннями.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували доводи позивача, що викладені ним у позовній заяві, щодо матеріальної можливості відповідача надавати матеріальну допомогу позивачу, як дружині, до досягнення дитиною трирічного віку, суду не надано.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Позивачем відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України належним чином не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо звільнення від обов`язку утримання матері, не надано безспірних доказів, які б підтверджували його обґрунтування.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Судом встановлено, що безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідач спроможний надавати допомогу для утримання дружини, суду не надано.

Відповідачем доведено свої заперечення щодо аліментів, які просить стягувати позивач для її утримання як дружини до досягнення дитиною трирічного віку, відсутність у нього достатнього заробітку, будь – якого – майна, що б давало можливість сплачувати обумовлену суму аліментів, крім аліментів, які зобов`язаний сплачувати для утримання малолітньої дитини.

З урахуванням наведеного, а також з огляду на те, що з відповідача стягуються кошти для утримання малолітнього сина, відсутність матеріальної можливості окрім цього надавати ще й матеріальну допомогу дружині, обставини чого мають істотне значення стосовно заявленого спору, суд, виходячи з принципів розумності та справедливості доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 140 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.

На підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору на користь держави.

З врахуванням відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судового збору, суд відповідно до ст.141 ЦПК України приходить до висновку, що судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави.

На підставі ст., ст.75, 80, 180, 182, 184 Сімейного кодексу України, керуючись ст., ст.10, 11, 81, 141, 142, 263 - 265, 274, 280, 282, 353-355, п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_3 , виданий 12.03.2006 органом 0525, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб – НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно відомостей ЄДДР зареєстрований в АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_5 .

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК