Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №141/378/26 — Оратівський районний суд Вінницької області

Справа № 141/378/26

Провадження №2/141/342/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року с-ще Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Слісарчука О.М.,

при секретарі судового засідання Баламутко Л.П.,

сторони в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу №141/378/26 за позовом ОСОБА_1 до Оратівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

У С Т А Н О В И В:

14.05.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Оратівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Позов обґрунтовано тим, що на праві особистої власності на жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 із 2000 року добросовісно, відкрито та безперервоно користується вказаним житловим будинком зі згоди власника ОСОБА_2 . За період проживання у будинку ОСОБА_1 зробив ремонт, замінив вкна, двері, упорядкував присадибну земельну ділянку. ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 з метою укладення договору купівлі – продажу, однак, ОСОБА_2 померла та договору купівлі – продажу так і не було укладено, тому позивач змушений звернутись до суду задля визнання за ним права власності на житловий будинок з погосподарськими будівлями загальною площею 69,80 кв.м., житловою площею 38,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 19.05.2026 провадження у справі № 141/378/26 відкрито та підготовче судове засідання у справі призначено на 23.06.2026, витребувано у Іллінецькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відомості про смерть ОСОБА_2 , 1928 року народження, та витребувано у приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Кравченко О.В. інформацію щодо того, чи відкривалася спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , 1928 року народження.

04.06.2026 до суду надійшов лист приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Кравченко О.В. № 159/01-16 від 04.06.2026, відповідно до якого реєстратор видає витяги про наявність або відсутність заповітів суду у зв`язку із цивільними, господарськими чи кримінальними справами, що перебувають у його провадження, при пред`явленні свідоцтва про смерть спадкодавця.

10.06.2026 до суду від начальника Іллінецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) С. Бондар надійшов лист № 220-22.2-28 від 02.06.2026, відповідно до якого за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть № 33 від 12.10.2010, складений Жданівською сільською радою Хмільницького району Вінницької області на гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 23.06.2026 відкладено розгляд цивільної справи №141/378/26 на 16.07.2026, у зв`язку із ненадходженням витребуваних судом документів.

30.06.2026 на електронну адресу суду від секретаря Війтівецької сільської ради Н. Нечипорук надійшов лист № 189-П/01-14-26 від 30.06.2026, відповідно до якого актовий запис про смерть № 33 від 12.10.2010 року, складений Жданівською сільською радою Хмільницького району Вінницької області на гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у справах сільської ради не рахується. Натомість, вказаний актовий запис зберігається у справах Хмільницького відділу ДРАЦС у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

07.07.2026 до суду надійшов лист завідувача Державного нотаріального архіву Вінницької області М. Заболотної № 1014/01-17 від 03.07.2026, відповідно до якого згідно Алфавітних книг обліку спадкових справ Оратівської державної нотаріальної контори за 2010-2023 роки, які знаходяться на зберіганні в Державному нотаріальному архіві Вінницької області, спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 по фонду Оратівської державної нотаріальної контори не виявлено.

15.07.2026 до суду надійшов лист завідувача Хмільницької державної нотаріальної контори Вінницької області М. Дишкант № 264/01-16 від 09.07.2026, відповідно до якого згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 85913191 від 09.07.2026, відсутня спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 16.07.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі №141/378/26 на тридцять днів з ініціативи суду, оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні по справі № 141/378/26, призначено наступне судове засідання на 13.08.2026, а також витребувано у Хмільницького відділу ДРАЦС у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) копію актового запису про смерть № 33 від 12.10.2010, складеного Жданівською сільською радою Хмільницького району Вінницької області на гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.07.2026 до суду надійшов лист начальника Хмільницького відділу ДРАЦС у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) О. Рачинської № 429-22.24-28 від 23.07.2026, а саме копія актового запису про смерть № 33 від 12.10.2010, складеного Жданівською сільською радою Хмільницького району Вінницької області на гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, повноважного представника до суду не направив, при цьому, 16.07.2026 до суду надійшла заява представника позивач адвоката Панасюк Н.А. про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують та спросять суд їх задовольнити.

Відповідач Оратівська селищна рада Вінницького району Вінницької області також належним чином повідомлялась про день, час та місце розгляду справи, однак 13.08.2026 в підготовче судове засідання не з`явилась, повноважного представника до суду не направила, натомість, 27.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника Оратівської селищної ради Ларіонової Л.В. надійшла заява про розгляд справи без участі Оратівської селищної ради, позовні вимоги визнають.

Від сторін надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 211 ЦПК України, у зв`язку з чим в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За правилами ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи № 141/378/26, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва на право власності на жилий будинок № НОМЕР_1 , виданного 20.09.1988 виконавчим комітетом Скоморошківської сільськорї Ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Оратівської районної Ради народних депутатів № 163 від 25.06.1987 та Скоморошківської сільської Ради народних депутатів № 13 від 19.04.1988, цілий житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , з приналежними до нього будівлями та спорудами, належить ОСОБА_2 .

Як убачається із актового запису про смерть № 33, виданного 12.10.2010 Жданівською сільською радою Хмільницького району Вінницької області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Жданівка Хмільницького району Вінницької області, про що було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно виписки з погосподарської книги № 3 за 2026 рік, виданої 29.04.2026 Скоморошківським старостинським округом Оратівуської селищної ради, згідно запису в погосподарській книзі Скоморошківськог остаростинськог округу Оратівської селищної ради Вінницького (колишнього Оратівського) району Вінницької області № 3 (особовий рахунок№ 222), власником домогосподарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , являється ОСОБА_1 . Технічний стан будинку і характеристика житлового будинку – задовільний. В данному будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_1 – голова домогосподарства, ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 – син, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 – син, ІНФОРМАЦІЯ_6 . Земля, що знаходилася у власності та користуванні – всього у власності 0,65 га.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2026/007655291 від 12.05.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із 17.01.2000 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Як убачається із заяв свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 30.04.2026, посвідчених старостою Скоморошківського старостинського округу Оратівської селищної ради Мартинюком О.М. та зареєстрвоаних в реєстрі за № 0-63 та № 0-64, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає в АДРЕСА_1 , із січня 2000 року. За період свого проживання покращив стан будинку, зробив капітальний ремонт, а саме: замінив вікна, двері, умеблював будинок, упорядкував присадибну земельну ділянку. ОСОБА_1 користується житловим будинком безперервно та відкрито, всі знають його, як власника даної садиби.

Визначаючись щодо встановлених обставин та спірних правовідносин, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

У відповідності з ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 вказаної Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Стаття 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи це, суд приймає до уваги висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Так, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Враховуючи зазначене умови набуття права власності за набувальною давністю, за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року, № 5 встановлено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема,таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Згідно з п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні встановити, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Враховуючи положення статтей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

При цьому суд враховує, що сама по собі тривалість фактичного користування нерухомим майном не є безумовною та достатньою підставою для набуття права власності за набувальною давністю. Для застосування положень статті 344 ЦК України необхідним є встановлення у сукупності всіх передбачених законом умов, зокрема добросовісності заволодіння майном, відкритості та безперервності володіння ним протягом установленого законом строку, а також того, що майно є чужим для особи, яка заявляє вимогу про визнання права власності за набувальною давністю.

Як установлено судом, право власності на спірний житловий будинок було зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом на право власності на жилий будинок № НОМЕР_1 від 20.09.1988. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть № 33 від 12.10.2010 року, водночас доказів того, що після її смерті право власності на спірне нерухоме майно було оформлено за іншою особою, матеріали справи не містять. Крім того, відповідно до інформації Державного нотаріального архіву Вінницької області та Хмільницької державної нотаріальної контори, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася, що додатково свідчить про відсутність оформленого у встановленому законом порядку переходу права власності на спірний житловий будинок до іншої особи.

Разом з тим, суд бере до уваги, що позивач фактично користується спірним житловим будинком із січня 2000 року, проживає у ньому, утримує його, здійснює ремонт та поліпшення, упорядковує прилеглу земельну ділянку. Вказані обставини підтверджуються відомостями погосподарської книги, реєстрацією місця проживання позивача у спірному будинку, а також заявами свідків. При цьому, протягом тривалого періоду фактичного володіння позивачем спірним нерухомим майном будь-яких вимог про повернення будинку, усунення позивача від користування ним або витребування майна від позивача власником чи іншими особами не заявлялося. Доказів наявності спору щодо користування будинком, пред`явлення до позивача відповідних вимог або вчинення власником чи іншими особами дій, спрямованих на припинення такого володіння, матеріали справи не містять.

Володіння позивача протягом зазначеного періоду мало відкритий характер, оскільки факт його проживання та користування будинком не приховувався, що підтверджується, зокрема, реєстрацією його місця проживання за відповідною адресою та відомостями погосподарського обліку. Позивач не вчиняв дій щодо приховування факту володіння нерухомим майном, а, навпаки, відкрито користувався ним та здійснював його утримання і поліпшення.

Суд також бере до уваги характер поведінки позивача щодо спірного майна, а саме тривале його утримання, здійснення ремонту, заміну вікон та дверей, умеблювання будинку, упорядкування присадибної земельної ділянки, що за своїм характером відповідає поведінці особи, яка ставиться до майна як до власного. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач протягом указаного періоду визнавав право власності на спірний будинок за іншою особою або користувався ним виключно на підставі тимчасового чи іншого визначеного законом титулу.

Посилання позивача на те, що він звертався до ОСОБА_2 з метою укладення договору купівлі-продажу будинку, суд оцінює у сукупності з іншими доказами та обставинами справи. Сам по собі намір оформити право власності шляхом укладення договору не спростовує факту тривалого, відкритого та безперервного фактичного володіння майном, однак підлягає оцінці саме у контексті визначення характеру володіння позивача та правових підстав, на яких воно здійснювалося.

Водночас, відповідач Оратівська селищна рада Вінницького району Вінницької області позовні вимоги визнав, заперечень щодо фактичного володіння позивачем спірним житловим будинком, тривалості такого володіння, його відкритості та безперервності не заявив.

З урахуванням установлених судом обставин та наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт добросовісного, відкритого та безперервного володіння спірним нерухомим майном протягом строку, необхідного для застосування положень статті 344 ЦК України. При цьому жодних доказів того, що право власності на спірний житловий будинок після смерті ОСОБА_2 було набуте іншою особою або що позивач позбавлявся можливості користуватися цим майном протягом зазначеного періоду, судом не встановлено.

Отже, оцінюючи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає доведеним наявність передбачених частиною першою статті 344 ЦК України умов для набуття ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зазначені обставини свідчать про те, що у позивача наявна така обов`язкова умова набуття права власності за набувальною давністю, що визначена в ч. 1 ст. 344 ЦК України, як добросовісність.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності із 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2001 року (пункт 11 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року, №5). При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Суд вважає обґрунтованими обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною власністю.

Отже, оцінюючи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає доведеним наявність передбачених частиною першою статті 344 ЦК України умов для набуття ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

На підставі ст. ст. 328, 344, 397 ЦК України, ст. ст. 2-5, 7, 8, 10 - 13, 81, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 247, 258, 263 - 265, 268, 273,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок з погосподарськими будівлями загальною площею 69,80 кв.м., житловою площею 38,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Судові витрати залишити без відшкодування.

Копію рішення направити сторонам у справі згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Рішення суду оформлено та виготовлено 18 серпня 2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Оратівська селищна рада Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 78, с-ще Оратів, Вінницького району, Вінницької області, 22600).

Суддя О.М. Слісарчук