Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №299/6530/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 299/6530/24

провадження № 51-4385км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024071080000454 від 22 липня 2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Черна Берегівського району Закарпатської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України(далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та без позбавлення права обіймати посади чи займатися певною діяльністю.

На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,22 липня 2024 року близько 11:00 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «BA3», державний номерний знак НОМЕР_1 , прибув на заздалегідь визначене невстановленою досудовим розслідуванням особою місце у с. Веряця, Берегівського району, де на нього очікували громадяни України призовного віку - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що мали намір незаконно перетнути державний кордон України. Надалі, останні на виконання вказівки ОСОБА_7 , почергово сіли до салону зазначеного автомобіля, де передали йому грошові кошти в розмірі 600 Євро. Після цього ОСОБА_7 виїхав із с. Веряця в напрямку с. Горбки, Берегівського району, де, прибувши на заздалегідь визначене особою, матеріали щодо якого виділене в окреме провадження у вказаному населеному пункті місце на нього вже очікував громадянин України ОСОБА_10 , який мав намір незаконно перетнути державний кордон України та якому ОСОБА_11 надав вказівку сісти до салону автомобіля.

Надалі, ОСОБА_7 , керуючи вказаним вище автомобілем, в салоні якого знаходились громадяни України призовного віку ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 прибув до околиці с. Хижа, Берегівського району, де на попередньо визначеному особою, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження, місці, зупинив транспортний засіб та з метою доведення до кінця злочинного задуму особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, діючи умисно, чітко усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи наслідки, які можуть настати після ix вчинення, з метою сприяння у незаконному переправлені вищевказаних осіб через Державний кордон України поза межами пунктів пропуску вказав ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подальший напрямок pyxy безпосередньо в сторону 140 прикордонного знаку, ділянка відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а саме до лінії державного кордону України з Румунією. Однак, 22 липня 2024 року о 12:20 вищевказану групу громадян України у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 , які мали намір незаконно перетнути державний кордон України у напрямку Румунії поза пунктами пропуску через державний кордон, затримано прикордонним нарядом « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в напрямку 140 прикордонного знаку державного кордону України за 50 м від кордону з Румунією.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 19 січня 2026 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2025 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд:

· безпідставно погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_7 приписів статей 69 та 75 КК України, не надав належної оцінки підвищеній суспільній небезпечності сприянню незаконному переправленню осіб через державний кордон України, вчиненого щодо кількох осіб, за попередньою змовою групи осіб та з корисливих мотивів, що створює загрозу національній безпеці у сфері недоторканності державного кордону, негативно впливає на забезпечення призову та проведення мобілізації в Україні;

· не вказав у своєму рішенні, яким чином щире каяття збоку ОСОБА_7 , його активне сприяння розкриттю злочину та статус багатодітного батька істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину для подальшого застосування до нього приписів ст. 75 КК України, що також потягло за собою уникнення останнім покарання у виді конфіскації майна. Звертає увагу Суду, що вказані сімейні обставини не стали перешкодою ОСОБА_7 для вчинення кримінального правопорушення;

· залишив поза увагою доводи прокурора про обов`язкове призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися певною діяльністю. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував з цього приводу практику Верховного Суду;

· постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

На адресу Верховного Суду надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора, у яких сторона захисту просить оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Від засудженого та його захисника надійшло клопотання про здійснення касаційного розгляду за їхньої відсутності.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України,та правильності кваліфікації його дій, які ніким з учасників судового провадження не заперечувалися, в касаційному порядку також не оспорюються.

Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора, Суд враховує наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.

Згідно з ч. 2 ст. 69 КК України на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частиницього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Варто зауважити, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

За правилами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд взяв до уваги принцип індивідуалізації покарання та другорядну роль кари як його мети, врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особу винного, який раніше несудимий, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, має міцні соціальні зв`язки, на обліку в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, а також послався на наявність об`єктивно встановлених обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, статус багатодітного батька, на утриманні якого перебувають четверо малолітніх дітей, відсутність обставин, що обтяжують покарання, правомірно обрав між законними альтернативами та дійшов обґрунтованого висновку про призначення останньому покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкцією ч. 3 ст. 332 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та без позбавлення права обіймати посади чи займатися певною діяльністю.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з місцевим судом про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням приписів ст. 69 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

У той же час висновки апеляційного суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, на переконання колегії суддів, є передчасними, оскільки поза увагою цього суду залишилися доводи апеляційної скарги прокурора, у якій, серед іншого, сторона обвинувачення наголошувала на тому, що місцевий суд при застосуванні приписів статей 69 та 75 КК України послався одні і ті ж обставини.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що при застосуванні двох різних інститутів, а саме призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) та звільнення від відбування покарання з випробуванням, рішення про можливість застосування кожного з цих інститутів повинно бути належним чином обґрунтоване. Водночас одні й ті самі обставини справи чи дані про особу винного не можуть одночасно ураховуватися при застосуванні положень як статті 69 КК України, так і ст. 75 КК України (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 466/4884/15-к, від 02 листопада 2021 року в справі № 136/1021/19).

Натомість суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях зазначили, що обставини вчинення кримінального правопорушення, характеризуючі дані про особу дають можливість звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, втім вказані обставини уже були враховані судами при застосування до останнього приписів ст. 69 КК України.

Беручи до уваги вищенаведене, Суд вважає, що висновок судів про можливість застосування інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням є передчасним, а рішення про звільнення засудженого ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України зі встановленням іспитового строку не є достатньо вмотивованим та обґрунтованим.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен належно оцінити відомості про особу винного, обставини, які впливають на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, маючи на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують покарання, застосування ст. 75 КК України буде порушенням закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що в ході нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно також врахувати і те, що суд завжди «зв`язаний» системою покарань, і не може відступити від неї. Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов`язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, створюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов`язок призначити додаткове покарання. Водночас при застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов`язкового додаткового покарання можлива за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3