Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №153/313/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 153/313/25

провадження № 51-1861км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2026 рокуу кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

Ямпільський районний суд Вінницької області розглянув справу стосовно ОСОБА_7 у порядку передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, та вироком від 15 квітня 2025 року визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 роки і поклав на нього низку обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Ухвалив рахувати початок іспитового строку з моменту проголошення вироку суду.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 23 липня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково і скасував вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_7 у повному об`ємі не визнав винуватість у вчиненому, що є застереженням до розгляду справи у порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Цей суд ухвалою від 30 липня 2025 року виправив описку у своїй ухвалі від 23 липня 2025 року та постановив уважати правильним єдиний унікальний номер справи 153/313/25 замість помилково зазначеного 153/313/22.

Ямпільський районний суд Вінницької області вироком від 11 березня 2026 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 роки і поклав на нього низку обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Ухвалив рахувати початок іспитового строку з моменту проголошення вироку суду.

Вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 квітня 2025 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 345 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік 6 місяців, ухвалив виконувати самостійно.

Вирішив питання щодо речових доказів.

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 , який є військовозобов`язаним, солдатом запасу Збройних Сил України і перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ході загальної мобілізації пройшов медичне обстеження та відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 17 грудня 2024 року№ 220/942, картки обстеження та медичного огляду КНП «Ямпільська територіальна лікарня» Ямпільської міської ради, визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 17 грудня 2024 року ОСОБА_7 під особистий підпис в розписці про отримання, вручено та роз`яснено зміст повістки про виклик до вказаного РТЦК та СП на 21 грудня 2024 року о 09:00, з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини.

Однак, ОСОБА_7 будучи військовозобов`язаним та придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних Сил України під час загальної мобілізації, безпідставно та умисно, до місця призову у зазначені у повістці час та місце не прибув, про причини неявки у встановлений спосіб не повідомив. У зв`язку з чим ОСОБА_7 12 лютого 2025 року уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 під особистий підпис в розписці про отримання, вручено та роз`яснено зміст повістки про його виклик до вказаного РТЦК та СП на 13 лютого 2025 року о 08:00 з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини.

Проте, не виконуючи вимог закону, ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних Сил України під час загальної мобілізації, безпідставно і умисно, вдруге не прибув до місця призову у зазначені у повістці час та місце, про причини неявки у встановлений спосіб не повідомив.

Вінницький апеляційний суд вироком від 04 травня 2026 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив.

Скасував вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за вироком Ямпільського районного суду від 24 квітня 2025 року, більш суворим визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Зарахував у строк відбуття покарання частково відбуте покарання за вироком Ямпільського районного суду від 24 квітня 2025 року.

Ухвалив рахувати початок строку відбування покарання з моменту затримання засудженого ОСОБА_7 на виконання вироку суду.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений та його захисник посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, ставлять питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі вироку суду першої інстанції.

В обгрунтування доводів своїх скарг вказують про безпідставне скасування апеляційним судом застосування до засудженого положень ст. 75 КК.

Касатори посилаються на неправильне тлумачення апеляційним судом вимог статей 50, 65 КК, оскільки запобігання злочинам з боку інших осіб та інтереси суспільства не можуть бути пріоритетом над виправленням конкретної особи.

Крім того, уважають, що призначення реального покарання після оформлення ОСОБА_7 офіціної відстрочки від призову, внаслідок чого засуджений перестав бути об`єктом мобілізації на законних підставах, суперечить положенням ст. 50 КК.

Касатори уважають, що суд апеляційної інстанції не урахував, що засуджений має психічні розлади, є обмежено придатним, пербуває на обліку психіатра та нарколога, неявка за повісткою була спровокована загостренням психічного стану та не вмотивував належним чином, чому виправлення ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства.

Також зазначають, що наявність офіційної відстрочки свідчить про те, що ОСОБА_7 не є особою, яка ухиляється від призову, відповідно підтверджує, що дії засудженого були зумовлені не бажанням ухилитися від мобілізації, а крайньою необхідністю догляду за матірю, яка є особою з інвалідністю, тож висновки апеляційного суду про свідоме ухилення від мобілізації та високу супільну небезпеку особи є безпідставними.

Підкреслюють, що позбавлення волі засудженого залишить без належнго догляду його матір, яка є особою з інвалідністю 2 групи, що на думку авторів скарг є негуманним, свідчить про прояв надміної жорстокості та порушує засади справедливості.

Звертають увагу, що апеляційний суд безпідставно послався на відсутність пом`якшуючої обставини - щире каяття, установленої місцевим судом, оскільки він не досліджував повторно доказів та не проводив допиту засудженого, чим порушив вимоги ст. 23 КПК.

Уважають, що зазначене у касаційних скаргах є підставою для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали доводи касаційних скарг та просили застосувати положення ст. 75 КК до ОСОБА_7 .

Прокурор заперечувала проти задоволення скарг сторони захисту і також висловилася щодо неможливості застосування положень ст. 48 КК до засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію засудженого та його захисника і доводи прокурора, перевіривши касаційні скарги, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації його дій за ст. 336 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржується.

Згідно із ч. 1 ст. 412 КПКістотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Під час перевірки матеріалів провадження касаційний суд установив, що первинно ОСОБА_7 був засуджений вироком Ямпільського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2025 року за вчинення описаного вище правопорушення до покарання із застосуванням положень ст. 75 КК. Цей вирок на підставі ч. 1 ст. 412 КПК був скасований ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2025 року з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (неправильного застосування ч. 3 ст. 349 КПК).

За результатами нового розгляду місцевий суд визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та призначив покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК.

Суд апеляційної інстанції за результатами перегляду цього вироку, скасував його у частині призначеного покарання та постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання без застосування приписів ст. 75 КК.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 07 грудня 2020 року (справа № 444/2200/15, провадження № 51-2322кмо18) проаналізувала можливість погіршення становища обвинуваченої особи, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції і зробила висновок про те, що незастосування судом першої інстанції при повторному розгляді кримінального провадження раніше застосованих положень про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, якщо вирок суду першої інстанції не був скасований за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, є порушенням вимог ч. 2 ст. 416 КПК у її взаємозв`язку зі ст. 421 КПК.

Відповідно до вимог ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, призначивши ОСОБА_7 покарання без застосування приписів ст. 75 КК, після того, як первинний вирок місцевого суду, яким було визначено застосування положень цієї статті КК, був скасований апеляційним судом лише з підстав передбачених ст. 412 КПК, не дотримався приписів ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Щодо застережень прокурора, висловлених під час розгляду справи до застосування положень ст. 48 КК стосовно ОСОБА_7 .

Із урахуванням висловленої у судовому засіданні позиції захисника, підтриманої засудженим, про відсутність вимог і доводів у скаргах сторони захисту щодо застосування положень указаної вище статті КК, та з огляду на вимоги ч. 2 ст. 433 КПК, зазначені вище доводи прокурора є безпідставними.

Зважаючи на викладене вище, Суд уважає за необхідне задовольнити касаційні скарги сторони захисту частково.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2026 року в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 змінити.

На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного за ст. 336 КК покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Покласти на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Виключити з вказаного вище судового рішення посилання на застосування положень статей 70, 72 КК.

Вирок Ямпільського районного суду від 24 квітня 2025 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 345 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік 6 місяців, виконувати самостійно.

В іншій частині судове рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3