Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №752/4107/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4107/26

Провадження № 2/752/7939/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Ольшевської І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про зміну договору позики, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про зміну договору позики та просить застосувати наслідки нікчемності підпункту б) пункту 1 Угоди про надання кредиту № 500782836 від 26.07.2023р. (підпункту б) пункту 1 Оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №500782836, підпункту б) пункту 1 Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №500782836) з виключенням сум комісійної винагороди за обслуговування (управління) кредиту (розрахунково-касове обслуговування), нарахованих та/або сплачених на підставі даного підпункту, та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок платежів, здійснених позивачем у рахунок комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), - в рахунок погашення основного боргу за Угодою №500782836 від 26.07.2023р., а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обгрунтування позову зазначає, що 26.07.2023р. між позивачем та відповідачем укладено Угоду про надання кредиту №500782836. Умовами цієї Угоди передбачена сплата позивачем комісійної винагороди за обслуговування кредиту, яка, на думку позивача, є несправедливою, оскільки за своєю правовою природою дії, за які відповідачем стягується комісійна винагорода, не є самостійними платними послугами, а становлять обов`язок відповідача, прямо встановлений законодавством, зокрема, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», як вказує позивач, такі умови є нікчемними. У зв`язку з цим, позивачем заявлено про наслідки нікчемності підпункту б) пункту 1 Угоди про надання кредиту №500782836 від 26.07.2023р.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.02.2061 року відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, за яким просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач вважає, що позивачем позов не обгрунтовано та не

вказано, які саме його права порушені, які суд має захистити, та яким чином. Крім того, заявляючи вимоги перерахунку розміру заборгованості, позивач не посилається на жодну норму чинного законодавства, яка визначає таку правову можливість. Окрім того, наголошує, що позивач погодився з усіма умовами Угоди, а, отже, було досягнуто згоди на укладення кредитного договору та всіх його істотних умов, які є повністю справедливими, оскільки протилежного позивачем жодним доказом не підтверджено. Також згідно паспорту споживчого кредиту визначено, що споживач має право відмовитись від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів, чого позивачем не було зроблено. Відповідач вказує, що кредитний договір повністю відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та іншим нормам права, що регулюють у тому числі відносини споживчого кредитування.

Позивач направила до суду відповідь на відзив. Звертає увагу на те, що у відзиві відповідач не наводить жодних правових аргументів, які б спростовували нікчемність підпункт б п. 1 Угоди про надання кредиту №500782836 від 26.07.2023р. з огляду на приписи ч. 1 ст. 11 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Натомість відповідач фактично обмежується загальними твердженням про правомірність встановлення комісійної винагороди банком, не спростовуючи того факту, що до складу такої комісії включено оплату дій, які відповідно до закону мають надаватись споживачу безоплатно. Доводи відповідача про правомірність встановлення спірної комісії не відповідають правовим висновкам Верховного Суду та вимогам спеціального законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг. Також позивач звертає увагу на те, що уклала Угоду, перебуваючи під психологічним тиском працівників відповідача, які наполягали на необхідності негайного підписання відповідних документів для врегулювання питання заборгованості за попереднім кредитним договором.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, дійшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 26.07.2023р. між Акціонерним товариством «Сенс Банк», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, була укладена Угода про надання споживчого кредиту №500782836, за умовами якої кредитодавець надає позичальнику споживчий кредит на споживчі цілі на строк та під процент, визначений Угодою, зі строком його повернення до 26.07.2033р.

Також умовами вказаної Угоди визначено: тип кредиту - кредит готівкою; сума кредиту - 264 921,00 грн.; тип процентної ставки - фіксована та складає 4,99 річних; строк кредиту - 120 місяців.

Згідно з п. 1 Угоди під час користування кредитом кредитодавець надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування в порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме:

а) за надання кредиту в розмірі 0,00% від суми кредиту, зазначеної в Угоді. Комісійна винагороди, що вказана в цьому підпункті, сплачується позичальником

одноразово при наданні кредиту та є платою за послуги, що супроводжують отримання кредиту, такі як розгляд заявки на видачу кредиту, його надання, перерахування коштів на рахунок позичальника, дострокове погашення кредиту, відкриття та ведення позичкового рахунку. Розмір комісії за надання кредиту розраховується від суми кредиту, що видається, і включається в суму кредиту. Зазначена комісія підлягає сплаті позичальником у день видачі кредиту;

б) за обслуговування (управління) кредиту щомісячно: - за період з 1 по 12 місяць користування кредитом - 0,10% від суми кредиту, - за період з 13 по 24 місяць користування кредитом - 1,00% від суми кредиту, - за період з 25 по 120 місяць користування кредитом - 1,50% від суми кредиту.

Комісійна винагорода, зазначена в підпункті б) п. 1, сплачується позичальником щомісячно за кожний місяць користування кредитом відповідно до Графіку платежів, який є Додатком №1 до Угоди і є його невід`ємною частиною. Зазначена в цьому підпункті комісійна винагорода нараховується кредитодавцем, починаючи з дня надання кредиту по дату повернення кредиту, що вказана в п. 2 Угоди. Позичальник зобов`язується сплатити комісійну винагороду, що вказана в підпунктів, за останній місяць користування кредитом не пізніше дати остаточного повернення кредиту за Угодою.

У п. 1 Угоди також зазначено, що комісія за розрахунково-касове обслуговування, а саме: комісія за надання кредиту - є платою позичальника кредитодавцю за розгляд його заяви на отримання кредиту, аналіз його платоспроможності, операційне супроводження кредиту на етапі його надання, надання можливості користуватись системою дистанційного обслуговування і т.д. Комісія за обслуговування (управління) кредитом - є платою позичальника кредитодавцю за надання послуг з розрахунку суми чергового платежу за Угодою у випадку дострокового часткового повернення кредиту та/або суми повного дострокового повернення заборгованості за Угодою, що надаються з використанням телефонного зв`язку, в Контакт-центрі, через IVR - menu; шляхом оброблення запитів, що направлені кредитору позичальником із використанням системи та надання відповідей на відповідні запити позичальника, тощо, операційне супроводження кредиту, що полягає в обліку, зберігання і актуалізації інформації, документів позичальника, його кредитної справи, здійснення інформування про неналежне виконання зобов`язань з повернення кредиту, надання інформації (виписок) по рахунках з використанням SMS/або PUSH-повідомлень щодо суми платежу за Угодою про надання споживчого кредиту, тощо, надання довідок щодо стану заборгованості або про закриття кредиту за допомогою системи в електронному вигляді шляхом направлення відповідних повідомлень на адресу електронної пошти позичальника, вказану при формуванні довідки, інформування позичальника щодо діючих пропозицій, тарифів, зміну у банку, тощо, шляхом SMS інформування або PUSH - повідомлень на мобільний телефон позичальника та/або за допомогою месенджерів (Viber, Telegram, Messenger або будь-який інший).

Отже, підпунктами а) та б) пункту 1 Угоди про надання споживчого кредиту визначена комісійна винагорода за надання кредиту в розмірі 0,00% та за обслуговування (управління) кредитом щомісячно: - за період з 1 по 12 місяць користування кредитом - 0,10% від суми кредиту, - за період з 13 по 24 місяць користування кредитом - 1,00% від суми кредиту, - за період з 25 по 120 місяць користування кредитом - 1,50% від суми кредиту.

Позивач вважає, що підпункт б) пункту 1 Угоди про надання кредиту №500782836 від 26.07.2023р. є нікчемним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування», обмежує права позивача, встановлює оплатність дій, які повинні надаватися безоплатно, та просить застосувати наслідки його нікчемності.

Відповідач вважає, що Угода повністю відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та іншим нормам права, що регулюють у тому числі відносини споживчого кредитування.

Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу в будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (ст. 3 Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді

кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Як встановлено судом вище, підпунктом б) пункту 1 Угоди про надання споживчого кредиту №500782836 від 26.07.2023р. була встановлена плата за обслуговування кредиту, а саме: - за період з 1 по 12 місяць користування кредитом - 0,10% від суми кредиту, - за період з 13 по 24 місяць користування кредитом - 1,00% від суми кредиту, - за період з 25 по 120 місяць користування кредитом - 1,50% від суми кредиту.

Отже, має місце встановлення у спірних положеннях Угоди оплатності послуг про надання інформації з приводу виконання цієї Угоди, що прямо суперечить вищенаведеним нормам Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому надання інших послуг за вказану плату умовами Угоди не передбачено.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання, чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про

стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст.12 цього Закону. Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та в розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду має бути врахований під час розгляду даної справи.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається в резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 знову наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19.

Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст Угоди про надання споживчого кредиту №500782836 від 26.07.2023р., укладеного між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що позивачу встановлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, а тому підпункт б) п. 1 Угоди є нікчемним, а, відтак, слід застосувати наслідки нікчемного підпункту, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок платежів, здійснених позивачем у рахунок комісії за обслуговування кредиту, та зарахувати сплачені відповідні суми в рахунок погашення основного боргу за Угодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір, то він підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про зміну договору позики задовольнити.

2. Застосувати наслідки нікчемності підпункту б) пункту 1 Угоди про надання кредиту № 500782836 від 26.07.2023р. (підпункту б) пункту 1 Оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №500782836, підпункту б) пункту 1 Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №500782836) з виключенням сум комісійної винагороди за обслуговування (управління) кредиту (розрахунково-касове обслуговування), нарахованих та/або сплачених на підставі даного підпункту, та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 в рахунок комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), - в рахунок погашення основного боргу за Угодою № 500782836 від 26.07.2023р.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 1 331,20 (одна тисяча триста тридцять одна грн. 20 коп.) грн.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА