Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №752/28252/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/28252/25

Провадження №: 2/752/3948/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про скасування арешту з нерухомого майна,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 та підсистему «Електронний суд» звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про скасування арешту з нерухомого майна, а саме з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, до якої увійшло майно на яке накладено арешт, в тому числі житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Єдиними спадкоємцями за законом прав та обов`язків померлого є його сини - позивач та третя особа ОСОБА_2 .

Позивач указував, що він, як спадкоємець першої черги за законом, прийнявши спадщину, звернувся до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини, державним нотаріусом якої було відкрито спадкову справу №840/2022, номер у спадковому реєстрі 69818937. Однак, у ході оформлення спадщини державний нотаріус Зубченко Л.С. відмовила позивачу у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно, яке належало померлому батьку ОСОБА_4 з тієї підстави, що постановою Голосіївського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_4 , який станом на дату оформлення спадщини не був знятий.

Водночас, позивач указував, що між ним та іншим єдиним спадкоємцем померлого відсутні будь-які претензії щодо спадкового майна, в тому числі щодо спірного житлового будинку, оскільки все спадкове майно між ними вже є поділеним згідно укладеного договору про поділ спадкового майна.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №429330190 від 30.05.2025 на все нерухоме майно ОСОБА_4 накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, №26743927, видана 05.06.2012, видавник - Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві, по виконанню виконавчого листа №2-2221 від 26.04.2011 Голосіївського районного суду м. Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_4 .

Відтак, оскільки станом на момент звернення позивача до суду із позовом у автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні будь-які відомості про наявність відомостей про виконавче провадження №26743927, а відповідачем жодних дій по скасуванню арешту з майна в добровільному порядку здійснено не було, то його наявність фактично порушує право позивача на оформлення права власності на спадкове майно. У зв`язку із цим з метою захисту свого порушеного права він змушений був звернутися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив суд скасувати арешт, що накладений на спірний будинок.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 для розгляду цивільної справи №752/28252/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу та третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов або пояснення третьої особи щодо позову відповідно.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, від відповідача на адресу суду не надходило.

Позивач на виконання вимог статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направив відповідачу до його електронного кабінету ЄСІТС копію позовної заяви з додатками, що підтверджується квитанцією №4992461 від 06.11.2025 про доставку документів до електронного кабінету.

Окрім того, копія постановленої судом ухвали про відкриття провадження у справі також була доставлена до електронного кабінету відповідача, що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного документу від 03.12.2025.

З огляду на те, що позивачем було виконано свій процесуальний обов`язок та направлено до електронного кабінету відповідача копію позовної заяви з додатками, а направлена судом ухвала про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), відповідно Відділ уважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи та достеменно обізнаним про наявність у суді даного судового провадження.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, будучи належним чином повідомленими про розгляд даної справи, своїм процесуальним правом на подання до суду пояснень не скористались.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народився позивач ОСОБА_1 , батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно наданої суду копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 29.07.2022 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 60 років.

20.10.2022 Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №840/2022 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №70371105 від 20.10.2022.

З наданої суду копії листа Двадцять першої київської державної нотаріальної контори від 19.12.2024 за вих.№3697/02-14/840/2022 убачається, що відповідно до матеріалів спадкової справи №840/2022 єдиними спадкоємцями за законом прав та обов`язків померлого ОСОБА_4 є його сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Станом на 19.12.2024 вимог кредиторів до зазначеної спадкової справи не надходило.

11.04.2025 спадкоємці за законом померлого ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про поділ спадкового майна, посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. за реєстровим №854, згідно якого вирішили, що у власність ОСОБА_1 , як сина спадкодавця, виділяється квартира АДРЕСА_2 та 1/3 частина житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами цього договору ОСОБА_2 , як сину спадкодавця, виділяється у власність квартира АДРЕСА_3 .

Убачається, що 30.05.2025 державний нотаріус Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С. своєю постановою відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно (у тому числі на 1/3 частину вищевказаного житлового будинку), яке належало його померлому батьку ОСОБА_4 , оскільки на все майно померлого накладено арешт.

Так, згідно наявної у матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06.11.2025 №451021133 за ОСОБА_4 на підставі договору дарування зареєстровано право власності на 1/3 частину житлового будинку загальною площею 68,28 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2712546635020).

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 05.06.2012 за №12580618 накладено арешт на об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_4 . Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, №26743927, 05.06.2012, відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, по виконанню виконавчого листа №2-2221 від 26.04.2011, виданого Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_4 , обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві.

Згідно наданої суду копії письмової відповіді Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 02.09.2024 №42354 у результаті перевірки даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні Відділу щодо ОСОБА_4 перебувало виконавче провадження №47654119 про примусове виконання виконавчого листа від 26.04.2011 №22-2221/11, виданого Голосіївським районним судом міста Києва. 28.05.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 18.04.2016 - постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» та направлення виконавчого документу за належністю до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві. Відповідно до даних Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна арешт на нерухоме майно було зареєстровано 05.06.2012, номер обтяження №12580618, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №26743927 від 05.06.2012, виданої Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві.

Згідно з відповіддю Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 12.09.2024 виконавче провадження №26743927, в межах якого накладався арешт на все нерухоме майно, перебувало на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві.

Листами від 07.02.2025 за вих.№8766 та від 04.03.2025 за вих.№22703 Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повідомив, що оскільки ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження №26743927, Відділ не може надати копію постанови про закінчення виконавчого провадження №266743927 та зняття арешту, а також ідентифікатор доступу вказаного провадження.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі позивач посилався на те, що згідно відкритих даних автоматизованої системи виконавчих проваджень наразі відсутні відомості про виконавче провадження №26743927, а накладений арешт фактично перешкоджає йому, як спадкоємцю першої черги, оформити спадкові права після смерті батька. Тому, оскільки підстави для накладення заборони на все належне нерухоме майно померлого ОСОБА_4 на даний час відсутні, а дія не знятого арешту порушує право позивача на реалізацію своїх спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину, то він змушений був звертатися з вимогами про зняття арешту до суду, так як у іншому порядку не може захистити свої майнові права.

Так, відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Водночас незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законом порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпоряджання розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16 дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі №2/0301/806/11 Верховний Суд зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та право застосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Верховний Суд зазначив, що саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей. Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також у вищевказаній справі Верховний Суд зробив висновок, що у разі відсутності правового регулювання питання зняття обтяжень з майна боржника у певних випадках, відмова у задоволенні скарги щодо зняття арешту унеможливлює в подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна. Наявність тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, у цьому випадку наявність тривалого часу арешту майна спадкодавця за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у майнові права позивача.

Це є підставою для зняття арешту з майна боржника з метою захисту майнових прав позивача, як спадкоємця після смерті свого батька.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 травня 2023 року у справі №463/3251/22 зробила висновок про право спадкоємця має звертатися в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.

А отже, у даній праві позивач вправі звертатися до суду із позовними вимогами про скасування арешту з метою захисту свого права.

У відповідності до вимог статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За наслідками судового розгляду встановлено, що позивач є спадкоємцем майна, а саме 1/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, наявність арешту на 1/3 частку квартири, накладеного ще у 2012 році, створює перешкоди позивачу у реалізації його права на отримання свідоцтва про право на спадщину.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд даного провадження, не подав до суду будь-яких заперечень проти вимог позову ОСОБА_1 , а також не надав жодних належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність будь-яких незавершених виконавчих проваджень відносно померлого ОСОБА_4 .

У матеріалах справи відсутні докази про те, що на даний час існує потреба в арешті вищезазначеного майна.

Виходячи з викладеного вище, оскільки, на даний час відсутні відомості про існуючі виконавчі провадження, де боржником є спадкодавець, існування заборони на його нерухоме майно протягом такого тривалого часу, є таким, що порушують охоронювані законом майнові права позивача, зокрема на оформлення спадщини, а тому накладені обтяження підлягають припиненню.

При цьому, суд враховує, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо. Наявність накладеного обтяження порушує права позивача на вступ у спадщину, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.

Разом з цим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки арешт у рамках виконавчого провадження у 2012 році було накладено не на весь житловий будинок АДРЕСА_1 , а лише на його 1/3 частину, яка належала померлому ОСОБА_4 .

Таким чином, наявні підстави лише задоволення позову у цій частині вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про скасування арешту з нерухомого майна - задовольнити частково.

Скасувати арешт нерухомого майна належного на праві власності ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 ), померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , що накладений 05.06.2012 Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві в межах виконавчого провадження №26743927 на 1/3 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2712546635020).

У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18.08.2026.

Суддя А.О. Митрофанова