Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №752/26952/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/26952/25

Провадження №: 2-а/752/96/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування постанови серії 2КІ № 0000195893 від 31 січня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , власника/користувача транспортного засобу MITSUBISHI OUTLENDER 3.0 АТ, д.н.з. НОМЕР_1 , за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, а саме: порушення вимог знаку 5.43, 7.14 Правил дорожнього руху, та накладено адміністративний штраф у розмірі 700, 00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що 31 січня 2025 року головним спеціалістом-інспектором з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва винесено постанову серії 2КІ № 0000195893, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 КУпАП у зв`язку з неоплатою вартості користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу MITSUBISHI OUTLANDER, державний номерний знак НОМЕР_2 , та накладено штраф у розмірі 700,00 грн. Позивач вважає зазначену постанову протиправною та необґрунтованою, оскільки він має статус ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, йому встановлено ІІ групу інвалідності, а тому відповідно до положень Правил благоустрою міста Києва належить до категорії осіб, які мають право на безоплатне паркування транспортних засобів. Наголошує, що нормативно-правовими актами не передбачено обов`язку розміщувати в автомобілі копії посвідчення чи інших документів, які підтверджують право на таку пільгу, водночас посадові особи відповідача мають доступ до відповідних державних реєстрів та можливість перевірити відомості про особу, власника транспортного засобу і наявність у нього права на безоплатне паркування. За твердженням позивача, неналежна перевірка таких відомостей не може покладати на нього негативні наслідки та позбавляти встановленої законом пільги. Крім того, позивач зазначає, що про існування оскаржуваної постанови та накладення штрафу дізнався лише 01 вересня 2025 року у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження № 78947526, накладенням арешту на кошти та примусовим стягненням з його рахунку 1 909, 00 грн. Після цього він звертався до Голосіївського відділу державної виконавчої служби та центру з надання безоплатної правничої допомоги, а копію оскаржуваної постанови отримав від відповідача лише 19 вересня 2025 року, оскільки раніше вона за місцем його реєстрації не надсилалася. У зв`язку із цим позивач вважає, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин та підлягає поновленню. Позивач також посилається на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки на час паркування він мав законодавчо встановлене право на безоплатне користування майданчиком для платного паркування, у зв`язку з чим просить скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП. Водночас примусово стягнуті з нього в межах виконавчого провадження кошти у сумі 1 909,00 грн позивач вважає матеріальною шкодою, заподіяною протиправними діями відповідача, та, посилаючись на положення статей 1166, 1173 ЦК України, просить стягнути зазначену суму за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 листопада 2025 року справу передано на розгляд головуючого судді Митрофанової А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29 грудня 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача - Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Яковенка М.С., у якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, оскільки транспортний засіб позивача був розміщений на майданчику для платного паркування без здійснення оплати, що зафіксовано в режимі фотозйомки. Відповідач наголошує, що наявність у позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни не надає права на безоплатне паркування у будь-якому місці платного майданчика, оскільки така пільга реалізується на спеціально відведених та відповідно позначених місцях. При цьому на майданчику № А1303 були передбачені місця для безоплатного паркування осіб з інвалідністю, однак автомобіль позивача, згідно з матеріалами фотофіксації, був розміщений поза їх межами. Також відповідач вважає безпідставною вимогу про стягнення 1 909, 00 грн матеріальної шкоди, оскільки списання коштів здійснювалося у межах виконавчого провадження, а їх повернення у разі скасування постанови має відбуватися у спеціально визначеному законом порядку.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач не довів правомірності оскаржуваної постанови та не надав доказів належного облаштування і резервування місць для безоплатного паркування пільгових категорій осіб. Наголосив, що має статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а тому користується правом на безоплатне паркування. Також вказав, що законодавство не покладає на нього обов`язку розміщувати під лобовим склом документ, який підтверджує пільгу, а недотримання інспектором порядку вручення та направлення постанови позбавило його можливості своєчасно її оскаржити. У зв`язку з цим позивач вважає, що склад адміністративного правопорушення у його діях відсутній.

Клопотань від позивача та відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження обставин в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, що 31 січня 2025 року головним спеціалістом-інспектором з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва винесено постанову серії 2КІ № 0000195893, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 700,00 грн за неоплату вартості користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу MITSUBISHI OUTLANDER, державний номерний знак НОМЕР_2 , розташованого по вул. Івана Мазепи, 3-9 у м. Києві.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову серії 2КІ № 0000195893 винесено 31 січня 2025 року, тоді як з цим позовом позивач звернувся до суду 17 жовтня 2025 року, тобто з пропуском установленого законом строку звернення до суду.

Водночас позивач зазначає, що про існування оскаржуваної постанови дізнався лише 01 вересня 2025 року у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження № 78947526, накладенням арешту на його кошти та їх примусовим стягненням. При цьому копію постанови позивач отримав лише 19 вересня 2025 року після самостійного звернення до відповідача, оскільки раніше постанова за місцем його реєстрації не надсилалася. Після цього позивач звернувся за безоплатною правничою допомогою, а 08 жовтня 2025 року його представнику видано доручення на надання такої допомоги, після чого протягом нетривалого часу подано цей позов.

За таких обставин, враховуючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду в їх сукупності, суд вважає їх поважними, а пропущений строк таким, що підлягає поновленню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 ст. 152-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування.

Відповідно до примітки до ст. 152-1 КУпАП неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування є користування майданчиком для платного паркування більш як 10 хвилин, крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, без оплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу.

Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342, регулюють організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів.

Водночас Правилами благоустрою міста Києва передбачено право окремих категорій осіб на безоплатне паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, зокрема учасників бойових дій та прирівняних до них осіб, а також визначено обов`язок оператора забезпечувати на таких майданчиках спеціально відведені місця для безоплатного паркування транспортних засобів відповідних категорій осіб.

Отже, наявність у особи передбаченого законодавством пільгового статусу надає їй право на безоплатне паркування, однак реалізація такого права повинна здійснюватися з дотриманням установленого порядку та не звільняє особу від необхідності забезпечити можливість ідентифікації обставин, з якими законодавство пов`язує право на відповідну пільгу.

З матеріалів справи слідує, що 31 січня 2025 року транспортний засіб MITSUBISHI OUTLANDER, державний номерний знак НОМЕР_2 , було розміщено на майданчику для платного паркування на вул. Івана Мазепи, 3-9 у м. Києві без здійснення оплати вартості послуг з користування таким майданчиком, у зв`язку з чим головним спеціалістом-інспектором з паркування винесено постанову серії 2КІ № 0000195893 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 КУпАП.

Позивач факту неоплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування не спростовує, натомість обґрунтовує правомірність своїх дій тим, що має статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, у зв`язку з чим, на його переконання, користується правом на безоплатне паркування.

Суд не заперечує наявності у позивача відповідного статусу та передбачених законодавством соціальних гарантій. Водночас сам по собі факт належності особи до пільгової категорії не свідчить про можливість користування будь-яким місцем на майданчику для платного паркування без дотримання встановлених правил реалізації такого права.

Матеріалами справи підтверджується, що на майданчику для платного паркування № А1303 по вул. Івана Мазепи, 3-9 у м. Києві передбачено 24 місця для паркування транспортних засобів, з яких 3 місця відведені для безоплатного паркування транспортних засобів осіб, які відповідно до законодавства мають відповідні пільги. Таким чином, оператором майданчика забезпечено наявність спеціально відведених місць для реалізації права на безоплатне паркування.

При цьому з наявних у матеріалах справи фотоматеріалів убачається, що транспортний засіб позивача був розміщений поза межами спеціально відведених місць для безоплатного паркування осіб відповідної категорії.

Крім того, фотоматеріали фіксації адміністративного правопорушення свідчать, що на транспортному засобі позивача був відсутній розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» чи інше видиме позначення, яке б давало можливість інспектору з паркування під час фіксації обставин правопорушення встановити належність водія транспортного засобу до категорії осіб, які мають право на відповідну пільгу.

За таких обставин на момент фіксації правопорушення інспектор з паркування був об`єктивно позбавлений можливості встановити належність водія транспортного засобу до осіб з інвалідністю та, відповідно, наявність підстав для застосування до нього пільгового порядку паркування.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що інспектор з паркування повинен був самостійно встановити його пільговий статус шляхом перевірки відповідних державних реєстрів. Наявність можливості встановлення власника транспортного засобу за його державним номерним знаком не є тотожною можливості встановлення особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом та здійснила його паркування, а також наявності саме у такої особи права на відповідну пільгу.

Більше того, право на пільгове паркування має оцінюватися виходячи з обставин, які існували та могли бути об`єктивно встановлені інспектором на момент фіксації адміністративного правопорушення, а не на підставі документів щодо особи власника транспортного засобу, поданих уже після винесення постанови.

Таким чином, подальше надання позивачем документів, які підтверджують його статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни, саме по собі не спростовує зафіксованих інспектором обставин щодо розміщення транспортного засобу на звичайному місці платного паркування без здійснення відповідної оплати та за відсутності зовнішніх ознак, які б свідчили про реалізацію водієм права на пільгове паркування.

Посилання позивача на те, що нормативно-правовими актами не передбачено обов`язку розміщувати під лобовим склом копію посвідчення учасника бойових дій чи особи з інвалідністю внаслідок війни, наведених висновків не спростовують, оскільки відповідач і не ставить право позивача на пільгу в залежність від розміщення саме копії такого посвідчення. Визначальним у спірних правовідносинах є те, що транспортний засіб був залишений поза спеціально відведеним місцем без оплати, а на момент фіксації порушення не існувало об`єктивних ознак, які давали інспектору підстави вважати, що водій реалізує передбачене законодавством право на безоплатне паркування.

Щодо доводів позивача про неналежне вручення та направлення йому оскаржуваної постанови, суд зазначає, що такі обставини були враховані судом під час вирішення питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення. Водночас недотримання порядку доведення постанови до відома особи після її винесення саме по собі не спростовує фактичних обставин правопорушення та не свідчить про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Отже, сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує, що транспортний засіб позивача перебував на майданчику для платного паркування без здійснення оплати, був розміщений поза межами спеціально відведених місць для безоплатного паркування пільгових категорій осіб, а на самому транспортному засобі були відсутні зовнішні позначення, які на момент фіксації порушення давали б інспектору можливість встановити наявність підстав для його безоплатного паркування.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи позивача не спростовують установлених обставин вчинення адміністративного правопорушення та не свідчать про відсутність у його діях складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 152-1 КУпАП, а оскаржувана постанова серії 2КІ № 0000195893 від 31 січня 2025 року винесена за наявності достатніх фактичних та правових підстав.

Відтак підстави для скасування зазначеної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відсутні.

Оскільки вимога позивача про стягнення 1 909,00 грн матеріальної шкоди є похідною від вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, а протиправності дій відповідача під час її винесення судом не встановлено, правові підстави для задоволення цієї позовної вимоги також відсутні.

З урахуванням наведеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 72, 77, 241-246, 286 КАС України, ст.ст. 7, 122, 251, 265-2, 268, 283-284, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.О. Митрофанова