Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №904/6360/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 м.Дніпро Справа №904/6360/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Висоцького А.М., Андрейчука Л.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Доманський В.П.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 (суддя Красота О.І., повний текст рішення складено 27.04.2026) у справі №904/6360/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіант Експо"

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи та оскаржуваного судового рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Радіант Експо" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" з вимогами (в редакції заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати недійсними матеріали лісовпорядкування щодо Новомосковського лісництва, квартал 76, розроблені ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція", в частині місця розташування земельної ділянки площею 2,7518 га (кадастровий номер 1221411000:01:147:0122), за місцем розташування бази відпочинку, за адресою: вул. Дачна, буд. 5, м. Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область, та відповідно - відсутнім право власності та користування будь-яких інших осіб (крім Позивача) на цю земельну ділянку у відповідності з координатами зовнішніх меж вказаної земельної ділянки;

- зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та Філію "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" забезпечити внесення в порядку поточного лісовпорядкування змін до матеріалів лісовпорядкування щодо земель лісового господарства (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"), виключивши із кварталу 76 Новомосковського лісництва земельну ділянку площею 2,7518 га (кадастровий номер 1221411000:01:147:0122), за місцем розташування бази відпочинку, за адресою: вул. Дачна, буд. 5, м. Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область, у відповідності з координатами зовнішніх меж вказаної земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі №904/6360/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіант Експо" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задоволено повністю:

- визнано недійсними матеріали лісовпорядкування щодо Новомосковського лісництва, квартал 76, розроблені ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція", в частині місця розташування земельної ділянки площею 2,7518 га (кадастровий номер 1221411000:01:147:0122), за місцем розташування бази відпочинку, за адресою: вул. Дачна, буд. 5, м. Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область, та відповідно - відсутнім право власності та користування будь-яких інших осіб (крім Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіант Експо") на цю земельну ділянку у відповідності з координатами зовнішніх меж вказаної земельної ділянки;

- зобов`язано Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та Філію "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" забезпечити внесення в порядку поточного лісовпорядкування змін до матеріалів лісовпорядкування щодо земель лісового господарства (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"), виключивши із кварталу 76 Новомосковського лісництва земельну ділянку площею 2,7518 га (кадастровий номер 1221411000:01:147:0122), за місцем розташування бази відпочинку, за адресою: вул. Дачна, буд. 5, м. Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область, у відповідності з координатами зовнішніх меж вказаної земельної ділянки;

- стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіант Експо" судовий збір у розмірі 6056,00 грн.

Задовольняючи вимоги суд першої інстанції встановив наявність порушення права позивача на земельну ділянку, у зв`язку з існуванням юридичної невизначеності щодо такого права в іншої особи, а тому виснував, що таке право позивача підлягає захисту в судовому порядку і для його реалізації необхідно визнати таке право користування земельною ділянкою для відповідача відсутнім.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі №904/6360/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що матеріали лісовпорядкування 2014 року були розроблені уповноваженою державною лісовпорядною організацією - ВО "Укрдержліспроект" відповідно до вимог ст. 47 Лісового кодексу України, погоджені Міністерством екології та природних ресурсів України (лист від 14.12.2015 № 5/1-8/15119-15) та затверджені наказом Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15.02.2016 № 8. Відповідно до ст. 48 Лісового кодексу України такі матеріали є офіційною та обов`язковою основою ведення лісового господарства. Апелянт наголошує, що згідно з п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують право постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027.

Скаржник вказує, що квартал 76 Новомосковського лісництва, зокрема виділи 5 та 6, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1992, 2004 та 2014 років належали до земель державного лісового фонду та перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, правонаступником якого є ДСГП "Ліси України". Згідно з таксаційним описом Новомосковського лісництва 2014 року, територія виділу 5 кварталу 76 обліковується як лісові культури, а виділу 6 - як садиба (рекреаційна характеристика: відкриті простори без дерев, 3 клас естетичної оцінки, у виділі туристична база). Згідно з проектами організації і розвитку лісового господарства 1992 та 2004 років, категорія лісів на території кварталу 76 визначалася як "лісопаркова частина лісів зелених зон", на виділах 5 та 6 знаходилися лісові культури. Апелянт підкреслює, що навіть неприйняття судом окремих архівних документів не спростовує факту належності спірних земельних ділянок до лісового фонду.

Апелянт зазначає, що документи лісовпорядкування 1992 та 2004 років не були подані до суду разом з відзивом, оскільки здійснювався розшук цих документів в архіві, який знаходиться в приміщенні вже припиненого ДП "Новомосковське лісове господарство" на віддаленій від філії "Східний лісовий офіс" території в селі Вільне Новомосковського району, що завдало певних труднощів. Апелянт вважає, що суд безпідставно не прийняв ці докази до розгляду.

Апеляційна скарга містить посилання на практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами права постійного користування лісовими землями, зокрема на постанови у справах № 707/2192/15-ц, № 488/5476/14-ц, № 369/16418/18, № 363/669/17, № 488/5027/14-ц, № 488/6211/14-ц, № 183/1617/16, № 369/1777/13-ц, № 361/6826/16, № 372/1688/17. Також зазначено, що ВО "Укрдержліспроект" є єдиною державною спеціалізованою установою, яка здійснює лісовпорядкування та володіє офіційними даними щодо меж і характеристик лісового фонду, а відомості, надані цим об`єднанням, є належними доказами.

Апелянт також зазначає, що спірні земельні ділянки не могли перейти у комунальну власність, оскільки відповідно до підпункту "а" п. 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України землі державної власності, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, не переходять у комунальну власність. Розпорядження такими землями на території Дніпропетровської області належить до повноважень Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, а їх вилучення можливе лише у встановленому законом порядку згідно зі ст. 149 Земельного кодексу України.

Крім того, апелянт вважає, що суд неповно дослідив докази та неправильно їх оцінив, оскільки не надав належної оцінки матеріалам лісовпорядкування, таксаційним описам та архівним документам, не врахував сукупність доказів щодо належності земель до лісового фонду та порушив вимоги ст. 86 ГПК України щодо повного, всебічного й об`єктивного дослідження доказів.

У зв`язку з наведеним апелянт стверджує, що спірні земельні ділянки є землями державного лісового фонду, право постійного користування ними підтверджується матеріалами лісовпорядкування, а рішення суду про визнання недійсними матеріалів лісовпорядкування є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги ТОВ "Радіант Експо" не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

29.06.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

За змістом поданого відзиву позивач акцентує увагу на тому, що останній не заперечує наявність планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування як таких, навпаки саме їх наявність стала підставою для звернення до суду, тому предметом дослідження у цій судовій справі є їх незаконність та нечинність, відсутність законних підстав для включення до них спірної земельної ділянки.

За твердженням представника товариства відповідні матеріали лісовпорядкування, у тому числі за відсутності доказів правомірності включення до них спірної земельної ділянки, не можуть бути належними правовстановлюючими документами на земельні ділянки.

Також, за твердженням ТОВ "Радіант Експо", відповідач не підтвердив надання відповідних земель у постійне користування у встановленому порядку та не надає аргументованих пояснень чи доводів, як взагалі до матеріалів лісовпорядкування можуть бути внесені забудовані земельні ділянки, де будівництво здійснювали інші особи (а не лісгосп), ігноруючи сталий принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомому майна, а також одну з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення – нерозривний зв`язок їх використання саме із лісокористуванням (у даному випаду відсутній та не доведений, а навпаки – історично спростований матеріалами, долученими до позовної заяви)

На думку позивача, відповідач безпідставно ігнорує, що за місцем розташування бази відпочинку було та є зареєстровано спірну земельну ділянку 2,7518 га (кадастровий номер 1221411000:01:147:0122) з цільовим призначенням – землі для рекреаційного призначення (обслуговування бази відпочинку), за межами населених пунктів, а відомості про наявність сторонніх землекористувачів, обтяжень, обмежень – відсутні (не зареєстровані), що підтверджено у тому числі відомостями ДЗК, ДРРП, змістом Договорів оренди та купівлі-продажу землі.

Підсумовуючи, позивач вказує, що сукупність наведених фактів, судових справи та загальнодоступних відомостей Державного земельного кадастру підтверджує, що спірна територія в цілому відноситься до виділів 5, 6 кварталу 76 Новомосковського лісництва, а відповідні матеріали лісовпорядкування, розроблені у будь-якому році, не можуть бути належними правовстановлюючими документами на такі земельні ділянки та належними доказами з боку відповідача, тому підлягають визнанню недійсними у межах цієї справи.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Висоцького А.М., Андрейчука Л.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі №904/6360/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 11.08.2026 о 14:30 год.

У судове засідання 11.08.2026 з`явився представник позивача. Представник відповідача правом участі в засіданні суду не скористався, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 11.08.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно протоколу торгів від 09.03.2000 Дніпровської аграрної біржі спальний корпус ТПВ «Кібернетик»-А, що знаходиться у сел. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, північно-східний напрямок за м.Підгородне, загальною площею 890,30 кв.м., що належить КСП «Підгородній», було продано Брокерській конторі ТОВ «Продтрейд» на підставі договору доручення №6 від 06.03.2000 з ПП «АНСІ».

Відповідно до свідоцтва АВІ 922056 ПП «АНСІ» належить право власності на майно, яке складається зі спального корпусу табору праці та відпочинку «Кібернетик», загальною площею 890,3 кв.м., що знаходиться в сел. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Рішенням виконкому Підгородненської міської ради Дніпропетровсього району від 18.10.2000 №306 надано в оренду ПП «АНСІ» земельну ділянку площею 2,7518 га за рахунок земель Підгородненської міської ради загального користування; вирішено відведення земельної ділянки в натурі оформити актом та затвердити договір оренди про тимчасове користування землею строком на 49 років ПП «АНСІ» для розміщення бази відпочинку.

14.09.2001 між Підгородненською міською радою та ПП «АНСІ» був підписаний договір оренди земельної ділянки, за умовами якого рада на підставі рішення XIV сесії XXIII скликання Дніпропетровської районної ради від 21.11.2000, передає, а орендар ПП «АНСІ» набуває право на оренду в тимчасове довгострокове користування земельної ділянки, яка знаходиться на території Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області квартал 76 Новомосковського лісництва. Земельна ділянка виділена в натурі у встановленому законом порядку. В тимчасове довгострокове користування на умовах оренди передається земельна ділянка площею 2,7518 га. Права третіх осіб на земельну ділянку відсутні.

Договір укладається на 25 років починаючи з дати його реєстрації. При переході права власності на землю від орендодавця до іншої особи договір оренди зберігає чинність для нового власника. При зміні орендаря договір оренди не зберігає чинність.

Договір зареєстрований у Дніпропетровському районному відділ земельних ресурсів, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 31.10.2001 №31.

Рішенням від 17.11.2005 №1524-34/4 Підгородненською міською радою, розпорядженням від 25.03.2008 №1109-Р голови районної державної адміністрації надано погодження на виготовлення проекту реконструкції бази відпочинку ПП «АНСІ», на реконструкцію спального корпусу під базу відпочинку.

18.09.2008 ПП «АНСІ» отримано дозвіл на виконання будівельних робіт.

Рішенням ради від 25.05.2010 присвоєно базі відпочинку «АНСІ» поштову адресу: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, територія Підгородненської міської ради, вул. Дачна, 5.

Рішенням ради від 23.10.2009 погоджено ПП «АНСІ» робочий проект «Водоохоронна зона та прибрежна захисна смуга р.Самари в районі бази відпочинку «АНСІ» площею: водоохоронна зона -12,394 га, прибрежна захисна смуга – 2,955 га за умови забезпечення виконання вимог, викладених у висновку по проекту від 27.03.2008 №296.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майн, виданим Підгородненською міською радою, ПП «АНСІ» є власником бази відпочинку на території Підгородненської міської ради, м. Підгордне, вул. Дачна, 5.

26.09.2023 Підгородненською міською радою рішенням №2284-27/8 надано дозвіл на розробку детального плану «Детальний план території розміщення об`єктів рекреації, спорту та житлового будівництва за межами міста Підгороднього, Дніпровського району Дніпропетровської області в районі річки Самари на території в районі земельних ділянок у тому числі з кадастровим номером 1221411000:01:147:0122.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав №381614507 від 05.06.2024 ПП «АНСІ» є власником Бази відпочинку, за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський районе, місто Підгородне, вул. Дачна, буд. 5, що складається з: літ.І-адміністративна будівля (насосна), загальною площею – 11,2 кв.м., №1-1,5, І, з/я – споруди, огорожа, фундаменти, підпірні стіни, мостіння, водонапірна башня, зливна яма. Право власності було зареєстроване за ПП «АНСІ» 21.05.2024 на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі №904/853/23.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав №381612968 від 05.06.2024 ПП «АНСІ» є орендарем земельної ділянки кадастровий номер 1221411000:01:147:0122 загальною площею 2,7518 га на підставі договору оренди землі від 14.09.2001.

07.06.2024 між ПП «АНСІ» та позивачем було підписано договір купівлі-продажу бази відпочинку, згідно з розділом 1 якого продавець зобов`язується передати майно у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. За вказаним договором ПП «АНСІ» продав ТОВ «Радіант Експо» Базу відпочинку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський районе, місто Підгородне, вул. Дачна, буд. 5, що складається з: літ.І-адміністративна будівля (насосна), загальною площею – 11,2 кв.м., №1-1,5, І, з/я – споруди, огорожа, фундаменти, підпірні стіни, мостіння, водонапірна башня, зливна яма.

Земельна ділянка, на якій розташований предмет продажу: кадастровий номер 122141100:01:147:0122, площа 2,7518 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, експлікація земельних угідь: 008.03 землі під соціально-культурними об`єктами – 2,7518 га. Відсутність обмежень у використанні земельної ділянки, яка відчужується за даним договором, підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9941084382024 від 07.06.2024.

Земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно, що є предметом даного договору та яка до нього прилягає, знаходиться у користуванні ПП «АНСІ» на умовах оренди, згідно договору оренди, укладеного між Підгородненською міською радою та ПП «АНСІ» від 14.09.2001. Інше речове право (право оренди) зареєстроване Пудло В.О., державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області від 21.05.2024, номер запису про інше речове право: 55322664, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2007334412214 (п.1.2 договору).

Договір посвідчено Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кот Б.А. та зареєстровано в реєстрі за №1409.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав №382054351 від 07.06.2024 ТОВ «Радіант Експо» є власником Бази відпочинку, за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський районе, місто Підгородне, вул. Дачна, буд. 5, що складається з: літ.І-адміністративна будівля (насосна), загальною площею – 11,2 кв.м., №1-1,5, І, з/я – споруди, огорожа, фундаменти, підпірні стіни, мостіння, водонапірна башня, зливна яма. Право власності було зареєстроване за позивачем 07.06.2024 на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав №382054404 від 07.06.2024 ТОВ «Радіант Експо» є орендарем земельної ділянки кадастровий номер 1221411000:01:147:0122 загальною площею 2,7518 га на підставі договору оренди землі від 14.09.2001.

Рішенням Підгородненської міської ради від 25.10.2024 №3200-42/8 припинено право користування ТОВ «Радіант Експо» земельною ділянкою за адресою: м. Підгородне, вул. Дачна, 5, площею 2,7518 га (кадастровий номер 1221411000:01:147:0122), відповідно до договору оренди землі від 14.09.2001 у зв`язку з поєднанням в одній особі власника земельної ділянки та орендаря, відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі»; вирішено здійснити продаж вказаної земельної ділянки на підставі права власності на будівлю, яка на ній розташована.

15.11.2024 між Підгородненською міською радою та позивачем підписано договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець зобов`язується продати позивачу земельну ділянку комунальної власності площею 2,7518 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована: Дніпропетровська область, Дніпровський район, Підгородненська ТГ, м. Підгородне, вул. Дачна, 5, кадастровий номер земельної ділянки 1221411000:01:147:0122.

Договір посвідчено Приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. та зареєстровано в реєстрі.

За відомостями Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9962894842025 від 13.05.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 1221411000:01:147:0122 відноситься до земель рекреаційного призначення, код цільового призначення 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав №423709123 від 22.04.2025 позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 1221411000:01:147:0122 загальною площею 2,7518 га на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2024.

Виходячи зі змісту листа від 26.09.2025 №334-11/25 Управління інфраструктури, містобудування та архітектури, житлово-комунального господарства, екології за місцем розташування земельної ділянки площею 2,7518 га з кадастровим номером під базою відпочинку за адресою: вул. Дачна, 5, м.Підгородне, територія відповідно до чинного Проекту районного планування Дніпропетровського сільського адмінрайону, а саме, «План сучасного використання території» від 1982 року належала та належить до зони рекреації частково з протиерозійними і вітрозахисними насадженнями.

Як вказує позивач, виходячи зі змісту листа філії «Східний лісовий офіс» ДСП «Ліси України», наданого на запит товариства від 12.09.2025 №12/01-0925:

- місце розташування земельної ділянки площею 2,7518 га, що на цей час має кадастровий номер 1221411000:01:147:0122, під існуючою базою відпочинку внесено до матеріалів лісовпорядкування від 2014 року;

- у той же час про існування рішень, розпоряджень, наказів будь-яких органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання у користування будь-якому лісовому господарству/підприємству, правонаступником якого є відповідач, для ведення лісового господарства або іншого лісогосподарського призначення земель, що значаться у матеріалах лісовпорядкування 2014 року: Новомосковське лісництво, квартал 76, виділи 5, 6, за межами населеного пункту на території Підгородненської міської ради Дніпровського (Дніпропетровського) району Дніпропетровської області, інформація відсутня, надати засвідчені копії цих документів не вбачається можливим.

Проте, за думкою позивача, підстави для внесення земельної ділянки до матеріалів лісовпорядкування відсутні як мінімум з 1982 року.

Крім цього, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23.10.2023 у справі №175/5298/23, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.02.2024, задоволено позовні вимоги до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Новомосковське лісове господарство»:

- визнано частково недійсними матеріали лісовпорядкування Новомосковського лісництва, квартал 76, виділ 5, в частині земельної ділянки площею 1,14га, за місцем розташування бази відпочинку «Біла акація»-Спірна земельна ділянка;

- визнано відсутнім право користування у відповідача та будь-яких інших осіб щодо спірної земельної ділянки, у відповідності з координатами зовнішніх меж, встановлених у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, кадастровий номер 1221411000:01:147:0161;

- визнано та зараховано спірну земельну ділянку до земель рекреаційного призначення (землі запасу, не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб) та визнано право комунальної власності територіальної громади на цю земельну ділянку, відповідно до пункту 24 розділу Х Земельного кодексу України;

- визнано право позивача на оформлення права оренди спірною земельною ділянкою та зобов`язати відповідача забезпечити внесення в порядку поточного лісовпорядкування змін до матеріалів лісовпорядкування щодо земель ДП «Новомосковське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», виключивши із виділу 5, кварталу 76 Новомосковського лісництва спірну земельну ділянку, у відповідності із координатами зовнішніх меж вказаної земельної ділянки, встановлених в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду позивачу, кадастровий номер 1221411000:01:147:0161.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач, в свою чергу, стверджує, що земельна ділянка 2,7518 га (Новомосковське лісництво, квартал 76) перебуває у його користуванні (лише) згідно з матеріалами лісовпорядкування.

За наслідками розгляду заявленого позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Об`єктом захисту може бути порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Водночас приписами процесуального права, а саме статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина друга статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019р. у справі №912/1856/16, від 24.12.2019р. у справі №902/377/19).

Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).".

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду, обравши спосіб захисту порушеного права власності у вигляді визнання недійсними матеріалів лісовпорядкування, визнання відсутнім права власності та користування будь-яких інших осіб на спірну земельну ділянку та зобов`язання відповідача забезпечити внесення в порядку поточного лісовпорядкування змін до матеріалів лісовпорядкування щодо земель лісового господарства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша, друга статті 321 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право власності згідно із ст. 328 Цивільного кодексу України набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання позивачем договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.11.2024) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як було встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погоджується судова колегія апеляційної інстанції, позивач набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1221411000:01:147:0122 загальною площею 2,7518 га на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2024. Викладене підтверджується наявними у справі договором від 15.11.2024, Витягом з Державного реєстру речових прав №423709123 від 22.04.2025.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, негаторним позовом є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Водночас відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19). Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як встановлено апеляційним судом та не заперечується сторонами, у даному випадку мова про втрату позивачем земельної ділянки не йде.

Таким чином, за висновками судової колегії, позивач згідно ст. 391 Цивільного кодексу України захищаючи своє право власності на спірну земельну ділянку може вимагати від будь-якої особи усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Заявлені позивачем вимоги у цій справі адресовані Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" в особі Філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та полягають, зокрема, у визнанні недійсними матеріалів лісовпорядкування.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент віднесення земельної ділянки до матеріалів лісовпорядкування) земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За положеннями ст. 19 Земельного кодексу України "землі рекреаційного призначення" та "землі лісогосподарського призначення" є окремими категоріями земель, а їх змішані форми не передбачені.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ст. 56 Земельного кодексу України).

Статтею 57 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

У відповідності до ст. 1 Лісового Кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтями 5, 7, 8, 9 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом (ст. 11 Лісового кодексу України).

Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом (ст. 12 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 13 Лісового кодексу України право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку.

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (ст. 16 Лісового кодексу України).

Згідно із ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Таким чином, згідно з вимогами Закону, право постійного користування землями лісогосподарського призначення виникає на підставі саме рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень, та посвідчується відповідним актом.

Одночасно, згідно зі ст. 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування у відповідності до ст. 46 Лісового кодексу України передбачає: відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарської організації; виконання відповідних топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризацію лісового фонду України з визначенням породного та вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; виявлення деревостанів, що потребують рубок, з метою поліпшення якісного складу лісів; обґрунтування поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; обчислення розрахункової лісосіки, обсягів використання інших видів лісових ресурсів; визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, інших лісогосподарських заходів, а також порядку і способів їх проведення; ландшафтні, ґрунтові, лісотипологічні, лісобіологічні та інші обстеження і дослідження лісових природних комплексів; виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі; упорядкування мисливських угідь; забезпечення державного обліку лісів і державного лісового кадастру; проведення науково-дослідних робіт з метою забезпечення науково обґрунтованого використання лісових ресурсів, охорони, захисту та відтворення лісів; складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням; участь у розробленні програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів; ведення моніторингу лісів; інші лісовпорядні дії.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та згідно із ст. 47 Лісового кодексу України ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

За визначенням, викладеним у ст. 48 Лісового кодексу України, у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Тобто, за своїм змістом матеріали лісовпорядкування не визначені Законом як такі, що є підставою для набуття права постійного користування землями лісогосподарського призначення.

Пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказує, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Проте, даний пункт також не визначає матеріали лісовпорядкування як підставу для набуття права постійного користування на певну земельну ділянку. Зокрема, наведена норма не усуває необхідності встановлення самого факту набуття права постійного користування земельною ділянкою у передбаченому законом порядку та не надає матеріалам лісовпорядкування статусу беззаперечного доказу існування такого права незалежно від інших обставин справи.

У постановах Верховного Суду по справах №369/16418/18 від 07.10.2020, №363/669/17 від 30.09.2020, № 707/2192/15-ц від 30.01.2018, №488/5476/14-ц від 21.02.2018, №360/1998/18 від 31.03.2021, №380/375/17 від 06.04.2021, №369/9900/16 від 15.07.2020, №369/16416/18 від 09.06.2021, №359/11910/14 від 16.06.2021, №369/16317/18 від 24.11.2021, №917/623/22 від 06.02.2024 також зазначено, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є саме належними доказами підтвердження права державної власності на землі лісогосподарського призначення та наявності права виключно в уповноваженого органу державної влади на розпорядження такою категорією земель.

Одночасно, статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Як встановлено, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9962894842025 від 13.05.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 1221411000:01:147:0122 відноситься до земель рекреаційного призначення, код цільового призначення 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав №423709123 від 22.04.2025 саме позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 1221411000:01:147:0122 загальною площею 2,7518 га на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2024.

В свою чергу, будь-яких доказів виникнення у відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою матеріали справи не містять.

В той ж час, колегія суддів акцентує увагу на тому, що згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як вже було раніше зазначено апеляційним судом, позивачем у цій справі обрано спосіб захисту порушеного права власності у вигляді визнання недійсними матеріалів лісовпорядкування, визнання відсутнім права власності та користування будь-яких інших осіб на спірну земельну ділянку та зобов`язання відповідача забезпечити внесення в порядку поточного лісовпорядкування змін до матеріалів лісовпорядкування щодо земель лісового господарства.

Колегія суддів не може визнати за належний та ефективний обраний позивачем спосіб захисту першочергово через саму правову природу матеріалів лісовпорядкування.

Так, судова колегія вже зазначала про те, що останні самі по собі жодним чином не породжують права постійного користування спірною земельною ділянкою ані у відповідача, ані у будь-якого іншого не визначеного кола осіб.

Натомість, вказані документи мають характер доказу, який в сукупності із іншими обставинами справи, може бути розглянутий та оцінений судом на відповідність вимогам ст. ст. 76, 77 ГПК України щодо належності та допустимості.

Як свідчать висновки сталої та послідовної судової практики предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі (див. постанову Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №918/642/21).

За таких обставин, вимога позивача визнати недійним доказ не призведе ані до захисту, ані до відновлення прав чи то законних інтересів товариства, а тому не підлягала задоволенню судом першої інстанції.

Щодо позовної вимоги про визнання відсутнім права власності та користування будь-яких інших осіб на спірну земельну ділянку, то колегія суддів акцентує увагу на тому, що така вимога не відповідає приписам пункту 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України, тому що спрямована до осіб, яких не визначено, не конкретизовано та не зазначено позивачем в якості відповідачів за його позовом.

Так, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматися від їх вчинення, тоді як заявлена позивачем вище абстрактна вимога до невизначеного кола осіб не спроможна захистити права позивача чи, у разі її задоволення, бути виконана у примусовому порядку через відсутність правового механізму такого рішення.

З приводу вимоги про зобов`язання відповідача забезпечити внесення в порядку поточного лісовпорядкування змін до матеріалів лісовпорядкування, то колегія суддів виходить з такого.

По-перше, судова колегія знову повертається до питання правової природи матеріалів лісовпорядкування та юридично безрезультатних наслідків такої дії як внесення зміни до певного доказу.

По-друге, апеляційний суд вище цитував чинні приписи Лісового кодексу України, які визначають спеціальних суб`єктів, уповноважених на ведення матеріалів лісовпорядкування. Відповідач у цій справі не є таким суб`єктом, тому адресована до нього вимога є непридатною до виконання.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №925/1205/23, належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), то така особа є неналежним відповідачем. Заявлення позивачем вимог у справі до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем у даному випадку було обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення такого позову жодним чином не вплине на юридичний стан товариства. Крім того, колегія суддів встановила, що предметом позову виступала абстрактна вимога до невизначеного кола осіб та вимога спрямована до іншого неуповноваженого суб`єкта.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Радіант Експо» носить передчасний та помилковий характер, оскільки ухвалено без здійснення належної перевірки та аналізу обраного позивачем способу захисту.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Пунктом 4. ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі №904/6360/25 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню. З огляду на обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту суд апеляційної інстанції зазначає, що за результатами апеляційного перегляду в позові має бути відмовлено.

Судові витрати.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 9084,00 грн підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, а за розгляд позову в суді першої інстанції судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі №904/6360/25 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі №904/6360/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Радіант Експо" на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 9084,00 грн.

Видачу наказу на виконання даної постанови, у відповідності до вимог ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.08.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький