Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №903/141/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Справа № 903/141/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В. , суддя Кульчій І.М.

при секретарі судового засідання Кульчин Д.А.,

представники учасників справи:

позивач: Лемішка І.П.,

відповідач: Загоруйко О.С.,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 року (повне рішення складено 09.06.2026 року) у справі №903/141/26 (суддя Гарбар І.О.)

за позовом Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз»

до Луцької міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 року у справі №903/141/26 задоволено позов Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення. Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення Луцької міської ради від 28.01.2026 року №87/101 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності на вул. Львівській, 75-А у м.Луцьку». Також, стягнув з Луцької міської ради на користь Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» 2662,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення від 28.01.2026 року №87/101 прийняте Луцькою міською радою з порушенням положень абз.2 ч.6 ст.79-1 ЗК України та ч.1 ст.56 Закону України «Про землеустрій». Оскільки відсутність згоди позивача на поділ землі порушує його законні права та інтереси і як землекористувача спірної земельної ділянки, і як власника нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під незавершеним будівництвом нерухомим майном, що належить АТ «Концерн Галнафтогаз» на праві власності, належним чином не оформлене, ця обставина не може бути підставою для обмеження його права як власника незавершеного будівництвом нерухомого майна на користування цим майном та земельною ділянкою, на якій воно розташоване оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Також суд першої інстанції зазначив, що про факт користування земельною ділянкою АТ «Концерн Галнафтогаз» Луцькій міській раді було достеменно відомо. При цьому, позивач є і був користувачем земельної ділянки і відповідач повинен був отримати нотаріально засвідчену згоду позивача на здійснення поділу земельної ділянки.

Не погоджуючись із рішенням Луцька міська рада подала скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 року у справі №903/141/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку скаржника, суд безпідставно не прийняв до уваги, що рішення органів місцевого самоврядування про надання дозволу на складання технічної документації є публічно-правовими відносинами, а тому спір підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції. Господарський суд першої інстанції безпідставно відмовив у закритті провадження чим порушив норми процесуального права.

Апелянт наголошує, що з метою раціонального використання земельної ділянки комунальної власності та зважаючи, що об`єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці є невеликого розміру (готовністю 4%), на адресу позивача надсилались листи з пропозицією надати свій варіант поділу. Проте впродовж 16 років на спірній земельній ділянці господарська діяльність не проводилась, на цей час земельна ділянка заросла чагарниками та є занедбаною. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**».

Таким чином, Луцька міська рада діяла в межах своїх виключних повноважень, передбачених статтею 12 ЗК України та статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В., суддя Кульчій І.М.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

16.07.2026 року від АТ «Концерн Галнафтогаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому товариство заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач наголошує, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки позов спрямований на захист майнових цивільних прав позивача, а саме права користування земельною ділянкою та права власності.

АТ «Концерн Галнафтогаз» як фактичний користувач земельної ділянки наголошує, що згоди на її поділ не надавало. Відсутність такої згоди порушує його законні права та інтереси і як землекористувача спірної земельної ділянки, і як власника нерухомого майна, розташованого на ній. Крім того, оскільки законодавство закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, то набувач будівлі чи споруди стає власником (або користувачем) земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Позивач наголошує, що судом першої інстанції правомірно враховано преюдиційні факти. Так, судовим рішенням у справі №903/717/17 вже встановлено, що оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться незавершене будівництвом нерухоме майно відповідача, то ця земельна ділянка не може передаватися позивачем в оренду іншим особам. Відсутність оформленого права користування не може бути підставою для обмеження права відповідача на користування цим майном та земельною ділянкою.

Ухвалою від 12.08.2026 року задоволено заяви сторін про участь їх представників у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 17.08.2026 року представник відповідача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення щодо своєї правової позиції. Представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як стверджено матеріалами справи, 15.09.2010 року Луцькою міською радою прийняте рішення №66/117 «Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПАТ «Концерн Галнафтогаз» для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу на вул.Львівській, 75-а», згідно з п.2 якого АТ «Концерн Галнафтогаз» надано на умовах оренди строком на 5 років земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови) загальною площею 0,4092 га на вул.Львівській, 75-а (кадастровий номер 0710100000:21:140:0002) для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу (надалі - земельна ділянка).

21.10.2010 року Луцька міська рада як орендодавець та ПАТ «Концерн Галнафтогаз» як орендар уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки, який зареєстровано у Волинській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.10.2010 року за №041007700440.

Згідно з п.8 вказаного договору він укладений строком на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 29 договору, сторонами узгоджено, що орендар має право при належному виконанні обов`язків відповідно до умов договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, на поновлення договору.

15.12.2011 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення №916-1 «Про розробку детального плану території вулиць Львівської, Станіславського», яким зобов`язано ПАТ «Концерн Галнафтогаз» забезпечити розробку детального плану території та подати його на затвердження в управління містобудування та архітектури Луцької міської ради.

26.01.2012 року Луцька міська рада прийняла рішення №20/85 «Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4040 га на умовах оренди для будівництва АЗС з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів на вул.Львівська, 75а, за рахунок земельної ділянки, наданої на умовах оренди ПАТ «Концерн Галнафтогаз», згідно з додатком.

03.07.2015 року ПАТ «Концерн Галнафтогаз» направило Луцькій міській раді клопотання про поновлення договору оренди землі разом з проектом додаткової угоди про продовження дії договору оренди земельної ділянки, які були отримані радою 07.07.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

За результатами розгляду вказаного клопотання Луцька міська рада 28.07.2015 року направила на адресу ПАТ «Концерн Галнафтогаз» лист-відповідь №1.1-11/4418 «Про поновлення договору оренди землі», в якому вказала необхідність подання ПАТ «Концерн Галнафтогаз» у дозвільний центр департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» ряд документів.

20.08.2015 року ПАТ «Концерн Галнафтогаз» направило на адресу Луцької міської ради відповідь на лист №1.1-11/4418 «Про поновлення договору оренди землі» від 28.07.2015 року, в якому висловило свої заперечення з приводу необґрунтованої вимоги Луцької міської ради про розгляд питання про поновлення договору оренди землі.

11.09.2015 року Луцька міська рада у відповідь на лист ПАТ «Концерн Галнафтогаз» від 20.08.2015 року направила лист №1.1 11/5288 «Про поновлення договору оренди землі», в якому повідомила, що для вирішення питання оформлення права оренди земельної ділянки ПАТ «Концерн Галнафтогаз» необхідно надати у дозвільний центр департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» ряд документів.

На виконання вимог Луцької міської ради та згідно із ст.7 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» ПАТ «Концерн Галнафтогаз» 09.09.2015 року подано до Луцької міської ради через «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» заяву про поновлення договору оренди землі, до якої додано (на виконання вимог листа Луцької міської ради від 28.07.2015 року №1.1-11/4418) усі необхідні документи згідно з описом №П 43675.

19.11.2015 року Луцька міська рада листом №1.1.-16/6764 повідомила товариство про те, що вона заперечує у поновленні договору оренди землі у зв`язку з тим, що з 25.10.2010 товариством не розпочато будівництво торгово-сервісного комплексу, що було передбачено п.14 та підпунктом 4 пункту 30 договору оренди; а також у зв`язку із систематичним невиконанням товариством пунктів 9, 11 договору оренди землі, відповідно до яких орендар зобов`язаний виконувати роботи по прибиранню та благоустрою прилеглої території та наданої території (в тому числі, санітарної зони) згідно з планом землекористування та утримувати орендовану територію у повній справності та у відповідності до вимог, правил, стандартів, норм, положень з охорони праці, невиробничому травматизму, дорожнього руху, виробничої та побутової санітарії, протипожежного захисту і охорони навколишнього середовища, передбачених чинним законодавством України.

28.10.2015 року на 80-ій сесії Луцької міської ради відбулось відкрите голосування питання №82 «Про відмову ПАТ «Концерн Галнафтогаз» у поновленні договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово сервісного комплексу на вул.Львівській, 75-а (площею 0,4092 га)». Однак, рішення не було прийнято, оскільки не набрало необхідної кількості голосів.

03.12.2015 року на 1-ій сесії Луцької міської ради VII скликання знову відбулось відкрите голосування питання №82 «Про відмову ПАТ «Концерн Галнафтогаз» у поновленні договору оренди землі для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу на вул. Львівській, 75-а (площею 0,4092 га)». Рішення знову не було прийняте.

Листом №1.1.-16/1262 від 24.02.2016 року Луцька міська рада направила ПАТ «Концерн Галнафтогаз» акти приймання-передачі земельної ділянки і просила їх підписати. Однак, товариство відповіді на звернення ради не надало.

У 2017 році Луцька міська рада звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про зобов`язання повернути земельну ділянку. Рішенням Господарського суду Волинської області від 31.01.2018 у справі №903/717/17 (набрало законної сили та не було оскаржено Луцькою міською радою) відмовлено в задоволенні позову Луцької міської ради про зобов`язання повернути земельну ділянку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд у справі №903/717/17 вказав: «ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання незавершеного будівництвом нерухомого майна, яке належить відповідачу, неможливе без земельної ділянки. Водночас, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться.

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під незавершеним будівництвом нерухомим майном, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, ця обставина не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника незавершеного будівництвом нерухомого майна на користування цим майном та земельною ділянкою, на якій воно розташоване, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Ці обставини виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки.

У таких випадках не можуть братися до уваги посилання на ч.ч.1-5 ст.33 Закону України «Про оренду землі». Ці норми передбачають підстави, коли орендар має переважне право на укладення договору оренди землі перед іншими особами. Системний аналіз ч.ч.1, 2 ст.124, ч.2 ст.134 ЗК України дає підстави дійти висновку про те, що норми закону про переважне право укладення договору оренди не можуть застосовуватись до правовідносин, коли на земельній ділянці державної, комунальної власності, що передавалася в оренду, розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб.

Оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться незавершене будівництвом нерухоме майно відповідача, то ця земельна ділянка не може передаватися позивачем в оренду іншим особам, щодо цієї земельної ділянки не можуть проводитися торги з продажу права оренди.

Рішення суду про зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку фактично не може бути виконане, оскільки на ній знаходиться незавершене будівництвом нерухоме майно, належне на праві власності відповідачу.»

Крім того, рішенням Господарського суду Волинської області від 09.10.2023 року у справі №903/801/23 (набрало законної сили 08.11.2023 року) задоволено позов заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення 584907,83 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Задовольняючи позов у справі №903/801/23, суд зазначив, зокрема про те, що АТ «Концерн Галнафтогаз», як єдиний власник об`єкта нерухомості та користувач земельної ділянки, зобов`язаний повернути власнику землі (Луцькій міській раді) безпідставно збережені кошти в сумі недоотриманих доходів у вигляді орендної плати у розмірі 584907,83 грн.

Також, рішенням Господарського суду Волинської області від 27.10.2025 року у справі №903/774/25 (набрало законної сили 17.11.2025 року) задоволено позов Луцької міської ради до Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення 372368,10 грн за фактичне користування земельною ділянкою.

Задовольняючи позов у справі №903/774/25, суд дійшов висновку, зокрема про те, що АТ «Концерн Галнафтогаз», як власник об`єкта нерухомості на земельній ділянці комунальної власності, яка використовується без оформлення права оренди, зобов`язане повернути власнику землі (Луцькій міській раді) безпідставно збережені кошти на підставі статті 1212 ЦК України. Суд наголосив, що такі правовідносини є кондикційними, а обов`язок відшкодувати вартість користування ділянкою виникає незалежно від вини відповідача та поширюється на весь період фактичного використання майна. Отже, АТ «Концерн Галнафтогаз» є власником об`єкта нерухомого майна (об`єкта незавершеного будівництва), яке розташоване на земельній ділянці, сплачує орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою, тобто є користувачем земельної ділянки, неможливість передачі земельної в користування іншим особам, дана обставина встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Матеріалами справи стверджено, що у 2022 році АТ «Концерн Галнафтогаз» звернулось до Луцької міської ради із заявою та пакетом документів про отримання земельної ділянки в оренду.

Проект рішення від 06.01.2022 року №ПНР-125 «Про надання АТ «Концерн Галнафтогаз» на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу на вул.Львівській, 75-а у м.Луцьку (площею 0,4092 га)» був опублікований на офіційному сайті Луцької міської ради.

В подальшому, 15.10.2025 року АТ «Концерн Галнафтогаз» звернулось до Луцької міської ради із заявою та пакетом документів про отримання земельної ділянки в оренду.

Враховуючи вказане звернення, постійною комісією міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру Луцької міської ради внеслось питання щодо надання АТ «Концерн Галнафтогаз» на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу (03.07) на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку (в порядку денному №162).

Проект рішення «Про надання АТ «Концерн Галнафтогаз» на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгово сервісного комплексу (03.07) на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку» був опублікований на сайті Луцької міської ради.

За результатами розгляду вказаного питання його не прийнято в цілому за основу та в цілому.

05.11.2025 року АТ «Концерн Галнафтогаз» вдруге звернулось до Луцької міської ради із заявою та пакетом документів про отримання земельної ділянки в оренду.

Постійною комісією міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру Луцької міської ради внесено питання щодо надання АТ «Концерн Галнафтогаз» на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу (03.07) на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку (в порядку денному № 34) на пленарне засідання сесії, яка відбулась 24.11.2025 року.

За результатами розгляду вказаного питання на пленарному засіданні сесії 24.11.2025 року, його не прийнято за основу та в цілому.

Як вбачається із матеріалів справи, АТ «Концерн Галнафтогаз» звернулось для отримання в оренду земельної ділянки для реалізації всіх прав орендаря земельної ділянки.

Рішенням Луцької міської ради від 28.01.2026 №87/101, вирішено:

1. Надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку: земельна ділянка площею 0,4092 га з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу (03.07 - будівництва та обслуговування будівель торгівлі), згідно з додатком.

2. Внести відомості до Державного земельного кадастру про новостворені земельні ділянки, згідно порядку, визначеного чинним законодавством України.

3. Розроблену технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності подати на затвердження до міської ради.

4. Контроль за виконанням рішення покласти на заступника міського голови Ірину Чебелюк та постійну комісію міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру.

Судом першої інстанції зазначено, що земельна ділянка площею 0,4092 га з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу (03.07 - будівництва та обслуговування будівель торгівлі) перебуває в користуванні Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» (попереднє найменування - ПАТ «Концерн Галнафтогаз»).

Вважаючи, що вказаним рішення органу місцевого самоврядування порушено його права як землекористувача АТ «Концерн Галнафтогаз» звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради від 28.01.2026 року №87/101.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 року у даній справі №903/141/26 задоволено позов.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу, що у статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 ЦК України.

За положеннями ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.14 Конституції України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст.13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

За змістом ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.5 ст.16 та ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Самостійними суб`єктами права власності на землю, згідно статті 80 Земельного кодексу України (ЗК України) - є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 120 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому, під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11.02.2015 року у справі №6-2цс15, від 13.04.2016 року у справі №6-253цс16, від 12.10.2016 року у справі №6-2225цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі №903/857/18, від 20.08.2019 року у справі №911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі та можливість за результатами розгляду позову відновити порушене право позивача. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 року у справі №914/73/18, від 14.01.2020 року у справі №910/21404/17, від 23.12.2020 року у справі №914/2057/18.

Враховуючи викладене, позовна заява спрямована на захист майнових цивільних прав позивача, а саме права користування земельною ділянкою та права власності як власника об`єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (щодо виконання господарських договорів, приватизації державного майна, корпоративні спори, спори щодо захисту економічної конкуренції, справи про банкрутство тощо).

Як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у прийнятих нею постановах, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 року у справі №367/4695/20).

При цьому, юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №805/4505/16-а). Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №804/14471/15).

Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

АТ «Концерн Галнафтогаз», обґрунтовуючи підстави позову, посилається на те, що є власником об`єкта незавершеного будівництва та користувачем земельної ділянки, однак оспорюваними рішеннями Луцької міської ради без погодження з ним як із користувачем земельної ділянки надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу даної земельної ділянки.

Таким чином, зважаючи на характер спірних правовідносин, спір у даній справі не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а виник вже із майнових відносин приватно-правового характеру, а тому, з урахуванням суб`єктного складу сторін, розгляд цих вимог має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 09.10.2024 року у справі №922/3614/21.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та безпідставну відмову у закритті провадження у даній справі, оскільки даний спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті спору, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 142 Конституції України закріплено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ч.1 ст.327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Згідно з ч.2 цієї ж статті, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За приписами статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) встановлення та зміна меж сіл, селищ;

ї-1) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст у випадках, передбачених законом;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

б) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом;

в) здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 та п.21 ч.1 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження землями, які відносяться до земель комунальної власності належить місцевим територіальним громадам від імені яких повноваження здійснюють органи місцевого самоврядування - в даному випадку Луцька міська рада.

Оскільки земельна ділянка на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку площею 0,4092 га з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002, для будівництва та обслуговування торгово-сервісного комплексу (03.07 - будівництва та обслуговування будівель торгівлі) станом на дату прийняття органом місцевого самоврядування перебувала в комунальній власності Луцької міської територіальної громади, то саме міська рада, як представницький орган даної громади мала право на розпорядження даною землею, тобто, дозвіл позивача на поділ даної території не потрібен, що спростовує протилежні доводи скаржника стосовно відсутності його згоди на поділ спірної земельної ділянки на будь-які частини.

Колегія суддів враховує рішення Господарського суду Волинської області від 31.01.2018 у справі №903/717/17 (набрало законної сили та не було оскаржено Луцькою міською радою), яким відмовлено в задоволенні позову Луцької міської ради про зобов`язання повернути земельну ділянку, а також рішення у справах №903/801/23 про стягнення 584907,83 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою та №903/774/25 (набрало законної сили 17.11.2025 року), яким задоволено позов Луцької міської ради до Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення 372368,10 грн за фактичне користування земельною ділянкою.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у вказаних справах спірна земельна ділянка на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку площею 0,4092 га з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002 існувала як єдиний об`єкт цивільних прав, а питання щодо фактично необхідного для використання АТ “Концерн Галнафтогаз” розміру цієї ділянки не було предметом судового дослідження.

Колегія суддів також звертає увагу, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України). З матеріалів справи вбачається, що фактичний набуття відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою відбулось на підставі договору оренди, який припинив свою дію у 2015 році. Натомість позивач АТ «Концерн Галнафтогаз» продовжив користуватись земельною ділянкою без будь-яких належним чином зареєстрованих прав.

Станом на момент прийняття рішення міською радою нормами чинного законодавства встановлено обов`язок органу місцевого самоврядування передати земельну ділянку саме власнику об`єкта незавершеного будівництва.

Згідно ч.11 ст.120 ЗК України, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423-IX від 28.04.2021 року, який набрав чинності 27.05.2021 року ч.6 ст.79-1 ЗК України доповнено положеннями якими передбачається, що поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя, при цьому, справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Згідно ч.1 ст.56 Закону України «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Користування земельною ділянкою в Україні регулюється Земельним кодексом України та може здійснюватися на правах власності, оренди, постійного користування або сервітуту. Право користування земельною ділянкою виникає виключно після державної реєстрації речових прав у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Судом враховано, що АТ «Концерн Галнафтогаз» є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, однак у нього відсутнє титульне право користування земельною ділянкою, тобто зареєстроване у відповідності до вимог чинного законодавства, що також встановлено судовими рішеннями у справах №903/717/17, №903/801/23, №903/774/25.

З огляду на вищевказане, лише у разі наявності АТ "Концерн Галнафтогаз" зареєстрованого права користування земельною ділянкою, Луцька міська рада, у відповідності до вимог ч.6 ст.79-1 ЗК України та ч.1 ст.56 Закону України «Про землеустрій», зобов`язана була звернутись до позивача за наданням погодження на поділ земельної ділянки.

При цьому, оспорюваним рішення міської ради позивачу надано право на виготовлення технічної документації із землеустрою із урахуванням його потреб, як власника нерухомого майна для належного обслуговування такого майна.

Крім того, як вже зазначалось способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Колегія суддів враховує, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 року у справі №910/6642/18 судом касаційної інстанції викладено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Виходячи із приписів ст.4 ГПК України, ст.ст.15, 16 ЦК України), можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду не встановила будь-яких порушень прав позивача, як власника нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку площею 0,4092 га з кадастровим номером 0710100000:21:140:0002 внаслідок прийняття рішення щодо її поділу. Доказів протилежного суду не надано та матеріали справи не містять.

За наведених обставин в сукупності, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які б підтверджували порушення відповідачем прав позивача, у зв`язку з прийняттям рішення Луцької міської ради від 28.01.2026 року №87/101 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності на вул. Львівській, 75-А у м.Луцьку», колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення, що не було враховано судом першої інстанції.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті апеляційним судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10.05.2011 року, пункт 58).

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 року у справі №903/141/26 та відмову АТ «Концерн Галнафтогаз» у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради від 28.01.2026 року №87/101 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності на вул.Львівській, 75-А у м.Луцьку».

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

З мотивів зазначених вище, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з підстав ст.277 ГПК України через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом першої інстанції встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведеними та невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні, що призвело до ухвалення частково незаконного судового рішення.

Крім того, на підставі статті 129 ГПК України, у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги з АТ «Концерн Галнафтогаз» належить стягнути на користь Луцької міської ради 3993,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 року у справі №903/141/26 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 року у справі №903/141/26 про задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» (вулиця Франка Івана, 14А, селище Славське, Стрийський район, Львівська область, 82660, код ЄДРПОУ 31729918) належить стягнути на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, місто Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 34745204) 3993,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Надати доручення місцевому господарському суду про видачу відповідного наказу.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

6. Матеріали справи №903/141/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повна постанова складена "18" серпня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Хабарова М.В.

Суддя Кульчій І.М.