Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №911/3187/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2026 р. Справа№ 911/3187/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веско Інвест»

на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2026 (повний текст рішення складено 17.03.2026)

у справі № 911/3187/25 (суддя - Ейвазова А.Р.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіс Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веско Інвест»

про стягнення 859767,83 гривень

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіс Україна» (далі - позивач, ТОВ «Тіс Україна») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веско Інвест» (далі - відповідач, ТОВ «Веско Інвест», скаржник) про стягнення 859767,83 гривень в рахунок повернення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що договір від 27.07.2023 №270723-01 суборенди приміщення розірвано 11.02.2025, однак, відповідач не повернув грошові кошти, які сплачені понад встановлений договором розмір орендної плати та інших нарахувань, і утримує їх безпідставно.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2026 прийнято визнання позову ТОВ «Веско Інвест» в частині стягнення 582229,57 гривень безпідставно отриманих коштів, позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з ТОВ «Веско Інвест» на користь ТОВ «Тіс Україна» 859767,83 гривень безпідставно отриманих коштів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено достатньої мірою факт надмірного перерахування на користь відповідача та утримання останнім грошових коштів у стягуваному розмірі, а також вважав, що з огляду на припинення орендних правовідносин з 11.02.2025 сума переплати орендних платежів, що утворилася станом на цей момент безпідставно утримається відповідачем та підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому судом першої інстанції було відкинуто аргументи відповідача про те, що до розрахунку загальної суми зобов`язань позивача перед відповідачем мали бути включені зобов`язання з відшкодування комунальних витрат, як складової орендної плати, що істотним чином впливає на визначення суми надмірно сплаченої суми, що підлягає відшкодуванню.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Веско Інвест» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник посилається на те, що судом першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 86 ГПК України, порушивши норми процесуального права, не надавши належної, повної та об`єктивної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а саме: умовам договору суборенди, актам наданих послуг на підтвердження суми нарахованої позивачу орендної плати та банківським випискам, на підтвердження суми сплаченої позивачем орендної плати.

Суд помилково: врахував суми, як оплачені, які врахуванню не підлягали (117000 гривень за іншим Договором оперативної оренди), нарахував суми до оплати, які нарахуванню не підлягали (експлуатаційні витрати після 11.02.2025), невірно визначив суму експлуатаційних витрат за лютий 2025, не врахував суми, які підлягали нарахуванню за спожиті комунальні послуги, які фактично є орендною платою та мають бути включені в розрахунок, що призвело до неправильно встановленої судом суми переплати за договором та, як наслідок, неправомірного та безпідставного задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Належною до стягнення є сума переплати у розмірі 454363,44 гривень, яка визнається відповідачем та саме в цьому розмірі позовні вимоги могли бути задоволені.

Визнання відповідачем позовних вимог на стадії розгляду справи судом першої інстанції в більшому розмірі було здійснено помилково та вказана обставина (визнання позову) не має враховуватися під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскільки об`єктивні обставини та наявні у справі докази свідчать про існування переплати саме лише у розмірі 454363,44 гривень.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

27.07.2023 між ТОВ «Веско Інвест» (надалі також орендодавець) та ТОВ «Тіс Україна» (надалі також суборендар) укладено договір суборенди приміщення №270723-01 ( надалі також договір).

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець надає суборендарю, а суборендар приймає в тимчасове платне використання на умовах суборенди складські приміщення (частину приміщень) (надалі - «приміщення) другої черги логістичного терміналу з сервісним обслуговуванням автотранспорту «AMTEL» класу «А» (далі -«термінал») на умовах, встановлених договором.

Площа складського приміщення складає 4032,7м2 (пп.1.3.1 п.1.3 договору).

Згідно п.2.1 договору приміщення повинні бути передані орендодавцем та прийняті суборендарем згідно акту приймання-передачі приміщення («акт приймання-передачі»), що підписується сторонами не пізніше 1 серпня 2023 року.

Окрім того, договір передбачає зобов`язання відповідача забезпечувати надання позивачу послуг з експлуатації, обслуговування і утримання приміщення та місць загального користування терміналу, а також комунальних послуг, забезпечувати цілодобову фізичну охорону периметру терміналу, функціонування цілодобового контрольно-пропускного пункту на в`їзді та виїзді з терміналу, цілодобовий відео нагляд периметру терміналу з фіксацією переміщень автотранспорту, пожежну сигналізацію та спринклерну систему пожежогасіння тощо (п.4.2.3,4.2.4 договору).

В силу п.3.2 договору сторони дійшли згоди, що: орендний платіж на період один календарний місяць, починаючи з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення, по 31.08.2023 включно, буде визначатися сумою відшкодовування орендодавцю витрат, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та місць загального користування терміналу в розмірі 28гривень за один квадратний метр приміщення за місяць без урахування ПДВ 20% згідно п. 3.10 договору; сторони підтверджують своє розуміння, що після закінчення періоду в один календарний місяць, починаючи з дати початку оренди, по 31.07.2025 включно, орендний платіж буде визначатися виходячи з умов п.п.3.2.1 та 3.6

Як визначено пп.3.2.1 п.3.2 та пп.3.3.2 п.3.3 договору: орендний платіж за складські приміщення за період суборенди після підписання акту приймання-передачі приміщення з 1 вересня 2023 року і до 31 липня 2025 року встановлюється за ставкою 160 гривень за 1кв.м без урахування ПДВ за один календарний місяць; за загальним правилом суборендар сплачує орендний платіж на рахунки орендодавця, не пізніше 15-го числа поточного місяця суборенди згідно виставленого орендодавцем рахунку.

Відповідно до п.п.3.4,3.5 договору: суборендар протягом трьох місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення сплачує додатково гарантійний платіж (депозит) за останній місяць суборенди приміщення вартістю місячного орендного платежу з урахуванням ПДВ, а саме: 35% - у перший місяць оренди; 35% - у другий місяць оренди; 30% - у третій місяць оренди; сторони погодили індексацію гарантійного платежу; до гарантійного платежу застосовуються умови індексації, прописані в п.3.6 договору.

Згідно п.п. 3.6 договору сторони погодили щорічну зміну місячної орендної плати шляхом її індексації у розмірі 7%, що буде застосовуватися з 15.09.2023 та 8%, що буде застосовуватися з 15.09.2024.

Як визначено п.3.10 договору: суборендар відшкодовує орендодавцю витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та місць загального користування терміналу в розмірі 28 гривень за один квадратний метр приміщення за місяць без урахування ПДВ 20%; орендодавець має право змінити розмір витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та місць загального користування терміналу починаючи з 15.09.2023, однак не більше ніж на 10% та не частіше одного разу в рік.

При цьому, сторони у п.3.7 договору узгодили, що орендна плата включає в себе: фіксовану суму орендного платежу, фіксовані суми відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та місць загального користування терміналу, суму відшкодування комунальних платежів, які залежать від розміру спожитих комунальних послуг (електроенергія, опалення); орендна плата не включає в себе телекомунікаційні платежі.

Суборендар, в силу пп.4.1.3, 4.1.15 п.4.1 договору, зобов`язаний: сплачувати орендну плату та інші платежі в порядку, встановленому договором та повернути приміщення орендодавцеві після закінчення строку суборенди, а також у разі дострокового припинення дії договору разом з підписаним актом передачі-приймання приміщення не пізніше дати закінчення строку суборенди.

Договір достроково припиняє свою дію, зокрема, з ініціативи орендодавця (за умови письмового повідомлення не менше як за 30 календарних днів до дати дострокового розірвання) (пп.6.2.2 п.6.2 договору).

Пунктом 9.5 договору передбачено, що: гарантійний платіж, вказаний в п.3.4 договору, може бути використаний орендодавцем у випадку виникнення у суборендаря перед орендодавцем будь-якого поточного або простроченого грошового або майнового зобов`язання за договором; у випадку використання (зарахування) гарантійного платежу для цілей, зазначених в даному пункті, орендодавець негайно письмово повідомляє про це суборендаря; гарантійний платіж також не повертається суборендарю у випадку відмови суборендаря від підписання акту приймання-передачі; орендодавець має право не використовувати гарантійний платіж для погашення наявної заборгованості суборендаря і вимагати від останнього погашення такої заборгованості іншим шляхом, у тому числі звернутися до суду з позовом про стягнення такої заборгованості; у разі використання орендодавцем гарантійного платежу для цілей, зазначених в даному пункті, суборендар зобов`язаний відновити суму гарантійного платежу до його первісного розміру протягом 15 календарних днів з дня отримання про це письмового повідомлення орендодавця; наявність простроченої заборгованості з відновлення суми гарантійного платежу більш ніж на 15 днів є підставою для дострокового припинення дії цього договору відповідно до п.6.2.2.2 договору; по закінченню останнього дня строку дії договору, при відсутності на цей день грошових та/або майнових зобов`язань суборендаря перед орендодавцем, вказаний гарантійний платіж підлягає зарахуванню за останній місяць суборенди.

01.08.2023 сторонами підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення з якого вбачається, що ТОВ «Веско Інвест» передало, а ТОВ «Тіс України» прийняло у тимчасове платне користування нежитлове приміщення - складське приміщення в зоні докових воріт №01-05 другої секції за адресою: с. Білогородка, вул. Компресорна, 3, складський комплекс Амтел, секція №2, зона докових воріт №01-05.

19.06.2024 сторонами укладено додаткову угоду №3, якою внесені зміни, зокрема до пп. 3.2.1 договору шляхом викладення його у такій редакції: «орендний платіж за складські приміщення за період суборенди після підписання акту приймання-передачі приміщення: з 1 вересня 2023 року і до 30 червня 2024 року встановлюється за ставкою 160 гривень за 1кв.м без урахування ПДВ за один календарний місяць; з 1 липня 2024 року і до 31 липня 2025 року встановлюється за ставкою 195гривень за 1кв.м без урахування ПДВ за один календарний місяць» (т.1 а.с.21-23).

Листом від 22.10.2024 за вих.№2210-01 відповідач повідомив позивача про розірвання договору суборенди з 11.02.2025 (т.1 а.с.24).

В судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони підтвердили відсутність спору щодо моменту припинення орендних відносин - розірвання договору з 11.02.2025.

Позивачем надано акт приймання-передачі приміщення від 11.04.2025, який підписаний лише ТОВ «Веско Інвест» (т.1 а.с.25). Поряд з цим, згідно акту приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 11.04.2025, складеного ТОВ «МЛК» (орендодавець) та ТОВ «Веско Інвест», відповідач як орендар повернув орендодавцю нежитлове приміщення, частина з якого є об`єктом оренди за договором, який укладено між сторонами у справі (т.1 а.с.26).

На підтвердження виконання зобов`язань сторін за договором між ними в електронній формі підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) у яких визначено розмір суборендної плати та експлуатаційних витрат, а саме від:

- 31.08.2023 №310814/1 за серпень 2023: експлуатаційні витрати - 135498,72 гривень з ПДВ (т.1 а.с.28-29);

- 29.09.2023 №290917/1 за вересень 2023: експлуатаційні витрати - 142709,20 гривень з ПДВ; суборенда - 803168,66 гривень з ПДВ (т.1 а.с.30-31);

- 31.10.2023 №311012/1 за жовтень 2023: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда -828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.32-33);

- 30.11.2023 №301010/1 за листопад 2023: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда - 828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.34-35);

- 29.12.2023 №291219/1 за грудень 2023: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда - 828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.36-37);

-31.01.2024 №310116/1 за січень 2024: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда - 828 477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.38-39);

- 29.02.2024 №290218/1 за лютий 2024: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда-828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.40-41);

- 29.03.2024 №290315/1 за березень 2024: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда-828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.42-43);

- 30.04.2024 №300420/1 за квітень 2024: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда-828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.44-45);

- 31.05.2024 №310520/1за травень 2024: експлуатаційні витрати - 149048,59 гривень з ПДВ; суборенда-828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.49-50);

- 28.06.2024 №280619/1 за червень 2024: експлуатаційні витрати -149048,59 гривень з ПДВ; суборенда -828477,89 гривень з ПДВ (т.1 а.с.51-52);

- 31.07.2024 №310720/1 за липень 2024: експлуатаційні витрати - 171793,02 гривень з ПДВ; суборенда -943 651,80гривень з ПДВ (т.1 а.с.53-54);

- 30.08.2024 №300818/1 за серпень 2024: експлуатаційні витрати - 171793,02 гривень з ПДВ; суборенда -943 651,80гривень з ПДВ (т.1 а.с.55-56);

- 30.09.2024 №300922/1 за вересень 2024: експлуатаційні витрати - 171793,02 гривень з ПДВ; суборенда -943651,80 гривень з ПДВ (т.1 а.с.57-58);

- 31.10.2024 №311022/1 за жовтень 2024: експлуатаційні витрати -171793,02 гривень з ПДВ; суборенда -943651,80 гривень з ПДВ (т.1 а.с.59-60);

- 29.11.2024 №291122/1 за листопад 2024: експлуатаційні витрати - 171793,02 гривень з ПДВ; суборенда -943651,80 гривень з ПДВ (т.1 а.с.61-62);

- 31.12.2024 №300818/1 за грудень 2024: експлуатаційні витрати - 171793,02 гривень з ПДВ; суборенди -943651,80 гривень з ПДВ (т.1 а.с.63-64);

- 31.01.2025 №310122/1 за січень 2025: експлуатаційні витрати - 171793,02 гривень з ПДВ; суборенда - 943651,80 з ПДВ (т.1 а.с.65-66);

- 28.02.2025 №280222/1 за лютий 2025: експлуатаційні витрати - 171793,02 гривень з ПДВ; суборенда з 01-11 лютого 2025 - 370734,18 гривень з ПДВ, з 12-28 лютого 2025 - 1145883,64 гривень (т.1 а.с.67-68);

- 31.03.2025 №310322/1 за березень 2025: експлуатаційні витрати - 171793,02гривень з ПДВ; суборенда -943651,80 гривень з ПДВ (т.1 а.с.69-70);

- 11.04.2025 №110403/1 за 1-11 квітня 2025: експлуатаційні витрати -63006,90 гривень з ПДВ; суборенда - 692011,32 гривень з ПДВ (т.1 а.с.71-72).

У період з 7.08.2023 по 22.04.2025 позивач здійснював оплату гарантійних платежів, суборенди та послуг за договором, що підтверджуються реєстрами вихідних документів, наданих АТ «Укрсиббанк» за період з 01.06.2023 по 16.09.2025 (т.1 а.с.73-88), а також платіжними інструкціями (т.1 а.с.89-100).

При цьому, у відповідних документах відображені не лише оплати за даним договором, такі реєстри містять оплати по іншим договорам. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представники сторін підтвердили наявність між сторонами також інших правовідносин.

Крім того, сторонами в електронній формі підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо відшкодування вартості спожитої електричної енергії та розподілу природного газу від: 31.08.2023 №310815/1 на суму 9550,20 гривень; 29.09.2023 № 290918/1 на суму 15488,38 гривень; 31.10.2023 №311009/1 на суму 17161,84 гривень; 30.11.2023 № 301112/1 на суму 28522,75 гривень; 29.12.2023 № 291220/1 на суму 40878,65 гривень; 31.01.2024 № 310118/1 на суму 51517,01 гривень; 29.02.2024 № 290219/1 на суму 30321,13 гривень; 29.03.2024 № 290317/1 на суму 25765,64 гривень; 30.04.2024 №300422/1 на суму 12411,12 гривень; 31.05.2024 № 310521/1 на суму 11768,75 гривень; 28.06.2024 № 280619/1 на суму 19211,54 гривень; 31.07.2024 №310719/1 на суму 40968,11 гривень; 30.08.2024 № 300817/1 на суму 29952,16 гривень; 30.09.2024 № 300921/1 на суму 18738,91 гривень; 31.10.2024 № 311021/1 на суму 18115,26 гривень; 29.11.2024 №291121/1 на суму 56304,02 гривень; 31.12.2024 № 311221/1 на суму 83275,10 гривень; 31.01.2025 № 310121/1 на суму 71822,06 гривень; 28.02.2025 № 280221/1 на суму 92263,86 гривень; 31.03.2025 №310321/1 на суму 59436,76 гривень; 30.04.2025 № 300409/1 на суму 17692,99 гривень (т.1 а.с.178-245).

01.01.2025 ТОВ «Веско Інвест» (далі - сторона-1) та ТОВ «Тіс Україна» (далі - сторона-2) в електронній формі укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, в силу якого припинені зарахуванням зустрічні однорідні грошові зобов`язання: сторони 2 перед стороною 1 в сумі 1800000 гривень, у тому числі ПДВ (20%), що виникли з договору суборенди приміщення №270723-01 від 27 липня 2023; сторони-1 перед стороною-2 в сумі 1800000 гривень, в тому числі ПДВ (20%), що виникли з договору купівлі-продажу № 010125-01 від 01 січня 2025 року (т.2 а.с.6-7).

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Суть апеляційного провадження у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача про стягнення надміру сплачених (безпідставно отриманих) коштів у повному обсязі (859767,83 гривень) через призму тверджень скаржника про те, що належною та такою. що підлягала задоволенню є сума надміру сплачених коштів у розмірі лише 454363,44 гривень та про безпідставне не врахування судом у складі сум, що належали до сплати позивачем протягом дії договору нарахованих відповідачем сум відшкодування вартості комунальних послуг, а також про безпідставне врахування сум, як оплачених, які не підлягали врахуванню, зокрема 117000 гривень, сплачених за іншим Договором оперативної оренди, а також врахування судом суми до оплати, які нарахуванню не підлягали (експлуатаційні витрати після 11.02.2025), невірно визначеної суми експлуатаційних витрат за лютий 2025, що у сукупності призвело до неправильно встановленої судом суми переплати за договором та, як наслідок, до безпідставного задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Тобто фактично апеляційному суду належить здійснити перевірку висновків суду щодо визначення загального розміру сум, що підлягали сплаті позивачем за договором, перевірки правильності врахування судом фактично сплачених сум, та правильності визначення різниці у цих сумах, що може становити суму безпідставно отриманих (збережених) коштів, що мають бути відшкодовані на користь позивача.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить як зобов`язання з надання нерухомого майна - терміналу в тимчасове платне користування, так і зобов`язання із надання відповідачем певних послуг з експлуатації, обслуговування і утримання приміщення та місць загального користування терміналу, охорони тощо.

Отже, фактично такий договір містить елементи, характерні для договорів оренди та надання послуг.

Зазначене не суперечить загальним засадам, оскільки ч.4 ст.179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Отже, в силу договору у його сторін виникли певні зобов`язання, зокрема, у позивача сплачувати орендну (суборендну) плату, послуги відповідача у строк, порядку та відповідно до умов, визначених договором. При цьому, здійснювати відповідні періодичні платежі позивач мав протягом дії договору, тобто до його розірвання з 11.02.2025.

Водночас, суд першої інстанції виходив із того, що використання позивачем об`єкта оренди після розірвання договору (11.02.2025) та здійснення фактичного продовження споживання послуг, які надаються відповідачем до 11.04.2025, є підставою для їх оплати позивачем, а саме послуг, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та місць загального користування.

Відповідно до ч.1ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що положення гл.83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз положень ч.1 ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку,що безпідставно набутим майном є майно, не лише набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої на те підстави, але й таке, що хоч і отримано на відповідній правовій підставі (наприклад, на виконання зобов`язань за договором), однак, утримується безпідставно, оскільки підстава в подальшому відпала (визнання недійсним договору, утримання авансових платежів після припинення дії договору тощо).

Слід зазначити, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, ст.1212 ЦК України підлягає застосуванню лише після того, як така правова підстава в установленому порядку відпала.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.08.2025 у справі №902/16/24).

Отже, у разі встановлення, що відповідач, який продовжує безпідставно утримувати грошові кошти позивача, які є переплатою за договором, що припинив свою дію, та орендоване майно повернуто, тому послуги щодо такого майна також вже не надаються відповідачем, в силу ст.1212 ЦК України, зобов`язаний повернути їх позивачу.

Сторони у п. 3.7 договору узгодили, що орендна плата включає в себе: фіксовану суму орендного платежу, фіксовані суми відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та місць загального користування терміналу, суму відшкодування комунальних платежів, які залежать від розміру спожитих комунальних послуг (електроенергія, опалення).

Тобто, орендна плата включає в себе три складові: фіксована орендна плата, експлуатаційні витрати та комунальні платежі.

Крім того, як зазначає скаржник, спираючись саме на такий порядок визначення орендної плати, наразі в провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа про стягнення з позивача неустойки (подвійної орендної плати) за час затримки повернення орендованого майна, а саме з 11.02.2025 по 11.04.2025 (справа 911/2904/25) в межах якої всі складові орендної плати, зокрема експлуатаційні та комунальні, нараховані після 11.02.2025 входять до предмету позову у вказаній справі.

З огляду на викладене, в межах цієї справи для визначення загальної суми зобов?язань, що виникли у позивача перед відповідачем треба було виходити із врахування відповідних нарахувань вчинених за період саме до 11.02.2025, адже предметом спору є вимоги про стягнення саме надміру сплачених коштів за договором та оскільки він припинив свою дію 11.02.2025, нарахування та платежі вчинені сторонами після вказаної дати до безпосереднього предмету доказування та дослідження не відносяться.

Крім того, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про неврахування при визначенні загальної суми зобов?язань позивача зафіксовані сторонами витрати на відшкодування комунальних витрат, розмір яких, як стверджує скаржник, що підтверджується матеріалами справи, становить 674036,49 гривень.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов з огляду на відсутність доказів виставлення рахунків за відповідними актами та їх отримання відповідачем, відсутність вимоги щодо оплати спожитих електроносіїв та природного газу у даній справі та недоведеність відповідачем існування боргу у зазначеному розмірі.

Проте, з огляду на зміст п. 3.7. договору, як вже зазначалося, комунальні витрати включаються до загального розміру орендної плати та вимагаючи в судовому порядку відшкодування здійсненої переплати по договору позивач не може не враховувати наявність у нього зобов`язань по відшкодуванню комунальних витрат, як складової орендної плати.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення надміру сплачених коштів за договором, позивач не може не враховувати складені та підписані сторонами акти щодо комунальних витрат (вартість електроенергії та природного газу) навіть за відсутності доказів виставлення та отримання позивачем відповідних рахунків, адже оскільки вартість наданих та спожитих позивачем комунальних послуг підтверджена первинними документами, наявними у матеріалах справи, відповідач не може вважатися таким, що збагатився за рахунок позивача в межах зазначеної суми. А тому стягнення надміру сплачених коштів без врахування вказаних сум, на які відповідач має безумовне право, не відповідатиме вимогам, за яких діють правила ст. 1212 ЦК України. Право на отримання вказаних сум прямо передбачено договором та правова підстава для їх отримання із припиненням договору не відпала.

В продовження, колегія суддів зазначає, що метою поданого позову є саме повернення надлишково сплачених коштів та оскільки позивач, як вбачається з матеріалів справи, обізнаний щодо розміру відповідних сум, їх неврахування у загальному обсязі зобов`язань в межах договору є невиправданим, адже позбавляє розглядуваний спір логіки та не призводить до остаточності вирішення спору оскільки стягнення з відповідача коштів без врахування витрат на оплату комунальних платежів, породжує лише невизначеність у розрахунках, хоча позов за правилами ст. 1212 ЦК України, заявлений після припинення договору, зазвичай, має за мету остаточно вирішити питання щодо надміру сплачених коштів, не створюючи підстави для нових звернень до суду, зокрема з боку відповідача про стягнення з позивача саме вартості спожитих комунальних послуг.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із доводами скаржника про те, що вказану ним суму комунальних витрат у розмірі 674036,49 гривень необхідно враховувати при обчисленні розміру надмірно сплачених коштів за договором до моменту його припинення.

До того ж, як правильно зазначає скаржник, не врахувавши вказану суму нарахованих позивачу комунальних витрат судом першої інстанції, було допущено суперечливість у висновках, адже частину вчинених позивачем платежів за відшкодування саме комунальних витрат, сплачених позивачем на користь відповідача в розмірі 17161,84 гривень (сплачено 15.12.2023), 15488,38 гривень (сплачено 09.11.2023), 12411,12 гривень (сплачено 08.07.2024), 25765,64 гривень (сплачено 08.07.2024), 30321,13 гривень (сплачено 21.05.2024), 51517,01 гривень (сплачено 16.04.2024), 40878,65 гривень (сплачено 16.01.2024), 71822,06 гривень (сплачено 27.02.2025) з призначенням платежу - відшкодування вартості активної електроенергії та газу все ж було враховано в загальний розрахунок сплачених позивачем на користь відповідача коштів, що призвело до фактичного збільшення суми встановленої судом переплати, що підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Крім того, у графі «Призначення платежу» по вказаним вище перерахуванням зазначено і посилання на відповідні рахунки, що в цілому, у сукупності із наявними у матеріалах справи двосторонніми актами, в яких окрім перелічених зазначені і інші суми комунальних витрат, що належали до відшкодування відповідачу за електроенергію та газ, свідчить на користь висновків про неповне з`ясування судом обставин справи та про невідповідність висновків, що викладено у судовому рішенні дійсним обставинам справи.

Підсумовуючи, за для уникнення невизначеності в цій частині, до загального розрахунку нарахованих та сплачених сум необхідно включити орендну плату у загальному розмірі, з усіма складовими, а саме з урахуванням експлуатаційних та комунальних платежів, нарахованих за період до 11.02.2025 та, відповідно до розрахунку сплачених сум включити всі здійснені позивачем платежі на користь відповідача по нарахованих у вказаний період сумах, що в більшій мірі відповідатиме дійсному змісту визначеної переплати, та не призводитиме до дисбалансу у відносинах між сторонами.

Крім того, як правильно звернув увагу скаржник в своїй апеляційній скарзі судом помилково, без належного обґрунтування включено частину платежів, що було здійснено позивачем за іншим договором.

Так, в графі «Сплачено» судом враховано три платежі в розмірі по 39000 гривень, на загальну суму 117000 гривень, які були сплачені Позивачем на умовах іншого договору, а саме Договору оперативної оренди № 010125-02 від 01.01.2025, що вбачається з призначення платежу банківських виписок № 2650 від 22.04.2025, № 2319 від 06.02.2025 та № 2498 від 17.03.2025, наявних в матеріалах справи.

Враховуючи, що сторони в перебігу розгляду справи не заперечували існування у них правовідносин і в межах інших договорів, вказані суми, як сплачені позивачем на користь відповідача, було помилково включено судом до загального розрахунку, отже доводи скаржника в цій частині також знайшли своє підтвердження.

Крім того, з огляду на існування між сторонами спору у справі № 911/2904/25 в межах якої вирішується питання про стягнення з позивача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення повернення орендованого майна, як вже зазначалося, до загального розрахунку нараховано/сплачено не підлягають включенню суми, що було нараховано відповідачем після 11.02.2025, а також не підлягають включенню і проведені позивачем оплати за зобов`язання, що виникли у вказаний період, адже вони мають бути враховані під час вирішення справи, предметом розгляду якої безпосередньо є правовідносини сторін, що виникли після припинення орендних правовідносин з 11.02.2025 де відповідні суми, сплачені позивачем і мають бути враховані під час розгляду позовних вимог відповідача про стягнення неустойки.

З огляду на викладене, судом першої інстанції помилково враховано в графі: «Нараховано» дві суми за компенсацію вартості експлуатаційних витрат після 11.02.2025 в розмірі: 171793,02 гривень за період березень 2025 та 57264,34 гривень за квітень 2025.

Як наслідок, розмір нарахувань за експлуатацією, обслуговування і утримання приміщення за період лютий 2025 на суму 171793,02 гривень (за повний місяць) мав бути включений до загального розрахунку лише в частині, що охоплюється тривалістю орендних правовідносин за договором протягом лютого 2025, а саме за період до 11.02.2025 та відповідно, вказана сума нарахувань мала бути зменшена до 61354,65 гривень, що відповідає вартості відповідних послуг пропорційно кількості днів протягом якого такі послуги надавалися у лютому 2025.

Отже, для визначення правильної та обґрунтованої суми переплати за договором, як зазначає скаржник та із чим в повній мірі погоджується колегія суддів необхідно:

1. в графу «Нараховано»: включити суми нарахувань за спожиті комунальні послуги на загальну суму 674036,49 гривень, які відносяться до орендної плати, були нараховані відповідачем позивачу та мали бути сплачені останнім;

2) дві суми відшкодування експлуатаційних витрат в розмірі 171793,02 гривень за березень 2025 та 57264,34 гривень за квітень 2025 необхідно виключити з розрахунку (графи «Нараховано») оскільки дані періоди не охоплюються строком дії договору (нараховані після 11.02.2025) та є предметом судового розгляду у іншій справі;

3) вартість експлуатаційних витрат за лютий 2025 в розмірі 171793,02 гривень необхідно зменшити до 61354,65 гривень (тобто за період до 11.02.2025);

4. виключити з переліку сум, що було сплачено позивачем на користь відповідача (графа «Сплачено») 117000 гривень (три платежі по 39000 гривень), сплачені позивачем за іншим договором, а саме за договором оперативної оренди № 010125-02 від 01.01.2025.

З урахуванням наведеного, спираючись як на обставини встановлені судом першої інстанції, а також обставин справи додатково встановлені апеляційним судом, а також висновки колегії суддів, що було викладено вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що належна до задоволення сума надміру сплачених платежів за договором за період часу його дії до 11.02.2025 має визначатися наступним чином.

В розрахунок суду першої інстанції в графі «Нараховано» в розмірі 18425097,52 гривень необхідно додати 674036,49 гривень (компенсація вартості спожитих комунальних послуг - електроенергія та газ); відняти експлуатаційні витрати після 11.02.2025 на загальну суму 229057,36 гривень та зменшити суму експлуатаційних витрат за лютий 2025 з 171793,02 гривень до 61354,65 гривень, внаслідок чого належна сума нарахувань, що підлягала оплаті позивачем становитиме: 18759638,28 гривень.

Від сум в графі «Сплачено» в розмірі 17298718,35 гривень треба відняти 117000 гривень сплачених позивачем за іншим договором, а саме договором оперативної оренди № 010125-02 від 01.01.2025, внаслідок чого загальна сплачена позивачем вірна сума становитиме 17181718,35 гривень.

Різниця, що утвориться внаслідок відрахування від загальної суми нарахованих зобов`язань (18759638,28 гривень) та сумою, що було сплачено позивачем (17181718,35 гривень), дорівнює 1577920,08 гривень, що фактично становить суму заборгованості позивача перед відповідачем за договором.

Внаслідок укладеного сторонами 01.01.2025 договору про зарахування зустрічних однорідних на суму 1800000 гривень в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем за договором у позивача перед відповідачем утворилося позитивне сальдо - переплата по орендній платі за договором в розмірі 222079,92 гривень (1577920,08 гривень - 1800000 гривень).

До того ж, як правильно встановлено судом першої інстанції, та скаржник не оспорюється за період дії та на виконання умов договору, позивачем на рахунок відповідача було сплачено гарантійний платіж в більшому розмірі, ніж передбачено умовами договору та сума надміру сплаченого гарантійного платежу за договором становить 232283,52 гривень, що має бути додано до встановленої вище суми переплати (222079,92 гривень)

Таким чином, загальний розмір надміру сплачених позивачем коштів на користь відповідача за період дії договору становить 454363,44 гривень (222079,92 гривень + 232283,52 гривень) та саме в цій частині позовні вимоги доведені належним чином та є такими, що підлягають задоволенню в межах розглядуваної справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 цього ж кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі колегія суддів вважає в повній мірі обґрунтованими та правомірними, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог в обсязі більше за 454363,44 гривень ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 454363,44 гривень, із відмовою у задоволенні решти позовних вимог.

Факт подання заяви про часткове визнання позову в суді першої інстанції в більшій сумі, ніж відповідачем заявлено в апеляційній скарзі на результати розгляду справи не впливає, адже подання ним заяви про часткове визнання позову не було самостійною підставою для задоволення позовних вимог. Як вбачається, судом першої інстанції здійснювався розгляд справи, оцінка доказів та перевірка розрахунків сторін щодо всієї суми позовних вимог, а тому таке помилкове, як зазначає скаржник, часткове визнання позову в більшій сумі, не впливає на результати апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, з огляду на завдання господарського судочинства, що визначені ст. 2 ГПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підпункти (б) і (в) п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України передбачають зазначення у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1) ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (3).

Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 126 цього ж кодексу за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (3). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Згідно з ч.ч. 4, 5, 9 ст. 129 цього ж кодексу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. (9) У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на викладене витрати понесені відповідачем на оплату судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 7297,27 гривень підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Решта суми судового збору, що була сплачена відповідачем під час звернення до апеляційного суду є надміру сплаченою та може бути повернута з державного бюджету на користь відповідача у разі подання ним відповідної заяви.

Щодо витрат відповідача на правничу допомогу колегія судді виходить з наступного.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18).

Крім того, судом враховано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17).

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем понесені витрати на оплату правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції у фіксованому розмірі. Так, договором про надання правничої (правової) допомоги № ВІ-358/28-10/25 від 28.10.2025, Додатковою угодою № 1 до від 28.10.2025 встановлено фіксовану суму гонорару в розмірі 25793 гривень за представництво інтересів відповідача в суді першої інстанції.

Беручи до уваги всі вищезазначені правові висновки Верховного Суду, оцінивши доводи відповідача щодо заявленого ним розміру витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши всі інші аспекти, складність та характер спору у даній справі, а також розумну необхідність судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг, виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в процесі розгляду справи у суді першої інстанції та розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідають критеріям розумності, їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), є співрозмірними зі складністю справи та не є завищеними щодо іншої сторони спору, а тому підлягають компенсації за рахунок позивача.

З огляду на прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, витрати відповідача, понесені при розгляді справи в суді першої інстанції покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 13630,88 гривень.

Витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем у зв`язку із здійсненням апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення у розмірі 12896 гривень понесення яких підтверджується окрім згаданого вище договору також і додатковою угодою до цього договору № 2 від 02.04.2026, в якій визначено фіксований розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 12896 гривень, покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веско Інвест» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2026 у справі № 911/3187/25 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веско Інвест» (ідентифікаційний код 35142088; 08290, Київська обл., м. Ірпінь(з), с-ще Гостомель(з), вул. Свято-Покровська, буд. 141-П) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС Україна» (ідентифікаційний код 37779566; 03115, м. Київ, вул. Феодори Пушиної, буд. 32) 454363,44 гривень безпідставно набутих коштів, 5452,36 гривень судового збору.

4. Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС Україна» (ідентифікаційний код 37779566; 03115, м. Київ, вул. Феодори Пушиної, буд. 32) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веско Інвест» (ідентифікаційний код 35142088; 08290, Київська обл., м. Ірпінь(з), с-ще Гостомель(з), вул. Свято-Покровська, буд. 141-П) 13630,88 гривень витрат на професійну правничу допомогу адвоката понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС Україна» (ідентифікаційний код 37779566; 03115, м. Київ, вул. Феодори Пушиної, буд. 32) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веско Інвест» (ідентифікаційний код 35142088; 08290, Київська обл., м. Ірпінь(з), с-ще Гостомель(з), вул. Свято-Покровська, буд. 141-П) 7297,27 гривень судового збору за подання апеляційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 12896,00 гривень

7. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 18.08.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

П.В. Горбасенко