Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №921/731/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2026 р. Справа№ 921/731/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н. М.

за участю представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача: Шунтов О. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2026 (дата складання та підписання повного тексту рішення 03. 04.2026)

у справі № 921/731/25 (суддя Чинчин О. В.)

за позовом Приватного підприємства "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД"

про стягнення заборгованості у розмірі 804 277 грн 97 коп

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Приватне підприємство "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" (надалі ПП "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ", позивач) звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" (надалі ТОВ "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД", відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 804 277 грн. 97 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено Договір на виконання електромонтажних робіт №88/23 від 20.06.2023. Відповідно до умов договору позивач виконав електромонтажні роботи, а відповідач, у свою чергу, прийняв ці роботи, що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт за січень 2024 року від 31.01.2024 на суму 522 427,20 грн. та відповідною довідкою про вартість робіт. Позивач вказує, що відповідач не здійснив оплату за виконані роботи у повному обсязі, допустивши неналежне виконання своїх договірних зобов`язань, внаслідок чого за ним утворилася основна заборгованість у розмірі 522 427,20 грн, яку ПП "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" просить стягнути з відповідача. Також, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 97 907,44 грн, 3% річних у розмірі 26 117,72 грн, а також передбачену договором пеню у розмірі 157 825,61 грн. Загальна сума заявлених до стягнення коштів становить 804 277, 97 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 08.12.2025 матеріали справи №921/731/25 за позовом Приватного підприємства "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" про стягнення 804 277,97 грн за підсудністю передано до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2026 відкрито провадження у справі № 921/731/25 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2026 у справі № 921/731/25 позов Приватного підприємства "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" на користь Приватного підприємства "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" заборгованість у розмірі 522 427 грн 20 коп., 3 % річних у розмірі 26 грн 79 коп., інфляційні у розмірі 97 904 грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 9 696 грн. 74 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємства "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог з огляду на належне виконання позивачем умов договору підряду на виконання електромонтажних робіт, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання виконаних робіт та порушенням відповідачем строків їх оплати. Судом вказано, що відповідач не надав належних доказів погашення заборгованості саме за спірним договором № 88/23, оскільки одностороння зміна призначення платежу після його виконання не допускається законодавством. Водночас вимоги щодо стягнення пені визнано необґрунтованими через неправильне визначення позивачем початку перебігу прострочення та нарахування санкцій поза межами шестимісячного строку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2026 у справі № 921/731/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові Приватного підприємства "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" про стягнення 522427,20грн основного боргу, 26117,79 грн. 3% річних, 97904,44грн. інфляційних втрат відмовити; стягнути з позивача 11636,16грн. витрат по сплаті судового збору, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 15000,00грн. за розгляд апеляційної скарги та розглянути апеляційну скаргу з повідомленням сторін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт стверджує, що заборгованість у розмірі 522 427,20 грн. за Договором на виконання електромонтажних робіт №88/23 від 20.06.2023 відсутня, оскільки сума була повністю сплачена відповідачем. Скаржник зазначає, що здійснення оплати підтверджується платіжними інструкціями, листами про зміну призначення платежу, перепискою бухгалтерів сторін та зведеним актом звірки розрахунків станом на 30.09.2025, за яким у відповідача не було боргу перед позивачем. Відтак, ТОВ "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" вважає, що правомірно зарахувало перераховані кошти в рахунок виконаних зобов`язань за вказаним договором, а позивач, не повернувши їх як помилкові, фактично прийняв таке виконання.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції підійшов до оцінки доказів надмірно формально і не у повному обсязі дослідив матеріали справи, що призвело до неповноти встановлення обставин та помилковості висновків. Зокрема, суд залишив поза увагою переписку сторін та акт звірки, зосередившись лише на помилках у реквізитах платіжних інструкцій. На переконання скаржника, судом допущено порушення норм ГПК України, зокрема ст.ст. 73-79, 86, 236 ГПК України, та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 601, а також порушено засади добросовісності, справедливості й розумності, закріплені у ст.ст. 3, 13 ЦК України.

Скаржник також зазначає, що позивачем була зареєстрована податкова накладна від 31.01.2024 №18 на суму 522 427, 20 грн, що підтверджує податкове оформлення операції саме за спірним договором, а не існування окремих випадкових надходжень. Крім того, скаржник наголошує, що оскільки висновки суду щодо наявності основної суми боргу є помилковими, то нарахування і стягнення 3% річних у розмірі 26 117,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 97 904,44 грн також є безпідставним і передчасним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026 зазначену апеляційну скаргу у справі № 921/731/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Євсіков О. О.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1348/26 від 01.05.2026 у справі № 921/731/25, у зв`язку із перебуванням судді Євсікова О. О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 справу № 921/731/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" на рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2026 по справі № 921/731/25, призначено розгляд апеляційної скарги 24.06.2026 о 10 год. 10 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" - Шунтова Олександра Михайловича про його участь в судових засіданнях у справі № 921/731/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, призначено розгляд справи у справі № 910/10188/25 здійснювати в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД на рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2026 по справі № 921/731/25, розгляд справи відкладено на 05.08.2026 о 10 год. 40 хв.

У судовому засіданні 05.08.2026 в режимі відеоконференції взяв участь представник відповідача, який просив задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач явку свого представника у судове засідання 05.08.2026 не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

Клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника судом задоволено, оскільки участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника справи, яке використовується ним на власний розсуд.

Позиції учасників справи

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (документ сформований в системі "Електронний суд" 15.06.2026, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім цього, просив слухання справи проводити без участі представника ПП "Західенергомонтаж" та зазначає, що повністю не погоджується з аргументами, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. Також, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що: надані відповідачем платіжні інструкції містять некоректні реквізити, посилання на інші або взагалі неіснуючі договори (наприклад, договір №88/23 від 14.06.2023 не існує); листи про зміну призначення платежу позивач не отримував, а відповідач не надав жодних доказів їх направлення на адресу підприємства; надана переписка бухгалтерів у Viber не містить підтвердження предмету та дати, а згадані в ній листи не підписані керівником ТОВ "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" і не скріплені печаткою;

отримувач не зобов`язаний самостійно шукати помилковий платіж та повертати кошти, натомість позивач офіційно звертався до відповідача листом від 27.11.2025 з проханням уточнити некоректні призначення платежів, проте жодної відповіді не отримав;

оплата у сумі 1 000 050 грн не стосується спірного договору, а здійснена за договором №98/24, щодо якого вже існує окреме рішення суду про стягнення заборгованості;

долучений акт звірки взаємних розрахунків не підписаний сторонами і не є первинним документом, що доводить факт відсутності боргу;

посилання на нереєстрацію чи реєстрацію податкових накладних є безпідставними, оскільки вони реєструються за правилом "першої події" (на дату відвантаження/виконання робіт) і підтверджують факт виконання робіт, а не проведення оплати.

Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач просить відмовити у їх стягненні в сумі 15 000 грн або, у випадку задоволення даної вимоги - зменшити їх розмір. Позивач вказує, що реальність цих витрат нічим не підтверджена, а дана справа є рядовим спором про стягнення заборгованості. Також позивач наголошує, що акт про надання правничої допомоги від 15.04.2026 включає послугу з представництва в суді, факт якого станом на цю дату ще не настав, що є порушенням правил ведення первинного обліку.

04.08.2026 позивач подав до суду клопотання, в якому зазначив, що підтримує заперечення викладені у відзиві від 15.06.2026 та вважає, що висновки апелянта, викладені в апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу та не підтвердженні належними доказами, а рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2026 прийняте у відповідності до чинного законодавства, ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Також, позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а судове засідання у справі № 921/731/25, призначене на 05.08.2026р. о 10-40 год. просить проводити без участі представника ПП "Західенергомонтаж".

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 20.06.2023 між Приватним підприємством "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" (Замовник) було укладено Договір на виконання електромонтажних робіт №88/23, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується, використовуючи власні матеріали, виконувати власними силами, або силами та засобами залучених субпідрядників, в установлені цим Договором строки електромонтажні роботи, надалі - "Роботи", на об`єктах Замовника, а Замовник зобов`язується приймати та оплачувати виконані Виконавцем Роботи на умовах, у порядку і в строки, встановлені даним Договором.

Перелік, ціна та інші умови виконання Робіт погоджуються Замовником у комерційних пропозиціях Виконавця, що після погодження Замовником є невід`ємною частиною цього Договору. (п.1.2 Договору)

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що вартість Робіт, їх перелік погоджуються Сторонами попередньо та зазначаються в комерційних пропозиціях Виконавця, які надаються Замовнику для погодження до виконання Робіт. Кінцева вартість Робіт визначається по кожному окремому замовленню в Актах здачі-прийняття виконаних Робіт, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору оплата виконаних Робіт за цим Договором здійснюється Замовником у безготівковій формі у національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що за порушення строків оплати виконаних Робіт Замовник на вимогу Виконавця виплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості фактично виконаних, але не оплачених Робіт за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору на виконання електромонтажних робіт №88/23 від 20.06.2023 року Позивачем виконано електромонтажні роботи, а Відповідач в свою чергу прийняв вказані роботи, що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт за січень 2024 року від 31.01.2024 року на суму в розмірі 522 427 грн. 20 коп., Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2024 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не була здійснена оплата за виконані роботи у повному обсязі, що спричинило заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" перед Позивачем в розмірі 522 427 грн. 20 коп. З огляду на вказане, та враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач також заявив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" інфляційні витрати у розмірі 97 907 грн. 44 коп., 3% річних у розмірі 26 117 грн. 72 коп. та пеню у розмірі 157 825 грн. 61 коп.

Заперечуючи проти позову, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що він повністю не погоджується з аргументами позову та наголошував, що заборгованість за виконані роботи була частково оплачена, а позивачем допущено порушення під час розрахунку штрафних санкцій.

Зокрема, відповідач у своїх запереченнях зазначає, що: частково оплатив заборгованість у розмірі 400 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (№88 від 29.03.2024 на 100 000 грн, №763 від 05.08.2024 на 200 000 грн та №966 від 13.09.2024 на 100 000 грн) з урахуванням листів про зміну призначення платежу;

здійснював позивачу й інші платежі, оскільки між сторонами, крім договору №88/23, укладено ще чотири договори на виконання електромонтажних робіт (№83/23, №73/23, №102/23 та №98/24);

протягом липня 2024 - березня 2025 року позивачу була перерахована передоплата в сумі 1 000 050 грн за договором №98/24 (у призначеннях платежу помилково вказано №96), однак через непогоджений кошторис та проєкт роботи не виконувалися;

при здійсненні розрахунку пені позивач не врахував часткові оплати та, всупереч п. 5.3 Договору, не звертався до відповідача з відповідною вимогою;

нарахування позивачем пені за період з 30.11.2024 по 30.11.2025 року є порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Стосовно нарахування штрафних санкцій, відповідач окремо заявив про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст. 843, 846 Цивільного кодексу України).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч.1 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено місцевим господарським судом, Позивач виконав електромонтажні роботи, результат яких був прийнятий Відповідачем, що підтверджується підписаними Актом приймання виконаних будівельних робіт за січень 2024 року від 31.01.2024 на суму 522 427,20 грн та Довідкою про вартість виконаних робіт. Зазначені документи оформлені належним чином та добровільно засвідчені уповноваженими представниками сторін шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів.

Пунктом 3.2 спірного договору встановлено, що оплата виконаних Робіт здійснюється Замовником у безготівковій формі у національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати прийнятих робіт вартістю 522 427,20 грн настав 01.03.2024 року. З огляду на те, що вказані кошти відповідачем перераховані не були, розмір заборгованості ТОВ "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" перед ПП "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" за Договором на виконання електромонтажних робіт №88/23 від 20.06.2023 року становить 522 427,20 грн.

Водночас, відповідач не визнавав позовні вимоги, стверджуючи про часткову сплату боргу за договором у сумі 400 000,00 грн., що на думку відповідача підтверджено наданими платіжними інструкціями №88 від 29.03.2024 (на 100 000,00 грн), №763 від 05.08.2024 (на 200 000,00 грн) і №966 від 13.09.2024 (на 100 000,00 грн), та листами, якими змінювалось призначення цих платежів. Крім цього, відповідач зазначив про здійснення інших грошових переказів на рахунок позивача, оскільки крім основного спірного Договору №88/23 від 20.06.2023, сторонами укладено ще чотири угоди на виконання електромонтажних робіт, а саме: №73/23 від 25.05.2023, №83/23 від 14.06.2023, №102/23 від 10.08.2023 та №98/24 від 25.07.2024. Впродовж періоду з липня 2024 року по березень 2025 року відповідач перерахував позивачу аванс на загальну суму 1 000 050,00 грн за Договором №98/24 від 25.07.2024 (попри те, що у графі призначення платежу номер було помилково вказано як "96" замість "98"). Водночас, за твердженням відповідача, позивач так і не виконав роботи за цим правочином через те, що між сторонами не було остаточно погоджено вартість робіт, кошторис та проектну документацію.

До відзиву на позовну заяву Відповідачем, на підтвердження своєї позиції, долучено платіжні інструкції:

№88 від 29.03.2024 року на суму 100 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: "оплата за електромонтажні роботи згідно договору №102/23 від 10.08.2023";

№763 від 05.08.2024 року на суму 200 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: "оплата за електромонтажні роботи згідно договору №102/23 від 10.08.2023";

№966 від 13.09.2024 року на суму 100 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: "оплата за електромонтажні роботи згідно договору №88/23 від 14.06.2023";

№714 від 25.07.2024 року на суму 200 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: "оплата за електромонтажні роботи згідно договору №102/23 від 10.08.2023".

Також долучено платіжні інструкції №666 від 21.03.2025 р., №613 від 14.03.2025 р., №508 від 28.02.2025 р., №434 від 21.02.2025 р., №1470 від 20.12.2024 р., №1386 від 06.12.2024 р., №1293 від 22.11.2024 р., №1265 від 20.11.2024 р., №1258 від 20.11.2024 р., №1048 від 04.10.2024 р., №1017 від 27.09.2024 р. із зазначенням призначення платежу: "оплата за монтажні роботи згідно договору №96/24 від 25.07.2024".

Проте, як вірно зазначено місцевим господарським судом, предметом та підставою позову у даній справі є стягнення заборгованості за Договором на виконання електромонтажних робіт №88/23 від 20.06.2023 року.

Відповідно до п.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163), визначено:

1) порядок ініціювання платіжних операцій з рахунків користувачів платіжних послуг (далі - користувач), що відкриті в надавачів платіжних послуг з обслуговування рахунку (далі - надавач платіжних послуг);

2) обов`язкові реквізити платіжної інструкції, на підставі якої ініціюється платіжна операція з рахунку користувача, та вимоги щодо їх заповнення;

3) порядок виконання надавачами платіжних послуг кредитового переказу коштів, дебетового переказу коштів за згодою платника та дебетового переказу коштів без згоди платника;

4) порядок виконання надавачами платіжних послуг заходів щодо арешту коштів на рахунках користувачів;

5) особливості виконання надавачами платіжних послуг миттєвого кредитового переказу;

Відповідно до п.10 даної Інструкції, Ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток), та вимог розділів II-IV, VI, VII цієї Інструкції. Ініціатор має право заповнювати реквізити платіжної інструкції латинськими літерами, якщо це передбачено правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг.

Пунктом 12 Інструкції зазначено, що надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.

Відповідно до приписів ст. 534 Цивільного кодексу України, яка визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту "призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Суд зазначає, що відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічний порядок встановлено також в Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).

Правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 10 жовтня 2023 року у cправі №916/2357/22.

Таким чином, чинне законодавство не передбачає можливості зміни призначення платежу після виконання банком платіжного доручення. Таке зарахуванням можливе лише за погодженням з контрагентом.

У постановах Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі №916/2357/22)

Як підтверджується матеріалами справи, на підтвердження зміни призначення платежу у платіжних інструкціях №88 від 29.03.2024 року, №763 від 05.08.2024 року, №966 від 13.09.2024 року, №714 від 25.07.2024 року Відповідач надав листи №1009/1 від 10.09.2024 року, №1009/2 від 10.09.2024 року, №1009/3 від 10.09.2024 року.

В даних листах відповідач просив Позивача оплачені грошові кошти за платіжними інструкціями №88 від 29.03.2024 року, №763 від 05.08.2024 року зарахувати в рахунок оплати за договором №88/23 від 14.06.2024 року та за договором №98/24 від 25.07.2024.

Водночас, з огляду на вищевказане, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів які б підтверджували факт направлення відповідачем на адресу позивача листів про зміну призначення платежу (№1009/1, №1009/2, №1009/3 від 10.09.2024 року) та їх фактичного отримання Приватним підприємством "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ". З даним твердженням погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Так, колегія суддів апеляційного суду визнає правомірним відхилення судом першої інстанції вказаних доводів відповідача, оскільки зміна призначення (зарахування) платежів в односторонньому порядку, без доведення факту повідомлення іншої сторони, не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Крім цього, місцевим господарським судом вірно встановлено, що у платіжній інструкції №966 від 13.09.2024 на суму 100 000,00 грн у призначенні платежу - оплата за електромонтажні роботи згідно договору №88/23 від 14.06.2023, відповідачем було невірно зазначено дату укладеного між сторонами договору.

Місцевим господарським судом також враховано, що позивачем направлено на визначену в Договорі електронну адресу відповідача лист № 584/1 від 27.11.2025 із проханням уточнити правильне призначення вказаного платежу. У листі зауважувалося про наявність інших укладених між сторонами угод, зокрема №83/23 від 14.06.2023 та спірного №88/23 від 20.06.2023. Оскільки відповідач не надав жодної відповіді на вказане звернення, місцевий господарський суд підставно зазначив про неможливість однозначно встановити дійсне призначення цих коштів. Відтак, суд першої інстанції правомірно не прийняв платіжну інструкцію №966 від 13.09.2024 як належний доказ погашення заборгованості саме за Договором на виконання електромонтажних робіт №88/23 від 20.06.2023 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його законним і обґрунтованим, оскільки він ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували погашення відповідачем вказаної суми боргу та з огляду на вказане розмір заборгованості ТОВ "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" перед ПП "ЗАХІДЕНЕРГОМОНТАЖ" за Договором на виконання електромонтажних робіт №88/23 від 20.06.2023 складає 522 427,20 грн.

Відтак, оскільки відповідач, у порушення вимог чинного законодавства та умов Договору, свої зобов`язання з оплати виконаних та прийнятих робіт не виконав, колегія суддів повністю погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення 522 427,20 грн основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Як встановлено місцевим господарським судом, в позовній заяві Позивач просив стягнути з Відповідача 3% річних за період з 01.04.2024 р. по 30.11.2025 р. у розмірі 26 117 грн. 72 коп. та інфляційні втрати у розмірі 97 907 грн. 44 коп. за період з 01.04.2024 р. по 31.10.2025 р.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21.

Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Верховний Суд неодноразово виснував, що у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів, адже це не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання (стаття 607 ЦК України) або відсутністю вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17).

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Верховним Судом неодноразово наголошено, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 ).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, місцевим господарським судом, задовольняючи позовні вимоги частково, встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язань щодо своєчасної оплати та зроблено висновок щодо наявності підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

З огляду на вказані обставини, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення 26 117,72 грн 3% річних як плати за користування чужими коштами (за період прострочення з 01.04.2024 по 30.11.2025) та 97 907,44 грн інфляційних втрат, спричинених девальвацією національної валюти (за період з 01.04.2024 по 31.10.2025).

Здійснивши апеляційний перегляд справи в цій частині, колегія суддів апеляційної інстанції констатує, що місцевий господарський суд, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України та з огляду на встановлені фактичні обставини прострочення відповідачем грошового зобов`язання, обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Перевіривши арифметичну правильність та методологію розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та визнає правомірним його висновок про наявність об`єктивних правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та втрат від інфляції у заявленому розмірі.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення пені.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (який був чинний на дату виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 30.11.2024 р. по 30.11.2025 р. у розмірі 157 825 грн. 61 коп.

Відповідно до пункту 5.3 Договору визначено, що за порушення строків оплати виконаних Робіт Замовник на вимогу Виконавця виплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості фактично виконаних, але не оплачених Робіт за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Врахувавши пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував наступне: "..щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

На підставі наведеного, суд першої інстанції вірно констатував факт того, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено можливості нарахування неустойки (пені) понад встановлений законом шестимісячний строк.

Під час дослідження матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивачем невірно визначено початок нарахування пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання. Початком прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати виконаних та прийнятих робіт на загальну суму 522 427 грн. 20 коп. є 02.03.2024. Даний факт було встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин сторін), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто нарахування пені підлягало припиненню 02.09.2024.

Оскільки нарахування пені здійснено позивачем за період з 30.11.2024 по 30.11.2025, тобто поза межами шестимісячного строку, протягом якого допускалося нарахування пені, а розрахунок пені мав бути здійснений виключно в межах періоду з 02.03.2024 по 02.09.2024, то здійснений позивачем розрахунок пені за період з 30.11.2024 по 30.11.2025 знаходиться поза межами правомірного періоду нарахування пені, тому місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми пені у розмірі 157 825 грн. 61 коп. з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

З такою позицією суду першої інстанції щодо нарахування пені погоджується суд апеляційної інстанції.

Щодо заяви відповідача про застосування спеціальної позовної давності, колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а ст. 258 - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини першої статті 258 ЦК) й у зв`язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу) (пункт 4 частини першої статті 258 ЦК).

Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку (частина третя статті 680 ЦК). До вимог у зв`язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності) (стаття 681 ЦК).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

У постанові Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №910/618/18, зазначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала, порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення - неустойки (штрафу, пені) (частина 1 та пункт 1 частини 2 стаття 258 ЦК України).

Місцевий господарський суд правильно застосував положення статей 256, 257, 258, 261 та 267 ЦК України, та врахував релевантну практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду. Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що до вимог про стягнення неустойки (пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік, яка може бути застосована судом лише за заявою сторони у спорі.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України перебіг позовної давності був продовжений на час дії карантину, введеного у зв`язку з поширенням COVID-19, - з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Надалі, у зв`язку із введенням воєнного стану Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, перебіг позовної давності було продовжено до 29 січня 2024 року, а з 30 січня 2024 року - зупинено на підставі п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX).

Зазначений стан зупинення позовної давності тривав до 03 вересня 2025 року, а з 04 вересня 2025 року, у зв`язку з набранням чинності Законом України №4434-IX від 14.05.2025, яким пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено, перебіг позовної давності було поновлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування позовної давності можливе лише за наявності порушення права особи.

Оскільки вимоги Позивача в частині стягнення пені у розмірі 157 825 грн. 61 коп. визнано необґрунтованими та відмовлено в їх задоволенні з інших підстав - у зв`язку з невірним визначенням Позивачем початку перебігу прострочення Відповідача, - відсутнє й саме порушене право, до захисту якого могла б застосовуватися позовна давність. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви Відповідача про застосування спеціальної позовної давності до вказаних вимог Позивача.

Щодо заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідачем заявлено клопотання про стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Пославшись на норми статей 15, 16, 86, 123, 126 ГПК України, положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", врахувавши практику викладену в постанові Вищого господарського суду України у справі 914/434/17 від 22.11.2017, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі 922/1964/24, додаткову постанову Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19 та врахувавши складність справи, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, зокрема підготовку відзиву на позовну заяву, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат в розмірі 20 000,00 грн є не співмірним із складністю справи та стягнув витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 99 % та зазначав, що вказана справа про стягнення коштів за банківською гарантією, з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, не є складною, не вимагала витрачання значного обсягу часу на підготовку процесуальних документів, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували реальність надання професійної правничої допомоги, зокрема факт її фактичного надання саме тим адвокатом, який фігурує у поданих документах. Відповідач акцентував увагу на тому, що наявні в матеріалах справи докази свідчать виключно про підписання процесуальних документів адвокатом, проте не підтверджують факту їх безпосередньої підготовки, зауваживши, що дії з підготовки та підписання документів не є тотожними. З огляду на викладене, відповідач наголошував, що заявлені позивачем витрати є надмірно завищеними та необґрунтованими, пославшись на власне скрутне матеріальне становище як на підставу для їх зменшення.

Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).

Частиною четвертою статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, стосовно того, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу витрат позивача на правову допомогу враховує також висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

У пункті 52 постанови від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд вказав, що визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції, 12.01.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" (замовник) та адвокатом Шунтовим О.М (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги б/н.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Відповідачем подано Акт надання правничої допомоги б/н від 22.01.2026 р. на суму 20 000 грн., за яким адвокатом надано наступні послуги: вивчення матеріалів позовної заяви з додатками, законодавства (судової практики), подання відзиву на позовну заяву з додатками до Господарського суду міста Києва у справі №921/731/25, 8 год., платіжну інструкцію №121 від 30.01.2026 р. на суму 20000 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що Шунтов О.М. є адвокатом, дана інформація підтверджується даними з Єдиного реєстру адвокатів України, та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001216.

Позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву заявлено про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вірно вказано місцевим господарським судом, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, має ґрунтуватися на приписах частини четвертої статті 126 ГПК України та застосовуватися виключно за наявності обґрунтувань і доказів неспівмірності, наданих стороною, яка про це заявляє. Водночас колегія суддів погоджується з висновком про те, що сам по собі наданий акт прийому-передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, оскільки сума таких витрат підлягає обов`язковому доказуванню, має бути документально обґрунтованою та відповідати критерію розумної необхідності.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах "Двойних проти України" (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,"Гімайдуліна і інші проти України"(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268) від 23 січня 2014 року, "Баришевський проти України" (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд першої інстанції, на підставі наданих заявником доказів, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з обсягом наданих послуг, складністю справи та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Апеляційний господарський суд в даному випадку зважає на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, згідно з якою витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Приймаючи рішення про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував незначний рівень складності даного спору. Крім того, судом першої інстанції взято до уваги, що підготовка відзиву на позовну заяву не потребувала дослідження великого обсягу документів, оскільки вимоги ґрунтуються на одному акті й не потребувала значного обсягу часу для його підготовки.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Вирішуючи питання обґрунтованості та пропорційності заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до предмета спору в даній справі, та врахування кількості та обсягу підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів та тривалість розгляду даної справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції про те, що витрати понесені відповідачем на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн, є неспіврозмірними зі складністю цієї справи, і що обґрунтованим є стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 2 000,00 грн.

Зважаючи на предмет та підстави позовних вимог, а також складності справи, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів цієї справи, беручи до уваги, зокрема, викладені позивачем заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на те, що заявлений відповідачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не відповідає критеріям співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.

З огляду на викладене, правомірним є висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо доводів апелянта про надмірний формалізм та оцінку доказів колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює вказані доводи скаржника та відхиляє їх з огляду на таке. Точне зазначення реквізитів у платіжних інструкціях (зокрема дати та номера договору) не є "надмірним формалізмом", а становить базову вимогу фінансової дисципліни, необхідну для належної ідентифікації зобов`язання, яке погашається. Це набуває критичного значення у правовідносинах сторін даної справи, оскільки між ними було укладено низку аналогічних договорів на виконання електромонтажних робіт (№73/23, №83/23, №102/23, №98/24 та спірний №88/23).

Твердження скаржника про те, що суд залишив поза увагою переписку сторін, суперечить матеріалам справи. Як було встановлено, суд першої інстанції ретельно дослідив факт направлення позивачем листа (№584/1 від 27.11.2025) з проханням уточнити призначення платежу, який відповідач проігнорував. Водночас листи самого відповідача про зміну призначення платежу (№1009/1, 2, 3) місцевий суд правомірно відхилив саме через порушення скаржником статей 76- 79 ГПК України - ненадання належних доказів їх направлення та вручення позивачу. Оцінка судом цих обставин є повною, об`єктивною та відповідає вимогам статті 86 ГПК України.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на порушення принципів добросовісності. Добросовісність у зобов`язальних правовідносинах передбачає активну співпрацю сторін, взаємну повагу до інтересів контрагента та усунення неясностей. Відповідач, припустившись помилок у платіжних документах і достовірно знаючи про наявність кількох паралельних договорів із позивачем, проігнорував прямий запит позивача щодо уточнення призначення платежу (лист № 584/1). Така пасивна поведінка скаржника свідчить про те, що саме він не дотримався стандартів добросовісної ділової практики.

Таким чином, доводи скаржника зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та намагання перекласти наслідки власної недбалості на позивача і суд. Рішення місцевого господарського суду ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного в даній справі судового рішення відсутні.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Щодо заявленої відповідачем в апеляційній скарзі вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в позові (або залишення скарги без задоволення) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на особу, яка подала позов або скаргу.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, понесені скаржником (відповідачем) судові витрати на оплату послуг адвоката в апеляційній інстанції покладаються на відповідача та відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД АГРО ТРЕЙД" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2026 у справі №921/731/25 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 17.08.2026.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко