Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №910/10653/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2026 р. Справа№ 910/10653/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Тамазликар Л. Й.

від відповідача: Мясков О. Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 (повне рішення складено 11.12.2025)

у справі № 910/10653/25 (суддя Усатенко І. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

про стягнення 2 323 669, 16 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст і підстави позовних вимог

В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" (надалі - ТОВ "Індустріальне обладнання", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (надалі - ТОВ "Оператор ГТС України", відповідач) про стягнення 2 323 669, 16 грн, з яких: 1 908 014, 70 грн - основний борг; 80 607, 08 грн 3 % річних; 335 047, 38 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням позивачем своїх зобов`язань за договором № 4600007593 від 26.05.2023 та безпідставним отриманням та збереженням відповідачем суми банківської гарантії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами публічної закупівлі між ним та відповідачем укладено договір № 4600007593 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця інструменти для паяння м`яким і твердим припоєм та для зварювання, машини та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (агрегати зварювальні) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору (далі - специфікація), а покупець зобов`язується прийняти й оплатити такі товари. Умовами договору та тендерної документації було передбачено обов`язок учасників закупівлі надати забезпечення тендерної пропозиції у вигляді безвідкличної безумовної банківської гарантії на суму 1908014,70 грн, що становить 5% ціни цього договору. На виконання цих умов ТОВ "Індустріальне обладнання" (принципал) та Акціонерним товариством "Альтбанк" (банк) укладено договір про надання гарантії № 112609/V-0475 від 10.05.2023 на суму 1908014,70 грн.

20.03.2024 позивачу стало відомо, що за заявою відповідача банком на користь відповідача було стягнуто кошти за банківською гарантією в розмірі 1 908 014,70 грн.

На переконання позивача, відповідач безпідставно одержав кошти у розмірі банківської гарантії, оскільки зобов`язання за Договором ним було виконане, відтак наявні підстави, передбачені ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", для повернення суми банківської гарантії.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі №910/10653/25 позов ТОВ "Індустріальне обладнання" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Оператор ГТС України" на користь ТОВ "Індустріальне обладнання" заборгованість у розмірі 1 908 014 грн 70 коп., 3 % річних у розмірі 42 797 грн 29 коп., втрати від інфляції у розмірі 147 671 грн 16 коп., судовий збір у розмірі 25 181 грн 80 коп. та правову допомогу у розмірі 40 639 грн 07 коп.

В частині позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 37 809,79 грн та втрат від інфляції у розмірі 187 376,22 грн відмовлено.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог з огляду на виконання позивачем умов договору в повному обсязі, наявністю підстав для повернення забезпечення виконання договору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та п. 7.17 договору, оскільки забезпечення виконання договору повертається протягом 5 банківських днів після граничної дати оплати; вказано, що банківська гарантія, утримувана відповідачем, є безпідставно збереженим майном відповідно до ст. 1212 ЦК України. З огляду на вказане, стягнуто 1 908 014,70 грн., 3% річних та інфляційні втрати, розраховані судом за період прострочення з 26.11.2024.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі № 910/10653/25, ТОВ "Оператор ГТС України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Індустріальне обладнання" до ТОВ "Оператор ГТС України" про стягнення грошових коштів - залишити без задоволення.

За доводами скаржника, отримання відповідачем грошових коштів у сумі 1908014,70 грн. за наданою гарантією № 112609/V-0475 від 10.05.2023 відбулось у зв`язку з неналежним виконанням позивачем умов укладеного з відповідачем Договору, що відповідає суті наданої банком гарантії, якою передбачено обов`язок гаранта безумовно сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії у зв`язку з неналежним/невиконанням зобов`язань за Договором. Відтак, ТОВ "Оператор ГТС України" скористалося своїм правом на стягнення банківської гарантії у зв`язку з настанням гарантійного випадку (неналежне виконання зобов`язань за Договором).

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не у повному обсязі дослідив матеріали справи, що призвело до неповноти встановлення обставин та помилковості висновків. Судом допущено порушення норм ГПК України, зокрема ст.ст. 13, 14, 74, ч.4, 7 ст.73,75, 76, 86, 236, 237 ГПК України, та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 625 ЦК України.

Скаржник зазначає, що Позивач поставив товар з порушенням строків та з істотними недоліками. Фактично відвантажений товар не відповідав технічним характеристикам, визначеним у Додатку 2 до Договору, а також був відсутній повний пакет необхідної супровідної документації (зокрема, сертифікати та документи для реєстрації в Сервісному центрі МВС). Ці недоліки фіксувалися відповідними Актами невідповідності ТМЦ. Згідно з умовами Договору (п. 5.15 та 6.2.2), неналежне оформлення документів вважається простроченням Постачальника, що надає Покупцю право відстрочити оплату.

Скаржник наголошує, що стягнення коштів за банківською гарантією відбулося правомірно через настання гарантійного випадку - невиконання Позивачем своїх зобов`язань за Договором (порушення строків поставки та якості товару). Гарантія є безумовною та безвідкличною, і зобов`язання гаранта не залежать від основного зобов`язання. Відтак, стягнуті кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України.

Крім цього, скаржник вказав, що суд першої інстанції безпідставно стягнув 3% річних, оскільки пунктом 7.2 Договору сторони прямо погодили інший розмір відповідальності за прострочення платежів - 0,01% річних від простроченої суми. Крім того, суд не аргументував період, за який було здійснено нарахування цих штрафних санкцій.

Скаржник не погоджується зі стягненням 40 639,07 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи цю суму надмірно великою, неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаних робіт. Скаржник вказує, що адвокатом було підготовлено лише два процесуальні документи, а справа не вимагала значного часу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Оператор ГТС України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі 910/10653/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 витребувано матеріали справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Оператор ГТС України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 по справі №910/10653/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 25.03.2026 о 10 год. 15 хв.

У зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С. В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026 у справі № 910/10653/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Євсіков О. О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Оператор ГТС України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі № 910/10653/25 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді - Демидова А. М., Євсіков О. О.; призначено апеляційну скаргу до розгляду на 07.05.2026 о 10 год. 40 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ТОВ "Оператор ГТС України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі № 910/10653/25. Оголошено перерву у розгляді справи. Слухання справи № 910/10653/25 призначено на 09.06.2026 о 12 год. 10 хв.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1530/26 від 05.06.2026 у справі № 910/10653/25, у зв`язку із перебуванням судді Євсікова О. О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 у справі № 910/10653/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2026 прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "Оператор ГТС України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі № 910/10653/25 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В. призначено розгляд апеляційної скарги на 24.06.2026 о 10 год. 30 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ТОВ "Оператор ГТС України" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 по справі № 910/10653/25, оголошено перерву у розгляді справи, слухання справи № 910/10653/25 призначено на 05.08.2026 об 11 год. 10 хв. в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи, що позивач повністю не погоджується з аргументами, викладеним в апеляційній скарзі з підстав їх невідповідності нормам чинного законодавства, а також сталій судовій практиці; у відповідача відсутні підстави утримувати грошові кошти, списані останнім за гарантією, а тому вони підлягають поверненню в повному обсязі.

Зокрема, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що видаткова накладна № 9 не була завантажена до системи документообігу із запізненням, як стверджує скаржник, оскільки вона складена, підписана та надана відповідачу разом із вантажем 06.02.2024, що підтверджується транспортними документами з його печаткою; відповідач не мав жодних правових підстав для додаткових оглядів та складання нових актів невідповідності товару (зокрема, № 24-039 від 22.02.2024), оскільки 20.02.2024 сторони затвердили Акт № 24-036 про успішне приймання товарів за кількістю та якістю; датою виконання обов`язку з поставки є дата прибуття товару в місце призначення, тому несвоєчасне прийняття відбулося саме з вини відповідача; у складених відповідачем актах міститься відмітка про те, що строк поставки товару відповідає умовам договору; договір виконано у повному обсязі, товар поставлено, що спростовує доводи скаржника про наявність порушень як підставу для утримання гарантії; згідно із Законом України "Про публічні закупівлі" та умовами договору, замовник зобов`язаний повернути забезпечення виконання договору протягом п`яти банківських днів після його виконання; зобов`язання виконані, тому утримання коштів відповідачем є безпідставним збереженням майна, яке підлягає поверненню згідно зі ст. 1212 ЦК України.

Щодо доводів апелянта про помилкове нарахування 3 % річних замість 0,01 % та інфляційних втрат, позивач зазначає, що саме апелянт помилково вважає, що судом невірно нараховано 3 % річних. Так, позивач вказує, що п. 7.2. Договору передбачено нарахування пені, а не процентів річних від простроченої суми. Проценти річних і пеня - це різні правові інструменти відповідальності за порушення грошових зобов`язань, які мають різну правову природу, мету та порядок нарахування.

Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач вказує, що судом першої інстанції застосовано критерій співмірності та зменшено суму до відшкодування на 50 % (до 40 639,07 грн), відповідачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження неспівмірності цих витрат, заявляючи про необхідність їх зменшення на 99 %, хоча обов`язок такого доведення лежить саме на стороні, яка заявляє відповідне клопотання.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 05.08.2026 представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

У судовому засіданні 05.08.2026 в режимі відеоконференції взяв участь представник позивача, який проти апеляційної скарги заперечив і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 26 травня 2023 року, за результатами проведення процедури закупівлі за № UA-2023-03-27-011252а "Інструменти для паяння м`яким і твердим припоєм та для зварювання, машина та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (Агрегати зварювальні)", код класифікатора ДК 021:2015:42660000-0, між ТОВ "Оператор ГТС України" (покупець) та ТОВ "Індустріальне обладнання" (постачальник) було укладено договір № 4600007593 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця інструменти для паяння м`яким і твердим припоєм та для зварювання, машини та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (агрегати зварювальні) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору (далі - специфікація), а покупець зобов`язується прийняти й оплатити такі товари.

Відповідно до пункту 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування, асортимент, кількість, вартість і строк поставки товару, а саме: агрегат зварювальний Shindaiwa DGW500DM/UKR на рамі та агрегат зварювальний Shindaiwa DGW500DM/UKR на рамі у кількості 4 комплекти, за ціною 1603315,00 грн (без ПДВ) за комплект, загальною вартістю 6413260,00 грн (без ПДВ); агрегат зварювальний Shindaiwa DGW500DM/UKR на рамі з причепом у кількості 13 комплектів, за ціною 1952845,00 грн (без ПДВ) за комплект, загальною вартістю 25386985,00 грн (без ПДВ). Виробник товарів - "Yamabiko Corporation" (Японія). Строк поставки - 280 днів з дати укладення договору.

Ціна договору, яка визначається загальною вартістю товарів, зазначених у специфікації, становить 38160294,00 грн з ПДВ (пункт 3.1. договору).

За пунктами 4.1., 4.2. договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі в національній валюті шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 15 цього правочину, на умовах, визначених цим договором. Покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки.

Відповідно до п.п 5.1., 5.3. договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Постачальник зобов`язаний одночасно з товаром передати покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та чинного законодавства України. Поставка товарів здійснюється на умовах DDP "Поставка зі сплатою мита" (місце поставки згідно специфікації), правил Інкотермс (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року), з урахуванням умов пункту 5.1 цього правочину.

Згідно з п.п. 5.4 - 5.7 договору постачальник несе всі ризики втрати або пошкодження товарів до моменту їх передачі покупцю в місці поставки відповідно до специфікації. Постачальник несе всі витрати, пов`язані з поставкою товарів, в тому числі транспортні витрати, до моменту передачі товарів покупцю в місці поставки. Право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною. Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.8. договору датою поставки товарів за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.14 цього договору і передачі постачальником покупцю у повному обсязі наведених нижче документів (в рамках кожної поставки; перелічені документи повинні бути надані постачальником одночасно із здійсненням поставки товару): видаткової накладної; паспортів та/або інших документів з технічною інформацією товарів (агрегатів зварювальних, причепів (шасі), рукавичок з крагами (рукавиць захисних для зварювальників)), складених виробником або його офіційним представництвом або дистриб`ютором в Україні (якщо зазначені документи складено іншою ніж українською мовою, надається переклад українською мовою); гарантійний талон із зазначенням серійного номеру та терміну гарантії на кожну одиницю товару; інструкції (керівництва) з експлуатації товару, складених виробником товарів (агрегатів зварювальних, щитків зварника з автосвітлофільтром) (якщо зазначені документи складено іншою ніж українською мовою, надається переклад українською мовою); скан-копії завірених постачальником сертифікатів та/або декларацій відповідності агрегата зварювального, Технічному регламенту безпеки машин, Технічному регламенту обмеження використання деяких небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні, Технічному регламенту низьковольтного електричного обладнання, Технічному регламенту з електромагнітної сумісності обладнання; скан-копії завіреного постачальником сертифікату та/або декларації відповідності рукавичок з крагами (рукавиць захисних для зварювальників) EN 388 , EN 407, EN 12477; скан-копій завіреного постачальником сертифікату та/або декларацій відповідності щитків зварника з автосвітлофільтром EN 166, EN 175, EN 379; комплекту документів для постановки причепу (шасі) двохосного на облік у Сервісному центрі МВС України та можливості експлуатації по автошляхам України; товарно-транспортної накладної; рахунку-фактури; інших необхідних документів, якщо такі зазначені в додатку № 2.

Приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акта приймання товарів за кількістю та якістю. Приймання товарів покупцем розпочинається з перевірки якості та кількості поставленого товару умовам цього договору та вимогам Інструкцій П-6 та П-7, які застосовуються до правовідносин сторін у тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим договором. Покупець в односторонньому порядку підписує акт приймання товарів за кількістю та якістю у порядку, передбаченому цим договором. У випадку участі постачальника у прийманні товарів за кількістю та якістю, відповідний акт підписується обома сторонами (п. 5.14. договору).

За пунктом 5.15. договору неналежне оформлення постачальником документів, зазначених у пункті 5.8 договору, або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог договору вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов`язання з оплати товарів.

Відповідно до пункту 6.4.1. договору постачальник має право вимагати від покупця належного виконання зобов`язань з оплати товарів лише у разі підписання актів приймання товарів за кількістю та якістю покупцем відповідно до пункту 5.14. договору.

Згідно п. 7.13 договору відповідно до умов тендерної документації процедури закупівлі за предметом закупівлі "Інструменти для паяння м`яким і твердим припоєм та для зварювання, машини та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (Агрегати зварювальні)" згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі № UA-2023-03-27-011252-а, оприлюдненим на веб-порталі уповноваженого органу 27.03.2023, постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 1908014,70 грн, що становить 5% ціни цього договору.

Відповідно до п. 7.14, 7.15 договору права та обов`язки сторін за цим договором настають за умови настання відкладальної обставини, а саме: надання постачальником покупцю в забезпечення виконання цього договору гарантії згідно п. 7.13 цього договору. Термін дії гарантії - 30.06.2024 включно.

Забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку), згідно з умовами договору, протягом 5 банківських днів з дня настання таких обставин (п. 7.17 договору).

Згідно з п.п. 7.17.2, 7.17.2, 7.17.3 договору повернення забезпечення виконання Договору здійснюється шляхом направлення відповідного листа (повідомлення) Постачальнику або банку-гаранту у разі надання Постачальником забезпечення виконання Договору у вигляді оригіналу банківської гарантії в паперовій формі. Повернення забезпечення виконання Договору, наданого у вигляді електронної банківської гарантії, здійснюється шляхом направлення відповідного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на адресу банка - гаранта. Моментом належного виконання зобов`язання Покупця щодо повернення оригіналу банківської гарантії є дата, зазначена на відповідному супровідному листі (повідомленні) Покупця.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п.12.1).

10.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" (принципал) та Акціонерним товариством "Альтбанк" (банк) укладено договір про надання гарантії № 112609/V-0475, відповідно до п. 2.1 якого банк надає гарантію в сумі гарантії на строк дії гарантії, а принципал зобов`язується сплатити комісію, а також сплатити регрес у строк сплати регресу та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума гарантії 1908014,70 грн. Строк дії гарантії до 30.06.2024 включно (п. 1.1 договору про надання гарантії).

Згідно погодженого сторонами тексту гарантії, що є додатком до договору про надання банківської гарантії: гарантом є Акціонерне товариство "Альтбанк", бенефіціаром - ТОВ "Оператор ГТС України", принципалом - ТОВ "Індустріальне обладнання"; основна угода - договір, що укладається за результатами процедури закупівлі "Інструменти для паяння м`яким і твердим припоєм та для зварювання машина та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (Агрегати зварювальні)", єдиний закупівельний словник ДК 021:2015:42660000-0 - Інструменти для паяння м`яким і твердим припоєм та для зварювання машина та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання", згідно оголошення про заплановану закупівлю № UA-2023-03-27-011252-а. Повна (максимальна) сума банківської гарантії та валюта: 1908014,70 грн. Гарант зобов`язався протягом 5 банківських днів після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара, сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань за договором. Гарантія набирає чинності з дати видачі та діє включно до 30.06.2024.

Постачання товару за договором № 4600007593 від 26.05.2023 підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи видатковими накладними: № 129 від 18.12.2023 на суму 3847956,00 грн, підписана покупцем 22.12.2023, № 130 від 18.12.2023 на суму 3847956,00 грн, підписана покупцем 26.12.2023, № 9 від 06.02.2024 га суму 4686828,00 грн, підписана з боку покупця 23.09.2024, № 10 від 08.02.2024 на суму 4686828,00 грн, підписана покупцем 28.02.2024, № 11 від 14.02.2024 на суму 4686828,00 грн, підписана покупцем 26.02.2024, № 12 від 12.02.2024 на суму 2343414,00 грн, підписана з боку покупця 17.10.2024, № 13 від 19.02.2024 на суму 2343414,00 грн, підписана з боку покупця 21.10.2024, № 14 від 19.02.2024 на суму 4686828,00 грн, підписана з боку покупця 16.10.2024, № 16 від 22.02.2024 на суму 7030242,00 грн, підписана з боку покупця 16.10.2024. Загальна вартість поставленого згідно видаткових накладних товару становить 38160294,00 грн. Окрім видаткових накладних в підтвердження обставин поставки товару позивач долучив товарно-транспортні накладні.

Також до матеріалів справи долучено акти приймання товарів за кількістю та якістю: № 24-036 від 20.02.2024 (товар за ВН № 9), № 4 від 16.10.2024 (товар за ВН № 16), № 10-006 від 16.10.2024 (товар за ВН № 12), № 20-7000 від 17.10.2024 (товар за ВН № 13), № 3 від 16.10.2024 (товар за ВН № 14), № 5 від 26.02.2024 (товар за ВН № 11), № 10 від 13.02.2024 (товар за ВН № 10).

Як встановлено місцевим господарським судом, до матеріалів справи не долучено копій актів приймання товарів за кількістю та якістю (за видатковими накладними № 129 та № 130), проте факт їх складання та підписання підтверджується судовим рішенням.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №910/5810/24 (за позовом ТОВ "Індустріальне обладнання" до ТОВ "Оператор ГТС України" про стягнення 9 415 746,24 грн), яке набрало законної сили, встановлено, що зазначені акти були підписані: 20.12.2023 - за накладною № 129, та 21.12.2023 - за накладною № 130.

В силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи. З огляду на це, обставини підписання вказаних актів приймання товарів не підлягають повторному доказуванню в межах даної справи.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання з поставки, а відповідач прийняв товар за договором №4600007593 від 26.05.2023. При цьому останнє приймання товару мало місце 17.10.2024.

До матеріалів справи також долучено докази (платіжні інструкції) оплати відповідачем коштів за поставлений йому товар: № 307380 від 12.11.2024 на суму 4686828,00 грн (ВН № 14), № 307381 від 12.11.2024 на суму 7030242,00 грн (ВН № 16), № 309065 від 19.11.2024 на суму 2343414,00 грн (ВН № 13), № 223152 від 07.02.2024 на суму 3847956,00 грн (ВН № 130), № 223151 від 07.02.2024 на суму 3847956,00 грн (ВН № 129), № 307379 від 12.11.2024 на суму 2343414,00 грн (ВН № 12), № 294395 від 04.10.2024 на суму 4686828,00 грн (ВН № 9).

Обставини оплати відповідачем вартості товару, поставленого згідно видаткових накладних № 10 від 08.02.2024 та № 11 від 14.02.2024 були встановлені Господарським судом міста Києва у справі № 910/5810/24 (рішення набрало законної сили). Суд встановив, що заборгованість у загальному розмірі 9373656,00 грн була сплачена, що підтверджується платіжними інструкціями № 279094 і № 279095 від 06.09.2024 на суми по 4686828,00 грн кожна.

Отже, відповідачем у повному обсязі було оплачено поставлений за договором № 4600007593 від 26.05.2023 товар.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 27-1/1170 від 15.03.2024 АТ "Альтбанк" повідомило позивача про надходження до банку вимоги (у формі SWIFT-повідомлення від 13.03.2024) щодо сплати гарантійного платежу в розмірі 1 908 014,70 грн. Вказана вимога заявлена за банківською гарантією № 112609/V-0475 від 10.05.2023, виданою на користь ТОВ "Оператор ГТС України".

Відповідно до зазначеної інформації у SWIFT повідомленні від 13.03.2024 письмова вимога відповідача на оплату банківської гарантії виставлена у зв`язку із неналежним виконанням Позивачем зобов`язань за Договором.

Листом від 20.03.2024 № 12-1/1236 банк повідомив позивача про здійснення ним 20.03.2024 переказу коштів бенефіціару у сумі 1908014,70 грн згідно договору про надання банківської гарантії № 112609/V-0475 від 10.05.2023. В листі повідомлено товариство про його обов`язок здійснити відшкодування банку суми, сплаченої за банківською гарантією та попереджено про нарахування процентів з 22.03.2024, як за користування кредитними коштами.

До матеріалів справи позивачем долучено платіжні інструкції щодо перерахування ним коштів на рахунок у АТ "Альтбанк" як погашення заборгованості згідно договору №112609/V-0475 від 10.05.2023: № 1938 від 28.06.2024 на суму 190801,47 грн, № 2028 від 30.07.2024 на суму 190801,47 грн, № 2103 від 30.08.2024 на суму 190801,47 грн, № 2167 від 30.09.2024 на суму 190801,47 грн, № 2205 від 11.10.2024 на суму 1144808,82 грн. Загалом було сплачено 1908014,70 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання з поставки товару в повному обсязі. Незважаючи на це, відповідач всупереч вимогам статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" не повернув кошти, отримані як забезпечення виконання договору, що і зумовило звернення до суду. Натомість відповідач проти позову заперечує, посилаючись на неналежне виконання позивачем (постачальником) умов договору. На переконання відповідача, порушення позивачем умов договору надають йому як замовнику (бенефіціару) правомірні підстави для утримання гарантійних коштів відповідно до умов банківської гарантії.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Положеннями ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з приписами ст. 200 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Згідно зі статтею 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Отже, враховуючи наведені вище норми, підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення зобов`язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов`язанням.

Тобто підставою для виконання гарантом своїх зобов`язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб`єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Так, у розумінні статті 610 ЦК України порушення зобов`язання може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке має місце, коли сторони взагалі не вчиняють дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують вчиняти дії, від яких відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання - тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (з певними недоліками, дефектами), коли боржник виконує обов`язок, але з порушенням умов, які складають зміст договору або визначені законом. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності йдеться про неналежне виконання, а отже - про порушення зобов`язання (див. постанову Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18).

З огляду на наведене, під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на реалізацію прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18, від 27.01.2020 у справі № 911/1867/18.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до п.п. 4.2., 5.8 договору покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки. Датою поставки товарів за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.14 цього договору і передачі постачальником покупцю у повному обсязі наведених нижче документів.

Як встановлено місцевим господарським судом, та вбачається з матеріалів справи, позивач виконав умови Договору № 4600007593 від 26.05.2023 та поставив відповідачу обумовлений Договором товар загальною вартістю 38 160 294,00 грн, а відповідач прийняв поставлений товар у повному обсязі. Факт належної поставки та прийняття товару підтверджується товарно-транспортними накладними, а також відповідними видатковими накладними та актами приймання товарів за кількістю та якістю: ВН № 129 від 18.12.2023 (прийнято за актом від 20.12.2023); ВН № 130 від 18.12.2023 (прийнято за актом від 21.12.2023); ВН № 9 від 06.02.2024 (прийнято за актом приймання від 20.02.2024 № 24-036); ВН № 10 від 08.02.2024 (прийнято за актом приймання від 13.02.2024 № 10); ВН № 11 від 14.02.2024 (прийнято за актом приймання від 26.02.2024 № 5); ВН № 12 від 12.02.2024 (прийнято за актом приймання від 16.10.2024 № 10-006); ВН № 13 від 19.02.2024 (прийнято за актом приймання від 17.10.2024 № 20-7000); ВН № 14 від 19.02.2024 (прийнято за актом приймання від 16.10.2024 № 3);ВН № 16 від 22.02.2024 (прийнято за актом приймання від 16.10.2024 № 4).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що обов`язок з оплати товару виник у відповідача з 20 по 30 календарний день з дати підписання актів приймання товарів за кількістю та якістю, а саме останній акт приймання товарів за кількістю та якістю був підписаний відповідачем 17.10.2024, а тому товар мав бути оплачений не пізніше 18.11.2024 (з урахуванням того, що останній 30 день для оплати припав на суботу 16.11.2024).

Місцевим господарським судом відхилено заперечення відповідача про не настання строку на оплату товару, поставленого за видатковою накладною № 9 від 06.02.2024, оскільки акт прийняття товарів за кількість та якістю підписано відповідачем 20.02.2024 і здійснено оплату 04.10.2024.

Відтак, місцевим господарським судом вірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи поставка товару позивачем та прийняття його відповідачем у повному обсязі.

Водночас, як встановлено матеріалами справи, у зв`язку з тим, що на думку відповідача позивачем неналежним чином виконано зобов`язання за договором щодо належної поставки товару, відповідач звернувся до банка-гаранта з письмовою вимогою у формі SWIFT-повідомлення від 13.03.2024 щодо сплати гарантійного платежу в розмірі 1 908 014,70 грн. Листом від 20.03.2024 № 12-1/1236 банк повідомив позивача про здійснення ним 20.03.2024 переказу коштів бенефіціару у сумі 1908014,70 грн згідно договору про надання банківської гарантії № 112609/V-0475 від 10.05.2023.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі / спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Тобто, за змістом вказаної норми Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19.

Аналогічні висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24, від 15.01.2025 у справі № 910/2024/24, від 14.05.2026 у справі № 910/12200/25.

За висновками Верховного Суду підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов`язань (постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, від 25.03.2025 у справі №910/11352/24 тощо).

Відповідно до п. 7.17. договору, забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку), згідно з умовами договору, протягом 5 банківських днів з дня настання таких обставин.

Врахувавши приписи ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та п. 7.17 договору, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що підставою для повернення суми банківської гарантії, зокрема є виконання позивачем умов договору про закупівлю та встановлено строк для такого повернення - за умови настання граничної дати оплати протягом 5 банківських днів.

Виконання позивачем договору у повному обсязі виключає право відповідача на збереження у себе коштів, отриманих в якості банківської гарантії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, гранична дата оплати товару настала 18.11.2024, тому відповідач зобов`язаний був повернути банківську гарантію до 25.11.2024, проте, відповідач не виконав вказане зобов`язання і з 26.11.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з повернення позивачу суми банківської гарантії.

З огляду на наведене нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів ураховує, що за встановленими місцевим господарським судом обставинами позивач у повному обсязі виконав умови Договору (хоча із простроченням), що підтверджується видатковими накладними, актами прийому передачі, а відповідачем прийнято товар та здійснена оплата.

Відтак, ураховуючи наведені висновки Верховного Суду та встановлені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що з моменту повного виконання позивачем зобов`язань за Договором та проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення забезпечення виконання Договору у відповідності до вимог статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.17 Договору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З огляду на вказане, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позивачу безпідставно збережених коштів у сумі отриманої від банку банківської гарантії, та задовольнив позов в цій частині.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, який, узявши до уваги листування сторін та супровідну документацію, обґрунтовано констатував, що деталі самої процедури приймання товару не входять до предмета доказування у цій справі. Згідно з вимогами закону та умовами укладеного договору, повернення банківської гарантії ставиться в залежність виключно від факту виконання позивачем основного зобов`язання. Належним та достатнім підтвердженням такого виконання є акти приймання товарів за кількістю та якістю.

З огляду на викладене, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що встановлений факт повного виконання позивачем основного зобов`язання є безумовною підставою для повернення відповідачем забезпечення виконання договору про закупівлю.

Висновки касаційного суду у вказаних вище постановах стосуються правовідносин сторін, які є подібними з правовідносинами у даній справі, за змістовним критерієм з огляду на правове регулювання та права й обов`язки сторін саме цих відносин. Тому такі висновки є релевантними до даної справи та обов`язково мають бути враховані.

Колегія суддів зауважує, що усталеним є сформований Верховним Судом узагальнений висновок про те, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання, відповідає змісту такого забезпечувального заходу виконання зобов`язань як гарантія, статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", а також загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність і розумність.

Враховуючи викладене, колегія судів відхиляє доводи скаржника про відсутність підстав для повернення банківської гарантії.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 80607,08 грн за період з 29.03.2024 по 25.08.2025 та втрати від інфляції у розмірі 335047,38 грн за період з квітня 2024 по липень 2025 колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Верховний Суд неодноразово виснував, що у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів, адже це не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання (стаття 607 ЦК України) або відсутністю вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17).

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Верховним Судом неодноразово наголошено, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 ).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, місцевим господарським судом, задовольняючи позовні вимоги частково, встановлено, що відповідачем допущено прострочення повернення на вимогу позивача банківської гарантії з 26.11.2024 та зроблено висновок щодо наявності підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

З огляду на вказані обставини, місцевий господарський суду здійснив перерахунок 3% річних та втрат від інфляції за період з 26.11.2024 по 25.08.2025 та відповідно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача 3 % річних у розмірі 42797,29 грн та втрати від інфляції у розмірі 147671,16 грн.

Здійснивши апеляційний перегляд справи в цій частині, колегія суддів констатує, що місцевий господарський суд, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України та з огляду на встановлені фактичні обставини прострочення відповідачем грошового зобов`язання, здійснив правомірний та обґрунтований перерахунок заявлених до стягнення сум. Перевіривши арифметичну правильність та методологію здійсненого судом першої інстанції розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат за період з 26.11.2024 по 25.08.2025, апеляційний суд погоджується з його результатами та визнає правомірним висновок місцевого суду про наявність об`єктивних правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 42 797,29 грн та втрат від інфляції у розмірі 147 671,16 грн.

Щодо заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 90 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, здійснив розподіл витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених вимог, визначивши їх у сумі 81 278,13 грн. та аналізував питання щодо співмірності та доведеності стягнення з відповідача на користь позивача саме вказаного розміру витрат.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 99 % та зазначав, що вказана справа про стягнення коштів за банківською гарантією, з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, не є складною, не вимагала витрачання значного обсягу часу на підготовку процесуальних документів, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували реальність надання професійної правничої допомоги, зокрема факт її фактичного надання саме тим адвокатом, який фігурує у поданих документах. Відповідач акцентував увагу на тому, що наявні в матеріалах справи докази свідчать виключно про підписання процесуальних документів адвокатом, проте не підтверджують факту їх безпосередньої підготовки, зауваживши, що дії з підготовки та підписання документів не є тотожними. З огляду на викладене, відповідач наголошував, що заявлені позивачем витрати є надмірно завищеними та необґрунтованими, пославшись на власне скрутне матеріальне становище як на підставу для їх зменшення.

Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).

Частиною четвертою статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, стосовно того, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу витрат позивача на правову допомогу враховує також висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

У пункті 52 постанови від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд вказав, що визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

29.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" (клієнт) та Адвокатським бюро "Леоніда Тамазликар" (бюро) укладено договір № 29/06-2023/Ін/2, згідно п. 1.1 якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу.

Пунктом 4.1 договору визначено, що загальна вартість правової допомоги за цим договором дорівнює загальній вартості наданої правової допомоги, відображеної в актах про приймання-передавання наданої правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2025 між клієнтом та адвокатським бюро укладено додаткову угоду № 15/08-25, якою договір про надання правової допомоги доповнено пунктом 4.26. Вказаним пунктом сторони погодили фіксований розмір гонорару в сумі 90 000,00 грн за представництво інтересів клієнта у господарському суді міста Києва у справі за позовом до ТОВ "Оператор ГТС України". Предметом судового захисту визначено стягнення безпідставно набутих коштів за банківською гарантією (відповідно до договору № 112609/V-0475 від 10.05.2023) у розмірі 1 908 014,70 грн, а також 3 % річних та інфляційних втрат.

Факт надання відповідних послуг підтверджується наявним у матеріалах справи актом надання правової допомоги № 25/08-25 від 25.08.2025 на суму 90 000,00 грн. Зі змісту вказаного акта слідує, що правнича допомога у суді першої інстанції включала: опрацювання необхідних документів, формування та узгодження правової позиції, а також підготовку і подання до суду позовної заяви, відповіді на відзив, інших заяв по суті справи, клопотань та заперечень.

На підтвердження фактичного понесення витрат на оплату послуг адвоката позивачем долучено платіжну інструкцію № 2835 від 18.08.2025 на суму 90 000,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договором сторони обумовили фіксований розмір гонорару у сумі 90000,00 грн не залежно від обсягу наданих послуг.

В даному випадку позивач не зобов`язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката визначається на підставі наявних доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 924/447/18.

Як вірно вказано місцевим господарським судом, оскільки сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов`язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах "Двойних проти України" (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,"Гімайдуліна і інші проти України"(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268) від 23 січня 2014 року, "Баришевський проти України" (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд першої інстанції, на підставі наданих заявником доказів, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з обсягом наданих послуг, складністю справи та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Апеляційний господарський суд в даному випадку зважає на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, згідно з якою витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Приймаючи рішення про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував незначний рівень складності даного спору. Крім того, судом першої інстанції взято до уваги, що в межах правовідносин за договором поставки № 4600007593 від 26.05.2023 позивач ініціював низку інших судових проваджень, у яких позовні вимоги ґрунтуються частково на тих самих фактичних обставинах та доказовій базі, що й у цій справі.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Вирішуючи питання обґрунтованості та пропорційності заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до предмета спору в даній справі, та врахування кількості та обсягу підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів та тривалість розгляду даної справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції про те, що витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 81278,13 грн, є неспіврозмірними зі складністю цієї справи, і що обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 40639,07 грн (50% від суми, що підлягала стягненню пропорційно сумі задоволених вимог 81278,13 грн).

Зважаючи на предмет та підстави позовних вимог, а також складності справи, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів цієї справи, беручи до уваги, зокрема, викладені відповідачем заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не відповідає критеріям співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40639,07 грн.

З огляду на викладене, правомірним є висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо доводів апелянта про недоліки товару та відсутність документації колегія суддів визнає ці доводи безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Як достовірно встановлено судом першої інстанції, сторонами були підписані видаткові накладні та акти приймання товарів за кількістю та якістю без зауважень чи застережень з боку покупця (відповідача). Наявність складених у процесі виконання договору Актів невідповідності ТМЦ свідчить лише про виявлення певних недоліків на проміжних етапах поставки. Подальше підписання відповідачем підсумкових актів приймання-передачі товару без зауважень підтверджує факт усунення позивачем виявлених недоліків (в тому числі щодо доукомплектування товару необхідною документацією для сервісних центрів МВС) та прийняття товару відповідачем у повному обсязі.

Доводи апелянта щодо права на відстрочення оплати, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. По-перше, право на притримання оплати є тимчасовим заходом оперативного впливу, який діє до моменту усунення порушення (надання належних документів). Оскільки товар зрештою був прийнятий за актами без зауважень, підстави для безстрокового застосування такого відстрочення відпали. Крім того, як встановлено судом першої інстанції, відповідач здійснював оплату за товар, зокрема, платіж від 04.10.2024, чим фактично визнав настання строку виконання грошового зобов`язання та конклюдентними діями підтвердив відсутність перешкод для розрахунку.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного в даній справі судового рішення відсутні.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 60 000 грн. До відзиву додані: платіжна інструкція № 3083 від 04.02.2026; додаткова угода № 04/02-26 від 04.02.2026 до договору № 29/06-2023/Ін/2 від 29.06.2023; акт № 11/02-26 від 11.02.2026 приймання-передачі наданої правової допомоги за договором № 29/06-2023/Ін/2 від 29.06.2023.

Відзив на апеляційну скаргу з доданими до нього документами доставлені до електронного кабінету відповідача 11.02.2026, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 5933576.

Від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із апеляційним розглядом справи, до суду не надходило.

Розглянувши клопотання позивача та дослідивши матеріали цієї справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів враховує, що предметом розгляду у цій справі було стягнення коштів в сумі 2 323 669, 16 грн, у тому числі 3% річних та інфляційних втрат.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі було рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення з ТОВ "Оператор ГТС України" на користь ТОВ "Індустріальне обладнання" 1 908 014, 70 грн заборгованості, 42 797, 29 грн трьох процентів річних, 147 671, 16 грн інфляційних втрат, 40 639, 07 грн витрат на професійну правничу допомогу

У матеріалах справи міститься, зокрема, відзив ТОВ "Індустріальне обладнання" на апеляційну скаргу, підписаний представником позивача (адвокатом Тамазликар Л. Й.), у якому останній заперечував проти доводів скаржника та просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судових засіданнях, які відбулися 07.05.2026, 24.06.2026, інтереси ТОВ "Індустріальне обладнання" у суді апеляційної інстанції представляв адвокат Тамазликар Л. Й. на підставі ордеру на надання правничої допомоги, який міститься в матеріалах цієї справи.

Матеріали цієї справи містять копії таких документів:

договір № 29/06-2023/Ін/2 від 29.06.2023;

платіжна інструкція № 3083 від 04.02.2026;

додаткова угода № 04/02-26 від 04.02.2026 до договору № 29/06-2023/Ін/2 від 29.06.2023;

акт № 11/02-26 від 11.02.2026 приймання-передачі наданої правової допомоги за договором № 29/06-2023/Ін/2 від 29.06.2023.

ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 1662472 від 29.06.2023;

Колегія виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Також частини четверта - шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така ж правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України"(пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України"(пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited"проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України"(пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії"від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Колегія суддів також звертається до правового висновку, який викладено у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд також наголошує, що у пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи".

Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими. Суд враховує дати документів, які надані на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи правову природу цих документів, умов Договору, сутність представництва у суді.

Суд, у контексті оцінки доказів, поданих позивачем на обґрунтування заяви, також звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, зокрема, такого змісту:

" 127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19)";

" 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку";

" 135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18";

" 145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права";

" 147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Колегія суддів виходить з того, що з Акта приймання-передачі наданої правової допомоги № 11/02-26 вбачається, що ТОВ "Індустріальне обладнання" надано такі послуги (виконано такі роботи):

(1) вивчення та аналіз документів, судових рішень, узгодження правової позиції з клієнтом;

(2) підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, участь в судових засіданнях, підготовка і подання заяв, клопотань, заперечень;

Вартість наданої правової допомоги становить 60 000 грн;

У вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу колегія враховує, що:

по-перше, правова позиція ТОВ "Індустріальне обладнання" з моменту подачі позову стала та не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої та апеляційної інстанціях, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося;

по-друге, адвокат Тамазликар Л. Й., в тому числі, надавав правову допомогу ТОВ "Індустріальне обладнання" у суді першої інстанції, а також підписав відзив на апеляційну скаргу, тому, відповідно, обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають;

по-третє, відзив на апеляційну скаргу містить тези, висновки та посилання на правові позиції Верховного Суду, які вже були зазначені адвокатом Тамазликар Л. Й. в позовній заяві;

по-четверте, предметом апеляційного перегляду у цій справі було судове рішення в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості, 3 % річних, інфляційних втрат в розмірі 17 809,15 грн та розподілу витрат на професійну правничу допомогу;

по-п`яте, суд апеляційної інстанції постановою від 05.08.2026 залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ "Оператор ГТС України", рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у цій справі - без змін;

по-шосте, рішенням суду першої інстанції від 08.12.2025 ТОВ "Індустріальне обладнання" відшкодовано витрати на правничу допомогу, понесені ним у зв`язку з розглядом цієї справи у суді першої інстанції, у розмірі 40 639, 07 грн. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така правова позиція Верховного Суду викладена зокрема у постанові від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).

За наведеного, на переконання суду, розмір гонорару є неспівмірним, не пропорційним, не є необхідними витратами та у повній мірі не відповідає принципам справедливості, розумності та реальності.

Таким чином, керуючись вищезазначеними критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши викладене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання позивача та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів, дійшла висновку про не покладення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000 грн, та покладення витрат у розмірі 20 000 грн, які, на переконання суду, відповідають критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з правничою допомогою у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2025 у справі №910/10653/25 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, місто Київ, проспект Гузара Любомира, будинок 44, код 42795490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальне Обладнання" (65029, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Князівська, будинок 3, код 39310048) 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 17.08.2026.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко