Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №911/32/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2026 р. Справа №911/32/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники учасників справи:

від прокуратури: Гончарова О.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача: Самарцев Я.О., Шуляк Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Бориспільської єпархії Української Православної Церкви с. Плоске Броварського району Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 (повний текст складено 21.04.2026)

у справі №911/32/26 (суддя Антонова В.М.)

за позовом заступника керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Бориспільської єпархії Української Православної Церкви с. Плоске Броварського району Київської області

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Адміністрація) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Бориспільської єпархії Української Православної Церкви с. Плоске Броварського району Київської області (далі - Громада), в якому просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні державою, в особі Адміністрації, права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Громади на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212 - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, із закриттям розділу Державного реєстру прав щодо цього об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212;

- усунути перешкоди у здійсненні державою, в особі Адміністрації, права користування та розпоряджання пам`яткою архітектури місцевого значення - "Покровська церква", загальною площею 291 кв.м, розташованою за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, шляхом зобов`язання Громади повернути на користь держави в особі Адміністрації нерухоме майно - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що об`єкт культурної спадщини, а саме пам`ятка архітектури місцевого значення - Покровська церква, розташована в Київській області Броварського району в селі Плоске по вулиці Київська, 1-Б, протиправно вибув з державної власності шляхом державної реєстрації права власності на нього за відповідачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 позов задоволено.

Ухвалено усунути перешкоди у здійсненні державою, в особі Адміністрації, права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Громади на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212 - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, із закриттям розділу Державного реєстру прав щодо цього об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212.

Ухвалено усунути перешкоди у здійсненні державою, в особі Адміністрації, права користування та розпоряджання пам`яткою архітектури місцевого значення - "Покровська церква", загальною площею 291 кв.м, розташованою за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області, шляхом зобов`язання Громади повернути на користь держави, в особі Адміністрації, нерухоме майно - будівлю релігійної громади, до складу якої входять: церква, А-2, загальна площа (кв.м): 291; господарська будівля, Б, загальна площа (кв.м): 69.2; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вул. Київська, 1-Б, с. Плоске Броварського району Київської області.

Присуджено до стягнення з Громади на користь Київської обласної прокуратури 4 844,80 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що об`єкт культурної спадщини українського народу (Покровська церква) протиправно вибув з власності держави шляхом державної реєстрації відповідача права власності на нього без жодних правових підстав, у зв`язку з чим вимоги позивача про усунення перешкоди у здійсненні державою, в особі Адміністрації, права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності відповідача на пам`ятку архітектуру місцевого значення та шляхом зобов`язання останнього повернути на користь держави, в особі Адміністрації, пам`ятку архітектури місцевого значення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Громада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги Громада посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неправильним застосуванням правових висновків Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини.

Так, скаржник зазначає, що висновки місцевого господарського суду про незаконність державної реєстрації права власності відповідача не відповідають критеріям обґрунтованості та законності судового рішення, оскільки зроблені без належного дослідження первинних документів, без встановлення змісту та правової природи правовстановлюючих документів, а також без належного з`ясування фактичних і юридичних підстав виникнення зареєстрованого речового права.

На переконання відповідача, висновок місцевого господарського суду про неможливість виникнення права приватної власності релігійної організації на спірний об`єкт нерухомого майна є помилковим, суперечить змісту частини 2 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а також не відповідає принципу правової визначеності та вимогам правильного застосування норм матеріального права.

Також, скаржник вказує, що у даній справі спірний об`єкт нерухомого майна не належить до жодної з категорій майна, щодо яких законом встановлено абсолютну заборону приватної власності. Більше того, спеціальне законодавство прямо допускає можливість перебування культових споруд та пам`яток архітектури у приватній власності релігійних організацій.

Крім того, скаржник вважає, що у даному випадку місцевий господарський суд фактично відмовився досліджувати та оцінювати правову позицію відповідача, незважаючи на те, що відповідні доводи були подані до суду, містили заперечення щодо позову та безпосередньо стосувалися предмета доказування у справі. Фактично суд поставив можливість реалізації права на захист у залежність від технічного питання наявності або відсутності електронного кабінету, хоча сам по собі такий факт не може бути підставою для повного нівелювання процесуальних прав сторони та відмови у розгляді її правової позиції по суті.

Скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд також неправильно визначив правову природу спірних правовідносин та безпідставно застосував до спірних вимог конструкцію негаторного позову, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та фактичного обходу інституту позовної давності. Відтак, прокурором пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026 апеляційну скаргу Громади у справі №911/32/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Владимиренко С.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

15.05.2026, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громади на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.07.2026. Витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/32/26. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 04.06.2026.

03.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/32/26.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026, у зв`язку з перебуванням суддів Владимиренко С.В. та Гаврилюка О.М., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустках, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026, для розгляду справи №911/32/26 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Коротун О.М., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Громади на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Коротун О.М., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 розгляд апеляційної скарги Громади на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 відкладено до 17.08.2026.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 10.08.2026 до 17.08.2026, та судді Барсук М.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 17.08.2026, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026, для розгляду справи №911/32/26 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

04.06.2026, через систему "Електронний суд", прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи. Судом першої інстанції правильно з`ясовано норми матеріального права, відповідно до вимог процесуального законодавства. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Так, у відзиві прокурор зазначає, що відповідачем не подано до суду жодного правовстановлюючого документа, який би посвідчував виникнення чи набуття ним права власності на пам`ятку архітектури місцевого значення - Покровська церква у с. Плоске. Спірний об`єкт пам`ятка архітектури місцевого значення - культова будівля Покровська церква у силу вимог Закону перебуває у державній власності, з власності держави у встановленому законом порядку не вибувала та жодним уповноваженим суб`єктом владних повноважень не відчужувалася.

На переконання прокурора, з огляду на те, що реєстрація права власності за Громадою на спірне майно вчинена з порушенням законодавства у сфері державної реєстрації прав, за відсутності правовстановлюючих документів останньої на таке майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про задоволення позову.

Також прокурор зазначає, що безпідставними є доводи апелянта про порушення його права на захист, у зв`язку з неврахуванням судом відзиву на позовну заяву через відсутність зареєстрованого електронного кабінету, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи спір за наявними матеріалами справи, діяв виключно у спосіб та в межах повноважень, визначених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).

Крім того, прокурор вважає, що пред`являючи позов у даній справі, він виконав вимоги матеріального та процесуального закону й належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді у цьому спорі, оскільки визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, про що повідомлено Адміністрацію, відповідно до вимог діючого законодавства.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 17.08.2026 з`явилися прокурор та представники відповідача.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, позивач повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №911/32/26 розглядається за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

У матеріалах справи наявна клірова відомість Покровської церкви села Плоске Остерського повіту Чернігівської губернії за 1899 рік, відповідно до якого церква побудована 1889 року та козаком Василем Малюгою в 1891 році на користь церкви подаровано 0,5 га землі.

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 24.04.1990 №67 "Про затвердження переліків та взяття на державний облік і під державну охорону нововиявлених протягом 1980-1989 рр. на території області пам`яток археології і архітектури місцевого значення та встановлення охоронних зон пам`яток археології", Покровську церкву 1887 року побудови, розташовану в селі Плоске Броварського району (пункт 51 додатку №2 до рішення) взято на державний облік та під державну охорону.

Відповідно до паспорта історико-архітектурного об`єкта від 27.08.1992 Покровська церква 2500 м.кв 1887 року побудови розташована в селі Плоске Броварського району, типологічна приналежність: культова, побудована на місті більш давньої дерев`яної однойменної церкви, по режиму охорони пам`ятки церва та її територія підлягає охороні як пам`ятник архітектури місцевого значення. Будівля виконана на високому професійному рівні і являє собою історико-архітектурний інтерес, як зразок культової архітектури періоду історизму, що використовує та розвиває національні традиції.

Розпорядженням Представника Президента України від 22.03.1993 за №106 "Про порядок передачі релігійним організаціям культових споруд, які становлять історичну та культурну цінність" встановлено, що культові споруди, які знаходяться під охороною держави як пам`ятники архітектури, історії та культури і є її власністю, роздержавленню та приватизації не підлягають, а можуть бути передані релігійним організаціям лише в користування.

Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 29 списку пам`яток архітектури, які знаходяться під охороною держави зазначена Покровська церква в селі Плоске Броварського району.

Згідно з розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації №210 від 29.03.1996 "Про поліпшення стану охорони і використання пам`яток містобудування та архітектури" доручено передати пам`ятки архітектури на баланс районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських рад.

Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 111 переліку пам`яток містобудування та архітектури, розташованих на території Київської області зазначена 1887 року побудови Покровська церква в селі Плоске Броварського району.

Виконавчим комітетом Плосківської сільської ради Броварського району Київської області видано довідку від 01.12.2015 №655, відповідно до якої культовою спорудою, храмом 1889 року побудови, що за адресою вулиця Київська, 1-Б, село Плоске Броварського району Київської області користується та обслуговує релігійна громада української православної церкви Свято-Покровської парафії с. Плоске.

08.12.2015 за відповідачем зареєстровано право власності на будівлю релігійної громади до складу якої входять: церква, А-2 площею 291 кв.м; господарська будівля, Б, площею 69,2 кв.м; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вулиця Київська, 1-Б, село Плоске Броварського району Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 816121932212, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 380245919).

Документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер 50881831, виданий 24.12.2015, видавник: Реєстраційна служба Броварського міська районного управління юстиції Київської області.

Вказаний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3221286001:01:008:0048, площею 0,1913 га, власником якої є територіальна громада Плосківської сільської ради Броварського району Київської області.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 08.09.2023 №483 Покровська церква, яка розташована в селі Плоске Великордимерської селищної територіальної громади в Київські області занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини в Київські області, охоронний номер пам`ятки 53-Ко.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилається на те, що об`єкт культурної спадщини, а саме пам`ятка архітектури місцевого значення - Покровська церква, розташована в Київській області Броварського району в селі Плоске по вулиці Київська, 1-Б, протиправно вибув з державної власності шляхом державної реєстрації права власності на нього за відповідачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, прокуратурою на адресу Адміністрації направлено листи від 30.04.2025 №15/4-122ВИХ-25 та від 18.08.2025 №52-6263вих-25, в яких повідомлено про порушення інтересів держави в сфері охорони культурної спадщини.

Броварська окружна прокуратура повідомленням від 29.12.2025 №52-9190вих-25 поставила до відома Київську обласну державну адміністрацію про пред`явлення позову.

Враховуючи обізнаність Адміністрації про порушення і беручи до уваги невжиття вказаними органами заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідні компетентні органи бездіють протягом тривалого часу.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином підтверджено бездіяльність компетентних органів, які знали про порушення інтересів держави, однак не звертались до суду з відповідним позовом.

За приписами статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити. Обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні державою, в особі Адміністрації, права користування та розпоряджання державним майном, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Громади на спірний об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 816121932212 та шляхом зобов`язання повернути його на користь держави в особі Адміністрації.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

- виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

- викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

- закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), §166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання в право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:

- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.

Таким чином, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

У питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Заходи захисту, на які посилається ЄСПЛ, стосуються не лише втручання держави, а й приватних осіб, і можуть мати превентивний або виправний характер.

Так, ЄСПЛ встановив, що навіть у "горизонтальних" відносинах (тобто у відносинах, заснованими на юридичній рівності між їх учасниками) можуть бути застосовані міркування про суспільний інтерес, які передбачають накладення певних зобов`язань на державу. Тобто відповідні заходи, необхідні для захисту права власності, можуть бути застосовані у справах, пов`язаних із судовими процесами між особами чи компаніями (див. справи "Zolotas v. Greece (no. 2), 2013, §39; Saraз and Others v. Turkey, 2021, § 70).

Коли справа стосується звичайних економічних відносин між приватними сторонами, такі позитивні зобов`язання є більш обмеженими. Тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не може тлумачитися як така, що накладає на Договірні держави будь-які загальні зобов`язання покривати борги приватних осіб.

Аналіз змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що зазначена норма не містить чітких процедурних вимог або зобов`язань процесуального характеру, що стосуються як державних органів, так і у справах між приватними сторонами. Якщо втручання у право на мирне володіння "майном" вчинене приватною особою, то для держави виникає позитивне зобов`язання забезпечити у своїй правовій системі відповідні процедури, щоб майнові права були достатньо захищені законом і щоб існували ефективні засоби правового захисту, за допомогою яких "жертва втручання" може відстояти свої права.

Так, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що держави зобов`язані забезпечити судові процедури, які пропонують необхідні процесуальні гарантії, тобто, дозволяють національним судам і трибуналам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. справи "Sovtransavto Holding v. Ukraine", 2002, § 96; "Anheuser-Busch Inc. v. Portugal" [ВП], 2007, § 83; "Freitag v. Germany", 2007, § 54; "Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria", 2011, § 79; "Plechanow v. Poland", 2009, § 100; "Ukraine-Tyumen v. Ukraine", 2007, § 51; "Antonopoulou v. Greece" (ріш.), 2021, § 57; "Nikolay Kostadinov v. Bulgaria", § 54).

Отже, незалежно від суб`єкта звернення до суду (чи це фізична, чи юридична особа), держава повинна забезпечувати таким особам можливість захистити свої права, в тому числі, і шляхом надання можливості звернення до суду з відповідним позовом. При цьому суд повинен забезпечити розгляд такого позову з дотриманням відповідних матеріальних та процесуальних норм, якими передбачено захист відповідного права заявника-позивача.

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, а тому принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною 1 статті 321 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Зміст негаторного позову становлять вимоги власника (титульного володільця) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння.

Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

Так, у матеріалах справи наявна клірова відомість Покровської церкви села Плоске Остерського повіту Чернігівської губернії за 1899 рік, відповідно до якого церква побудована 1889 року та козаком Василем Малюгою в 1891 році на користь церкви подаровано 0,5 га землі.

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 24.04.1990 №67 "Про затвердження переліків та взяття на державний облік і під державну охорону нововиявлених протягом 1980-1989 рр. на території області пам`яток археології і архітектури місцевого значення та встановлення охоронних зон пам`яток археології", Покровську церкву 1887 року побудови, розташовану в селі Плоске Броварського району (пункт 51 додатку №2 до рішення) взято на державний облік та під державну охорону.

Відповідно до паспорта історико-архітектурного об`єкта від 27.08.1992 Покровська церква 2500 м.кв 1887 року побудови розташована в селі Плоске Броварського району, типологічна приналежність: культова, побудована на місті більш давньої дерев`яної однойменної церкви, по режиму охорони пам`ятки церва та її територія підлягає охороні як пам`ятник архітектури місцевого значення. Будівля виконана на високому професійному рівні і являє собою історико-архітектурний інтерес, як зразок культової архітектури періоду історизму, що використовує та розвиває національні традиції.

Згідно зі статтею 87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

За приписами статті 87-1 ЦК Української РСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Статтею 89 ЦК Української РСР визначено, що державна власність - це спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

На підставі постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 №506-XII "Про захист суверенних прав власності Української РСР" до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна було установлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, а також заборонено випуск і реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам з-поза меж Української РСР.

Відповідно до статей 2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб`єктами права власності в Українській РСР визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Українська РСР створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Статтями 31, 32 Закону Української РСР "Про власність" визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Зокрема, об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності (стаття 35 вказаного Закону).

Відповідно до Преамбули Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-IX, пам`ятки історії та культури є надбанням народу. Охорона пам`яток - важливе завдання державних органів і громадських організацій.

За змістом статті 1 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, пов`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави тощо. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Статтею 6 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" передбачено, що до пам`яток історії та культури, відповідно до статті 1 цього Закону, належать пам`ятки історії, пам`ятки археології, пам`ятки містобудування та архітектури, мистецтва тощо.

За приписами статті 17 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури, нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Частина 1 статті 21 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" визначала, що будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток.

Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно з цим переліком у власність областей передано об`єкти, у тому числі у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно-спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

До вказаного переліку не увійшли споруди - пам`ятки архітектури місцевого значення, що свідчить про те, що під час здійснення розмежування об`єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам`ятки архітектури місцевого значення, залишилися у державній власності.

Крім того, розпорядженням Представника Президента України від 22.03.1993 за №106 "Про порядок передачі релігійним організаціям культових споруд, які становлять історичну та культурну цінність" встановлено, що культові споруди, які знаходяться під охороною держави як пам`ятники архітектури, історії та культури і є її власністю, роздержавленню та приватизації не підлягають, а можуть бути передані релігійним організаціям лише в користування.

Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 29 списку пам`яток архітектури, які знаходяться під охороною держави зазначена Покровська церква в селі Плоске Броварського району.

Згідно з розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 29.03.1996 №210 "Про поліпшення стану охорони і використання пам`яток містобудування та архітектури" доручено передати пам`ятки архітектури на баланс районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських рад.

Відповідно до додатку до вказаного розпорядження під номером 111 переліку пам`яток містобудування та архітектури, розташованих на території Київської області зазначена 1887 року побудови Покровська церква в селі Плоске Броварського району.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 08.09.2023 за №483 Покровська церква, яка розташована в селі Плоске Великордимерської селищної територіальної громади в Київські області занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта культурної спадщини в Київські області, охоронний номер пам`ятки 53-Ко.

Покровська церква в селі Плоске Броварського району є пам`яткою архітектури місцевого значення, яка включено до переліку пам`яток архітектури місцевого значення та перебуває в державній власності.

У постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність).

Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом з нерухомим майном буде безповоротно втрачено його "нематеріальну" історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

З огляду на це, нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

До введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" 23.04.1991 все майно церковних і релігійних громад в Україні визнано державною власністю, згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української СРР 1927 року.

Втрата Адміністративним кодексом Української СРР 1927 року чинності (відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР №807-XI від 21.08.1985 "Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв`язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення") не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього Кодексу в період його чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків виконання припису статті 366 названого законодавчого акта щодо визнання культових будівель і майна державою власністю.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05.06.2019 у справі №922/1669/18, від 19.02.2020 у справі №910/3044/18.

Законом України "Про внесення доповнень і змін до Закону Української PCP "Про свободу совісті та релігійні організації" №3795-12 від 20.11.1991 у статті 17 у частині 2 слова "виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР" замінено словами "обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим".

За таких обставин, держава в особі органів, визначених статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є власником культових будівель і майна, а в контексті статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державним органом, який реалізовує правомочності держави є Київська обласна державна адміністрація.

У свою чергу, 08.12.2015 за відповідачем зареєстровано право власності на будівлю релігійної громади до складу якої входять: церква, А-2 площею 291 кв.м; господарська будівля, Б, площею 69,2 кв.м; прибудова, б; котельня, б1; погріб, В; вбиральня, Г; колонка, К та огорожа, №, розташований за адресою: вулиця Київська, 1-Б, село Плоске Броварського району Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 816121932212, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 380245919).

Документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер 50881831, виданий 24.12.2015, видавник: Реєстраційна служба Броварського міська районного управління юстиції Київської області.

Зазначене свідоцтво у матеріалах справи відсутнє.

За змістом пункту 16 частини 1 статті 6, частини 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції чинній на момент проведення державної реєстрації) відчуження пам`яток місцевого значення можливе лише за згодою відповідного органу охорони культурної спадщини.

У той же час, доказів згоди органу охорони культурної спадщини на відчуження Покровської церкви в селі Плоске Броварського району з державної власності матеріали справи не містять.

При цьому, Реєстраційна служба Броварського міська районного управління юстиції Київської області не є уповноваженим органом на видачу свідоцтва на право власності пам`ятки архітектури місцевого значення державної власності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що об`єкт культурної спадщини українського народу протиправно вибув з власності держави шляхом державної реєстрації відповідача права власності на нього без жодних правових підстав.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.03.2026 у справі №922/264/24 сформувала наступні висновки:

"Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Як слідує з визначення поняття "об`єкт культурної спадщини", для таких об`єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об`єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об`єкти потребують особливої правової охорони.

Отже, як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини.

Ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 92). Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (пункт 94).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що вимоги прокурора про усунення перешкоди у здійсненні державою в особі Адміністрації права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності відповідача на пам`ятку архітектуру місцевого значення та шляхом зобов`язання останнього повернути на користь держави в особі Адміністрації пам`ятку архітектури місцевого значення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи скаржника про те, що висновки місцевого господарського суду щодо всього майнового комплексу є передчасними та необґрунтованими відхиляються судовою колегією з огляду на таке.

Відповідно до статей 181, 186 ЦК України, якщо об`єкти зареєстровані як єдиний комплекс нерухомого майна та становлять функціонально пов`язану сукупність будівель і споруд, вони утворюють єдиний об`єкт цивільних прав.

З огляду на те, що державна реєстрація права приватної власності була здійснена щодо будівлі релігійної громади як цілісного майнового комплексу, позовна вимога про скасування державної реєстрації та повернення майна обґрунтовано задоволена судом першої інстанції стосовно основного об`єкта разом із усім складовими частинами споруди.

Щодо позовної давності суд зазначає, що відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У той же час, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Також, суд першої інстанції зауважив, що у відповідача був відсутній зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Ухвалами від 02.02.2026 та від 19.02.2026 суд першої інстанції звертав увагу на обов`язкову реєстрацію та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

За приписами частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 10 статті 165 ГПК України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 178 ГПК України суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Оскільки відзив подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вирішення спору за наявними матеріалами справи, а тому не надав оцінку запереченням відповідача викладеним у відзиві.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, вирішуючи спір за наявними матеріалами справи, діяв у спосіб та в межах повноважень, визначених ГПК України.

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Громади задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Бориспільської єпархії Української Православної Церкви с. Плоске Броварського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2026 у справі №911/32/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №911/32/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 18.08.2026.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран