Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №910/3342/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2026 р. Справа№910/3342/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику учасників справи) апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026

у справі №910/3342/26 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий»

про стягнення 13 866,03 грн

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 7 362,85 грн заборгованості за послуги з централізованого опалення, 5 014,70 грн інфляційних втрат, 1 488,48 грн 3% річних та 3 328,00 грн судового збору.

Також у позовній заяві позивач просив суд повернути з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 817,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №103024700010100 гр. 1 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання від 26.04.2019 (далі за текстом - Договір) в частині сплати за послугу централізованого опалення за період з листопада 2018 року по вересень 2025 року. Крім того, за порушення зобов`язань за Договором позивач нарахував відповідачу 5 014,70 грн 3% річних та 1 488,48 грн інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за період з 01.12.2018 по 30.09.2025.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.03.2026 у справі №910/3342/26 повернув позивачу з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 4 817,44 грн, сплаченого за платіжною інструкцією від 03.09.2025 № 5179 на суму 8 145,44 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 53,33 грн основної заборгованості, 31,68 грн інфляційних втрат, 6,18 грн 3% річних та 21,89 грн судового збору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Проте, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, окрім позовної вимоги в частині стягнення 53,33 грн заборгованості за послугу з централізованого опалення за жовтень 2021 року, оскільки відповідач в цій частині не заявляв про застосування строків позовної давності. Водночас суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 31,68 грн інфляційних втрат та 6,18 грн трьох процентів річних як похідні вимоги від задоволеної суми боргу.

Не погодившись із ухваленим рішенням, 09.06.2026 позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 в частині відмови у стягненні заборгованості з відповідача за послуги з централізованого опалення у розмірі 7 309, 52 грн, інфляційних втрат у розмірі 4 983,02 грн, 3% річних у розмірі 1 482, 30 грн, а також витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 306,11 грн; ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у відповідній частині; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 7 309,52 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 983,02 грн, 3% річних у розмірі 1 482,30 грн, а також витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 306,11 грн; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 залишити без змін.

Обгрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума заборгованості підтверджена належними та допустимими доказами, і відповідач станом на дату звернення до суду із даним позовом заборгованість не сплатив. Водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до суду з даним позовом із пропуском строку позовної давності, оскільки у період з 02.04.2020 по 03.09.2025 строк позовної давності не враховується, тобто під час дії введеного на території України карантину, а у подальшому воєнного стану.

Крім того, позивач з посиланням на положення статті 264 ЦК України зазначає, що відповідач вчинив дії шляхом надсилання позивачу листа від 05.01.2026 №05/01-01 про реструктуризацію заборгованості за спірним Договором, що свідчать про визнання заборгованості та переривання строку позовної давності.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий суддя, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26; витребував матеріали справи №910/3342/26 з Господарського суду міста Києва; призначив до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Матеріали справи №910/3342/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 18.06.2026.

Відповідач згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача заперечує проти її задоволення, просить суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 залишити без змін. У своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивача зазначає, що він не є власником квартири №86 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, будинок 15.

За твердженням відповідача, позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання послуг з централізованого опалення відповідачу за заявлений у позові період. Надані позивачем корінці нарядів №3308 від 05.11.2018, №875 від 08.04.2019, №557 від 25.10.2019, №830 від 15.04.2020, №515 від 16.10.2020 та №752 без дати не можуть вважатися належними доказами, оскільки складені щодо абонента з особовим рахунком відміннім від особового рахунку відповідача; без участі представника відповідача; зазначені у них показники не співпадають із показниками, вказаними у актах наданих послуг з централізованого опалення та гарячої води, із зазначенням різниця « 0», що вказує на те, що послуги не надавались. Крім того, корінці нарядів містять назви інших юридичних осіб - ТОВ «Форвард Київ - Сервіс» та ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 16», яких відповідач не уповноважував на приймання теплоносія від його імені.

При цьому, як зазначає відповідач, суд першої інстанції правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства застосував строки позовної давності, оскільки відповідно до положень ЦК України строк позовної давності було продовжено з 02.04.2020 по 29.01.2024, а з 30.01.2025 по 03.09.2025 зупинено, а тому, враховуючи те, що строки оплати за спірні періоди припали на періоди, коли строки позовної давності були продовжені, то позивач мав право звернутися до суду із позовом до 29.01.2024, і позивач помилково ототожнив поняття «продовження строків позовної давності» та «зупинення строків позовної давності».

Відповідач зазначає, що позивач недоречно послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21 (916/1320/24), від 01.12.2023 у справі №906/1674/23 та від 01.12.2023 у справі №911/79/24, оскільки наведені справи та дана справа не релевантні.

Щодо листа від 05.01.2026 №05/01-01 про укладення договору про реструктуризацію заборгованості, то відповідач зазначає, що вказаний лист не свідчить про визнання боргу, договору про реструктуризацію з позивачем укладено не було. Натомість після цього відповідач направив позивачу лист №26/01 від 26.01.2026 щодо розірвання Договору №103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, у відповідь на який, позивач листом №4/032/2925 від 18.02.2026 повідомив відповідача про внесення відповідних змін до програмного комплексу підприємства для здійснення нарахування плати за житлово-комунальні послуги та здійснення відповідного перерахунку.

Згідно із частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина 10 статті 270 ГПК України).

За правилами пункту 1 частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною 1 статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 01.05.2018 позивач здійснює постачання теплової енергії у місті Києві.

Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності останнього є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Відповідно до інформації, розміщеної на Порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/), відповідач є замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вулиці Новомостицькій, 15 в Подільському районі міста Києва (ідентифікатор ІУ163201701969).

26.04.2019 між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Споживач) укладено Договір, за умовами якого Виконавець зобов`язався своєчасно надавати Споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а Споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені цим Договором (а.с. 7-10).

Відповідно до пунктів 3, 4 Договору характеристика об`єкта надання послуг, а також характеристики засобів обліку гарячої води й теплової енергії зазначені в Додатках №№ 2, 3 до Договору.

Тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення й постачання гарячої води затверджуються органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг. На момент укладання цього Договору тарифи на послуги затверджені Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 №2340 та становлять за централізоване опалення: 1 654,41 грн/Гкал (з ПДВ) за умови наявності будинкового або квартирного засобів обліку теплової енергії; 38,50 грн кв.м. (з ПДВ) опалювальної площі в опалювальний сезон за умови відсутності будинкового або квартирного засобів обліку теплової енергії (пункти 5, 6 Договору).

За умовами пункту 9 Договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом 5 пункту 15 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Привила № 630), згідно з яким, у разі несправності засобів обліку води й теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку виконавця або зняті з нього. Виконавець та Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 Договору сторони погодили, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії, Споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку), за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно з пунктом 12 Договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником Виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника Споживачів. Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються Споживачем щомісяця та надаються Виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до Договору.

Відповідно до пунктів 13, 14 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг, платежі вносяться не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим. Плата за послуги вноситься у безготівковій формі на зазначені в Договорі рахунки Виконавця.

Згідно з пунктом 22 Договору споживач зобов`язався, зокрема, оплачувати послуги в установлений цим Договором строк.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, надавати Споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про правила (зазначається у цьому Договорі, а також розміщуються на дошці оголошень у приміщенні Виконавця) (підпункт 3 пункту 24 Договору).

Відповідно до пунктів 36, 37 Договору останній діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх печатками та діє до 15.05.2020. Відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України сторони погодили, що умови вказаного Договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку Договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення, яке мало місце під час його дії.

Доказів розірвання Договору у встановленому порядку у спірний період суду не надано.

Додатком № 1 до Договору сторони визначили перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання води, а також встановили, що облік споживання за спірною квартирою № 86 у будинку № 15 на вулиці Новомостицькій у місті Києві здійснюється за особовим рахунком №103024700860100 (а.с. 11).

Згідно з Додатком № 2 до Договору опалювальна площа квартири №86 у будинку становить 106,20 кв.м. Кількість зареєстрованих і проживаючих мешканців у вказаній квартирі не зазначена (а.с. 12-13). Докази реєстрації та проживання у вказаній квартирі будь-якої особи у матеріалах справи відсутні.

Відомості про наявність засобів обліку гарячої води та теплової енергії у квартирі АДРЕСА_1 у Додатку №3 до Договору не зазначені, докази встановлення відповідних засобів обліку у вказаній квартирі суду не подані, як і докази прийняття таких засобів обліку на абонентський облік позивача у визначеному договором порядку.

З матеріалів даної справи вбачається, що будинок №15 по вулиця Новомостицькій у місті Києві оснащений теплолічильником центрального опалення. Дана обставина підтверджується доданими Підприємством до позовної заяви належним чином засвідченими копіями: акта прийняття теплового вузла обліку від 25.04.2018 № 7-400-34, актів про готовність вузла комерційного обліку Споживача до роботи від 07.05.2019 № 7-05-218, від 27.08.2020 №7 08 231 (а.с. 76-78).

Як встановлено судом першої інстанції і наведене далі підтверджується матеріалами даної справи, у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року відповідачу надавались послуги з постачання теплової енергії за спірним об`єктом, що підтверджується копіями актів надання послуг з централізованого опалення за обліковим записом № 103024700860100: від 30.11.2018, від 31.12.2018, від 31.01.2019, від 31.03.2019, від 30.06.2019 (корегування), від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 28.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.10.2020, від 30.11.2020, від 31.12.2020, від 31.01.2021, від 28.02.2021, від 31.03.2021, від 30.04.2021, від 31.07.2021 (корегування), від 30.09.2021 (корегування), від 31.10.2021, від 30.11.2021, від 31.05.2022 (корегування), від 30.04.2023 (корегування) (а.с. 26-50); копіями корінців нарядів на включення та відключення об`єкта теплоспоживання за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, будинок 15: від 05.11.2018 № 3308, від 08.04.2016 № 875, від 25.10.2019 №557, від 05.04.2020 № 830, від 16.10.2020 № 515, від 13.04.2021 №752 (а.с. 51-56); копіями відомостей обліку параметрів тепло споживання та відомостей обліку теплонавантаження об`єкта за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, будинок 15, за періоди: з 01.12.2018 по 02.01.2019, з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021, з 19.01.2020 по 24.02.2021, з 25.10.2021 по 31.10.2021 (а.с. 57-75).

Відповідач листом №05/01-01 від 05.01.2026 просив позивача укласти договір про реструктуризацію заборгованості на суму 164 387,77 грн, строком на 12 місяців, яка виникла за спірним Договором, за рядом особових рахунків, у тому числі і по рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 80).

Позивач листом від 18.02.2026 №4/03.2/2925 у відповідь на лист відповідача №Ел.З/4/26/4256 від 28.01.2026 повідомив про надання відповідним підрозділам доручення щодо внесення відповідних змін до програмного комплексу Підприємства для здійснення нарахування плати за житлово-комунальні послуги. Після внесення відповідних змін до програмного комплексу буде здійснено перерахунок нарахування плати за послугу з постачання теплової енергії та гарячої води для відповідача (а.с. 127).

Відповідач листом №_26/01_ від 26.01.2026 повідомив позивача про намір розірвати Договір, оскільки він відмовляється від користування послугами позивача через зникнення потреби в їх отриманні. (а.с. 125 зворотній бік).

У вказаному листі відповідач повідомив позивача про те, що право власності на приміщення НОМЕР_2 у будинку по АДРЕСА_2 зареєстровано за іншою особою - Калініченко Олександром Миколайовичем з 10.02.2020, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.01.2026 №461531544, №461530831, у зв`язку із чим відповідач просив позивача у проекті Договору №Р-103024700010100/01-2026 щодо порядку оплати заборгованості послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, спожитої для потреб службових квартир (реструктуризація заборгованості ТОВ «БК «Кий») скоригувати суму заборгованості ТОВ «БК «Кий» по приміщенням НОМЕР_3 у будинку о АДРЕСА_2 , зазначивши суми, нараховані по 09.02.2020 включно (до моменту переходу права власності на приміщення до ОСОБА_1 ).

Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині сплати за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по вересень 2025 року.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до пунктів 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» наведено термін, який вживається у цьому Законі, а саме: споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно з пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, чинні до 02.12.2025, споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

За статтею 7 вказаного вище Закону індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Посилання відповідача на те, що він не є власником квартири №86 у будинку №15 по вулиці Новомостицькій у місті Києві, не звільняють його від покладеного на нього договором та чинним законодавством обов`язку з оплати наданих позивачем послуг. Більше того, відповідач листами №05/01-01 від 05.01.2026 та №_26/01_ від 26.01.2026 підтвердив наявність між ним та позивачем договірних відносин. Більше того, листом №_26/01_ від 26.01.2026 відповідач повідомив позивача про намір розірвати Договір, оскільки він відмовляється від користування послугами позивача через зникнення потреби в їх отриманні, тобто, до 26.01.2026 договірні відносини існували, та за відсутності відповідних доказів розірвання Договору у матеріалах даної справи, договірні відносини існують досі, і послуги за цим Договором надавались.

Відповідно до пункту 9 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила), чинні до 01.05.2022, у квартирі (будинку садибного типу) роботи з установлення засобів обліку води і теплової енергії (далі - квартирні засоби обліку) проводяться спеціалізованою організацією, виконавцем, виробником чи постачальником за рахунок коштів споживача. Квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік.

Докази встановлення засобів обліку теплової енергії безпосередньо в спірній квартирі № 86 в установленому Правилами та Договором порядку у матеріалах даної справи відсутні.

Згідно з пунктами 12, 18, 30 наведених вище Правил, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.

Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем.

Споживач зобов`язаний, зокрема, оплачувати послуги в установлені договором строки.

Відповідно до пунктів 24-26 наведених вище Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Разом з цим, самовільне відключення приміщення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення споживача від оплати за послуги теплопостачання. Споживач, що самовільно відключив належне йому приміщення від систем централізованого опалення, зобов`язаний оплачувати послуги з теплопостачання в такому ж порядку і розмірах, якби відповідне відключення ним проведено не було. Аналогічна правова позиція викладена у постановах касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 915/89/16, від 17.05.2018 у справі № 922/2186/17, від 22.05.2018 по справі № 904/8810/17.

Згідно приписів статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів оплати заборгованості на заявлену позивачем суду відповідач суду не надав.

Щодо заперечень відповідача стосовно корінців нарядів, то вказані документи свідчать про включення та відключення житлового будинку у період опалювального сезону за спірний період, підключення відбувається всього будинку, а не окремої квартири, а тому підпис відповідача на ньому не потребується.

Крім того, у корінцях нарядів відображено теплове навантаження по будинку в цілому на опалення у Гкал на годину, на вентиляцію у Гкал на годину, на гарячу воду у Гкал на добу.

Згідно пункту 20 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (далі - Правила №830) до встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії обсяг споживання теплової енергії у будівлі визначається відповідно до Методики розподілу.

Відповідно до пункту 1 Розділу ХІ Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 № 315, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 28.12.2018 за № 1502/32954 (далі - Методика №315) розрахунковий метод застосовується для визначення загального обсягу споживання теплової енергії, гарячої або холодної води, спожитої у будівлі/будинку, при виході з ладу або втраті вузла(ів) комерційного обліку до відновлення його (їх) роботи або заміни. Розрахунковий метод використовується окремо для кожного розрахункового періоду (місяця) (його частини), у якому вузол комерційного обліку був відсутній або вийшов з ладу протягом 1 доби та більше.

Таким чином, визначення обсягів спожитої теплової енергії здійснюється або за показниками вузлів комерційного обліку (у разі їх наявності) або розрахунковим методом - згідно з приєднаними проектними тепловими навантаженнями.

Тобто, у корінцях нарядів відображається теплове навантаження, а не показники приладу обліку та відсутності загальнобудинкових приладів обліку, за відповідними формулами здійснюється розрахунок за теплову енергію/надану послугу з постачання теплової енергії.

При наявності загальнобудинкового приладу обліку розрахунок за надані комунальні послуги здійснюється відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання та Методики №315 - пропорційно до опалювальної площі, яка зазначена у Додатку №2 до укладеного Договору.

Доказів невідповідності обсягів спожитої відповідачем послуги з централізованого опалення у квартирі №86 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, будинок 15 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії матеріали даної справи не містять.

Водночас суд першої інстанції погодився із доводами відповідача стосовно спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що до моменту зупинення Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 № 3450-ІХ строку позовної давності за вимогами позивача щодо заборгованості за квітень 2021 року пройшло 2 роки 8 місяців 9 днів, і вказаний строк відновив свій перебіг з 04.09.2025, отже, вказаний строк позовної давності за вказаний період сплив наприкінці грудня 2026 року, тоді як з даним позовом позивач звернувся до суду 25.03.2026.

Проте суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Позовна давність за статтею 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами 5, 6 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 дійшла наступних правових висновків щодо застосування строків позовної давності:

« 83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла з листопада 2018 року, отже, враховуючи умови пункту 13 Договору, за яким платежі вносяться не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, то трирічний строк позовної давності за наведений період припав на 21.12.2021, тобто у період дії карантину.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01.12.2025 у справі №906/1674/23 виклав висновки щодо порядку обчислення строків позовної давності у випадку продовження/зупинення строків відповідно на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні: « 136. Таким чином, якщо перебіг позовної давності, обчислений відповідно до статей 257, 258 ЦК, розпочався до 02.04.2020 (зокрема як стверджують відповідачі з 18.01.2018) і не сплив до цієї дати, а спірні правовідносини продовжилися після 24.02.2022 (введення в Україні воєнного стану), то можна дійти висновку, що внаслідок двох продовжень і одного зупинення перебігу позовної давності такий строк не сплив, і перебіг позовної давності продовжиться від дати набрання чинності Законом про законодавче скасування зупинення перебігу позовної давності».

Разом з цим, судом апеляційної інстанції враховано, що 14.05.2025 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX, яким пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Таким чином, строк позовної давності у спірних правовідносинах розпочався 21.12.2018 і мав закінчитися 21.12.2021, тобто закінчення строку позовної давності припало на період дії карантину, який розпочався з 20.04.2020. Період з 21.12.2018 по 20.04.2020 становить 15 місяців та 12 днів, період з 04.09.2025 по 25.03.2026 становить 6 місяців та 22 дні. Отже, загальний строк позовної давності за спірних правовідносин становить більше 22 місяців, тоді як загальний строк позовної давності відповідно до положень статті 257 ЦК України становить 3 роки, тобто 36 місяців.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із даним позовом у межах строку позовної давності, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні позову через сплив строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах даної справи, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 362,85 грн заборгованості.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Разом з цим, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач при здійсненні розрахунку вказаних нарахувань допустився помилки через неправильне визначення періодів нарахувань, оскільки пунктом 13 Договору сторони погодили, що платежі вносяться не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, отже зобов`язання має бути виконане не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, а тому прострочення зобов`язання настає з 21-го числа місяця, що настає за розрахунковим.

За розрахунком суду апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача підлягає 1 475,16 грн 3% річних та 6 357,63 грн інфляційних, а враховуючи те, що відповідно до статті 237 ГПК України суд не виходить за межі позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 5 014,70 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог через сплив строку позовної давності, що є підставою для його скасування.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи неправильний висновок суду першої інстанції щодо застосування строків позовної давності, рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) підлягають розподілу на підставі статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/3342/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (вул. Западинська, буд. 13, м. Київ, 04123; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32918371) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40538421) 7 362,85 грн (сім тисяч триста шістдесят дві гривні 85 копійок) заборгованості, 1 475,16 грн (одну тисячу чотириста сімдесят п`ять гривень 16 копійок) 3 % річних, 5 014,70 грн (п`ять тисяч чотирнадцять гривень 70 копійок) та 3 324,67 грн (три тисячі триста двадцять чотири гривні 67 копійок) судового збору.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (вул. Западинська, буд. 13, м. Київ, 04123; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32918371) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40538421) 4 987,01 грн (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят сім гривень 01 копійку) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання пунктів 3, 5 даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/3342/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова