Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №916/2306/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2306/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 року, суддя в І інстанції Цісельський О.В. повний текст якого складено 24.04.2026, в м. Одесі

у справі: №916/2306/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до відповідача: Управління соціального захисту населення Каховської районної державної адміністрації Херсонської області

про стягнення 14 235,73 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління соціального захисту населення Каховської районної державної адміністрації Херсонської області про стягнення 14235,73 грн, у тому числі: основний борг у сумі 7898,58 грн, пені в сумі 3308,97 грн, 3% річних у сумі 627,89 грн, інфляційних втрат у сумі 2400,29 грн, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №20-1195/21-БО-Т від 18.11.2021 в частині своєчасної та повної оплати поставленого природного газу.

Позивач зазначає, що відповідач приєднався до договору розподілу природного газу, отримав ЕІС-код 56XS000187F0Q00K, а договором було погоджено обсяги споживання газу. У період грудня 2021 - квітня 2022 позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 32325,82 грн. На підтвердження поставки оформлено акти приймання-передачі природного газу, складені за даними Інформаційної платформи оператора ГТС, які були направлені відповідачу, однак останній їх не підписав, не повернув та повністю не оплатив.

За твердженням позивача, відповідач сплатив 24 427,24 грн, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за березень-квітень 2022 у розмірі 7 898,58 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також нарахував пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/2306/24 у задоволені позову - відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку, що позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію у спірному періоді 2022 року

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій останнє просить скасувати повністю рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/2306/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у позові.

Апелянт вважає рішення таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», незастосуванням ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України та з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вважає, що оскаржуваний період не підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Зазначає, що відбулася й трансформація механізму визначення тимчасово окупованих територій в умовах воєнного стану: якщо раніше такі території визначалися рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію Указом Президента України, то після внесення змін порядок такого визнання тимчасово окупованими встановлювався Кабінетом Міністрів України. В той же час, апелянт звертає увагу суду, що жодного рішення Радою національної безпеки і оборони України не приймалось, в якому б визначались тимчасово окуповані території. На момент виникнення спірних правовідносин (до 20 березня 2022 року) Закон України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (набрав чинності 20.03.2022) не був чинний, тому положення ст. 13-1 Закону в редакції від 15.03.2022 щодо заборони переміщення товару трубопроводним транспортом на тимчасово окуповану територію не можуть поширюватися на спірні правовідносини щодо поставки природного газу відповідачу, оскільки вони виникли до набрання чинності цим Законом.

Апелянт вважає, що обов`язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів.

Товариство вважає, що на момент виникнення спірних правовідносин та здійснення поставки природного газу (березень-серпень 2022 року) відсутній будь-який нормативно- затверджений перелік територій, які визнавалися тимчасово окупованими у встановленому законом порядку.

Отже, станом на момент постачання природного газу апелянт зазначає, що не мав об`єктивної можливості встановити, що територія місцезнаходження відповідача належить до тимчасово окупованих у розумінні законодавства України, а також не міг передбачити застосування до таких правовідносин спеціальних обмежень, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Таким чином, апелянт вважає, що відсутність на момент поставки належного нормативного визначення статусу відповідної території, як тимчасово окупованої, виключає можливість покладення на постачальника негативних наслідків у вигляді відмови у стягненні заборгованості, оскільки він діяв добросовісно, в межах чинного на той час правового регулювання та за відсутності передбачених законом обмежень.

Апелянт вважає, що з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, положення Закону України від 15.03.2022 № 2138-ІХ, які набрали чинності 20.03.2022, не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли до цієї дати. Крім того, навіть після внесення змін, застосування відповідних обмежень можливе виключно за наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України, яке у спірний період було відсутнє. Суд першої інстанції також безпідставно врахував, на думку апелянта, правові висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 та не взяв до уваги обов`язок споживача самостійно обмежувати або припиняти споживання природного газу, що в сукупності свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що суд першої інстанції правомірно застосував положення статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки у спірний період відповідач знаходився на території Каховської міської територіальної громади Херсонської області, яка з 24.02.2022 перебувала під тимчасовою окупацією. На підтвердження цього посилається на накази Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022, №309 від 22.12.2022, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.03.2024 у справі №910/9680/23 та Об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, відповідно до яких для застосування зазначеного Закону визначальним є сам факт окупації території, а не дата включення її до відповідних переліків.

Крім того, відповідач вважає недоведеним факт постачання та споживання природного газу у березні-квітні 2022 року. Зазначає, що договором було погоджено постачання газу лише до березня 2022 року, а будь-яких додаткових угод щодо постачання у квітні сторони не укладали. Також наголошує, що акти приймання-передачі за спірний період відповідачем не підписані, а після окупації території він був позбавлений можливості здійснювати діяльність, користуватися приміщеннями та контролювати газоспоживання. На думку відповідача, позивач не надав належних доказів фактичного споживання природного газу саме відповідачем, хоча обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача.

Відповідач також посилається на форс-мажорні обставини, передбачені статтею 617 ЦК України та статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», зазначаючи, що неможливість виконання зобов`язань була спричинена військовою агресією та окупацією території. За відсутності підстав для стягнення основного боргу, на його думку, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Також відповідач заперечує доводи апеляційної скарги щодо незворотності дії законів у часі, зазначаючи, що зміни до Закону №1207-VII лише нормативно врегулювали правовий режим територій, які фактично перебували під окупацією з 24.02.2022, що підтверджується наведеними вище висновками Верховного Суду. На цій підставі просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 14 235,73 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; її розгляд здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник, позивач, ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") та Управлінням соціального захисту населення Каховської районної державної адміністрації Херсонської області (споживач, відповідач, УСЗН Каховської РДА Херсонської області) укладено договір постачання природного газу № 20-1195/21-БО-Т, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 3,0 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (далі також - розрахункові періоди): у листопаді 2021 року - 0,3 тис.куб.м.; у грудні 2021 року - 0,5 тис.куб.м.; у січні 2022 року - 0,5 тис.куб.м.; у лютому 2022 року - 0,4 тис.куб.м.; у березні 2022 року - 0,3 тис.куб.м.; у листопаді 2022 року - 0,5 тис.куб.м.; у грудні 2022 року - 0,5 тис.куб.м.

Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (підп. 2.1.3. п. 2.1. договору).

Пунктом 2.3. договору передбачено, що підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

За умовами п. 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

За змістом п. 3.5. договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (підп. 3.5.1.). На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника (підп. 3.5.2.). Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підп. 3.5.3.). У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГГС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (підп. 3.5.4.).

Відповідно до п. 3.6 договору звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи оператора ГТС.

Відповідно до п. 4.1. договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ - 13 658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн.

За умовами п. 4.3. договору, загальна вартість цього договору на дату укладання становить 41385,00 грн, крім того ПДВ - 8277,00 грн, разом з ПДВ - 49662,00 грн.

Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду (п. 5.1. договору).

Згідно із п. 5.3. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

Підпунктами 4 пунктів 6.2., 6.3. договору передбачено, що споживач зобов`язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором, а постачальник, у свою чергу, має право отримати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором.

За умовами п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. договору).

Даний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками обох сторін.

На підтвердження постачання відповідачу природного газу у грудні 2021 року та у період з січня по квітень 2022 року на загальну суму 32325,82 грн позивачем надано до матеріалів справи акти приймання-передачі природного газу, а саме: акт приймання-передачі природного газу за грудень 2021 року від 31.12.2021 на суму 6889,44 грн. (в т.ч. ПДВ 1148,24 грн.), обсяг споживання 0,41618 тис.куб.м.; акт приймання-передачі природного газу за січень 2022 року від 31.01.2022 на суму 10926,96 грн. (в т.ч. ПДВ 1821,16 грн.), обсяг споживання 0,66008 тис.куб.м.; акт приймання-передачі природного газу за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 6610,84 грн. (в т.ч. ПДВ 1101,81 грн.), обсяг споживання 0,39935 тис.куб.м.; акт приймання-передачі природного газу за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму 5360,84 грн. (в т.ч. ПДВ 893,47 грн.), обсяг споживання 0,32384 тис.куб.м.; акт приймання-передачі природного газу за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму 2542,56 грн. (в т.ч. ПДВ 423,76 грн.), обсяг споживання 0,15373 тис.куб.м.

При цьому з коригуючого акту приймання-передачі природного газу за березень 2022 року від 25.04.2022 вбачається, що скориговано вартість поставленого у березні 2022 року газу в сторону зменшення вартості на 4,82 грн., з огляду на що вартість спожитого відповідачем газу в березні 2022 року становить 5356,02 грн.

Вказані акти приймання-передачі природного газу, окрім акту від 31.12.2021, підписані лише зі сторони постачальника та скріплені його печаткою. При цьому позивачем до матеріалів справи додано роздруківки із електронної пошти щодо направлення засобами електронної пошти на електронну адресу kah_uszn_buh@ukr.net, відомості про належність якої Управлінню в договорі постачання природного газу №20-1195/21-БО-Т від 18.11.2021 або будь-яких інших документах відсутні, актів приймання-передачі природного газу за період постачання природного газу з січня по квітень 2022 року.

Між тим із матеріалів справи вбачається, що листом від 22.12.2023 за вих. № ТОВВИХ-23-18538 ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" у відповідь на адвокатський запит було повідомлено, зокрема, інформацію щодо споживача з ЕІС 56XS000187F0Q00K: обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56XS000187F0Q00K за період з 01.12.2021 по 30.04.2022, та внесений в алокацію постачальника ТОВ ГП Нафтогаз Трейдинг (ЕІС код 56X930000010610X) становить: з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 416,18 м3; з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 660,08 м3; з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 399,35 м3; з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 323,84 м3; з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 153,73 м3.

Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи надано інформацію про надходження коштів у період з 22.11.2021 до 31.03.2024, надану АТ "Ощадбанк" 01.05.2024 за № 16/2-09/53385/2024, яка свідчить про лише про сплату Управлінням освіти, сім`ї, молоді та спорту ОМР (код ЄДРПОУ 43922212) коштів на виконання договору № 20-1204/21-БО-Т від 22.11.2021.

При цьому, інформація про надходження коштів на рахунки позивача у спірний період та здійснення Управлінням соціального захисту населення Каховської районної державної адміністрації Херсонської області оплати за договором № 20-1195/21-БО-Т від 18.11.2021 у матеріалах справи відсутня. Водночас, відповідно до інформації про перерахування коштів з рахунків ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у період з 18.11.2021 по 31.07.2023, позивач 06.04.2022 здійснив повернення відповідачу переплати, що обліковувалась на 01.01.2022 по договору № 20-1195/21-БО-Т, згідно листа № 05-23/195. Відповідного листа матеріали справи не містять.

Відтак, позивач наголошує, що ним було виконано свої зобов`язання за договором постачання природного газу № 20-1195/21-БО-Т від 18.11.2021, тоді як відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, сплативши лише за природний газ, поставлений у грудні 2021 року - лютому 2022 року, на суму 24427,24 грн. Так, за ствердженням позивача, несплаченим залишився поставлений у березні 2022 року природний газ у розмірі 5356,02 грн та у квітні 2022 році у сумі 2542,56 грн.

Таким чином, у даному випадку позивачем заявлено до стягнення заборгованість за поставлений природний газ за період з березня по квітень 2022 року в загальній сумі 7898,58 грн.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення своєчасної оплати та в повному обсязі за поставлений природний газ за період з лютого до квітня 2022 року, позивач здійснив нарахування пені в сумі 3308,97 грн, 3% річних в сумі 627,89 грн, інфляційних втрат в сумі 2400,29 грн та звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 14235,73 грн.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 7898,58 грн, пені в сумі 3308,97 грн, 3% річних в сумі 627,89 грн, інфляційних втрат в сумі 2400,29 грн у зв`язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", з огляду на наступне.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Апеляційний господарський суд зауважує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначаються Законом України «Про ринок природного газу» №329-VIII від 09.04.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" як постачальником доведено виконання належним чином взятих на себе за укладеним договором зобов`язань та постачання відповідачу протягом грудня 2021 року - лютого 2022 року природного газу загальною вартістю 24427,24 грн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Матеріали справи не містять будь-яких заперечень щодо обсягів споживання відповідачем природного газу, факт постачання природного газу у визначених обсягах за вказаний період відповідачем визнано.

Водночас, як зазначено самим позивачем та підтверджено відповідачем, Управлінням СЗН Каховської РДА Херсонської області було оплачено вартість поставленого у грудні 2021 - лютому 2022 року газу на загальну суму 24427,24 грн в повному обсязі.

Вказана обставина визнана обома учасниками справи, а отже, в силу ст. 75 ГПК України, не підлягає доказуванню.

Відтак, предметом спору у даній справі фактично є вимога ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з відповідача заборгованості за спожитий у березні-квітні 2022 року природний газ за договором постачання природного газу №20-1195/21-БО-Т від 18.11.2021 у розмірі 7 898,58 грн.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у даний період часу місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: 74800, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Велика Куликовська, буд. 103, датою початку тимчасової окупації якого згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 є 24.02.2022.

Тобто, у період, за який позивач просить суд стягнути заборгованість за поставлений ним природний газ відповідачу (щодо стягнення з березня по квітень 2022 року), місцезнаходженням відповідача була тимчасово окупована територія України.

Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі ст. 2 Закону №1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 13 Закону №1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону №1207-VII на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Наведені положення Закону №1207-VII дозволяють апеляційному господарському суду зробити висновок про заборону здійснення господарської діяльності з переміщення товарів трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію України.

Суд звертається до правових висновків, викладених об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі також об`єднана палата) у справі №908/1162/23, висновки щодо застосування норм права у межах якої мають бути застосовані під час вирішення даного спору.

Предметом розгляду об`єднаної палати у межах справи №908/1162/23 було питання застосування ч. 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 13-1 Закону № 1207-VII до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд постановою від 03.10.2025, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану» від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Чинна редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Каховської міської територіальної громади є 24.02.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Таким чином, об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2025 у справі №916/1650/23, застосувавши висновки об`єднаної палати у справі №908/1162/23, залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з березня до червня 2022 року, яка передавалася відповідачу на територію Херсонської області. Також на теперішній час існує подібна правова позиція суду касаційної інстанції у справах з аналогічних, як у даній справі, правовідносин.

Підсумовуючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону №1207-VII у подібних правовідносинах, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність застосування положень Закону до правовідносин сторін у даному спорі з дати тимчасової окупації м. Каховка Херсонської області, тобто, з 24.02.2022 до серпня 2022 року.

Отже, позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію спірному періоді 2022 року.

Апеляційним господарським судом також враховано, що виконання позивачем спеціальних обов`язків з урахуванням нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України не звільняє позивача від обов`язку дотримання положень Закону №1207-VII, який в ієрархії нормативно-правових актів має вищу дію щодо нормативно правових актів підзаконної дії. При цьому відсутність доказів припинення/обмеження споживання відповідачем природного газу в умовах окупації не може звільняти позивача від виконання положень Закону №1207-VII.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської діяльності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень.

Колегія суддів зазначає, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Україна не визнає тимчасову окупацію російською федерацією частини території України та підтверджує невіддільне суверенне право України на відновлення і збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону.

Окупація є об`єктивним фактом, що триває у часі і правовий режим окупації не залежить від дати ухвалення конкретних рішень урядом, а статус територій як "тимчасово окупованих" є триваючим станом. Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акту.

Україна вживає всіх заходів для захисту суверенітету протягом усього періоду окупації, а державна політика базується на тому, що суверенітет України над тимчасово окупованими територіями не переривався, тому закони можуть мати ретроспективну спрямованість, щоб урегулювати правовідносини, які виникли під час окупації (постанова Верховного Суду від 19.03.2026 у справі №905/238/23).

Доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у вказаних справах. Разом з тим, визначальним за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, є неможливість (заборона) передання товару на тимчасово окуповані території у силу приписів статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що, зі свого боку, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Саме така правова позиція Верховного Суду відображена у постанові від 11.05.2026 у справі №916/4397/23, в межах якої також розглядався спір про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" заборгованості за природний газ, поставлений споживачеві на територію Херсонської області у період тимчасової окупації останньої.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» до Центру позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений у березні-квітні 2022 року природний газ.

Згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що відмова суду у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу має наслідком необхідність відмови у задоволенні похідних вимог про стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, які були нараховані позивачем на поставлений у березні-квітні 2022 року природний газ.

Підсумовуючи викладене вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність висновку господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Посилання апелянта на наявність обов`язків у самого відповідача, як споживача, визначених Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки, по-перше, відповідні обов`язки відповідача жодним чином не спростовують порушену самим позивачем законодавче встановлену заборону постачання природного газу на тимчасово окуповану територію; по-друге, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів не доведено наявності у відповідача, який, на відміну від позивача, перебував у тимчасовій окупації, можливості обмежити або припинити споживання природного газу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/2306/24.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/2306/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/2306/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/2306/24 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська