Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №636/288/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/288/26 Головуючий суддя І інстанції: Бунін Є.О.

Провадження № 33/818/1124/26 Суддя доповідач: Шабельніков С.К.

Категорія: ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

при секретарі Вакула Н.С.,

за участю: захисника – адвоката Рвачова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Рвачова О.О. на постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 26 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає: АДРЕСА_1 , -

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у сумі 665 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що 06 червня 2025 року о 21:52 год. за адресою: вул. Польова, с. Червона Хвиля Куп`янського району Харківської області, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Рено Траффік, д.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу, а також в медичному закладі відмовився, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №912788 від 06 червня 2025 року.

В апеляційній скарзі захисник Рвачов О.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 26 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення або призначити більш м`яке стягнення, ніж передбачене законом, відповідно до ст.69 КК України, в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

В обґрунтування доводів зазначає, що з наявного матеріалу справи відеозапису вбачається, що працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на перебування в стані алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер, на що останній неодноразово погоджувався, однак при цьому, працівник поліції цілком безпідставно склав оскаржуваний протокол, що свідчить про порушення працівниками поліції встановленого законом порядку огляду. Звертає увагу, що з приводу неправомірних дій працівників поліції на адресу ВП №1 (смт Великий Бурлук) Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області було подано відповідну скаргу. Вказує на те, що ОСОБА_1 на момент зупинки транспортного засобу був військовослужбовцем, тобто спеціальним суб`єктом правопорушення, у розумінні норм КУпАП а тому його огляд на перебування в стані алкогольного сп`яніння мав проводитися посадовою особою уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, або командиром його військової частини, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів відповідно до спеціального порядку, встановленого ст.266-1 КУпАП. На думку апелянта, направлення, яке наявне в матеріалах справи, не складалось у присутності ОСОБА_1 , оскільки його складання не зафіксоване на відеозаписі з нагрудних камер працівників поліції, як і відсутній факт ознайомлення ОСОБА_1 із його змістом, що у свою чергу свідчить на відсутність в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. НА думку апелянта, оскаржуваний протокол не може бути визнаний судом, як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначає про те, що ОСОБА_1 перебуває на службі в лавах ЗСУ на посаді штаб-сержанта ГЗОП та УВП в/ч НОМЕР_2 , тому йому необхідно право керування транспортними засобами для виконання бойових завдань ЗСУ, у зв`язку з чим, на думку апелянта, у разі визнання його винуватим, є підстави для застосування аналогії закону та призначення більш м`якого стягнення, ніж передбаченого законом, відповідно до ст.69 КК України, в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

У судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції захисник Рвачов О.О. повідомив, що ОСОБА_1 відомо про апеляційний розгляд, однак він є діючим військовослужбовцем, у зв`язку з чим не має можливості прийняти участь в судовому засіданні апеляційного суду, правова позиція між ними узгоджена та не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги без його участі.

Враховуючи наведене, а також вимоги ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги, поданої професійним захисником - адвокатом Рвачовим О.О., без участі ОСОБА_1 , однак, за обов`язковою участю його захисника.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника Рвачова О.О., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши ці доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд при розгляді справи відносно ОСОБА_1 дотримався всіх вказаних вимог закону.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху.

Так, згідно з п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є обов`язком водія, а не його правом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №912788 від 06 червня 2025 року, в якому зазначено про те, що 06 червня 2026 року о 21 годині 52 хвилин в Харківській області, Куп`янський район, с. Червона Хвиля, вул. Польова, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Traffic, номерний знак НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу та у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі в графах: «Особа, яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи»; «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті правопорушення», де зазначено, що «від надання пояснень відмовився»; «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений, копію протоколу отримав, внесені про мене дані – правильні)».

Будь-яких заперечень щодо відомостей, які зазначені в протоколі, або зауважень щодо незаконних дій працівників поліції, ОСОБА_1 не зазначив ані в протоколі про адміністративне правопорушення, ані в інших документах, доданих працівниками поліції до цього протоколу.

У матеріалах справи міститься акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя. Огляд не проводився, у зв`язку з відмовою водія від проходження огляду. ОСОБА_1 був ознайомлений із цим актом, про що свідчить його власноручний підпис у цьому документі (арк.2).

Відповідно до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 06 червня 2025 року, ОСОБА_1 , у зв`язку з виявленими ознаками був також направлений на огляд до КЗ «Великобурлуцька ЦЛ». Однак огляд у медичному закладі не проводився, у зв`язку з відмовою водія від проходження зазначеного огляду. ОСОБА_1 був ознайомлений із змістом направлення на огляд, про що свідчить його власноручний підпис у цьому документі (арк. 3).

У матеріалах справи наявний відеозапис події від 06 червня 2025 року за участю ОСОБА_1 (арк.7), з якого вбачається, що назустріч службовому автомобілю працівників поліції їхав автомобіль Рено, білого кольору. На вимогу працівників поліції зазначений автомобіль здійснив зупинку. Працівник поліції попередив водія про здійснення відеофіксації . Під час спілкування з водієм, яким виявився ОСОБА_1 , працівником поліції виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук та різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, у зв`язку з чим запропоновано у встановленому законом порядку пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер. На вказану пропозицію ОСОБА_1 зазначив: «А куди мені діватись?», на що працівник поліції наголосив на необхідності надання чіткої згоди або відмови від проходження огляду на місці зупинки, зазначивши: «або так, або ні». На зауваження поліцейського: «Я так розумію, що вживали?», ОСОБА_1 не заперечував цей факт, підтвердивши, що випив «стакан пива», та запропонував подивитися скільки там залишилось у пляшці. На повторне запитання працівника поліції, чи буде ОСОБА_1 проходити огляд, останній відповів, що в цьому «нема смислу». Після уточнюючого запитання працівника поліції: «Відмовляєтесь?», ОСОБА_1 знову підтвердив факт вживання алкоголю, вказавши: «Ну пів бутилки випив», та звернувся із зустрічним запитанням: «Що маєш на увазі огляд?». Працівник поліції повторно роз`яснив водієві порядок проходження огляду на місці зупинки за допомогою приладу Драгер, після чого ОСОБА_1 поцікавився правовими наслідками, запитавши: «Чим це йому грозить, якщо Драгер покаже?». На що працівник поліції вкотре закликав водія визначитися із відповіддю («або так, або ні»), на що ОСОБА_1 зазначив: «Хочете, можемо відмовитись». З метою дотримання визначеної законом процедури працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у найближчому медичному закладі, на що водій відповів: «Тоже варіант, та не давайте на драгер, нікуди не поїду». Після цього працівник поліції зазначив, що «Отже, відмовляєтесь» та повідомив ОСОБА_1 про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за порушення п.2.5 ПДР, на що ОСОБА_1 запитав, чи можливо «обійтися без складання протоколу». Крім того, ОСОБА_1 працівниками поліції роз`яснені його права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також відсторонено від подальшого керування транспортним засобом.

Таким чином, з відомостей цього відеозапису, об`єктивно вбачаються обставини події, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також хід спілкування останнього з працівниками поліції, виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, визнання вживання алкогольних напоїв, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та фактичну відмову водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і у відповідному медичному закладі, оскільки останній своєю поведінкою намагався нівелювати процедуру проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння, затягував час, що свідчить про те, що водій такою поведінкою намагався ухилитися від обов`язку, який встановлений вимогами п.2.5 ПДР.

Крім того, вимога поліцейського про необхідність проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння була чіткою і зрозумілою для сприйняття, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було об`єктивних підстав для не проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що, у свою чергу, свідчить про умисне бажання уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме відмова від вимоги поліцейського пройти в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій в стані алкогольного сп`яніння чи ні.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист, звернувшись за допомогою до професійного адвоката, не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі.

Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що стороною захисту подавалася заява у порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також стороною захисту не надано відомостей про те, що вони зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності працівників патрульної поліції.

Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги захисника Рвачова О.О. про те, що працівниками поліції порушено порядок проведення огляду військовозобов`язаних на стан сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, є необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.15 КУпАП, військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах

За змістом ст.266-1 КпАП України огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин.

Також, відповідно до ст.266-1 КпАП України огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Отже, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень.

Відповідно, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому ст.266 КУпАП, який проводить працівники Національної поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Крім того належить зауважити, що спеціально створеного суб`єкту владних повноважень – військової поліції на цей час не створено, їх повноваження за колом осіб спеціальним законом не визначено.

В розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 червня 2025 року о 21 годині 52 хвилини за адресою: Харківська область, Куп`янський район, с. Червона Хвиля, вул. Польова, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, тобто поза межами військової частини.

Разом з цим, будь-яких повідомлень про те, що він виконував невідкладне бойове завдання працівникам поліції не висловлював, будь-яких доказів на підтвердження цього не надавав.

За таких обставин посилання сторони захисту на те, що оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, то огляд на стан сп`яніння мав бути проведений виключно посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, є суб`єктивним та необґрунтованим.

Поряд із цим, у пункті 1 ч.1 ст.255 КпАП України зазначено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції (ст.130 КпАП України), у зв`язку з чим працівниками поліції правомірно складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Порядок, передбачений ч.2 ст.266 КУпАП визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст.266-1 КпАП України передбачають порядок огляду військовослужбовців. При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому при проведенні огляду військовослужбовця водія таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку.

Отже, під час процедури огляду на стан сп`яніння водія представники військової служби правопорядку не повинні залучатись, у зв`язку з чим, доводи сторони захисту з цього приводу є безпідставними.

Таким чином, працівниками поліції було дотримано вимоги ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, Закону України «Про національну поліцію».

При цьому, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 про те, що працівники поліції взагалі порушили порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки ОСОБА_1 погоджувався пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер, є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно д вимог ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Крім того, відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід врахувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого законом порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Аналізуючи послідовність дій працівників поліції, вбачається, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, які зафіксовані в протоколі, акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням технічних засобів, а саме: різких запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя. При цьому, з відеозапису вбачається, що, будучи обізнаний з порядком проведення огляду, ОСОБА_1 суб`єктивно та на власний розсуд трактував послідовність проведення пов`язаних з ним процесуальних дій з метою уникнення відповідальності. Однак, з відеозапису вбачається, що фактично отримавши відмову від проведення огляду на місці зупинки, працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти медичний огляд в закладі охорони здоров`я, що відповідає вимогам п.2.5 ПДР. Суд апеляційної інстанції враховує, що медичний огляд проводиться лише лікарем наркологом у закладі охорони здоров`я, а водії, зокрема, ОСОБА_1 повинні неухильно дотримуватись цього обов`язку. Про цей обов`язок ОСОБА_1 не знати не міг, оскільки має посвідчення водія НОМЕР_4 (арк.5), що свідчить про позитивне складення ним іспиту на знання вимог Правил дорожнього руху, а тому свідомо ігнорував Правила дорожнього руху, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП.

У зв`язку з чим, дії ОСОБА_1 працівниками поліції було вірно кваліфіковано, як відмова від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння, що передбачено п.2.5 Правил дорожнього руху.

При цьому, ОСОБА_1 власноруч підписав протокол про адміністративне правопорушення без будь-яких зауважень, чим фактично погодився з обставинами викладеними у протоколі.

Такий порядок проведення огляду працівниками поліції узгоджується з вимогами ст. 266 КУпАП, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що до матеріалів справи долучено направлення на огляд водія, яке було складено за його відсутністю, жодним чином не спростовують висновків суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. При цьому, направлення на огляд має правове значення для лікаря медичної установи, який у випадку наявності такого направлення повинен провести огляд. Крім того, з матеріалів справи об`єктивно вбачається, що ОСОБА_1 фактично взагалі відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку, як на місці зупинки транспортного засобу, так і у відповідному медичному закладі. При цьому, ОСОБА_1 власноруч поставив свої підписи, як у акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням технічних засобів, так і в направленні на огляд водія, чим підтвердив факт ознайомлення зі змістом цих документів, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Аналізуючи апеляційні доводи сторони захисту про належність такого доказу, як протокол про адміністративне правопорушення, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Крім того, слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Норми ст. 251 КУпАП встановлюють характер джерел та змісту доказової інформації по справі, це «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Слід зазначити, що тільки у справах про адміністративні правопорушення докази можуть мати відносний характер і полягають у тому, що зміст таких доказів відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обстановку, що має значення для правильного розгляду справи. Водночас, докази, що мають відносний характер можуть незначно корелювати з фактичними даними, які мають тісний зв`язок із фактами предмета доведення, що, в свою чергу, здатні підтвердити існування чи відсутність доказових фактів.

Згідно з ч.1 ст.256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Наявний в матеріалах справи протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №912788 від 06 червня 2025 року стосовно ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 256 КпАП України, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.

Посилання сторони захисту на те, що вони зверталися до ВП №1 Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області з відповідною скаргою щодо неправомірних дій працівників поліції, копія якої міститься в матеріалах справи, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять копії вказаної скарги, у зв`язку з чим розцінюються як обраний спосіб захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене правопорушення.

Аналізуючи доводи сторони захисту щодо можливості застосування положень ст.69 КК України, апеляційний суд не може проігнорувати санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, з огляду на наступне.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Разом з цим, за змістом ч.1 ст.130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, у даному конкретному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч.1 ст.33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17 березня 2021 року, визнання такого правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП).

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки.

У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Суд не вправі, при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст.130 КУпАП, призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги правові висновки, що містяться в п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається, що судам необхідно враховувати, що КУпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст.33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.

При цьому нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового, а посилання сторони захисту на ст.69 КК України та можливість її застосування за аналогією при накладенні адміністративного стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП не відповідає чинному законодавству, оскільки положення ст.69 КК України поширюються виключно на випадки вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо у тесті КК України, а саме у ч.4 ст.3 КК України, міститься пряма заборона застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП. Так, відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 на посаді штаб-сержанта ГЗОП та УВП та приймає безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України, а позбавлення права керування фактично позбавить його можливості виконувати сої безпосередні службові обов`язки із захисту Батьківщини, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягає.

Вчинення діяння, яке кваліфікуються в національному законодавстві за статтями 130 КУпАП, є найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Водій ОСОБА_1 , вчиняючи адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його автомобіля.

Отже, наведені доводи сторони захисту про призначення ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону, а тому не підлягають задоволенню.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставною.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

У зв`язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Рвачова О.О. залишити без задоволення.

Постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 26 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков