Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №346/3339/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/3339/25

Провадження № 22-ц/4808/1264/26

Провадження № 22-Ц/4808/1263/26

Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Репала Олексія Олександровича на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 18 грудня 2025 року та додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 січня 2026 року, ухвалені в складі судді Яремин М. П. у м. Коломиї, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Потятинник Юрій Романович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 01 березня 2025 року приблизно о 13 год. 00 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в м. Коломиї по вул. Братів Білоусів, на території загального користування, пошкодив автомобіль позивача марки «Audi Q5», державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме кришку багажника, задню ліву дверку та передній бампер, чим порушив громадський порядок.

За вказаним фактом постановою Коломийського міськрайонного суду від 16 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним за ст. 173 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді громадських робіт на строк 40 годин. Постанова набрала законної сили 29 квітня 2025 року, що підтверджується штампом та підписом відповідального працівника суду.

Згідно з Експертним висновком № 0057/ТЛ-25 від 20 червня 2025 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого ОСОБА_1 автомобіля, власником якого є позивач ОСОБА_2 , становить 17 975 грн.

Посилаючись на норми права, вказував, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи наведене, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 17 975 грн завданої матеріальної шкоди, а також усі понесені судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваних заочного та додаткового рішень суду

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 18 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди в сумі 17 975 грн та 968 грн 96 коп. сплаченого судового збору.

Додатковим рішенням Коломийського міськрайонного суду від 08 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з проведення експертизи, у розмірі 3100 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаними заочним рішенням та додатковим рішеннями суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Репало О. О., подав апеляційну скаргу. Вважає оскаржувані судові рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення, формально підійшов до повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, а також не оцінив критично подані стороною позивача докази. Стверджує, що не отримував жодної з надісланих судом на його адресу повісток про виклик до суду, внаслідок чого був об`єктивно позбавлений можливості реалізувати своє право на захист.

Вважає, що долучений позивачем до позовної заяви висновок експертного визначення вартості матеріального збитку № 0057/ТЛ-25 від 20 червня 2025 року викликає сумніви у його неупередженості, оскільки експертиза була виконана не за ухвалою суду, суд не попереджав експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Також зазначає, що зі змісту висновку, складеного у червні 2025 року, тоді як подія мала місце 01 березня 2025 року, не можна встановити, на підставі яких фактичних даних та відомостей щодо характеристики автомобіля та ступеня пошкодження транспортного засобу оцінювач дійшов висновку про необхідність заміни або ремонту тих чи інших деталей, а також чи виникли вказані пошкодження безпосередньо 01 березня 2025 року, а не через неналежне зберігання та нездійснення відновлювального ремонту станом на червень 2025 року.

Посилаючись на практику Верховного Суду, положення процесуального закону щодо доказів, їх належності, допустимості та оцінки, а також вимог до висновку експерта, зазначає, що у висновку експерта, складеному на замовлення учасника справи, повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Вважає, що доказом вартості відшкодування має бути виключно висновок судового експерта, який відповідає вимогам закону.

Наголошує, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Просить оскаржувані заочне та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

Позивач ОСОБА_2 правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування майнової шкоди у розмірі 17 975 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати – без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 18 грудня 2025 року та додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 січня 2026 року зазначеним вимогам відповідають.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01 березня 2025 року близько 13 год. 00 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в м. Коломиї по вул. Братів Білоусів Івано-Франківської області, на території загального користування, пошкодив автомобіль марки «Audi Q5», державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме кришку багажника, задні ліві двері та передній бампер, чим порушив громадський порядок. Вказаний автомобіль перебував у володінні та користуванні потерпілого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Коломийського міськрайонного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 346/1151/25, яка набрала законної сили 29 квітня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді громадських робіт на строк 40 годин (а. с. 11-12).

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 з 09 травня 2023 року є власником автомобіля марки «Audi Q5», державний номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 9-10).

Відповідно до копії протоколу огляду транспортного засобу від 30 травня 2025 року, складеного експертом-оцінювачем ОСОБА_3 , під час огляду автомобіля марки «Audi Q5», державний номерний знак НОМЕР_1 , виявлено пошкодження переднього бампера, переднього правого крила, передньої вентиляційної решітки вітрової панелі, задньої лівої дверки, арки заднього лівого колеса, кришки багажника, задніх накладних фірмових знаків та рамки заднього номерного знака (а. с. 17 – на звороті).

Згідно копії Висновку експертного визначення вартості матеріального збитку № 0057/ТЛ-25 від 20 червня 2025 року вартість матеріального збитку, спричиненого пошкодженням автомобіля марки «Audi Q5», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, на момент дослідження становить 17 975 грн; вартість відновлювального ремонту – 17 975 грн (а. с. 13-29).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість пред`явлених вимог, зокрема завдання шкоди його майну внаслідок неправомірних дій відповідача, а також підтверджено її розмір. Натомість відповідач вказаних фактів не спростував та не довів відсутності своєї вини.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем сплачено 3100 грн за проведення експертного дослідження, висновок якого судом враховано при розгляді справи, що підтверджується відповідною квитанцією. Тому такі витрати підлягають стягненню з відповідача. Водночас у стягненні 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу суд відмовив у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи договору про надання юридичних послуг та документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, враховуючи наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди передбачені статтею 1166 ЦК України.

Згідно із ч.ч. 1-2, 4 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Отже, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та наслідками полягає в тому, що шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки, тобто не існує будь-яких інших обставин, які вплинули на ці події (опосередкований причинний зв`язок).

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Вина, тобто психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння, а також до негативних наслідків, що настали в результаті такої поведінки або діяння, можлива у формі умислу або необережності. Умисел полягає в тому, що особа розуміє значенні своїх дій, передбачає настання негативних наслідків і свідомо їх допускає. Необережність полягає в тому, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов`язку її передбачити.

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Водночас цивільне законодавство (частина друга статті 1166 ЦК України) в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Загальні положення про оцінку доказів встановлені у параграфі 1 глави 5 ЦПК України.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такі випадки встановлені, зокрема, статтею 82 ЦПК України, яка регулює підстави звільнення від доказування.

Згідно з частиною шостою цієї статті вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, стаття 82 ЦПК України встановила, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої прийнята ця постанова, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У справі, яка переглядається, постановою Коломийського міськрайонного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 346/1151/25, яка набрала законної сили 29 квітня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство), в результаті чого автомобілю позивача було завдано пошкоджень.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Отже, викладені у вищевказаній постанові обставини і висновки суду щодо вчинення відповідачем хуліганських дій, що призвели до пошкодження автомобіля позивача, мають преюдиційне значення при вирішенні цієї справи.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неналежності доказів вартості відшкодування шкоди, а також вимог до висновку експерта, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які лише мають бути ним зроблені.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 78, 80 ЦПК України).

На підтвердження розміру майнової шкоди, заподіяної йому неправомірними діями відповідача, позивач надав суду Висновок експертного визначення вартості матеріального збитку № 0057/ТЛ-25 від 20 червня 2025 року, згідно якого вартість матеріального збитку, спричиненого пошкодженням автомобіля марки «Audi Q5», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, на момент дослідження становить 17 975 грн; вартість відновлювального ремонту – 17 975 грн (а. с. 13-29).

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків (частини третя, сьома статті 102 ЦПК України).

У статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Як вбачається зі вищевказаного Висновку експертного визначення вартості матеріального збитку № 0057/ТЛ-25 від 20 червня 2025 року, такий складений експертом відділу лабораторії судово-технічних досліджень філії Українського центру після аварійного захисту «Експерт Сервіс» Судово-експертної фірми «Експо-Фірма» В. А. Кавецьким, який має вищу освіту інженер-механіка по транспорту, ДНДІСЕ, кваліфікацію експерта-оцінювача по транспорту та Аварійного Комісара з правом проведення оцінки і технічних досліджень по встановленню причин виникнення ДТП. Також зазначено, що експерт-оцінювач попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, що підтверджено його підписом.

Вказаний Висновок відповідає Методиці товарознавчої експертизи та оцінки КТЗ, затвердженої наказом Мін`юсту, Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, є обґрунтованим та ніким не оскаржувався.

А тому доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв такий доказ є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи.

Натомість, відповідач, вважаючи, що Висновок експертного визначення вартості матеріального збитку № 0057/ТЛ-25 від 20 червня 2025 року, виготовлений кваліфікованим судовим експертом, є недопустимим доказом, жодного доказу на його спростування суду не подав, як і не надав таких доказів суду апеляційної інстанції, клопотань про зустрічні експертні дослідження вартості відновлювального ремонту суду не заявляв.

Твердження апелянта про те, що зі змісту наданого висновку неможливо встановити, на підставі яких фактичних даних та відомостей щодо характеристики автомобіля та ступеня пошкодження транспортного засобу оцінювач дійшов висновку про необхідність заміни або ремонту тих чи інших деталей, а також чи виникли вказані пошкодження безпосередньо 01 березня 2025 року, також є безпідставними.

Згідно вказаного Висновку експертом визначено вартість відновлювального ремонту таких встановлених пошкоджень: бампер передній, крило переднє праве, вентиляційна решітка передньої вітрової панелі, арка заднього лівого колеса, задня ліва дверка, кришка багажника, задні накладні фірмові знаки. І такі ж пошкодження було зафіксовано внаслідок дій відповідача 01 березня 2025 року, про що вказано в постанові Коломийського міськрайонного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 346/1151/25, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні вказаного адмінправопорушення.

Посиланням апелянта на те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, внаслідок чого позбавлений можливості реалізувати своє право на захист, суд надав оцінку при розгляді заяви про перегляд заочного рішення. І свої доводи та міркування щодо обставин справи і незаконності рішення апелянтом викладено у апеляційній скарзі.

З огляду на зазначене вище, доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів, яким місцевим судом надано належну правову оцінку, та тлумачення норм права на розсуд відповідача, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування рішення достатнім, а висновки суду першої інстанції логічно обґрунтованими та послідовними.

Щодо оскарження додаткового рішення суду в цій справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно вимог ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).

За змістом ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки позовні вимоги судом першої інстанції було задоволено в повному обсязі, судом враховано при розгляді цієї справи дані Висновку експертного визначення вартості матеріального збитку № 0057/ТЛ-25 від 20 червня 2025 року, місцевий суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача сплачені ним 3100 грн за складання такого висновку, що підтверджується копією відповідної квитанції до прибуткового касового ордеру № 2057 (а.с. 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та додаткове рішення – без змін.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Репала Олексія Олександровича залишити без задоволення.

Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 18 грудня 2025 року та додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 17 серпня 2026 року.