Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №646/1843/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

13.08.2026

Справа № 646/1843/26

н/п 2/644/3534/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

13 серпня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Сітало А.К.,

за участю секретаря – Трач М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

До Індустріального районного суду м. Харкова на підставі ухвали Основ`янського районного суду м. Харкова від 05.03.2026 про передання справи за підсудністю надійшла позовна заява, в якій представник позивача – Пархомчук С.В. просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором №687009 від 06.06.2021 року у розмірі 8942,40 грн., яка складається з наступного: 2400,00 заборгованість за сумою кредиту, 6542,40 грн. - заборгованість за процентами, а також судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 06.06.2021 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та відповідачем було укладено кредитний договір №687009, відповідно до умов якого останньому було видано кредит в сумі 2400,00 грн., строком на 29 днів, зі сплатою процентів в розмірі 1,9 % на день.

30.11.2023 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» було укладено договір відступлення прав вимоги №1-30/11/2023, відповідно до якого на користь останнього було відступлено право вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором.

Станом на 26.12.2025 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 8942 грн. 40 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2400,00 грн., заборгованість по процентам – 6542,40 грн.

Ухвалою суду від 23.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Копія даної ухвали разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлена відповідачу на останню відому адресу місця реєстрації, однак повернулась на адресу суду неврученою, що підтверджується поштовими повідомленнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Оскільки ухвала суду про відкриття провадження та судові повістки направлялись відповідачу на останню відому адресу місця реєстрації, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та встановленого судом строку для подання відзиву.

Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подавався. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, в установленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи.

Представник позивача - Пархомчук С.В. просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги повністю. Проти розгляду справи в заочному порядку представник позивача не заперечував.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

В силу частин 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання передбачені ст.611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 06.06.2021 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір №687009, відповідно до умов п.п.1.1-1.4 якого було передбачено надання останньому кредиту в сумі 2400,00 грн., на строк 29 днів , з 06.06.2021 по 04.07.2021 включно, зі сплатою фіксованої ставки процентів за користування кредитом в розмірі 1,90% від суми кредиту на день.

Вказане підтверджується долученими до позову копіями кредитного договору №687009 від 06.06.2021, Паспорту споживчого кредиту від 06.06.2021 року, які підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором G4450.

Факт видачі кредиту в сумі 2400,00 грн. підтверджується довідкою ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» про перерахування 06.06.2021 коштів в сумі 2400,00 грн. на картку позичальника згідно договору, укладеному з ТОВ «ФК «ДЖОБЕР».

Також матеріалами справи підтверджено, що 30.11.2023 року між ТОВ «ФК «ДЖОБЕР» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» було укладено договір №1-30/11/2023, відповідно до умов якого на користь останнього було відступлено право вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором.

Зазначений факт підтверджено долученими до позову копіями договору відступлення прав вимоги №1-30/11/2023 від 30.11.2023 року, витягу з реєстру боржників, платіжної інструкції про перерахування коштів за договором.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач в пред`явленому позові просив стягнути з останнього заборгованість, яка виникла станом на 26.12.2025 року, в сумі 8942 грн. 40 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 2400,00 грн., заборгованість по процентам в сумі 6542 грн. 40 коп.

Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів на спростування позовних вимог та здійснення ним сплати коштів на погашення кредиту.

В зв`язку з вищенаведеним, суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 2400,00 грн.

В частині заявленої вимоги про стягнення заборгованості по процентам в сумі 6542 грн. 40 коп., суд зазначає наступне.

У розумінні положень ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зазначено, що відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст. 251 та ч.2 ст. 252 ЦК України).

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено можливість пролонгації договору за ініціативою споживача не більше ніж на 70 календарних днів, шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Згідно із ч. 1, 2, п. 9 ч. 3, ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами була укладена додаткова угода до договору задля пролонгації договору.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) вказано, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) зазначено, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

З приведеного розрахунку заборгованості вбачається, що первісним кредитором проценти нараховані поза межами строку договору. Вимоги про стягнення процентів на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних позивачем не заявлено. При цьому, відповідно до графіку платежів, встановлено строк повернення кредиту та процентів 04.07.2021.

З урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, суд приймає до уваги, що умовами п.п.1.1-1.4 кредитного договору було передбачено надання відповідачу кредиту в сумі 2400,00 грн., строком на 29 календарних днів (з 06.06.2021 по 04.07.2021 включно), зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1,90% від суми кредиту на день, що дорівнює 45 грн. 60 коп. на день та 1322 грн. 40 коп. за 29 днів.

Саме вказаний розмір процентів в сумі 1322 грн. 40 коп. вказаний у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, наведеній у розділі 4 кредитного договору, положення якого регулюють порядок сплати процентів за користування кредитом, тобто регулюють правомірну поведінку сторін.

Підстав, передбачених законом та умовами кредитного договору для нарахування процентів в заявленому розмірі в сумі 6542 грн. 40 коп., позивачем наведено не було.

Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих позивачем процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання позивача кредитором боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором в сумі 3722 грн. 40 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2400,00 грн., прострочена заборгованість по процентам - 1322 грн. 40 коп .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн. За результатами розгляду справи позовну заяву задоволено частково (на 42%), а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1118,21 грн.

За положеннями ст.137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно п. 8 ч. 2 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Суд, дослідивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, докази надані на підтвердження понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу, вважає, що судові витрати в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 13000,00 грн. На підтвердження чого надано договір про надання правової допомоги №09/07/2025 від 09.07.2025 року із адвокатом Пархомчуком С.В., з додатковою угодою №1 від 20.01.2026 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Разом з цим, суду не надано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) передбачений пунктом 3.3. вищевказаного договору про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та здійснених адвокатом витрат, і який підтверджує факт надання адвокатом правової допомоги клієнту і відповідно до пункту 3.4. договору є підставою для сплати гонорару адвокату. Також не надано жодного документу на підтвердження фактично понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача, документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1118,21 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 95, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12, код ЄДРПОУ 44002941) заборгованість за кредитним договором №687009 від 06.06.2021 року у розмірі 3722 грн. 40 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2400,00 грн., прострочена заборгованість по процентам - 1322 грн. 40 коп .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ФЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12, код ЄДРПОУ 44002941) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1118,21 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення до Харківського апеляційного суду.

Повне судове рішення складено - 18.08.2026.

Суддя: А. К. Сітало