Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №175/14736/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/14736/25

Провадження № 2/175/2954/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"17" серпня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.12.2014 року між сторонами було укладено шлюб. У період перебування у шлюбі за спільні кошти подружжям було придбана квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 86,5 кв.м, житловою площею 53,8 кв.м, що складається з трьох кімнат. Оскільки сторони не досягли згоди щодо поділу зазначеного майна, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна як спільного сумісного майна подружжя, а за відповідачем право власності на інші 1/2 частки зазначеного об`єкту нерухомого майна.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16.10.2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.01.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі, щодо заочного розгляду справи не заперечувала.

Суд звертає увагу, що судові засідання, призначені на 15.01.2026 року, 17.03.2026 року та 28.04.2026 року, відкладалися за клопотаннями представника відповідача. Водночас у судове засідання, призначене на 17.08.2026 року, відповідач та його представник не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на те, що позивач не заперечувала проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість її заочного розгляду за відсутності відповідача, про що постановлено відповідну ухвалу, яка відображена у протоколі судового засідання.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

19.12.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області, номер актового запису – 823, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00052978087 від 12.08.2025 року. Прізвище чоловіка та дружини після укладення шлюбу – ОСОБА_3 .

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), посвідченого державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори від 05.12.2019 року, ОСОБА_5 було відчужено однокімнатну квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 19,10 кв.м. Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 114700 грн.

16.12.2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Уваровою Г.І. Квартира, що відчужується за даним договором, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 82,50 кв.м.; квартира обладнана балконом (терасою) 2,0 кв.м.; житлова площа квартири 53,80 кв.м.; кількість кімнат: 3 (три).

Право власності ОСОБА_2 на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , також підтверджується витягом з додатку «Реєстр нерухомості» від 20.07.2026 року за №5006031760828.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 року по справі №175/13197/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від 19.12.2014 року, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області розірвано. Рішення суду набрало законної сили 20.03.2025 року.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Суд звертає увагу на те, що закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи недосягнення сторонами згоди щодо поділу спільного майна подружжя, а також виходячи з презумпції рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання спільним сумісним майном подружжя набутого сторонами під час шлюбу нерухомого майна, а саме, трьокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 86,5 кв.м, житловою площею 53,8 кв.м.

На підставі викладеного, надавши оцінку доказам у справі, суд доходить висновку, що позовні вимоги про поділ майна подружжя в рівних частках підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3359 грн 40 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 280-289, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) право особистої приватної власності на 1/2 частину: квартири АДРЕСА_5 .

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) право особистої приватної власності на 1/2 частину: квартири АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 3359 грн 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Тамара ЖУРАВЕЛЬ