Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №464/7497/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/7497/25 Головуючий у 1 інстанції: Беспальок О.А.

Провадження № 22-ц/811/23/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.;

за участю секретаря Костюк С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 02 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (в подальшому – «Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за договором про надання банківських послуг «monobank» від 30 липня 2020 року у розмірі 66 722 грн. 18 коп. та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 30 липня 2020 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим, підписала Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 30 липня 2020 року. Положеннями анкети-заяви визначено, що така разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідачка підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір (в подальшому – «Кредитний договір») та зобов`язалася виконувати його умови. На підставі укладеного договору відповідачка отримала кредит в розмірі 30 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . АТ «Універсал Банк» свої зобов`язання за вищевказаним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Станом на 03 березня 2025 року у відповідачки прострочення зобов`язання зі сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв`язку з чим на підставі положення п.п.5.17 п.5 Розділу ІІ Умов відбулось істотне порушення клієнтом зобов`язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою. 03 березня 2025 року позивач направив відповідачці повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте, відповідачка не вчинила жодної дії, направленої на погашення заборгованості, у зв`язку з чим кредит перейшов у форму «на вимогу». На залишок простроченої заборгованості банк нараховував неустойку, передбачену тарифами. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань, станом на 08 вересня 2025 року в останньої виникла заборгованість за наданим кредитом, що становить 66 722 грн. 18 коп., яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (за тілом кредиту), стягнення якої і є предметом позовних вимог (том 1, а.с. 1-8).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «monobank» від 30 липня 2020 року у розмірі 66 722 грн. 18 коп. та 3 028 грн. судового збору (том 2, а.с. 37-43).

Дане рішення оскаржила відповідачка.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Звертає увагу на те, що Кредитний договір нею укладався 30 липня 2020 року, а не 20 липня 2020 року, як неодноразово зазначає позивач у поданих до суду документах.

Звертає увагу на те, що підписана нею 30 липня 2020 року Анкета-заява «не містить жодної з істотних умов кредитування» (том 2, а.с. 46-65).

23 березня 2026 року ухвалою Львівського апеляційного суду справу було призначено до розгляду на 18 травня 2026 року (том 2, а.с. 155), про що своєчасно (22.04.2026 року) повідомлено апелянта (том 2, а.с. 160).

Будучи 22.04.2026 року повідомленою про апеляційний розгляд справи 18.05.2026 року, апелянт 17.05.2026 року (неділя) надіслала на адресу Львівського апеляційного суду Клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що апелянт має бажання приймати участь у справі разом зі своїм представником, а тому просить надати їй «час для забезпечення участі (її) представника у наступному судовому засіданні … та відкласти розгляд справи № … на іншу дату» (том 2, а.с. 161-162).

З урахуванням згаданого вище клопотання апелянта апеляційний розгляд справи було відкладено на 17 серпня 2026 року.

Будучи своєчасно (20.05.2026 року) повідомленою про відкладення на її клопотання апеляційного розгляду справи на 17 серпня 2026 року, апелянт 17 серпня 2026 року повторно подала до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи, мотивоване тим, що нею «прийнято рішення скористатися правом на професійну правничу допомогу» і «наразі триває процес узгодження умов та укладення договору про надання професійної правничої допомоги з адвокатом», якому «необхідний розумний строк для вступу у справу, належного оформлення ордера, детального ознайомлення з усіма матеріалами судової справи та формування узгодженої правової позиції в апеляційній інстанції» (том 2, а.с. 169-172).

Частиною 1 статті 371 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Апеляційна скарга апелянтом є датованою 02.01.2026 року (а ухвала суду про відкриття апеляційного провадження – 09.01.2026 року): тобто – апелянту більше 7 (семи) місяців відомо про зміст оскаржуваного нею рішення суду і на її ж клопотання апеляційний розгляд справи вже відкладався на 3 (три) місяці).

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів повторне клопотання апелянта про відкладення апеляційного розгляду справи розцінює як зловживання нею своїми процесуальними правами, а тому вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності апелянта і її представника – на підставі наявних у справі матеріалів та доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Банк долучив до позовної заяви Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, власноручно підписану відповідачкою (апелянтом) 30 липня 2020 року, у якій зазначено, що ця Анкета-заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. В цій Анкеті-заяві відповідачка стверджує, що вона ознайомилася та отримала примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають Кредитний договір, умови якого вона зобов`язується виконувати (том 1, а.с. 36).

Як вбачається з доводів, які наведені відповідачкою/апелянтом у Відзиві на позовну заяву (том 1, а.с. 70-72) та у апеляційній скарзі, апелянт не оспорює підписання нею згаданої вище Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, а відтак - укладення нею Кредитного договору.

Відповідачка протягом 5 (п`яти) років (починаючи з 30 липня 2020 року) до суду з позовом про визнання недійсним укладеного нею Кредитного договору (його окремих положень) не зверталася і такий (чи окремі його положення) судом недійсним не визнавався (докази про протилежне у матеріалах справи відсутні).

Відзив на позовну заяву та/чи апеляційна скарга не містять посилання на норми закону, які б прямо встановлювали підписаний відповідачкою Кредитний договір (чи окремі його положення) недійсним (недійсними), а відтак такий (в силу положень статті 204 ЦК України) є правомірним, а тому підлягає виконанню.

На твердження позивача, на виконання умов Кредитного договору відповідачка отримала від Банку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .

Виходячи з положень про банківську таємницю, лише відповідачка могла подати до суду докази того, що ця платіжна картка НОМЕР_1 саме на її ім`я не видавалася, однак таких доказів нею до суду подано не було.

Позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог до позовної заяви також долучено і Розрахунок заборгованості за Кредитним договором, з якого вбачається, що відповідачка неодноразово протягом 5 (п`яти) років користувалася кредитними коштами та погашала заборгованість за наданим кредитом, а заборгованість в сумі 66 722 грн. 18 коп. (які і є предметом позовних вимог) складається виключно з «залишку простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)», а процентна ставка за користування кредитними коштами, яка була на момент укладення відповідачкою Кредитного договору (38,4 %), жодного разу не була більшою (том 1, а.с. 18-27).

Інтенсивність та регулярність використання відповідачкою кредитних коштів також стверджується і долученою до позовної заяви довідкою про рух коштів по картці ОСОБА_1 (відповідачки/апелянта) від 08.09.2025 року (том 1, а.с. 28-33).

Відповідачкою/апелянтом не було подано до суду своїх розрахунків, які б спростовували згаданий вище Розрахунок заборгованості за Кредитним договором, долучений позивачем до позову в обґрунтування заявлених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог повністю чи частково), а відтак – до висновку про залишення апеляційної скарги на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, без задоволення.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 66 722 грн. 18 коп. заборгованості за Кредитним договором.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 66 722 грн. 18 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 66 722 грн. 18 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 02 грудня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.