Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №740/84/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/84/26

Головуючий у першій інстанції - Дударець Д. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1599/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. В обгрунтування позову посилалась на те, що із ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.05.2011 розірвано.

Вказувала, що від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на теперішній час є повнолітнім та навчається на денній формі в КЗ «Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтва імені Марії Заньковецької».

За доводами позову, ОСОБА_4 перебуває на утриманні позивача, а відповідач, який працездатний, у добровільному порядку матеріальної допомоги не надає, а позивач на даний час не має можливості належним чином фінансово утримувати дитину без участі відповідача.

Посилаючись на положення ст. 180-184, 199 СК України у позові ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), починаючи з дня подання позовної заяви і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення сином 23 років.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01.05.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на навчання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи стягнення з 07.01.2026 до закінчення навчання - 30.06.2027.

Вирішено питання розподілу судового збору.

Рішення суду в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

При ухваленні рішення суд виходив з того, що ОСОБА_4 продовжує навчатися у навчальному закладі та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а його батько ОСОБА_2 заперечує проти стягнення з нього аліментів, оскільки має ряд захворювань та доходів не отримує, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

При визначенні розмір аліментів судом враховано, що відповідачем не надано доказів його скрутного матеріального становища, а також у матеріалах справи відсутні дані щодо неможливості відповідача працювати, і виконувати певні роботи без шкоди для його здоров`я, а наявність у ОСОБА_2 проблем зі здоров`ям, відсутність офіційного працевлаштування не позбавляє його, як батька виконання свого обов`язку, передбаченого чинним законодавством щодо утримування повнолітнього сина, який продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги у спосіб сплати аліментів, що передбачено ст. 199, 200, 201 СК України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01.05.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

За доводами апеляційної скарги, рішення судом ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції не було надано належну правову оцінку наданим мною письмовим поясненням та доказам.

В обґрунтування доводів скарги, заявник вказує, що судом не взято до уваги, що в період з березня 2025 року та до кінця серпня 2025 року позивач з сином користувались коштами з його рахунку, банківська картка була повернута позивачем тільки перед від`їздом за кордон і надалі користувалися коштами до заблокування ним доступу до рахунку.

Вказує, що після повернення із-за кордону, позивачка подала позов про стягнення аліментів до досягнення дитиною повноліття, хоча до повноліття сина залишалось тільки 4 місяці, аліменти були виплачені і виконавче провадження закрито.

Як стверджує заявник, із наданих позивачем доказів дослідити та встановити розмір допомоги, якої реально потребує повнолітня дитина, яка продовжує навчання, з урахуванням її віку і стану здоров`я неможливо без надання таких доказів (в матеріалах позовної заяви відсутня інформація).

Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у дитини потреби у фінансовій допомозі на час продовження навчання та потреби саме вказаного розміру фінансової допомоги на час продовження навчання від відповідача, виходячи з рівного обов`язку батьків брати участь в її матеріальному утриманні, матеріали справи не містять жодного платіжного документу щодо виконаних позивачем обгрунтованих витрат на потреби їх спільної дитини (оплата проживання, оплата медичного обслуговування, оплата навчання) та/або доказів погіршення стану здоров`я дитини, а також позивачем не надано доказів свого матеріального становища.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.05.2020 у справі № 635/1139/17.

Заявник просить врахувати його скрутне матеріальне становище, стан здоров`я, що включає обмежену працездатність, а також те, що за станом здоров`я він на даний час не працевлаштований і доходів не має.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду ОСОБА_1 подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 3 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на день подачі позову досяг повноліття, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.05.2011 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 8).

За матеріалами справи, з 01.09.2023 ОСОБА_4 навчається на денній формі в КЗ «Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтва імені Марії Заньковецької» Чернігівської обласної ради за спеціалізацією «Менеджмент соціокультурної діяльності». Строк навчання з 01.09.2023 до 30.06.2027, що підтверджується довідкою КЗ «Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтва імені Марії Заньковецької» Чернігівської обласної ради від 31.12.2025 (а.с. 12).

Згідно довідки начальника відділу обслуговування громадян № 9 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 20.02.2026, ОСОБА_2 на обліку за місцем реєстрації в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області не перебуває та пенсію не отримує (а.с. 31).

З Виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 10945 КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпропетровської міської ради відділення політравми убачається, що ОСОБА_2 з 26.05.2025 до 04.06.2025 перебував на стаціонарному лікуванні та 29.05.2025 йому було проведено артроскопічну меніскектомію колінного суглоба (а.с. 60-61).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії № 2025-0825-2217-1434-0 від 26.08.2025, видану КНП «Ніжинська центральна міська лікарня імені Миколи Галицького» Ніжинської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 солдат військової частини НОМЕР_2 , призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , через захворювання, пов`язані з проходженням військової служби, придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення охорони.

Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП «Ніжинська міська лікарня імені Миколи Галицького» Ніжинської міської ради Чернігівської області № 9733 Хірургічного відділення № 2 від 27.08.2025 ОСОБА_2 діагностовано діагноз: двобічний гонартроз, розриви медіальних менісків обох колінних суглобів, стан після артроскопії правого колінного суглобу 29.05.2025, синовіїт правого колінного суглобу, поширений остеохондроз хребта з проявами спондильозу, спондилоартрозу, кил мхд С6-С7, протрузій МХД С3-С6, Th3- Th4, Th7- Th8, Th11- Th12, L3-L4, екструзій МХД дисків L4-S1, за стенозом хребтового каналу на рівні L3-S1, стійка цервікобрахіалгія справа, правобічний люмбоішалгічний м`язевотонічний синдроми, гіпертонічна хвороба ІІ ст., 3 ст., гіпертензивне серце, ризик 3, СР ст. ХСН 0-1 ст. СКХ з наявністю дрібних контраментів, обліреруючий отерослероз артерій нижніх кінцівок, ХВН, варикозна хвороба правої нижньої кінцівки (а. с. 72-73).

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №114/25/2672/В, дата прийняття рішення 17.09.2025 та відповідно до рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, його здатність до трудової діяльності визначено помірний ступінь обмеження (а.с. 46-50, 51-54).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 продовжує навчатися у навчальному закладі та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а його батько ОСОБА_2 заперечує проти стягнення з нього аліментів, оскільки має ряд захворювань та доходів не отримує, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

При визначенні розміру аліментів судом враховано, що відповідачем не надано доказів його скрутного матеріального становища, а також у матеріалах справи відсутні дані щодо неможливості відповідача працювати, і виконувати певні роботи без шкоди для його здоров`я, а наявність у ОСОБА_2 проблем зі здоров`ям, відсутність офіційного працевлаштування не позбавляє його, як батька від виконання свого обов`язку, передбаченого чинним законодавством щодо утримування повнолітнього сина, який продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги у спосіб сплати аліментів, що передбачено ст. 199, 200, 201 СК України.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів, які слід стягувати з відповідача на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, враховуючи наступне.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються СК України та передбачають обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 є сином ОСОБА_2 та який на день звернення до суду не досягнув 23 років, навчається у КЗ «Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької» на денній формі навчання, у зв`язку з чим він потребує матеріальної допомоги.

Разом з тим сам по собі факт навчання не є безумовною підставою для стягнення аліментів у заявленому позивачкою розмірі, оскільки для вирішення спору підлягають встановленню також потреба у матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням та можливість відповідача таку допомогу надавати.

Встановивши необхідність у додатковій матеріальній допомозі, зумовленій навчанням та супутніми витратами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний надавати таку допомогу сину, який продовжує навчатися.

Проте, при визначенні розміру аліментів, суд не в повній мірі взяв до уваги рівність обох батьків щодо надання такого утримання. Обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання не може покладатися повністю на одного з батьків.

У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить врахувати його скрутне матеріальне становище, стан здоров`я, що включає обмежену працездатність, а також те, що за станом здоров`я він на даний час не працевлаштований і доходів не має.

Апеляційний суд враховує, що отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 встановлена ІІІ група інвалідності, у зв`язку з чим його здатність до трудової діяльності визначено як помірний ступінь обмеження, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №114/25/2672/В та рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, (а.с. 46-50, 51-54).

Апеляційний суд враховує, що оскільки ОСОБА_4 навчається на денній (очній) формі навчання, тому позбавлений можливості офіційно працювати та отримувати доходи і утримувати себе самостійно, а отже об`єктивно потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання.

Проте згідно отриманої апеляційним судом інформації з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, за період з березня 2025 року по червень 2026 року ОСОБА_4 отримував стипендію у загальній сумі 49 338,06грн, а ОСОБА_1 за період з січня 2025 року по червень 2026 року отримала дохід у загальній сумі 269 057,52грн (а.с. 190-192, 193 -194).

Встановлення ІІІ групи інвалідності не позбавляє відповідача працевлаштуватись і дана обставина не виключає обов`язку відповідача надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній дитині, яка її потребує в зв`язку із продовженням навчання.

Відповідач надав суду докази погіршення його стану здоров`я, однак не надав підтверджень розміру та систематичності його витрат у зв`язку із постійним лікуванням, яке йому було призначено. В той же час, встановлені у справі обставини щодо погіршення стану здоров`я відповідача беззаперечно свідчать про наявні підстави для зменшення розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Твердження заявника у скарзі про те, що позивачкою не наведено жодної обставини, пояснення та не подано доказів того, що вона потребує такої допомоги у зв`язку з навчанням, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки право на отримання аліментів повнолітньою дитиною, яка продовжує навчання, прямо передбачено положеннями СК України і додаткового встановлення обставин не потребує.

Законодавець передбачив обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до закінчення такого навчання або до досягнення дитиною двадцяти трьох років під умовою можливості надання такої допомоги, а відповідачем не надано суду доказів неможливості надання такої допомоги.

Крім того, батьки мають рівні права і обов`язки та у матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно підтверджували, що відповідач не може надавати повнолітньому сину матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням останнього.

Обов`язок щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання не може покладатися повністю на одного з батьків.

Крім того, апеляційний суд враховує, що в силу положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.95.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатись після досягнення повноліття виникає незалежно від форми навчання.

Колегія суддів звертає увагу, що аліменти на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за своєю правовою природою не є цільовою грошовою допомогою виключно на оплату витрат, безпосередньо пов`язаних лише з навчальним процесом. Такий вид утримання має комплексний характер і спрямований на забезпечення належних умов життя повнолітньої дитини на період навчання, оскільки період здобуття освіти об`єктивно обмежує її можливість повною мірою самостійно забезпечувати власні потреби.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що частково заслуговують на увагу доводи відповідача щодо помилково визначеного розміру аліментів на утримання повнолітньої сина, який продовжує навчання, та, на думку колегії суддів, зі ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, саме такий розмір аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості, буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Відповідно до статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не є сталим і може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить висновку, що син відповідача є повнолітнім, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги, що відповідач може надавати таку матеріальну допомогу, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до ст. 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини, а відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/8 частини заробітку відповідача, будуть достатніми для належного утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання та відповідатимуть реаліям сьогодення.

Беручи до уваги неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, апеляційний суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_4 слід змінити, зменшивши розмір аліментів до стягнення з відповідача на користь позивачки із 1/5 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача до 1/8 частки.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

За подання позовної заяви до сплати належав судовий збір у розмірі 1 331,20грн. ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інтенціях.

Оскільки апеляційний суд змінює розмір стягнутих аліментів, зменшуючи їх, належить також змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутого зі ОСОБА_2 на користь держави судового збору, зменшивши його суму з 1 331,20грн до 665,60 грн.

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_2 сплачено 1 996,80грн судового збору (а.с. 177). У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_2 належить компенсувати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 998,40грн судового збору за апеляційний розгляд справи пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 травня 2026 року змінити, зменшивши розмір стягнутих зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання, з 1/5 частини заробітку (доходу) до 1/8 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно на період навчання ОСОБА_4 , починаючи з 07 січня 2026 року, на період навчання до 30 черввня 2027 року, але не довже ніж досягнення двадцяти трьох років, та зменшивши розмір стягнутого судового збору з 1 331,20грн до 665,60 грн.

У іншій частині рішення суду залишити без змін.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 998,40грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18.08.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

О. В. Любчик