Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №592/4074/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/4074/26

Номер провадження 22-ц/816/2626/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2026 року в складі судді Алфьорова А.М., ухваленого в м. Суми (повний текст рішення виготовлено 09 червня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

12.03.2026 ТОВ «ФК «Єврокредит» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 09.01.2020 між АТ «Мегабанк» і відповідачкою було укладено кредитний договір №2-018-850-2-20-Г, на підставі якого остання отримала кредит у сумі 12331 грн 84 коп., за що зобов`язалася сплачувати проценти. 03.09.2024 між АТ «Мегабанк» і ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги №GL1N426240, згідно з яким товариство набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників АТ «Мегабанк». 27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» і ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено договір відступлення прав вимоги №1/12, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що остання не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 03.09.2024 у неї утворилася заборгованість у розмірі 34487 грн 54 коп., з яких: 9438 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5195 грн 48 коп. - заборгованість за відсотками, 19854 грн 06 коп. – заборгованість по комісії.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.06.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокредит» 14633 грн 48 коп. заборгованості за кредитним договором від 09.01.2020 №2-018-850-2-20-Г, з яких: 9438 грн - заборгованість за кредитом, 5195 грн 48 коп. - заборгованість за відсотками, 1129 грн 68 коп. - судовий збір, 8254 грн 98 коп. - витрати на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення на користь ТОВ «ФК «Єврокредит» 4690 грн 29 коп. заборгованості по тілу кредиту, 1817 грн 25 коп. заборгованості за відсотками. Рішення в частині стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу просить скасувати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було надано належної оцінки обставинам, зазначеним у відзиві на позовну заяву та не було витребувано в позивача належного розрахунку заборгованості за кредитним договором. Відповідно, рішення про задоволення вимог про стягнення відсотків за кредитним договором у сумі 5195 грн 48 коп. є необґрунтованим.

Крім того, з наданої позивачем виписки по рахунку боржника вбачається нарахування відсотків за користування кредитом вже після припинення терміну користування кредитом, тобто після 06.01.2023.

Зазначає, що враховуючи те, що строк кредитування за кредитним договором припинився 06.01.2023, нарахування первісним кредитором процентів за користування кредитом понад визначений кредитним договором строк є незаконним.

Вказує, що місцевий суд висновків Верховного Суду, зазначених у постановах від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) при прийнятті рішення не врахував, тим самим ухвалив незаконне рішення в частині стягнення відсотків у сумі 5195 грн 48 коп.

Крім того, у відзиві вона зазначала, що за час користування кредитними коштами нею було сплачено 1389 грн 11 коп. нарахованих відсотків, тому до стягнення піддягають проценти в сумі 1817 грн 25 коп. (3206 грн 36 коп. – 1389 грн 11 коп.).

Звертає увагу, що приймаючи рішення в частині відмови в задоволенні вимог стосовно стягнення заборгованості по сплаті комісії, місцевий суд не надав оцінки тим обставинам, що відповідно до наданої виписки по рахунку за період з 03.02.2020 по 01.12.2020 було сплачено 4747 грн 71 коп. неправомірної комісії на користь АТ «Мегабанк».

Вважає, що враховуючи підтверджену місцевим судом необґрунтованість нарахування комісії за користування кредитом, сума, сплачена на погашення такої незаконно нарахованої комісії, повинна бути зарахована до тіла кредиту, а тому розмір тіла кредиту повинен бути зменшений на 4747 грн 71 коп. та складати 4690 грн 29 коп. (9438 грн – 4747 грн 71 коп.).

Зазначає, що загальна сума до стягнення на користь ТОВ «ФК Єврокредит» повинна складати 6507 грн 54 коп., з яких: 4690 грн 29 коп. - сума заборгованості по тілу кредиту, 1817 грн 25 коп. - заборгованості по відсоткам.

Щодо витрат на правову допомогу вважає, що до матеріалів позовної заяви позивачем не додано квитанції чи будь-які інші докази оплати послуг згідно з договором про надання правової допомоги від 01.07.2025. Вважає, що рішення місцевого суду в частині стягнення витрат за надання правничої допомоги в сумі 8254 грн 98 коп. є необґрунтованим та таким, що підлягаєть скасуванню.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.01.2020 між АТ «Мегабанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2-018-850-2-20-Г (з ануїтетними платежами), на підставі якого остання отримала кредит у сумі 12331 грн 84 коп. на строк з 09.01.2020 до 06.01.2023 включно, за що зобов`язалася сплачувати відсотки (а. с. 41).

Згідно з протоколом електронного аукціону №GFD001-UA-20240618-01260, який відбувся 09.07.2024, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» став переможцем електронних торгів щодо прав вимоги №GL1N426240 за кредитними договорами, які укладені з фізичними особами, дебіторська заборгованість осіб та майнові права за дебіторською заборгованістю в кількості 20054 одиниць (а. с. 15).

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» і ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №GL1N426240, відповідно до якого АТ «Мегабанк» передало, а ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а. с. 12 - 13).

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 09.01.2020 №2-018-850-2-20-Г заборгованість відповідачки станом на 03.09.2024 становить 34487 грн 54 коп., з яких: 9438 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5195 грн 48 коп. - заборгованість за відсотками, 19854 грн 06 коп. – заборгованість за комісією (а. с. 26).

Згідно з додатком №1 до договору №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024, загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 09.01.2020 №2-018-850-2-20-Г становить 34487 грн 54 коп., з яких: 9438 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5195 грн 48 коп. - заборгованість за відсотками, 19854 грн 06 коп. - заборгованість за комісією (а. с. 34).

27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» і ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір відступлення прав вимоги №1/12, відповідно до якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» передало, а ТОВ «ФК «Єврокредит» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (а. с. 11).

Згідно з додатком №1 до договору №1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27.12.2024, загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 09.01.2020 №2-018-850-2-20-Г становить 34487 грн 54 коп., з яких: 9438 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5195 грн 48 коп. - заборгованість за відсотками, 19854 грн 06 коп. - заборгованість за комісією (а. с. 25).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за тілом кредиту та відсотками. Також судом першої інстанції було відмовлено в стягненні комісії.

Колегія суддів неповністю погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині стягнення тіла кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та правничої допомоги, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідачка не оспорює факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів у сумі 12331 грн 84 коп., у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором від 09.01.2020 №2-018-850-2-20-Г.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків поза межами строку кредитування, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в п.п. 2.2, 2.4 кредитного договору погоджено, що кредит надано на строк з 09.01.2020 по 06.01.2023 включно.

Процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована), становить 15% річних.

У додатку 1 до кредитного договору сторонами погоджено, що проценти за користування кредитом становлять 3206 грн 36 коп. Також у додатку погоджено, що обчислення реальної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та якщо кредитодавець і споживач виконують свої обов`язки на умовах та в строки, визначені в договору.

З виписки по рахунку вбачається, що проценти за користування кредитом були нараховані за період з 09.01.2020 по 06.01.2023, тобто в межах строку надання кредиту. У той же час, оскільки відповідачка неналежним чином виконувала умови договору, відсотки за користування кредитом нараховувалися на суму залишку заборгованості, у зв`язку з чим заборгованість за відсотками склала 5195 грн 48 коп., а не 3206 грн 36 коп.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо нарахування відсотків поза межами кредитного договору є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Щодо сплаченої комісії.

У п. 2.8 кредитного договору від 09.01.2020 №2-018-850-2-20-Г було передбачено, що за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно сплачується комісійна винагорода в розмірі 3,5% від суми кредиту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

З огляду на викладене, кредитор не мав законних підстав для нарахування зазначеної комісії.

З розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що ОСОБА_1 було сплачено 4747 грн 71 коп., які АТ «Мегабанк» зарахувало на погашення заборгованості за комісією.

З огляду на викладене, суму заборгованості за відсотками необхідно зменшити на 4747 грн 71 коп.

Зазначене узгоджується з правовою позиціє Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2019 у справі №640/2755/16-ц, відповідно до якої в разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки районний суд зазначеного не врахував та не зменшив суму заборгованості за відсотками на суму сплаченої комісії, тому рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідачки на користь позивача 9438 грн забогованості за тілом кредиту, 447 грн 77 коп. (5195 грн 48 коп. – 4747 грн 71 коп.) заборгованості за відсотками.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення стягнуто загальну суму за кредитним договором, а тому рішення підлягає зміні в цілому.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №159/5837/19 зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду в постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі №753/1203/18.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025 №1/07, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 05.01.2026, відповідно до яких сума вказаних витрат становить 11200 грн.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що витрати за надання правничої допомоги не підлягають стягнення, оскільки ще не сплачені позивачем, є необґрунтованими.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 2000 грн, понесені позивачем в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (29%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 772 грн 10 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, та 580 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 1352 грн 10 коп. (а. с. 38, 40).

Крім того, оскільки апеляційну скаргу було задоволено частково, тому пропорційно відмовленим позовним вимогам, розрахованим від оскаржуваної частини (відповідачка оскаржувала рішення в частині стягнення 8125 грн 94 коп., апеляцію задоволено на 58%), з позивача на користь відповідачки необхідно стягнути 2895 грн 36 коп. судового збору, сплачено при зверненні до апеляційного суду (а. с. 102).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» 9885 грн 77 коп. заборгованості за кредитним договором від 09 січня 2020 року №2-018-850-2-20-Г, 1352 грн 10 коп. судових витрат».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» на користь ОСОБА_1 2895 грн 36 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик