Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №591/9574/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/9574/25

Номер провадження 22-ц/816/2625/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 червня 2026 року в складі судді Клименко А.Я., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 10 червня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

21.08.2025 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 20.04.2024 між ТОВ «Слон Кредит» і відповідачем було укладено кредитний договір №1567768, на підставі якого останній отримав кредит у сумі 3000 грн, за що зобов`язався сплачувати проценти. 24.12.2024 між ТОВ «Слон Кредит» і ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №24122024, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Слон Кредит», у тому числі й до відповідача. Вказувало, що останній не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 21.08.2025 у нього утворилася заборгованість у розмірі 27300 грн, з яких: 3000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15900 грн – заборгованість за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 8400 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими позивачем за 112 календарних днів.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму, суму інфляційних втрат, 3% річних і судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05.06.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» 27300 грн заборгованості за кредитним договором від 20.04.2024 №1567768, 2422 грн 40 коп. судового збору, 10000 грн витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення процентів та судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимоги задовольнити частково.

Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Оскільки строк кредитування за договором становив 360 днів, нарахування будь-яких договірних процентів (як стандартних, так і знижених) після закінчення цього строку є абсолютно незаконним.

Зазначає, що після спливу 360 днів договірні зобов`язання припиняють свою дію в частині правомірного користування коштами, і кредитор втрачає право нараховувати договірні відсотки. Натомість виникають правовідносини, в яких кредитор має право вимагати захисту свого грошового інтересу виключно на підставі статті 625 ЦК України (стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не погоджений сторонами як захід відповідальності).

Вказує, що позивач розрахував та заявив до стягнення відсотки за 112 днів прострочення в розмірі 8400 грн виходячи з договірної відсоткової ставки. Суд першої інстанції без жодних застережень ухвалив рішення та стягнув цю суму. Стягнення 8400 грн, як договірних відсотків поза межами строку дії кредиту, є прямим порушенням закону і підлягає скасуванню в повному обсязі.

Крім того, наголошує на незаконності розрахунку процентів первісним кредитором ТОВ «Слон Кредит» навіть у межах строку кредитування (360 днів), які склали 15900 грн при тілі кредиту всього 3000 грн. Відповідно до умов кредитного договору стандартна процентна ставка становить 2,5% у день, а знижена - 1,375% у день. Такі умови договору є очевидно несправедливими, дискримінаційними, кабальними та такими, що грубо суперечать засадам цивільного законодавства.

Звертає увагу суду, що відповідач у суді першої інстанції надав деталізований контр-розрахунок заборгованості, заснований на приписах закону, онак суд не надав оцінки факту несправедливості умов договору та взагалі не навів жодних мотивів відхилення контр-розрахунку відповідача, чим порушив ст. 6 Конвенції про захист прав людини (справа «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Заявник надає свій розрахунок відсотків за весь період фактичного користування коштами (з 20.04.2024 по 22.08.2025, всього 489 днів), виходячи з офіційних змін облікової ставки НБУ.

Зазначає, що він визнає та просить суд стягнути суму відсотків у розмірі 567 грн 16 коп. (або раніше заявлені 557 грн 46 коп., якщо суд вважатиме за потрібне). Будь-які інші нарахування відсотків, здійснені позивачем на підставі дискримінаційної та нікчемної ставки в розмірі 15900 грн та 8400 грн), є грубим порушенням публічного порядку, прав споживача та не можуть бути захищені судом у розумінні ст. 13 ЦК України.

Вважає, що загальна справедлива та законна заборгованість, яку він беззастережно визнає і згоден сплатити, становить 3557 грн 46 коп. (основне тіло кредиту 3000 грн + відсотки за офіційною ставкою НБУ 557 грн 46 коп.). Суд першої інстанції, стягнувши з відповідача 27300 грн, фактично легалізував грабіжницькі та кабальні умови мікрофінансової організації, що є безумовною підставою для скасування рішення суду в цій частині.

Крім того, проігнорувавши клопотання відповідача і не давши йому жодної оцінки, суд першої інстанції допустив суворе процесуальне порушення, яке є безумовною підставою для скасування рішення в частині зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивача. Вважає найбільш кричущим правовим процесуальним порушенням суду першої інстанції щодо задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн у повному обсязі. Стягнення 10000 грн адвокатських витрат у справі, де реальне тіло споживчого кредиту становить всього 3000 грн, повністю нівелює засади розумності та пропорційності судового процесу. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

14.08.2026 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало відзив, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Також просить стягнути 8000 грн за правничу допомогу в апеляційному суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.04.2024 між ТОВ «Слон Кредит» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» №1567768, відповідно до умов якого відповідачу надано 3000 грн на 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів (а. с. 22 – 26).

Відповідно до п. 1.5, 1.5.1, 1.5.2, 1.6 договору тип процентної ставки – фіксована.

Стандартна процентна ставка становить 2,5% у день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.

Знижена процентна ставка 1,375% у день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 20.05.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що в разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати в бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.

Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Згідно з п. 2.1, 3.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Проценти, що нараховуються за цим договором, є платою за залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та в році, тобто метод «факт/факт».

Відповідно до п. 5.1 договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно з кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів, крім випадку, визначеного в п. 5.3 договору.

Вказаний договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Т566 (а. с. 26).

З листа ТОВ «Пейтек» від 15.01.2025 №20250115-2082 вбачається, що 06.06.2022 між зазначеним товариством і ТОВ «Слон Кредит» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №06062022-1. На підставі зазначеного договору 13.06.2024 було успішно перераховано 3000 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 (а. с. 17 зв.).

24.12.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» і ТОВ «Слон Кредит» укладено договір факторингу №24122024, відповідно до якого ТОВ «Слон Кредит» передало, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором №1567768, загальна сума заборгованості 20400 грн, з яких: заборгованості за основною сумою боргу 3000 грн, сума заборгованості за відсотками 15900 грн, сума заборгованості за пенею 1500 грн (а. с. 34 – 42, 30 зв.).

ТОВ «Слон Кредит» повідомило ОСОБА_1 про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від 20.04.2024 №1567768 (а. с. 29 – 30 зв.).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Слон Кредит» та витягу з реєстру боржників загальна сума заборгованості за кредитним договором від 13.06.2024 №1659018 станом на 24.12.2024 складає 20400 грн, з яких: 3000 грн - сума заборгованості за кредитом, 15900 грн – сума заборгованості по відсотках, 1500 грн – пеня (а. с. 16, 30 зв.).

Відповідно до розрахунку заборгованості з 25.12.2024 по 08.06.2025 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» здійснило нарахування відсотків за 112 календарних днів за процентною ставкою 2,5%, що становить 8400 грн (а. с. 31 - 32).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 27300 грн.

Колегія суддів неповністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідач не оспорює факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів у сумі 3000 грн, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 20.04.2024.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків поза межами строку кредитування, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в пункті 1.4 договору погоджено, що строк кредиту становить 360 днів.

У таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є додатком №1 до договору, визначено, що кредит надано з 20.04.2024 по 15.04.2025 (а. с. 22 – 26).

З розрахунку заборгованості, зробленого ТОВ «Слон Кредит», вбачається, що станом на 24.12.2024 заборгованість ОСОБА_1 за кредитом складала 20400 грн, з яких: 3000 грн - сума заборгованості за кредитом, 15900 грн - сума заборгованості по відсотках за 188 днів (а. с. 16.).

З розрахунку заборгованості, зробленого ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», вбачається, що за період з 25.12.2024 по 15.04.2025 у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 11400 грн, з яких: 3000 грн - сума заборгованості за кредитом, 8400 грн – сума заборгованості по відсотках за 112 днів (а. с. 31 – 32).

З огляду на викладене, відсотки за користування кредитом були нараховані за період з 20.04.2024 по 15.04.2025, тобто в межах строку надання кредиту 360 днів, а тому доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необгрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Колегія суддів також відхиляє посилання заявника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц. У зазначеній справі вирішувалося питання щодо дострокового стягнення кредиту.

А тому, враховуючи, що в наведеній заявником для порівняння справі №310/11534/13-ц встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків у завищеному розмірі.

Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, були внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема пунктом 5 Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено частинами 5, 6 відповідно до яких максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Національний банк України має право встановлювати додаткові вимоги до складових розрахунку денної процентної ставки з метою уникнення недобросовісних практик розрахунку денної процентної ставки.

Також Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 17 такого змісту: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2,5%;

протягом наступних 120 днів - 1,5%».

У рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується в разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо в новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Згідно з п. 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3498-ІХ від 22.11.2023 дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Банкам протягом:

30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону щодо забезпечення можливості проведення Національним банком України інспекційних перевірок та надання йому інформації шляхом віддаленого доступу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;

90 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи, не зазначені в абзаці другому цього пункту, у відповідність з вимогами цього Закону.

Надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Отже, вказаними пунктами було визначено порядок дії новоприйнятих норм, як до кредитних договорів, укладених до набрання ними чинності, так і до кредитних договорів, укладених після набрання ними чинності.

Таким чином, надавачі фінансових послуг зобов`язані були протягом 30 днів починаючи з дня набрання Законом №3498-ІХ чинності, тобто з 24.12.2023, привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» було укладено 20.04.2024, відсотки нараховувалися з 20.04.2024 по 15.04.2025, Закон України №3498-ІХ набрав чинності 24.12.2023, а тому його дія розповсюджується на кредитний договір від 20.04.2024 №1567768.

Таким чином, максимальний розмір денної процентної ставки після 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%.

Згідно зі ст. 204, ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71-73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий споciб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на викладене, суд вважає що п. 1.5.1, 1.5.2 договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 20.04.2024 №1567768 щодо застосування процентної ставки в розмірі 2,5% та зниженої процентної ставки в розмірі 1,375 з 20.04.2024 є нікчемними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» необхідно стягнути 10800 грн заборгованості за відсотками за період з 20.04.2024 по 15.04.2025 (3000 грн х 1% х 360 днів).

При цьому, колегія суддів вважає, що умови нарахування таких відсотків є справедливими та законними з огляду на наступні мотиви. У справі, що переглядається, апеляційним судом зроблено перерахунок розміру заборгованості з розміру відсоткової ставки 1% на день. Це повністю відповідає статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка встановлює, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Умови кредитного договору не є несправедливими та відповідають вимогам чинного законодавства. Вони не ставлять позичальника в невигідне становище і не порушують балансу інтересів сторін. Відповідач ознайомився з розміром відсоткової ставки та конкретними сумами до сплати, засвідчивши це власним підписом. Ба більше, умови договору не оскаржувалися ним доти, доки кредитор не звернувся з позовом до суду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати умови нарахування відсотків несправедливими чи такими, що порушують права боржника.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

У позовній заяві позивач просив стягнути 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

02.06.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 2000 грн або відмовити в їх стягненні (а. с. 111 – 121).

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 2000 грн, понесені позивачем в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки районний суд викладеного вище не врахував, тому рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 10800 грн заборгованості за відсотками.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення стягнуто загальну суму за кредитним договором, а тому рішення підлягає зміні в цілому.

Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (51%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 1235 грн 42 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, та 1020 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 2255 грн 42 коп. (а. с. 15, 18 зв.).

Крім того, оскільки апеляційну скаргу було задоволено частково, тому пропорційно відмовленим позовним вимогам, розрахованим від оскаржуваної частини (відповідач оскаржував рішення в частині стягнення 23742 грн 54 коп., апеляцію задоволено на 42%), з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 1907 грн 64 коп. судового збору, сплачено при зверненні до апеляційного суду (а. с. 157, 181).

Позивач також просив стягнути 8000 грн за надану правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, на підтвердження чого надав звіт про надання правової допомоги від 14.08.2026.

Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (подано відзив), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 1000 грн, понесені позивачем в суді апеляційної інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Таким чином, пропорційно задоволеним позовним вимогам з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 580 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене, оскільки в порядку розподілу судових витрат з кожної зі сторін підлягає стягненню на користь іншої зазначена вище сума судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1327 грн 64 коп. (1907 грн 64 коп. – 580 грн).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 червня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 13800 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 20 квітня 2024 року №1567768, 2255 грн 42 коп. судових витрат».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на користь ОСОБА_1 1327 грн 64 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик