Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №333/4811/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 333/4811/25

Провадження № 22-ц/820/1420/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю представника відповідача,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2026 року, суддя Заворотна О.Л., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У червні 2025 року АТ «Сенс Банк» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501424440 від 31 січня 2022 року в загальному розмірі 487709,55 грн, з яких 247695,21 грн заборгованості за тілом кредиту та 240014,34 грн заборгованості за процентами.

Позов мотивовано тим, що 31 січня 2022 року АТ «Альфа-Банк», (після перейменування - АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_1 уклали угоду про надання споживчого кредиту №501424440, за умовами якої банк надав позичальнику 250000 грн кредиту, однак позичальник належним чином не виконував обов`язків щодо його повернення та сплати процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» 487709,55 грн заборгованості за кредитним договором №501424440 від 31 січня 2022 року та 2926,26 грн судового збору. У решті вимог відмовлено. Повернуто АТ «Сенс Банк» із державного бюджету 2926,26 грн судового збору.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 підписав оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту на підставі договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Банк виконав своє зобов`язання за договором, перерахувавши ОСОБА_1 250000 грн, в той час як останній порушив графік платежів. Суд також зазначив, що представник відповідача подав заяву про визнання позову в частині нарахованої банком заборгованості та заперечив лише проти відшкодування витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення та зменшити розмір стягуваної суми з 487709,55 грн до 289363,37 грн.

Зазначив, що з 12 червня 2024 року і до цього часу він проходить військову службу, а тому відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у цей період кредитор не мав права нараховувати проценти за користування кредитом. У нього відсутній обов`язок щодо дострокового повернення всього розміру кредиту, оскільки відповідного письмового повідомлення про дострокове повернення банк йому не направив. В той же час, його попередній представник в суді, без погодження з ним подав до суду заяву про часткове визнання позову, не надавши при цьому документів про проходження відповідачем військової служби.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

В суді представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи судом був повідомлений належним чином.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд встановив, що 31 січня 2022 року ОСОБА_1 підписав оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501424440 на підставі договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Сторони погодили такі основні умови: сума кредиту - 250000 грн, процентна ставка - 35% річних, тип процентної ставки - фіксований, строк кредитування - 60 місяців, кінцева дата повернення - 31 січня 2027 року, щомісячний платіж - 8867,29 грн, до 28 числа кожного місяця.

АТ «Альфа-Банк» акцептувало оферту ОСОБА_1 та 31 січня 2022 року перерахувало 250000 грн на погоджений сторонами рахунок, що підтверджується меморіальним ордером №899401623. Останній платіж за кредитом позичальник здійснив 30 вересня 2022 року.

На підтвердження дотримання порядку дострокового повернення кредиту Банк надав суду письмову вимогу про усунення порушень, за змістом якої станом на 27 квітня 2025 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитом становила 502422,20 грн.

В той же час, як вбачається зі змісту проведеного Банком розрахунку, станом на 05 грудня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 501424440 від 31 січня 2022 року становила 307747,91 грн, з яких 67733,57 грн - заборгованість за тілом кредиту та 240014,34 грн - заборгованість за процентами.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).

Публічна оферта АТ «Альфа-Банк» на укладання угоди про надання споживчого кредиту станом на 31 січня 2022 року у відповідній редакції розміщена за посиланням (https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi).

Пунктом 5.1. додатку №5 до договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа- Банк» «КРЕДИТИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ», розміщеному на сайті https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi передбачено, що Банк має право в будь-якому разі вимагати, в тому числі у судовому порядку, дострокового виконання всіх зобов`язань позичальника за договором, в тому числі угодою, у випадку прострочення більше ніж на один місяць терміну сплати обов`язкового платежу за кредитом, а також у випадках вчинення позичальником інших істотних порушень умов договору, якими сторони визнають: (а) надання позичальником недійсних та/або недостовірних документів та/або інформації про себе з метою отримання кредиту; (б) ненадання у строк документів, зазначених у п. 4.3. цього додатку №5; (в) обрання щодо позичальника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або набуття законної сили вироку суду про позбавлення позичальника волі, обмеження волі чи арешт; (ґ) розірвання позичальником договору про надання супровідних послуг, який є обов`язковим для укладення угоди, та неукладення протягом 15 календарних днів нового договору про надання таких самих послуг з особою, що відповідає вимогам Банку (г) порушення позичальником будь-яких інших умов договору та/або умов цього додатку №5 та/або умов угоди.

Пунктом 5.2 вказаного додатку визначено, що Банк має право вимагати дострокового виконання всіх зобов`язань позичальника за договором, в тому числі угодою у випадках, визначених п. 5.1. цього додатку №5 за умови письмового попередження позичальника за 30 днів до дати дострокового виконання зобов`язань позичальника.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до положень статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 31 січня 2022 року ОСОБА_1 в електронній формі уклав з Банком угоду про надання споживчого кредиту №501424440, за умовами якої отримав 250000 грн кредиту, на строк 60 місяців, зі сплатою 35% річних. Кінцевою датою повернення кредиту сторони визначили 31 січня 2027 року, а щомісячний платіж погодили в розмірі 8867,29 грн, зі сплатою до 28 числа кожного місяця.

Підписана відповідачем оферта містить посилання на договір про банківське обслуговування фізичних осіб, який разом із публічною пропозицією та додатками до неї становить єдиний договірний документ. Отже, підписання оферти свідчить про волевиявлення ОСОБА_1 на укладення кредитного договору на умовах відповідної публічної пропозиції.

Пунктом 5.1 додатку №5 до договору про банківське обслуговування фізичних осіб передбачено право Банку вимагати, у тому числі в судовому порядку, дострокового виконання всіх зобов`язань позичальника за договором у разі прострочення більш як на один місяць строку сплати обов`язкового платежу за кредитом. Водночас, згідно з пунктом 5.2 цього додатку, таке право реалізується за умови письмового попередження позичальника за 30 днів до дати дострокового виконання зобов`язань.

На підтвердження дотримання зазначеного порядку Банк надав суду вимогу про усунення порушень. Однак матеріали справи не містять належних і допустимих доказів її вручення безпосередньо ОСОБА_1 .

Саме по собі складення Банком письмової вимоги, за відсутності доказів її фактичного отримання позичальником не підтверджує дотримання передбаченого договором і частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» порядку дострокового повернення кредиту.

Відтак, Банк не довів, що до звернення з даним позовом в суд у позичальника настав обов`язок достроково повернути всю суму кредиту, зокрема, і ту, строк сплати якої ще не настав.

Звернення до суду з позовом не усуває необхідності дотримання встановленої договором процедури реалізації права на дострокове повернення кредиту, оскільки на момент звернення до суду має існувати порушене право та прострочене грошове зобов`язання у визначеному розмірі.

Часткове визнання позову відповідачем не звільняло суд першої інстанції від обов`язку перевірити наявність законних підстав для стягнення кожної складової заборгованості. За частиною четвертою статті 206 ЦПК України суд ухвалює рішення про задоволення позову в разі його визнання відповідачем лише за наявності для того законних підстав. Визнання позову не може замінити належного виконання Банком встановленої у статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» процедури дострокового стягнення кредиту та не змінює визначених договором строків виконання зобов`язань.

Банком одночасно з позовною заявою подано до суду розрахунок заборгованості лише станом на 05 грудня 2024 року, згідно з яким заборгованість за тілом кредиту становила 67733,57 грн, а за процентами - 240014,34 грн. При цьому відповідного розрахунку заборгованості за період з 05 грудня 2024 року до дня звернення Банку в суд з даним з позовом, 03 червня 2025 року, матеріали справи не містять.

В той же час, за відсутності розрахунку Банку суд позбавлений можливості перевірити та встановити обставини щодо строків сплати чергових платежів за тілом кредиту, які настали до моменту звернення з позовом до суду 03 червня 2025 року і в якому розмірі вони залишилися несплаченими, тобто, визначити розмір прострочених платежів за тілом кредиту і платежів, строк сплати по яких на дату звернення до суду з даним позовом ще не наступив.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено заборгованість відповідача за тілом кредиту у загальному розмірі 67733,57 грн, яка і підлягає стягненню.

У задоволенні позову щодо стягнення решти заборгованості за тілом кредиту в розмірі 179961,64 грн, у тому числі заборгованості з дострокового повернення всієї суми кредиту до настання кінцевого строку кредитування, слід відмовити у зв`язку із недоведеністю позовних вимог в цій частині.

Крім того, до апеляційної скарги відповідачем додано військовий квиток серії НОМЕР_1 , грошовий атестат, довідки військових частин та посвідчення учасника бойових дій, згідно з якими ОСОБА_1 з 12 червня 2024 року безперервно проходив військову службу та належить до кола осіб, на яких поширюється гарантія, встановлена пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Колегія суддів приймає зазначені докази, враховуючи, що відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції проходив військову службу поза місцем судового розгляду, особистої участі у справі не приймав, а про неподання цих документів попереднім представником дізнався після отримання повного тексту рішення. Наведені обставини у своїй сукупності підтверджують об`єктивну неможливість подання доказів безпосередньо відповідачем до суду першої інстанції.

Суд першої інстанції не перевірив вищевказаних обставин, відтак не врахував, що стягнення з ОСОБА_1 процентів за період, починаючи з 12 червня 2024 року, що за відповідним розрахунком Банку становить 39869,46 грн, суперечить закону.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підтверджено позивачем належними доказами становитиме 267878,45 грн, з яких 67733,57 грн заборгованості за тілом кредиту та 200144,88 грн заборгованості за процентами.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив зменшити суму стягнення до 289363,37 грн, колегія суддів, з огляду на положення статті 367 ЦПК України, дійшла висновку про задоволення позову саме в цій частині.

Суд першої інстанції не перевірив дотримання Банком погодженого сторонами порядку дострокового повернення кредиту, не врахував відсутності доказів вручення відповідачеві письмової вимоги та необґрунтовано стягнув усю заявлену заборгованість за тілом кредиту.

Крім того, судом не перевірено належності ОСОБА_1 до осіб, яким законом заборонено нараховувати проценти за користування кредитом, помилково визнано визнання позову представником відповідача достатньою правовою підставою для стягнення усієї заявленої суми процентів, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, з огляду на те, що позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 за наслідками апеляційного перегляду задоволено на 59,33% (289363,37 грн/487709,55 грн?100%), позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача 3472 грн судових витрат по сплаті судового збору в суді першої інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, йому слід компенсувати за рахунок Банку 3633,60 грн судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 289363,37 грн. заборгованості за кредитом.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 3472 грн судових витрат по сплаті судового збору в суді першої інстанції.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 3633,60 грн судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2026 року.

Судді:

Р.С. Гринчук

А.П. Корніюк

О.І. Талалай