Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №334/5760/26 — Запорізький апеляційний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/5760/26 Головуючий в 1 інст. Ісаков Д.О.

Провадження №33/807/957/26 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який працює у ІНФОРМАЦІЯ_2 оператором групи бронювання, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень, стягнуто судовий збір,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до оскаржуваної постанови, суддя суду першої інстанції встановив, що солдат ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою, в порушення пунктів 60, 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, статей 9, 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил, приблизно о 14.10 годині 5 травня 2026 року, в умовах особливого періоду, діючи в супереч інтересам служби, недбало ставлячись до військової служби, не здійснив перевірку наявної інформації у Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відносно поданої заяви на відстрочку від призову громадянина ОСОБА_2 , внаслідок чого мобілізаційним відділом ІНФОРМАЦІЯ_3 було призвано на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_2 , що призвело до порушення порядку призову під час мобілізації, чим вчинив недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що прийнята вона із порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

В обґрунтування своїх доводів зазначив, що 10 червня 2026 року, ним в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 надавалися пояснення стосовно виявленого під час перевірки правопорушення. Однак, всупереч вимогам ст. 254 КУпАП протокол про військове адміністративне правопорушення відносно нього не був складений впродовж 24 годин. Крім того, в протоколі вказано що «фактичне вчинення за викладених вище обставин старшим лейтенантом ОСОБА_3 військового адміністративного правопорушення підтверджується матеріалами адміністративного провадження, поясненнями військовослужбовців», що не надає змогу встановити остаточну суть адміністративного правопорушення та особу, яка його вчинила.

Таким чином, вказаний протокол складений з порушенням норм діючого законодавства.

Стверджує, що посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 , йому не роз`яснювались права передбачені ст. 268 КУпАП, у тому числі і право на захист, про що свідчить відсутність його підпису у відповідній графі протоколу про адміністративне правопорушення № 392 від 12.06.2026 року. Вважає, що він фактично був позбавлений гарантованого права, передбаченого статтею 59 Конституції України під час складання протоколу, а також під час безпосереднього розгляду справи, зокрема звернутись за правовою допомогою.

Наголошує, що не має досвіду участі в судових засіданнях і нехтування посадовими особами ВСП, а також судом першої інстанції нормами закону не дало йому змоги реалізувати в повній мірі свої права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Зазначає, що в оскаржуваній постанові суду не зазначено всіх достатніх та необхідних доказів, які були досліджені під час розгляду справи, їх влив на ухвалене судом рішення, що свідчить про невмотивованість винесеної постанови.

Аналізуючи зазначені вище факти, як кожен окрема так і в своїй сукупності, вважає ухвалену судом постанову незаконною та не обґрунтованою і як наслідок такою, що підлягає скасуванню.

На підставі викладеного просить скасувати постанову судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2026 року, провадження в справі закрити.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу та пояснив, що 05.05.2026 року перебував на чергуванні й здійснював перевірку документів осіб, які прибували до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При перевірці відомостей щодо ОСОБА_2 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» будь-яка інформація про подання останнім заяви про надання відстрочки від призову на військову службу не відображалася.

Також ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 на той час перебував на військовому обліку в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Доступу до відповідних облікових даних та документів іншого ТЦК та СП ОСОБА_1 не мав, у зв`язку з чим об`єктивно не міг перевірити, чи подавав ОСОБА_2 до такого ТЦК та СП заяву та документи для оформлення відстрочки.

Щодо наявних у матеріалах справи письмових пояснень ОСОБА_1 пояснив, що вони були складені ним на вимогу вищого військового керівництва та посадових осіб Військової служби правопорядку, які вказали йому надати пояснення саме такого змісту.

При цьому ОСОБА_1 наголосив, що не є фахівцем у галузі права, не усвідомлював правового значення відповідних формулювань та не розумів, що викладене ним у письмових поясненнях у подальшому може бути використане як доказ його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах повноважень, визначених ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду доходить висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 2 ст. 172-15 КУпАП передбачено відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Отже, для притягнення конкретної особи до відповідальності за цією нормою недостатньо самого встановлення негативного результату у сфері проходження військової служби чи діяльності органу військового управління.

Необхідним є встановлення сукупності передбачених законом ознак правопорушення: належності особи до спеціального суб`єкта відповідальності, існування конкретного службового обов`язку, факту його невиконання або неналежного виконання внаслідок недбалого ставлення, вини цієї особи та причинного зв`язку між конкретними її діями (бездіяльністю) і наслідками, які покладаються їй у вину.

За змістом примітки до ст. 172-13 КУпАП під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які постійно чи тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків.

Відповідно до ст. 245, 280 КУпАП суд при розгляді справи зобов`язаний повно та об`єктивно встановити не лише те, чи мала місце певна подія, а й чи вчинила саме особа, яка притягається до відповідальності, конкретне адміністративне правопорушення та чи доведена її вина належними доказами.

Статті 251, 252 КУпАП передбачають, що фактичні дані повинні бути отримані у визначеному законом порядку та оцінюватися в сукупності. Жоден окремий доказ, зокрема пояснення самої особи, протокол про адміністративне правопорушення або службовий документ, не має для суду наперед установленої сили.

Принцип презумпції невинуватості, який поширюється і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, виключає можливість покладення в основу рішення припущень. Усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Саме з цих критеріїв суддя апеляційного суду оцінює матеріали цієї справи.

Основою сформульованого щодо ОСОБА_1 обвинувачення є твердження про те, що 5 травня 2026 року під час перевірки відомостей про ОСОБА_2 у реєстрі «Оберіг» він повинен був побачити інформацію про подану останнім заяву на відстрочку, однак не звернув на неї уваги і не припинив подальше оформлення документів.

Проте матеріали справи не містять об`єктивних технічних даних, які дозволяли б установити, яка саме інформація фактично відображалася користувачу реєстру «Оберіг» у картці ОСОБА_2 станом на 14 год. 10 хв. 5 травня 2026 року.

У справі відсутній журнал аудиту інформаційної системи, історія змін електронної облікової картки, відомості про час появи відповідного запису, технічний протокол дій користувача, скриншот стану реєстру на момент перевірки чи інший електронний доказ, за допомогою якого можливо було б достовірно встановити зміст інформації, доступної ОСОБА_1 у конкретний момент часу.

Наявні в матеріалах пізніше сформовані роздруківки облікової інформації не усувають цієї прогалини, оскільки відображають стан інформаційної системи вже після події та не доводять, які саме відомості знаходилися в ній і були доступні користувачу системи ОСОБА_1 5 травня 2026 року.

Більше того, лист ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19 травня 2026 року № 1979/1366 містить суттєві для вирішення справи відомості.

З нього вбачається, що заява ОСОБА_2 була отримана ІНФОРМАЦІЯ_6 1 травня 2026 року та передана на розгляд комісії з питань надання відстрочки.

Рішення про надання ОСОБА_2 відстрочки було прийняте комісією лише 6 травня 2026 року, тобто наступного дня після події, яка інкримінується ОСОБА_1 .

У тому ж листі прямо зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідну відстрочку до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» не було внесено у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 5 травня 2026 року став на облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ці дані мають значення, оскільки підтверджують відсутність у реєстрі станом на час події вже оформленої відстрочки та водночас не дають відповіді на питання, чи відображався в електронній картці ОСОБА_2 окремий статус про сам факт перебування заяви на розгляді.

Саме остання обставина фактично покладена органом, який склав протокол, у вину ОСОБА_1 , однак жодним незалежним технічним доказом вона не підтверджена.

За відсутності таких даних неможливо шляхом припущення встановити, що відповідний електронний запис обов`язково був присутній у реєстрі, коректно відображався конкретному користувачу, знаходився у тому розділі системи, який ОСОБА_1 повинен був перевіряти відповідно до посадових обов`язків, та об`єктивно міг бути ним виявлений.

Інший підхід означав би покладення на особу обов`язку доводити факт, що певної інформації на екрані не було, тоді як тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається не на особу, яка притягається до відповідальності.

Оцінюючи функціональні обов`язки оператора групи бронювання, долучені до справи, суддя апеляційного суду також не знаходить підстав для висновку про те, що ними безпосередньо на ОСОБА_1 було покладено повноваження приймати рішення щодо наявності або відсутності підстав для відстрочки, ухвалювати рішення про направлення особи на військово-лікарську комісію або приймати рішення про її призов на військову службу.

До його функцій належали, зокрема, ведення програмного забезпечення військового обліку, робота з обліковими картками та військово-обліковими документами, внесення і звірка облікових відомостей, постановка та зняття військовозобов`язаних з обліку, а також інші операції інформаційно-облікового характеру.

Разом з тим матеріали не містять належного підтвердження того, що ОСОБА_1 був наділений самостійними організаційно-розпорядчими повноваженнями стосовно ОСОБА_2 або мав компетенцію одноособово зупинити процедуру його призову.

Сам факт проходження військової служби та виконання функцій оператора інформаційно-облікової системи не може автоматично заміняти встановлення передбачених законом ознак спеціального суб`єкта ст. 172-15 КУпАП.

Суд першої інстанції цього питання фактично не дослідив, обмежившись констатацією того, що ОСОБА_1 є військовою службовою особою, без аналізу змісту його посади та характеру закріплених за ним повноважень.

Не доведено належним чином і причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та фактичним призовом ОСОБА_2 .

Матеріали справи свідчать про послідовність декількох самостійних управлінських і організаційних дій, які вчинялися різними посадовими особами.

ОСОБА_1 безпосереднього рішення про призов ОСОБА_2 не приймав.

Направлення ОСОБА_2 на проходження медичного огляду 5 травня 2026 року оформлене від імені начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Так само наказ від 5 травня 2026 року № 2331 про призов ОСОБА_2 на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_1 виданий начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Отже, після виконання ОСОБА_1 окремих обліково-технічних дій документи ОСОБА_2 проходили подальші етапи службової перевірки та оформлення, а рішення, які мали безпосереднє юридичне значення для направлення на медичний огляд і призову, приймалися іншими уповноваженими посадовими особами.

Для покладення відповідальності саме на ОСОБА_1 сторона обвинувачення повинна була довести, що за умови належного виконання ним конкретно визначеного обов`язку подальший призов об`єктивно не міг відбутися, а наступні управлінські рішення не мали самостійного значення для виникнення відповідного наслідку.

Таких доказів матеріали справи не містять.

Пункти 60, 63 Порядку № 560 визначають правовий режим військовозобов`язаного на період розгляду заяви про відстрочку та забороняють його призов чи направлення на медичний огляд до прийняття відповідного рішення комісією.

Однак із самого змісту цих норм не випливає, що виключна персональна відповідальність за забезпечення дотримання цього порядку покладається саме на оператора групи бронювання, який не приймає остаточного рішення ні про направлення на ВЛК, ні про призов.

Саме тому для кваліфікації дій ОСОБА_1 було необхідно не лише послатися на загальні положення Порядку № 560 та військових статутів, а встановити конкретний, персонально покладений на нього службовий обов`язок, спосіб його порушення та безпосередній причинний зв`язок цього порушення з наслідком.

Такого аналізу оскаржувана постанова не містить.

Особливої оцінки потребують письмові пояснення ОСОБА_1 від 10 червня 2026 року, на які фактично спиралися посадові особи ВСП, а надалі суд першої інстанції.

У цих поясненнях ОСОБА_1 зазначав, що при перевірці відомостей ОСОБА_2 у системі «Оберіг» він не звернув уваги на інформацію щодо поданої заяви про відстрочку, а також висловив згоду з висновком про власну вину.

Проте пояснення особи щодо власної оцінки своїх попередніх дій не є тотожними об`єктивному доказу фактичного стану інформаційної системи на момент події.

Фраза про те, що особа «не звернув уваги» на певні дані, сама по собі не встановлює, коли саме ці дані були внесені до системи, у якому вигляді вони відображалися, чи були доступні користувачу та чи входила перевірка саме такого інформаційного поля до конкретних функціональних обов`язків ОСОБА_1 .

Тим більше такі пояснення були отримані вже після проведення службової перевірки, коли ОСОБА_1 могли бути відомі встановлені іншими посадовими особами обставини щодо факту звернення ОСОБА_2 із заявою про відстрочку.

Тому використання суб`єктивного ретроспективного пояснення для заповнення відсутніх об`єктивних даних електронної системи фактично означало б підміну доказування припущенням.

Суттєвим є й порядок одержання зазначених пояснень.

Із матеріалів убачається, що пояснення були відібрані у ОСОБА_1 посадовою особою Військової служби правопорядку 10 червня 2026 року, тобто до складання 12 червня 2026 року протоколу про військове адміністративне правопорушення № 392.

Перед їх отриманням у відповідному бланку наведено положення ст. 62, 63 Конституції України та роз`яснено право користуватися мовою, якою особа володіє.

Водночас із цього документа не вбачається роз`яснення перед наданням пояснень повного обсягу прав, гарантованих ст. 268 КУпАП, зокрема права знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення або утримуватися від обраної лінії захисту, подавати докази і клопотання, а головне - користуватися юридичною допомогою адвоката.

Право на професійну правничу допомогу гарантується також ст. 59 Конституції України.

Таким чином, саме той документ, у якому містяться найбільш несприятливі для ОСОБА_1 формулювання щодо його власної поведінки, був одержаний до оформлення протоколу та до належного забезпечення всього комплексу процесуальних гарантій особи, яку фактично вже перевіряли на предмет вчинення конкретного адміністративного правопорушення.

Подальше зазначення 12 червня 2026 року у протоколі про роз`яснення ст. 268 КУпАП, так само як і подальше визнання ОСОБА_1 вини під час розгляду справи, не надає попередньо отриманому поясненню наперед установленої доказової сили та не звільняє суд від обов`язку перевірити його зміст незалежними доказами.

Визнання особою своєї вини в адміністративному провадженні не є процесуальною підставою для автоматичного висновку про наявність складу правопорушення.

Суд повинен установити об`єктивні обставини незалежно від процесуальної позиції особи, оскільки відповідальність настає за фактично вчинене та доведене винне діяння, а не за висловлену особою правову оцінку своїх дій.

У цій справі незалежних доказів, здатних підтвердити саме ту обставину, яку ОСОБА_1 визнав у поясненні, — наявність і доступність 5 травня 2026 року в реєстрі «Оберіг» інформації про розгляд заяви ОСОБА_2 — не одержано.

Сам протокол окремо, як і будь-який інший процесуальний документ, не є доказом винуватості за фактом свого існування.

Він відображає сформульовану уповноваженою особою версію події, яка повинна бути підтверджена належними та достатніми фактичними даними.

Крім того, матеріали свідчать, що пояснення щодо обставин події від ОСОБА_1 відібрано 10 червня 2026 року, тоді як протокол складено 12 червня 2026 року.

Наведена обставина у сукупності з іншими недоліками оформлення матеріалів додатково потребувала від суду першої інстанції особливо ретельної перевірки дотримання процесуальних гарантій, а не формального посилання на протокол як на підтвердження винуватості.

Суддя апеляційного суду не заперечує встановлений матеріалами факт того, що ОСОБА_2 подав заяву про надання відстрочки, а 5 травня 2026 року був призваний на військову службу до прийняття комісією 6 травня 2026 року рішення про надання йому відстрочки.

Проте предметом цього провадження є не перевірка законності призову ОСОБА_2 як такої і не встановлення загальних недоліків роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд повинен вирішити чи доведено поза розумним сумнівом, що саме ОСОБА_1 особисто вчинив усі елементи адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Матеріали справи такого висновку зробити не дозволяють.

Не встановлено належними технічними доказами, яка інформація про заяву ОСОБА_2 фактично відображалася у реєстрі «Оберіг» під час перевірки ОСОБА_1 .

Не доведено, що саме на ОСОБА_1 було персонально покладено службовий обов`язок перевіряти статус заяви про відстрочку у спосіб, невиконання якого йому інкриміновано.

Не наведено достатніх доказів наявності у нього організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських повноважень, необхідних для безспірного віднесення його у конкретній ситуації до спеціального суб`єкта правопорушення.

Не встановлено безпосереднього причинного зв`язку між виконаними ним обліково-технічними діями та призовом ОСОБА_2 , оскільки рішення про направлення на ВЛК та про призов оформлювалися іншими уповноваженими посадовими особами.

Не усунуті ці прогалини і визнанням вини самим ОСОБА_1 , оскільки таке визнання не може замінити об`єктивне доказування обставин, які існують незалежно від волевиявлення особи.

Суд першої інстанції зазначених суперечностей належним чином не перевірив.

В оскаржуваній постанові фактично відтворено фабулу протоколу, наведено кваліфікацію за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та перелічено окремі матеріали провадження, однак не розкрито, які саме фактичні дані кожного з цих документів підтверджують конкретні елементи складу правопорушення.

Однак презумпція невинуватості вимагає протилежного підходу. Спочатку органом, який ініціює притягнення до відповідальності, повинні бути зібрані об`єктивні докази усіх елементів складу правопорушення, і лише після цього пояснення особи можуть оцінюватися як один із елементів загальної доказової сукупності.

Неповнота фіксації стану інформаційної системи та відсутність доказів конкретного розподілу службових повноважень не можуть бути усунуті судом шляхом припущень або покладені на ОСОБА_1 як негативні процесуальні наслідки.

Суддя апеляційного суду не вправі самостійно відшукувати докази обвинувачення, доповнювати фабулу протоколу новими обставинами чи припускати існування фактичних даних, яких немає у матеріалах провадження.

За таких обставин наявні у справі сумніви є об`єктивними, стосуються істотних елементів складу адміністративного правопорушення та не можуть бути усунуті на користь обвинувачення.

Тому суддя апеляційного суду доходить висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, належними, допустимими та достатніми доказами не доведена.

Відповідно, постанова судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2026 року не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 доведеного складу адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2026 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП скасувати.

Провадження відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, закрити.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду В.Я. Рассуждай

Дата документу Справа № 334/5760/26