Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №554/643/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/643/25 Номер провадження 22-ц/814/1791/26Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

Секретар:Горбун К.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Захарова Тараса Григоровича на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 грудня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, в якій зазначила заінтересованою особою - Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради.

В заяві вказує, що вона є власником 1/2 частки квартири в АДРЕСА_1 , що підтверджено Свідоцтвом про право власності на житло від 28.01.2004 року, що видане Відділом з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради згідно з розпорядженням від 28.01.2024 року №200049.

Вона звернулася до Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради із заявою про реєстрацію речових прав на нерухоме майно на зазначену 1/2 частку квартири.

Однак, Рішенням про відмову у проведенні реєстраційних дій №73217125 від 20.05.2024 року, їй було відмовлено в проведенні реєстраційних дій на підставі того, що у поданому до заяви свідоцтві про право власності на житло від 28.01.2004 року, видавник відділ з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради, невірно зазначено прізвище власника, - ОСОБА_2 замість ОСОБА_3 .

При оформленні свідоцтва про право власності на житло від 28.01.2004 року, записаного у реєстрову книгу за № 69-16655 в ньому була допущена помилка, яка перешкоджає їй володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд, а саме: її прізвище у вказаному документі зазначено « ОСОБА_2 », що не відповідає його правильному написанню « ОСОБА_3 ».

Листом №1.01-14/3817/0/42-24 від 25.12.2024 року Бахмутська міська військова адміністрація повідомила, що у неї відсутня можливість внести зміни до свідоцтва у зв`язку із відсутністю доступу до архівів.

Враховуючи викладене, заявниця просила суд встановити факт, що Свідоцтво про право власності на житло від 28.01.2004 року, що видане відділом з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради згідно з розпорядженням від 28.01.2024 року №200049 на ім`я ОСОБА_4 належить ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 грудня 2025 року у заяві ОСОБА_1 , заінтересована особа - Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - відмовлено.

Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив заявник ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що є власницею 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 . Вказаний факт підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 28 січня 2004 року, що видане Відділом з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради згідно з розпорядження від 28 січня 2004 року

Посилається на те, що в неї наявний оригінал документу, що посвідчує право власності на квартиру, і відповідно процедура відновлення документу не може бути застосована, так як фактично передбачає видачу нового документу на заміну втраченого. В той же час, документ на право власності не втрачено, і відповідно державний орган не може відновити документ, який є в наявності. Більше того, вказане свідоцтво видавалось Відділом з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради. На даний момент, такого органу місцевої влади - не існує. Правомочним органом є Бахмутська міська військова адміністрація Бахмутського району, яка є уповноваженим органом державної влади на території міста Артемівськ. Однак, Бахмутська МВА не може відновити документ, що був виданий іншим органом, так як по факту, це буде видача нового документу без належних правових підстав.

Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради зазначено як заінтересовану особу, оскільки вказане рішення Суду буде використане виключно з метою реєстрації права власності на належну 1/2 частину квартири.

Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 грудня 2025 року, та постановити нове про задоволення її вимог.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду не відповідає.

Відмовляючи у встановленні юридичного факту суд першої інстанції вказав наступні мотиви свого рішення.

Наявних у матеріалах справи доказів недостатньо для підтвердження заявлених вимог. Під час розгляду справи в суді заявником не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для задоволення заяви.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У частині 1 статті 315 ЦПК України визначено перелік фактів, що мають юридичне значення та які можуть бути встановлені в порядку окремого провадження, який не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (пункт 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц, провадження № 14-505цс19).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

При цьому процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість виникнення у майбутньому.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право.

У постанові Верховного Суду від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц (провадження № 61-7049св22) зазначено, що згідно з частиною 6 статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а саме Свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2004 року , що видане Відділом з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради згідно з розпорядженням від 28 січня 2004 року №200049 заявниця вказала, що таке рішення їй необхідне для подальшого оформлення своїх прав у позасудовому порядку, що свідчить про відсутність спору про право.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чиним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Частинами 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На підтвердження вимог заяви до справи долучено , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Артемівським МВ УМВС України у Донецькій області 25.10.2005; картку фізичної особи платника податків від 01.02.2008 та довідку від 22.05.2024 № 1603-5003295851 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно яких ПІБ заявниці - ОСОБА_1 .

Також долучено відповідь Центрального Міжрегіонального управління Державної Міграційної Служби у м. Києві та Київської області, де вказано про виявлену заяву про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року на ім`я ОСОБА_5 (рос.мова) ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 25.11.1983 року Октябрським РВВС м. Полтави. Та заяви про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року на ім`я ОСОБА_5 (рос.мова) ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 29.02.1996 року Котовським МРВ УМВС України в Одеській області; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 25.10.2005 року Артемівським МВІ УМВС України у Донецькій області.

Рішенням про відмову у проведенні реєстраційних дій №73217125 від 20.05.2024 року, було відмовлено в проведенні реєстраційних дій на підставі того, що у поданому до заяви свідоцтві про право власності на житло від 28.01.2004 року, видавник відділ з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради, невірно зазначено прізвище власника - ОСОБА_2 замість ОСОБА_3 , підтверджує неможливість проведення реєстраційних дій.

Листом №1.01-14/3817/0/42-24 від 25.12.2024 року Бахмутська міська військова адміністрація повідомила, що у неї відсутня можливість внести зміни до свідоцтва у зв`язку із відсутністю доступу до архівів.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не з`ясував, що на день видачі вищевказаного свідоцтва про право власності , як вбачається з відповіді №8010.14-56727/80.3-24 від 26.12.2024 , наданої Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області , у заявниці був інший паспорт, в якому її прізвище було записано як « ОСОБА_2 ». Як вбачається з дати видачі свідоцтва, 28.01.2004 на той день заявниця мала паспорт де її прізвище було вказано як « ОСОБА_2 », лише у 2005 році заявниця отримала паспорт громадянки України на прізвище « ОСОБА_3 », тобто на час видання свідоцтва її особа була посвідчена на підставі іншого паспорту, в якому її прізвище було зазначено як « ОСОБА_2 ».

Згідно відповіді №8010.14-56727/80.3-24 від 26.12.2024 , наданої Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області, як вище зазначалося , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала паспорт сеії НОМЕР_1 , виданий 25.10.2005 року Артемівським МВ УМВС України у Донецькій області , замість попереднього виданого « ОСОБА_5 » 29.02.1996 року Котовським МВР УМВС України в Одеській області.

За таких обстави слід визнати, що вищевказане свідоцтво про право власності на житло від 28 січня 2004 року було видане завниці ОСОБА_1 , і цей правовстановлюючий документ їй дійсно належить.

Суд першої інстанції вказаних обставин не з`ясував, внаслідок чого помилково відмовив у задоволенні заяви за її недоведеності.

Отже, наявними в матеріалах справи письмовими доказами повністю підтверджується факт належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документу Свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2004 року , що видане Відділом з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради згідно з розпорядженням від 28 січня 2004 року №200049 на квартиру що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .

Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване рішення слід відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Захарова Тараса Григоровича - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 грудня 2025 року - скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - задовольнити.

Встановити факт що має юридичне значення , що Свідоцтво про право власності на житло від 28 січня 2004 року , видане відділом з реформування управління та утримання житлового фонду Артемівської міської ради згідно з розпорядження від 28 січня 2004 року №200049 на ім`я ОСОБА_4 , належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Постанова апеляційного суду набирає сили з дня її прийняття та може бути оскарження до Верхового Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов