Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №646/10112/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/10112/26

№ провадження 2-о/646/205/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді Демченко І.М., за участю секретаря Разєнкової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про видачу обмежувального припису,-

за участю заявниці ОСОБА_1 , представника заявниці - адвоката Вайленко Г.О.,

У С Т А Н О В И В :

Заявниця звернулася до суду із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк до шести місяців, яким визначити тимчасові обмеження її прав, а саме: заборону наближатися на відстань ближче ніж 100 м до місця проживання, навчання, виховання, дозвілля та лікування малолітньої ОСОБА_3 ; заборонити їй особисто та через третіх осіб розшукувати, переслідувати, вести листування, телефонні переговори, надсилати текстові, голосові або відеоповідомлення через будь-які засоби електронних комунікацій та месенджери та в будь-який інший спосіб контактувати з малолітньою ОСОБА_3 чи її опікунами; заборонити ОСОБА_2 чинити будь-які перешкоди опікунам ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) у здійсненні ними законних обов`язків щодо виховання, догляду та забезпечення безпеки малолітньої ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_2 повідомити уповноважений підрозділ органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі зміни місця проживання (перебування) протягом трьох днів з моменту ухвалення рішення.

Заява обґрунтована тим, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 01.05.2024 № 203 «Про надання, втрату дітьми статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування» малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано відповідний статус. Підставою для прийняття вказаного рішення слугував той факт, біологічна мати дитини ОСОБА_2 покинула дитину у закладі охорони здоров`я.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 235 від 22 травня 2024 року малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передано під опіку заявниці ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

З моменту встановлення опіки дитина постійно проживає разом із опікунами, де створено всі належні та безпечні умови для гармонійного розвитку, виховання, фізичного психологічного зростання.

Проте, не зважаючи на самоусунення від виконання батьківських обов`язків, факту залишення дитини в закладі охорони здоров`я та наявність діючого рішення органу опіки піклування про призначення опікунів, ОСОБА_2 вчиняє систематичні дії, спрямовані на порушення спокою дитини, вчинення психологічного тиску та заявницю та створення безпосередньої загрози життя і здоров`ю малолітньої ОСОБА_3 .

Зокрема, ОСОБА_2 вдається до переслідування заявниці та дитини, вимагає безпідставної та незаконної передачі їй дитини, висловлює погрози, спроби самовільного вилучення (викрадення) дитини з місця проживання. Вказані протиправні дії спричиняє дитині глибоку психологічну травму, викликають стан постійного страху, тривожності, порушення та емоційної нестабільності.

Крім того, ОСОБА_2 здійснює постійне психологічне цькування та переслідування заявниці шляхом надсилання систематичних текстових повідомлень месенджерах Viber та Telegram на номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) з номера ( НОМЕР_2 ). У вказаних електронних повідомленнях ОСОБА_2 вчиняє безперервний психологічний тиск, висловлює погрози, а також висуває ультимативні вимоги щодо самовільної та негайної передачі їй малолітньої ОСОБА_3 . Повідомлення надходять безперервно, у тому числі у нічний час, що позбавляє ОСОБА_1 спокою та створює атмосферу постійної напруги й загрози.

Зазначені погрози та психологічний тиск спричиняють заявниці та дитині психологічне виснаження, тривожність, стан постійного страху за життя і здоров`я малолітньої ОСОБА_3 .

Окрім цього, на мобільний телефон Заявника почали систематично надходити телефонні дзвінки та повідомлення з номера НОМЕР_3 . Як згодом стало відомо заявниці, вказаний номер телефону належить чоловіку ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 не є батьком чи законним представником малолітньої дитини, не має жодних сімейних чи правових відношень із дитиною та заявницею, а відтак не володіє жодними процесуальними чи батьківськими правами щодо участі у її вихованні, спілкуванні чи вирішенні будь-яких питань, пов`язаних із дитиною.

Ухвалою суду від 17.08.2026 провадження у справі відкрито та її призначено до розгляду в порядку окремого провадження за правилами ст. 350-5 ЦПК України.

У судовому засіданні заявниця та її представник підтримали доводи заяви.

Заінтересована особа та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

За положеннями частини першої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Суд, вислухавши пояснення заявниці та її представника, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є біологічною матір`ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відомості про батька малолітньої ОСОБА_3 внесені до актового запису про народження відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 203 від 01.05.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати якої покинула дитину, про що складено акт закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинути в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я, від 28.02.2024, - надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 235 від 22.05.2024 над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено опіку та її опікунами призначено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Станом на час розгляду цієї справи дитина проживає у родині опікунів та вважає їх своїми батьками.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких батьки (мати, батько) і дитина (діти); опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням.

Статтею 1 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено наступні терміни, зокрема:

домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

запобігання домашньому насильству, зокрема, система заходів, спрямована на небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», постраждала особа має право на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи) (ч. 3 ст. 26 цього Закону).

При вирішенні заяви суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, згідно з якими видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

З огляду на викладене, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

За правилами частин першої - другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами статей 77-81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Суд приймає за належні та допустимі докази скріншоти текстових повідомлень у різних месенджерах, наданих заявницею, оскільки судом вони досліджені в сукупності з іншими доказами та в цілому узгоджуються з іншими доказами по справі.

Встановивши фактичні обставини справи, в сукупності з дослідженими належними та допустимим доказами, які наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про доведеність факту домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», якому піддається малолітня дитина та її опікуни, а саме психологічне насильство, що виражається у погрозах відібрання дитини, що викликало у них побоювання за безпеку дитини, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та дитину.

Зміст повідомлення з вимогою припинення опіки та повернення їй дитини можна кваліфікувати як домашнє насильство у формі психологічного насильства, що небезпідставно викликає у заявниці побоювання за долю малолітньої дитини, обов`язок піклування за якою покладено на неї рішенням виконкому.

Також, судом оцінено вірогідність продовження та повторного вчинення домашнього насильства та встановлено ризики їх повторення, про що також свідчить зокрема систематичність надсилання повідомлень і не усвідомлення того, що залякування, навіть без застування реальних дій, теж є насиллям, проте не фізичним, а психологічним, що може призвести до негативних наслідків у заявниці, а відтак з метою захисту прав малолітньої дитини на зростання в безпечному та благонадійному середовищі, що є базовою умовою для її гармонійного фізичного, психічного та емоційного розвитку, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви.

Разом з тим, право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»).

Станом на день розгляду цієї справи у провадженні Шевченківського районного суду міста Харкова знаходиться цивільна справа № 645/3678/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Незважаючи на те, що заявницею не надано доказів та судом не встановлено фактів вчинення насильства стосовно дитини, проте вчинення психологічного насилля відносно заявниці, що встановлено судом, чинить негативний вплив на опікуна, внаслідок чого суд вважає за доцільне обмежити спілкування

Частиною 2 статті 350-6 ЦПК України визначено, що у разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців.

Вирішуючи питання щодо строку дії обмежувального припису, суд враховує, що строк дії обмежувального припису має бути пропорційним і достатнім та визначається судом із урахуванням оцінки ризиків, так максимальний строк дії обмежувального припису за обставин, встановлених у справі, суд вважає співмірним та виправданим тимчасове втручання в особисті права заінтересованої особи строком на 6 місяців, що не завдасть істотної шкоди правам останньої та буде достатнім часом для обміркування своєї поведінки.

За положеннями частини другої статті 26 Закону України «» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Враховуючи, що вимоги заяви ОСОБА_1 про заборону ОСОБА_2 чинити будь-які перешкоди опікунам у здійсненні ними законних обов`язків щодо виховання, догляду та забезпечення безпеки малолітньої дитини, а також зобов`язання ОСОБА_7 повідомити уповноважений підрозділ органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі зміни місця проживання (перебування) протягом трьох днів з моменту ухвалення рішення, перебувають поза межами тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вони задоволенню не підлягають.

За положеннями частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.13, 81, 350-6, 265, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 від 21.09.2022, орган, що видав 6317, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , як внутрішньо перміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , на строк 6 (шість) місяців, але не більше ніж до ухвалення Шевченківським районним судом міста Харкова рішення у справі № 645/3678/26, встановивши нижченаведені заходи обмеження прав та поклавши обов`язки:

заборонити наближатися на відстань ближче ніж 100 м до місця проживання, навчання, виховання, дозвілля та лікування малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

заборонити їй особисто та через третіх осіб розшукувати, переслідувати, вести листування, телефонні переговори, надсилати текстові, голосові або відеоповідомлення через будь-які засоби електронних комунікацій та месенджери та в будь-який інший спосіб контактувати з малолітньою ОСОБА_3 чи її опікунами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Строк дії обмежувального припису рахувати з дня ухвалення рішення.

Учасникам справи, які не були присутні у судовому засіданні, копія рішення суду надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.

Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 17.08.2026.

Головуючий І.М.Демченко