Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №509/2144/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1824/26

Справа № 509/2144/24

Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чубенко Сніжана Василівна

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У 2024 році ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом, в якому просить визнати недійсними:

- договір комісії укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «БРИЗ» від 13.09.2021 №3553/21/1/018321;

- договір купівлі продажу транспортного засобу AUDI модель А8, номер кузова НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип кузова - НОМЕР_2 , ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, колір - ЧОРНИЙ, державний номер НОМЕР_3 від 14.09.2021 №3553/21/1/018321, укладений між ТОВ «БРИЗ» та ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль AUDI модель А8, номер шасі НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип кузова - НОМЕР_2 , ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, колір - ЧОРНИЙ, державний номер НОМЕР_4 (попередній номерний знак НОМЕР_3 );

- поновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на автомобіль AUDI модель А8, номер шасі НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип кузова - НОМЕР_2 , ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, колір - ЧОРНИЙ, державний номер НОМЕР_4 (попередній номерний знак - НОМЕР_5 ).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 11 серпня 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики № О110821-02 на виконання умов якого, сторонами укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В., за реєстровим №2527, про що було внесено відомості до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Предметом договору застави є автомобіль марки AUDI модель A8, номер шасі НОМЕР_6 , 2013 року випуску, тип кузова - НОМЕР_2 , ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, колір - ЧОРНИЙ, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , видане 11.08.2021 року органом ТСЦ № 5141.

ОСОБА_2 порушив умови вказаного договору позики №0110821-02, не здійснивши планову виплату у встановлений договором строк, внаслідок чого у ОСОБА_2 утворилася заборгованість.

Крім того, ОСОБА_2 порушив умови договору застави, здійснивши відчуження предмету застави на підставі договору комісії, укладеному між ним та ТОВ «БРИЗ» від 13.09.2021року №3553/21/1/018321 та договором купівлі-продажу, укладеним між комісіонером - ТОВ «БРИЗ» і ОСОБА_3 від 14.09.2021 року №3553/21/1/018321.

ОСОБА_1 вказує, що заяви про припинення обтяження він не подавав та не уповноважував на вчинення таких дій будь-яких третіх осіб, відтак, попри незаконне скасування запису про обтяження, застава не припинена і залишається чинною.

ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу був обізнаний про те, що застава чинна і свідомо уклав правочин, котрий порушує права ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що договір комісії від 13.09.2021 року № 3553/21/1/018321, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «БРИЗ» та договір купівлі-продажу від 14.09.2021 року №3553/21/1/018321, укладений ТОВ «БРИЗ» і ОСОБА_3 порушує його права, як заставодержателя, зокрема, - його право на звернення стягнення на предмет застави, у зв`язку із чим оскаржує вказані вище договори.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення вмотивовано, зокрема, тим, що позовні вимоги про недійсність оспорююваних правочинів ОСОБА_1 заявив лише до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , попри те, що стороною як договору комісії, так і договору купівлі-продажу також було ТОВ «БРИЗ».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій не погоджуючись з рішенням зазначає, що таке прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням процесуального і матеріального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити в нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не забезпечив стороні позивача можливість взяти участь у судових засіданнях по справі, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_1 також наполягає на обранні ним належного способу захисту порушеного права.

Скаржник також зауважив, що Оскільки, ОСОБА_3 не перевірив Державний реєстр обтяжень рухомого майна перед укладенням договору купівлі-продажу та не надав до суду у встановленому порядку доказів перевірки та відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутніх даних про обтяження майна перед укладенням договору купівлі-продажу - його не можна вважати добросовісним набувачем.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , заперечуючи проти її задоволення, просил залишити рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідач зауважив, що цивільне процесуальне законодавство не містить приписів щодо обов`язкового здійснення розгляду справи за участю представників учасників справи, при цьому позивач не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні особисто чи призначити іншого представника. Крім того, проведення судових засідань в режимі відеоконференції за відсутності виключних обставин для здійснення розгляду справи в режимі відеоконференції, є правом суду.

Відзив на позовну заяву у справі № 509/2144/24 було надіслано на адресу Овідіопольського районного суду Одеської області засобами поштового зв`язку AT «Укрпошта» 08.08.2024 року, що підтверджується описом вкладення до відправлення № 0504028369857.

ОСОБА_4 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник ОСОБА_3 - адвокат Коваленко К.О., заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, просила залишити таку без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явився, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

11 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики №0110821-02.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, договір позики №0110821-02 від 11.08.2021 року був предметом розгляду у іншій справі №348/2070/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Так, Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області при розгляді справи № 348/2070/21 було встановлено, що згідно з договором позики від 11.08.2021 року, ОСОБА_1 передав 444 015,00 гривень у борг ОСОБА_2 терміном до 11.05.2022 року. Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде відповідати 1644 доларів США 00 центів. Пунктом 5 даного договору позики сторони узгодили графік повернені позичальником грошових коштів, відповідно до якого позичальник зобов`язаний був повернути позикодавцеві частину суми позики у розмірі 16335, 00 гривень (605 доларів США 00 центів) до 11.09.2021 включно, однак свої зобов`язання не виконав. Факт передачі коштів підтверджений розпискою від 11.08.2021 року. Згідно умов договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 444015,00 гривень, які зобов`язався повернути до 11.05.2022 року, однак, свої зобов`язання не виконав.

11 серпня 2021 року на виконання п.12.13 договору позики сторонами укладено договір застави транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В., за реєстровим №2527, що підтверджується копією договору застави транспортного засобу та витягом з Державного реєстру обтяження рухомого майна.

На підставі договору застави транспортного засобу №2527, 11 серпня 2021 року на автомобіль AUDI модель А8, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , 2013 року випуску, тип кузова - АА, ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, колір - ЧОРНИЙ, державний номер НОМЕР_3 було накладено приватне обтяження, зареєстроване приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. за №291815393.

Також, 13 вересня 2021 року між ТОВ «БРИЗ» та ОСОБА_2 було укладено договір комісії №3553/21/1/018321. За п. 1.1. вказаного договору комісії, Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель AUDI А8, 2013 року випуску, колір ЧОРНИЙ, VIN, № кузова (шасі, рами) НОМЕР_8 , свідоцтво про НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_3 зареєстрований за Власником (Комітентом за договором комісії) транспортного засобу 11.08.2021 року (надалі – транспортний засіб або ТЗ) за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме: 14000 грн (чотирнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Згідно розширеного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 75551031 від 12.10.2021 року, приватним виконавцем Єфіменко Д.О. 14 вересня 2021 року було припинено обтяження, накладене на транспортний засіб марки AUDI модель А8, 2013 року випуску, колір ЧОРНИЙ, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_8 , номерний знак НОМЕР_3 , який придбав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2021 року №3553/21/1/018321, укладеного з ТОВ «БРИЗ». За результатами укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 було видано свідоцтво НОМЕР_10 від 14 вересня 2021 року, видане ТСЦ №5142, яким засвідчено право власності ОСОБА_3 на зазначений транспортний засіб, якому присвоєний державний номер НОМЕР_4 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як зазначено вище, приписи ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» та ч. 2 ст. 586 ЦК України прямо пов`язують виникнення у заставодавця права на відчуження предмета застави, його передачу в користування іншій особі та розпорядження іншим чином з отриманням на це згоди заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

За частиною другою статті 41 Конституції України, - «право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом». Конституційний Суд України в цьому контексті зазначав: «Посутнє тлумачення … приписів Основного Закону України дозволяє стверджувати, що юридичні інститути будь-якої країни конституційної демократії не є підґрунтям для набуття права власності або права добросовісного володіння внаслідок злочинної або іншої протиправної діяльності, оскільки подібне унормування суспільних відносин суперечило би конституційному ладу, порушувало би публічний порядок та права власників і добросовісних володільців, які є потерпілими від такої діяльності» (Рішення КС України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законними межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними (Рішення КС України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021).

Відповідно до статті 328 ЦК України (у редакції на час укладення оспорюваних правочинів) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України) та внаслідок правонаступництва (стаття 107 , глава 84 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов`язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов`язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов`язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) касаційний суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, матеріально-правові вимоги позивача про визнати недійсними договору комісії укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «БРИЗ» від 13.09.2021 № 3553/21/1/018321 та договору купівлі продажу транспортного засобу AUDI модель А8, номер кузова НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип кузова - НОМЕР_2 , ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, колір - ЧОРНИЙ, державний номер НОМЕР_3 від 14.09.2021 № 3553/21/1/018321, укладений між ТОВ «БРИЗ» та ОСОБА_3 та похідні вимоги про скасуваня державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на автомобіль AUDI модель А8, номер шасі НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип кузова - НОМЕР_2 , ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, колір - ЧОРНИЙ, державний номер НОМЕР_4 (попередній номерний знак НОМЕР_3 ) та поновлення такої за ОСОБА_2 .

Проте, як слушно зауважено судом першої інстанції, ТОВ «БРИЗ», яке є стороною оспорюваних правочинів та має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, позивачем ОСОБА_1 , як відповідачем не заявлено.

Клопотань про заміну про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Колегія суддів також зауважує про відсутність у апеляційній скарзі доводів про необґрунтованість оскаржуваного рішення суду у частині висновку про неналежність визначеного ОСОБА_1 суб`єктного складу відповідачів.

При цьому апеляційний суд зауважує, про безпідставність оцінки судом першої інстанції інших обставинам, якими ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги, оскільки це може мати місце під час розгляду справи із усіма належними відповідачами по справі.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, зокрема, щодо забезпечення участі представника позивача у режимі відоконференції не спростовують правильність рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, крім того, як слушно зауважено відповідачем ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу проведення судових засідань в режимі відеоконференції є правом суду, при цьому позивач, як і його представник не були позбавлені права взяти участь у судовому засіданні особисто.

Інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року - без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чубенко Сніжана Василівна - залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький