Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №352/1493/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/1493/26

Провадження № 33/4808/512/26

Категорія ст.184 ч.1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника потерпілих неповнолітніх дітей ОСОБА_1 на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2026 року, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що дільничним офіцером поліції відділення №1 (місто Тисмениця) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області Гураль І.Б. 03 червня 2026 року складено протокол про адміністративне правопорушення за наступних обставин:

08 травня 2025 року ОСОБА_2 близько 13 години 00 хвилин в АДРЕСА_1 , ухилилась від виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме в будинку було брудно, їжа для дітей приготовлена не була, та яка зберігалась в холодильнику, перебувала в непридатному для споживання стані, чим порушила вимоги статті 150 Сімейного кодексу України

Згідно протоколу про адміністративні правопорушення дії ОСОБА_2 кваліфіковано за частиною першою статті 184 кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2026 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст. 184 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник потерпілих неповнолітніх дітей ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23.07.2026 року та ухвалити нову постанову, якою притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КУпАП та накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження, а у разі спливу строків на момент прийняття рішення - вирішити питання відповідно до вимог п. 7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Вважає вказану постанову незаконною та необґрунтованою.

Зазначає, що він не погоджується з висновками суду першої інстанції, що «невиконання батьківських обов`язків… можуть свідчити систематичні дії» та що «сам по собі факт бруду в будинку та відсутність їжі… в один конкретно визначений день… не можуть свідчити про відсутність піклування про здоров`я дитини». Вказує, що поняття «ухилення» у ст. 184 КУпАП не потребує тривалості чи повторюваності. Ухилення - це невиконання обов`язку в конкретний момент, коли він підлягав виконанню. 08 травня 2026 року діти знаходилися в будинку, мали потребу в їжі, а їжі не було, тобто обов`язок не був виконаним. Даний висновок суперечить правовій позиції Івано-Франківського апеляційного суду, яка викладена в постанові від 30 червня 2026 року у справі №33/4808/375/26.

Вважає, що постанова суперечить правовим висновкам, викладеним у рішенні того ж суду за аналогічною справою.

Стверджує, що суддя критично поставився до протоколу у зв`язку з тим, що він складений через 25 днів після зафіксованих подій. Крім того, дільничний офіцер ОСОБА_5 не зобов`язана була бути безпосереднім очевидцем події, адже доказами по справі є будь-які фактичні дані у тому числі відеозапис, пояснення свідків та рапорт посадової особи. ОСОБА_5 провела перевірку, отримала пояснення, переглянула відеозапис і склала протокол та рапорт.

Суддя зазначив, що «до протоколу не долучено будь-яких доказів, складених особами, незалежними від волевиявлення ОСОБА_1 , в тому числі не долучено висновків... працівників ювенальної превенції». А тому вважає, що вказаний висновок суду першої інстанції повністю суперечить матеріалам справи та фактичному статусу посадової особи. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, ОСОБА_5 обіймає посаду інспектора ювенальної превенції ВП №1 Івано-Франківського РУП ГУНП, що прямо зазначено у графі «місце роботи, посада» протоколу.

В постанові суддя зазначив наявність кримінальної справи №352/2226/26, в якій ОСОБА_6 є обвинуваченим, та використав цей факт для обґрунтування «зацікавленості» скаржника і ненадійності його доказів. При цьому суддя сам зазначив, що «розглядає справу виключно в межах складеного протоколу» та «не вирішує питань щодо наявності або відсутності правопорушень в діях ОСОБА_1 ».

В постанові суддя зазначив, що ОСОБА_1 «зобов`язаний так само, як ОСОБА_2 , брати участь у вихованні дітей» та має безперешкодний доступ до будинку, і фактично використав це для перекладання відповідальності за неналежні побутові умови на батька.

Право батька, який проживає окремо, на доступ до житла та участь у вихованні не тотожне обов`язку щодо щоденного ведення домашнього господарства та приготування їжі за відсутності батька. Суддя помилково змішав загальні засади рівності прав батьків з обов`язком безпосереднього щоденного догляду за дитиною, фактично звільнивши матір від відповідальності за неналежне виконання її прямих обов`язків.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення у справах, підвідомчих суду, може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення. Правопорушення вчинено 08 травня 2026 року, відтак граничний строк накладення стягнення спливає 08 серпня 2026 року. 3 матеріалів справи вбачається, що розгляд справи у суді першої інстанції відкладався чотири рази (17 червня, 02 липня, 20 липня та 23 липня 2026 року) у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_2 .

До початку судового розгляду на адресу Івано-Франківського апеляційного суду надійшло клопотання від представника потерпілих Тимківа В.І., в якому останній просить розгляд справи провести без його участі у зв`язку зі станом здоров`я. Підтримує свої доводи, висловлені в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 не з`явилася, хоча в установленому законом порядку повідомлялася про розгляд апеляційної скарги, не подала клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердила поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Апеляційний суд враховує, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та представника потерпілих неповнолітніх дітей ОСОБА_1 .

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали справи не містять відомостей про те, у який конкретно спосіб ОСОБА_2 ухилилася від виконання обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своїх неповнолітніх дітей та які саме батьківські обов`язки, із передбачених ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» та ст. 150 Сімейного кодексу України, вона не виконала.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Так, судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти судового розгляду та встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Зокрема, в рішенні у справі «Ващенко проти України» Європейський суд вказав, що «"обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру».

В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчиненням правопорушення. При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до рішення колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 липня 2023 року (справа № 127/12269/20, провадження № 51-1602км23) під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв`язку з чим конкретність викладення фактичних обставин у кримінальному провадженні, а отже, і обвинувачення особи, не повинно викликати сумнівів.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини («Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення ( «Камінські проти Австрії»).

Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії», «І.Н. та інші проти Автсрії», №42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції («Пелісьє та Сассі проти Франції» «Даллос проти Угорщини»).

Такий недолік висунутого обвинувачення як неконкретність обвинувачення виключає можливість прийняття матеріалів провадження до судового розгляду і має своїм правовим наслідком повернення матеріалів провадження з метою усунення такого недоліку до органу, який висунув відповідне обвинувачення.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, адміністративна відповідальність за ч.1 ст.184 КУпАП настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП проявляється саме у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т.ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Ухилення від виконання батьківських обов`язків може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з ст.150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Частиною 2 пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення за вказаною статтею має бути вказано які саме нормативні акти порушено і якими конкретно діями особи. Відсутність чіткої вказівки на нормативний акт, який порушено та які саме дії вчинено (не вчинено), свідчить про неконкретність звинувачення особи і являється порушенням права на захист.

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 03.06.2026 року, 08.05.2026 року близько 13 год. в АДРЕСА_1 , мати ОСОБА_2 ухилилася від виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме в будинку було брудно, їжі для дітей приготованої не було, та яка зберігалася в холодильнику перебувала в непридатному для споживання стані, чим порушила ст. 150 Сімейного кодексу України, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП.

При цьому, у висунутому ОСОБА_2 обвинуваченні не зазначено та не конкретизовано які саме необхідні умови життя малолітніх дітей у відповідності до вимог ст.150 СК України були порушені. Твердження про відсутність чистоти в будинку та їжі, яка придатна до споживання є обставинами, які потребували доведення та певної правової оцінки з боку органу, який зобов`язаний був скласти відповідний протокол про адміністративне правопорушення.

Посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на відсутність необхідних умов для життя малолітніх дітей без зазначення неправомірних дій особи,яка притягається до адміністративної відповідальності, свідчать про неконкретність обвинувачення та порушує право на захист от висунутого обвинувачення.

Так, під необхідними умовами життя малолітніх дітей необхідно розуміти сукупність правових, матеріальних, соціальних та психологічних факторів, які забезпечують фізичне виживання, повноцінний розвиток, здоров`я та безпеку дитини. За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення повинен містити зазначення конкретних неправомірних дій( бездіяльності) особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків, які покладені на цю особу у відповідності до вимог законодавства.

Відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення даних, які конкретизують обвинувачення в частині невиконання передбачених законодавством батьківських обов`язків, не дозволяє особі, яка звинувачується у вчиненні правопорушення організувати ефективний захист своїх інтересів та позбавляє суд перевірити обґрунтованість висунутого обвинувачення, встановити фактичні обставини правопорушення та прийти до переконання про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

На обґрунтування вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, матеріали справи містять:

Рапорт дільничної ОСОБА_7 , згідно із яким до неї надійшов звернення ОСОБА_1 щодо неналежного виконання ОСОБА_8 батьківських обов`язків, до якого долучено відеозапис, на якому зафіксований безлад в житлових приміщеннях, антисанітарний стан кухні, наявність значної кількості немитого посуду, перебування холодильника в зіпсованому стані з наявністю зіпсованих продуктів та відсутністю належних продуктів харчування та приготовленої їжі для дітей. (а.с. 2)

Супровідний лист начальника СВ відділення поліції № 1 ( м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області, згідно із яким відсутні дані, які б вказували на наявність кримінального правопорушення. (а.с. 3)

Заява ОСОБА_1 про неналежне виконання батьківських обов`язків з боку ОСОБА_2 (а.с. 4-5)

Згідно із текстом заяви, він бере активну участь у житті дітей. Однак постійне забезпечення побутових умов, харчування та санітарного стану житла в місці фактичного проживання є обов`язком їх матері.

08 травня 2026 року він прибув до будинку, де мешкають діти та ОСОБА_2 .

Донька повідомила йому, що хоче їсти. Під час огляду кухні та холодильника належної свіжої їжі не було, а продукти, які залишались в холодильнику, були непридатні для споживання. Також в будинку були неналежні санітарно-побутові умови. Вказує, що це є непоодиноким випадком та просить надати правову оцінку.

Письмові пояснення ОСОБА_1 , відомості в яких є аналогічними відомостям в його ж заяві (а.с. 6-7).

Письмові пояснення ОСОБА_2 надані 03 червня 2026 року. (а.с. 8-9)

Свідоцтва про народження неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , батьками яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 10, 11)

Відеозапис, долучений до пояснень ОСОБА_1 (а.с. 12) На відеозаписі зафіксована обстановка в будинку, зафіксовані безлад та наявність бруду на підлозі в одній із кімнат, неприбраний лоток для тварин, наявність в холодильнику каструлі з їжею, в якій на зовнішній вигляд наявна пліснява.

Разом з тим, обставини, які описані у протоколі серії ВАВ № 553597 від 28.2023 року, не дозволяють зробити висновок «поза розумним сумнівом» про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено в яких саме діях ОСОБА_2 вбачається неналежне виконання батьківських обов`язків щодо її дітей, не конкретизовано, у який спосіб особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини .

Водночас, оцінюючи доводи апеляційної скарги та надані на їх підтвердження докази, апеляційний суд бере до уваги, що докази, які долучені до матеріалів провадження були отримані ОСОБА_1 ще до складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннями статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Апеляційний суд приймає до уваги , що збирання доказів у справі про адміністративне правопорушення - це передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) діяльність уповноважених осіб із пошуку, фіксації та отримання фактичних даних, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність правопорушення та винність особи. Згідно зі статтею 251 КУпАП, головний обов`язок щодо збирання доказів покладається на посадових осіб, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Разом з тим, детальний аналіз сукупності доказів, які долучені до матеріалів провадження доказів свідчить про те, що орган, який зобов`язаний був складати відповідні документи щодо притягнення до адміністративної відповідальності, формально поставився до виконання своїх обов`язків, забезпечив наявність сукупності доказів, які дозволяють прийти до висновку про умови життя малолітніх та належне виконання їхніми батьками відповідних обов`язків, які передбачені діючим законом.

Зокрема, матеріали справи не містять акта обстеження житлово-побутових умов, висновку служби у справах дітей чи інших незалежних доказів, які б підтверджували відсутність належних необхідних умов для життя малолітніх та невиконання батьками їх обов`язків.

Сукупність наявних у справі доказів не дозволяє спростувати доводи ОСОБА_2 про безпідставність протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки 08 травня 2025 року вона перебувала на роботі, а тому не може пояснити про наявність обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення. Стверджує, що ОСОБА_1 має можливість безперешкодного доступу до будинку за місцем її проживання та може прийти і навести безлад у будинку, коли її не має вдома.

Посилання апелянта на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 червня 2026 року у справі № 33/4808/375/26 також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки суд розглядає кожну справу в межах конкретного обвинувачення на підставі сукупності доказів, які долучені до справи.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам ст.256 КУпАП, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище фактично є обвинуваченням.

Апеляційним судом враховується, що відповідно до положень, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії», у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Також апеляційний суд, зазначає, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, матеріали справи не містять і в апеляційній скарзі не наведено.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає недоведеним вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП щодо ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя малолітніх дітей.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення належним чином мотивоване і відповідає вимогам ст.283 КУпАП, а судом першої інстанції не допущено порушень закону, які свідчать про необхідність скасування судового рішення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому суд правильно закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника потерпілих неповнолітніх дітей ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2026 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв