Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №367/5520/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/5520/25

Провадження №2/367/184/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

17 серпня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області

в складі: головуючого - судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

представника позивача Лушкіна М.Ю.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/5520/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільною сумісною власністю та його поділ,

у с т а н о в и в:

В травні 2025 року позивач, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільною сумісною власністю та його поділ. В обґрунтування позову вказує, що у квітні 2021 року ОСОБА_2 на сайті знайомств познайомився та почав спілкуватися із ОСОБА_4 . Станом на дату знайомства відповідачка була вагітною від іншого чоловіка, з яким не підтримувала стосунків. 25 квітня 2021 року він з відповідачкою почали зустрічатися як пара, а через певний час з травня 2021 року почали проживати разом, у орендованій ним однокімнатній квартирі в м. Ірпені. Під час спільного проживання у даній однокімнатній квартирі він з відповідачкою проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне 8господарство і мали спільний бюджет. Оскільки відповідачка перебувала на останніх місяцях вагітності, він повністю забезпечував сім`ю фінансово, сплачував орендну плату за квартиру, в якій вони спільно з відповідачкою проживали,орендні плату за парко – місце авто, оплачував комунальні послуги, спільно ними спожиті, оплачував медичні послуги відповідачки, її обстеження, возив на медичний огляд у поліклініку, УЗІ тощо, оплачував вартість ліків, вітамінів для відповідачки, купівлю необхідних меблів та речей для пологів та майбутньої новонародженої дитини. Відповідачка займалася сімейним господарством. Він з відповідачкою разом готували їжу, прибирали, їздили на відпочинок, а також разом готувалися до народження дитини. Він познайомив відповідачку зі своїми батьками, а вона познайомили його зі своєю мамою. Віз із відповідачкою досить часто проводили різноманітні зустрічі, святкування із його батьками, мали спільних друзів. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка народила доньку. Батьками дитини записані - він та відповідачка. У зв`язку із народження дитини він із відповідачкою у червні 2021 року прийняли рішення про необхідність збільшення житлової площі та переїхали до іншої орендної двокімнатної квартири в м. Ірпінь. Під час спільного проживання у орендованій квартирі він, відповідачка та її донька проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство і мали спільний бюджет. Оскільки відповідачка перебувала у декретній відпустці, він повною мірою забезпечував сім`ю фінансово, сплачував орендну плату за квартиру, в якій вони спільно проживали, оплачував комунальні послуги, спільно ними спожиті, оплачував медичні послуги відповідачки та дитини, тощо. У липні 2021 року відбулося хрещення доньки відповідачки – ОСОБА_5 . Хрещеним батьком дівчинки став його друг, а в подальшому й відповідачки – ОСОБА_6 . У січні 2022 року він з відповідачкою та його друзями їздили на відпочинок сім`ями в Карпати. Додатковими підтвердженнями наявності між ним та відповідачкою фактичних шлюбних відносин, ведення спільного господарства та побуту без реєстрації шлюбу є також його грошові перекази на рахунок відповідачки у період спільного проживання без реєстрації шлюбу. У зв`язку із повномасштабним вторгненням він разом із відповідачкою та маленькою дитиною опинилися в окупації в м. Ірпінь, де разом із ними також в одній квартирі певний період проживали: мати відповідачки – ОСОБА_7 , бабуся відповідачки, а також його батьки. Задля безпеки відповідачки та її доньки при першій нагоді у березні 2022 року він вивіз відповідачку з дитиною, своїх батьків та маму відповідачки до кордону із Польщею, де відповідачка з дитиною та його батьками виїхали до Австрії (м. Відень), де проживали у його сестри – ОСОБА_8 . Поїздку відповідачки з дитиною за кордон та проживання в готелі оплачував він. Також він мав гарні стосунки із мамою відповідачки. У період перебування відповідачки закордоном він прийняв рішення про необхідність купівлі нежитлового приміщення, яке планував використовувати для здачі в оренду та отримання доходу для забезпечення сім`ї, та розпочав активний пошук такого нежитлового приміщення, спілкувався із продавцями та їздив на перегляд нерухомості. Як тільки таке нежитлове приміщення було знайдено, він оформив попередній договір купівлі – продажу та передав свої кошти продавцю, при цьому обумовив із продавцем, що договір купівлі – продажу буде оформлено від імені його дружини ОСОБА_3 , а тому узгодив прописання в договорі обставин, що він діє від її імені. Всі організаційні дії щодо пошуку приміщення та домовленостей із продавцем він вчиняв самостійно, жодних офіційних правочинів на делегування йому повноважень діяти від імені відповідачки, остання ніколи не вчиняла. Це було його бажання придбати таку нерухомість для сім`ї. Наприкінці травня 2022 року відповідачка із дочкою повернулися в Україну, де проживали із ним разом однією сім`єю у орендованій ним квартирі. 06 червня 2022 року (за чотири дні до реєстрації шлюбу) відповідачка, за попередньою домовленістю та узгодженням ним із попереднім власником нежитлового приміщення дати та часу, поїхала до нотаріуса, що вже офіційно оформити договір купівлі – продажу нежитлового приміщення № 6 у будинку АДРЕСА_1 . Вказаний вище договір було укладено від імені відповідачки, однак гроші для оплати вартості такого приміщення були надані ним, ці грошові кошти були його доходом. Станом на червень 2022 року фінансовий стан відповідачки не дозволяв останній придбати нежитлове приміщення самостійно. Вказаний договір було укладено відповідачкою в інтересах сім`ї його та відповідачки, для майбутньої здачі такого приміщення в оренду та забезпечення сім`ї. 11 червня 2022 року, тобто через п`ять днів після купівлі спірного нежитлового приміщення, він з відповідачкою уклав шлюб. Тож, у період з 01 травня 2021 року по 10 червня 2022 року включно, він, відповідачка та її донька проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом виховували дитину. Наприкінці 2023 року відносини між ним та відповідачкою погіршилися, та вони фактично перестали проживати разом. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року виключено з актового запису про народження відомості про нього як батька дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року розірвано шлюб між ним та відповідачкою. У зв`язку із розірванням шлюбу та припиненням шлюбних відносин він намагався в досудовому порядку вирішити із відповідачкою питання поділу майна (нежитлового приміщення), пропонував їй в добровільному порядку передати йому у власність нежитлове приміщення, фактично придбане ним за власні кошти. При цьому він наголошував, що необхідність такого поділу для нього виникла, зокрема, тим, що наразі його батьки, які весь цей час дбали про відповідачку та її доньку, перебувають у скрутному фінансовому становищі, а тому потрібні кошти щоб їм допомогти. Також, відповідачці була запропонована компенсація за її участь у оформленні такого майна. Утім відповідачка добровільно відмовляється повернути вказане майно та заперечує його права на таке майно, питання поділу майна не розглядає.

У відзиві на позовну заяву (том 1 а.с.145-153) представник відповідача вказує, що відповідачка заперечує проти наведених позивачем обставин та з усією відповідальністю заявляє що ніколи не проживала з позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не вела спільного господарства, і не мала з ним спільного бюджету. Статус сім`ї сторони набули виключно з моменту державної реєстрації шлюбу – 11 червня 2022 року. Відповідачка відчувала до позивача романтичні відчуття та ідентифікувала його як близьку до себе людину. Сторони зустрічалися, проводили разом час, були знайомі з родичами один одного та друзями позивача, однак відповідачка, ніколи не сприймала вказані стосунки із позивачем як проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки вони не вели спільне господарство, не мали спільного домогосподарства, не мали спільного бюджету. Зустрічі сторін до укладення шлюбу носили періодичний характер. Це виключає заявлений позивачем інститут «проживання однією сім`єю». До позовної заяви стороною позивача не долучено жодного доказу, який би підтверджував викладене у позові, зокрема доказів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету. В свою чергу, згідно із судовою практикою, визначальним у такій категорії справ є саме ідентифікація сторонами себе як чоловіка та дружини, піклування один про одного, наявність спільного господарства та спільного бюджету та саме на позивача, згідно із нормами ЦПК України, покладено обов`язок довести такі обставини. Позивач хибно зазначає про його батьківство, оскільки позивач був вказаний батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 лише 06 серпня 2022 року, тобто через два місці після реєстрації шлюбу з відповідачкою. За таких обставин, свідоцтво про народження ОСОБА_9 не може слугувати доказом того, що між сторонами існували фактичні шлюбні відносини без реєстрації шлюбу. Щодо фотографій, які долучені до позовної заяви, то вказані світлини не підтверджують факт проживання сторін однією сім`єю, ведення спільного господарства, наявність спільних прав та обов`язків один щодо одного. Отже такі докази не є належними. Щодо осіб, які зазначені свідками, то майже всі свідки, як це підтверджено безпосередньо позивачем, є або його родичами, або близькими друзями, а відтак їх покази не можуть бути об`єктивними та безсторонніми. Щодо переказів коштів, які були здійснені позивачем на рахунок відповідача, слід зауважити, що сума перерахованих коштів за 202 рік склала 9 102,00 грн, за 2022 рік (до укладення шлюбу) -1300,00 грн. Отже, вказані суми є незначними, переказами відповідачу на власний розсуд. Позивача, та не є такими, що підтверджують ведення спільного бюджету. Більше того, цільове призначення перерахування вказаних коштів також не зазначено, що унеможливлює їх ідентифікацію як складової спільного бюджету. Листування із застосунку «Телеграм» не може підтверджувати комунікацію позивача із матір`ю відповідачки, оскільки неможливо ідентифікувати користувача « ОСОБА_10 » та користувача, яким надсилались повідомлення, також електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. За таких обставин, дане листування не є допустимим доказом у межах справи, що розглядається. Щодо реєстрації шлюбу між сторонами – слід зауважити, що сторони подали заяву про реєстрацію шлюбу 11.06.2022 року та у той же день зареєстрували шлюб. Тобто, хоча з звичайною (класичною) процедурою реєстрації шлюбу передує 30- ти денний строк, який надається заявникам до реєстрації шлюбу, у випадку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідний строк не надавався, а шлюб було зареєстровано одразу у день подання заяви. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.10.2024, яка залишено у силі постановою Київського апеляційного суду від 02.04.2025- відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. В позовній заяві, на підставі якої відкрито провадження у справі, зазначається, що 14 лютого 2022 року між позивачем та відповідачем було укладено усний договір позики грошових коштів у валюті, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США для придбання нежитлового приміщення, яке є предметом розгляду у даній справі. Також, у заяві вказано: «Укладення договору позики в усній формі зумовлювалось особистими стосунками позивача та відповідача, які згодом переросли у шлюб. Строк повернення коштів 7 днів з моменту отримання відповідачем вимоги позивача про повернення коштів». Також повторно вказано:» Зауважуємо, що 14 лютого 2022 року позивач враховуючи численні прохання та наміри відповідача займатися своєю справою, уклав із відповідачкою усний договір позики грошових коштів на придбання нежитлового приміщення та передав відповідачці 20 000,00 дол. США…» і «Не володіючи спеціальними знаннями у сфері нерухомості, відповідачка з метою реалізації мети отримання позики, уповноважувала позивача підшукати приміщення для ведення власної діяльності та здійснити підготовчі дії щодо придбання відповідного приміщення. На виконання усного доручення відповідача, позивачем було підшукано відповідне нежитлове приміщення…». У межах справи, що розглядається Ірпінським міським судом Київської області, позивачем вказується інша підстава придбання майна - « У період перебування відповідачки із дитиною за кордоном позивач прийняв рішення про необхідність купівлі нежитлового приміщення, яке планував використовувати для здачі в оренду та отримання доходу, для забезпечення сім`ї». Всі організаційні дії щодо пошуку приміщення та домовленостей із продавцем позивач вчиняв самостійно, жодних офіційних правочинів на делегування позивачеві повноважень діяти від імені відповідачки остання ніколи не вчиняла. Це було бажання позивача придбати таку нерухомість для сім`ї. Оскільки правова позиція ОСОБА_2 у справі про стягнення боргу за договором позики та у справі про визнання майна спільною власністю є непослідовною та взаємовиключною – це ще раз свідчить про те, що між сторонами не було фактичних шлюбних відносин, а створення сім`ї відбулося саме у день державної реєстрації шлюбу 11.06.2022 року. Декларуючи в заяві по суті (позові) конкретні обставини та подальше одночасне спростування таких обставин вказує на недобросовісну поведінку позивача, адже фактично відбувається дія в супереч попередній поведінці, що є недопустимим. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року по справі № 754/4475/19, від 12 січня 2022 року у справі № 520/13586/18.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 пояснила суду, що інколи перебувала із позивачем в орендованій ним квартирі, так як у них були почуття та стосунки, але стосунки як хлопця та дівчини, але основний час вона проводила у квартирі своєї матері. Для нею дуже принципова та позиція, що сім`я утворюється саме після реєстрації шлюбу, а шлюб з позивачем вона уклала 11 червня 2022 року. Зустрічатися з хлопцем вона не рахує, що це є створення сім`ї, де виникають певні обов`язки. Доньку на ОСОБА_2 вона не записувала, в той час коли вони почали зустрічатися вона була вагітна, та коли вона народила доньку, вона зареєструвала доньку на ОСОБА_11 (відомості про батька були записані з її слів), тобто ніяких домовленостей (усних чи письмових), що вона запише ім`я та по батькові батька дитини « ОСОБА_12 » у них з позивачем, не було. Батьком дитини позивач був записаний, після реєстрації шлюбу, оскільки позивач виявив таке бажання. За освітою відповідачка є маркетологом, ступінь – бакалавр. В період вагітності народження дитини забезпечувала себе та дитину за допомогою коштів матері та батька, а також вона має свою справу в`яже пледи, сторінка працює з 2019 року та момент вагітності та момент коли вже народилась дитина вона цим займалася. Як ФОП вона не зареєстрована. Відповідачка відмовилась відповідати на запитання за рахунок чиїх коштів було придбане спірне нежитлове приміщення. Після зміни квартири оренду за квартиру здійснював ОСОБА_13 . Він не готував та не прибирав у квартирі, інколи це робила вона. Вона підтвердила, що на фотографіях, які долучені до матеріалів позовної заяви позивачем, саме вона в той час коли вони проводили разом із позивачем. ОСОБА_14 є дійсними. Вона на той час була у гарних відносинах з ОСОБА_15 і дійсно за кордон, після повномасштабного вторгнення, виїжджала разом із його родичами. Вона за кордоном проживали в одній квартирі із батьками ОСОБА_15 та її матір`ю. Забезпечувала вона себе, дитину та маму сама, так як оформили виплати, а також її мати працювала прибиральницею у домовласника. На період вагітності та коли їй необхідно було проходити УЗІ (11.03.) вона не була знайома із ОСОБА_15 , вартість УЗІ вона оплачувала сама, вітаміни та все необхідне для дитини купляла її мати, оскільки на той момент жили на кошти її матері. Після христин дитини, вона поїхала до матері залишивши ОСОБА_15 в квартирі з кумом, яка бачила один раз, ім`я не пам`ятає. Кошти в той період вона ОСОБА_15 не надавала, оскільки не мала їх, подарунків ОСОБА_15 не робила та в бізнес його кошти не вкладала. За прибирання в квартирі ОСОБА_15 , останній їй кошти не надавав. Інколи, коли залишалася на ніч у ОСОБА_15 , вона брала із собою новонароджену дитину. А коли не брала дитину із собою, донька залишалась з її матір`ю. В період 2020 по 2024 роки де працювала її матір не знає. Її батько тимчасово безробітний та він проживає окремо від її матері, бо вони розійшлися, але офіційно розірвання шлюбу не оформили. Вона не знає як у батька з особистим життям,бо останній не ділиться із нею цією інформацією. Із пологового будинку її зустрічали її мати та ОСОБА_13 . ОСОБА_13 був сам. Христини дитини для неї були більше формальністю, а тому вона хрещеним узяла людину, яка практично не знала. Ініціатором хрещення дитини виступав ОСОБА_13 . Перебуваючи просто у стосунках із позивачем, вона за ініціативою позивача, та взявши у хресного друга позивача, якого практично не знала похристила дитину.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснила суду, що позивач по справі є її сином. Відповідачку знає з травня 2021 року, як її син познайомився із нею, народилась дитинка, вони жили разом і вони приходили, до них в гості. В травні 2021 року народилась дитинка, а жили вони разом ще раніше. Познайомилась вона із відповідачкою у травні 2021 року. До народження дитини син розповідав, що у нього є жінка та вона має народити. Хто є батьком дитини вона не знала, але син відразу сказав, що дитини не його. Після народження дитини відповідачка проживала разом із сином та знімали квартиру в м. Ірпені. Вони приїжджали до них у гості. Відповідачка проживала в квартирі на постійній основі, коли вони приїжджали, спочатку у них була однокімнатна квартира, вони там проживали із дитиною, потім знайшли двокімнатну квартиру, дитина жила разом із ними бо навіть була дитяча кімната. Відповідачка користувалась її автомобілем. На початку повномасштабного вторгнення син на її машині довіз їх до кордону, а потім за кермом була відповідачка, вони їхали в Австрію, бо там проживала її дочка, яка орендувала для них трикімнатну квартиру, де вони проживали із відповідачкою її дитиною, поки відповідачка не надумала виїхати. В цій квартирі дитини виповнився рік, вони святкували, потім ще приїхала мати відповідачки. Вони спілкували із матір`ю відповідачки, бо проживали всі разом в одній квартирі. Оренду квартири вони сплачували порівну, а харчі купляли то разом, то окремо. Перший місяць за оренду квартири вони сплачували із тих коштів, що ОСОБА_13 дав їй на дорогу, це були її кошти. А після оформлення статусу тимчасово переміщеної особи стали платити за оренду з цих коштів, які отримували, як біженці. Вони спочатку плати своїми грошима, а потім їм ці кошти повертали. Вона, дитина та відповідачка були зареєстровані в орендованій квартирі, а мати відповідачки була зареєстрована у її дочки. З усіх осіб сплачували оренду. На хрещеннях дитини були присутні, бо син просив допомоги в організації христин. Вони разом ходили реєструвались, був його друг та подруга відповідачки були хресної, син оплачував витрати на христини. Оренду за квартиру платив ОСОБА_13 , бо відповідачка не працювала. На ніч у ОСОБА_15 із відповідачкою ніколи не залишалась. Стосовно планів відповідачки стосовно її статусу та планів з ОСОБА_15 на майбутнє у період з травня 2021 року до 11 червня 2022 року, тет – а –тет з відповідачкою не спілкувалася, оскільки так близько з відповідачкою не спілкувалася. ОСОБА_13 казав, що відповідачка є його дівчиною та він бажає з нею одружитися, в неї буде дитина, яку він признає як свою і вони ніколи не кому не казали, що це не його дитина. Як мати вона хотіла щоб син одружився та жив законним браком, на що син сказав, що спочатку він має заробити гроші щоб мати змогу утримувати дружину, а потім буде женитися. В гостях у сина могли залишатися і до вечора, а могли по просту приїхати завести продукти. Не бачила де відповідачка була після їхнього від`їзду. Як син проводив час із відповідачкою поза межами квартири знає лише із світлин, які їй надсилали. Про те, що відповідачка у період з травня 2021 року по червень 2022 року займається своєю справою не знає, знає що відповідачка робила фотосесії. Чи передавала відповідачка якісь кошти її сину не знає, бо не жила із ними. Хто був ініціатором розриву сімейних відносин вона не знає, син про це повідомив їй по телефону. На цей час відповідачка робить вигляд що зовсім її не знає, але таке відношення відповідачки є неприємним для неї. На той час вона працювала, і у неї не було багато часу, що їздити в гості до сина, але по вихідним вона приїздила, особливо коли їздила на дачу в с. Димир. Враження того, що відповідачка із дитиною приїздять до сина в гості не було, навпаки було враження того, що вони постійно проживають у сина (речі відповідачки та дитини були, дитяча краватка, речі відповідачки у ванній кімнаті і таке інше). В Карпати син із відповідачкою їздили у двох, дитина залишилась у матері відповідачки, а вона їздила їй допомагати. Син із відповідачкою вели себе як подружжя. Мати відповідачки до повномасштабного вторгнення працювала на СТО адміністратором. У Відні мати відповідачки прибирала у хазяїна будинку раз на тиждень та отримувала 10 євро. З батьком відповідачки не знайома. Зі слів сина знає, що він купив приміщення та разом із відповідачкою вони його здають в оренду. Про наміри сина придбати таке приміщення не знала. Про реєстрації шлюбу син їй повідомив.

Свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що позивача і відповідача знає, бо вони купували у неї спірне нежитлове приміщення. ОСОБА_2 вернувся до неї з обставин купівлі нежитлового приміщення. Вважала, що з ОСОБА_3 . ОСОБА_2 перебуває у шлюбі, але з`ясувалось, що на той момент вони не перебували у шлюбі. Коли вони прийшли до нотаріуса, вони наполягли піти до свого нотаріуса, навіть мислі тоді не було, що вони не перебувають у шлюбі. Основну комунікацію по купівлі нежитлового приміщення проводив ОСОБА_13 . З відповідачкою з приводу купівлі нежитлового приміщення не спілкувалась. Відповідачку бачила один раз під час укладення договору купівлі – продажу у нотаріуса. Коли запитала у ОСОБА_15 на кого будуть оформляти право власності на приміщення, він відповів, що на відповідачку. На статус, який ОСОБА_13 , тоді надав відповідачці не звернула уваги. Причину (для чого купує нежитлове приміщення) не обговорювали. Під час укладення договору купівлі – продажу з відповідачкою не спілкувалися. Спірне нежитлове приміщення належало її сину, якому 38 років, він може надавати оцінку своїм діям та укладати договори від свого імені. Власником або співвласником майна не була, власником майна був її син. Кошти за договором купівлі – продажу нежитлового приміщення отримувала вона.

Свідок ОСОБА_18 пояснив суду, що позивача та відповідача знає, оскільки працював колись разом із позивачем, а з відповідачкою познайомився вже як із жінкою ОСОБА_15 . В гостях у подружжя ОСОБА_19 був пару разів, на той час була квартира студія. Вони спільно проживали, оскільки було таке, що в квартирі була тільки відповідачка. ОСОБА_13 надав відповідачці статусу жінки. Йому відомо, що відношення ОСОБА_15 до новонародженої доньки були дуже теплі, а от чи займався ОСОБА_13 вихованням дитини сказати не може бо в 2021 році пішов на службу до ЗСУ та зв`язку були втрачені. Хто займався побутовими питання не знає. СТО на якому він працював належало ОСОБА_15 . Справи після звільнення приймала мати відповідачки, яка працювала адміністратором на СТО, відповідачка також допомагала на СТО. Стосунки із матір`ю відповідачки були нормалі. Хто є біологічним батьком дитини не знає. Під час роботи на СТО він був підпорядкований ОСОБА_15 . Приблизно з осені 2021 року пішов на службу в ЗСУ. Ще до народження дитини приходив декілька разів (менше п`яти) в гості до ОСОБА_15 . Ввечері покидав квартиру ОСОБА_15 . Спільний побут подружжя ОСОБА_19 не відомо. ОСОБА_20 виступив ініціатором розриву стосунків не відомо. Зараз спілкується з ОСОБА_15 дуже рідко. Він знав, що ОСОБА_13 не був біологічним батьком дитини. ОСОБА_21 в квартирі свідчила про те, що ОСОБА_13 з відповідачкою проживають разом.

Свідок ОСОБА_22 повідомив суду, що знає позивача, бо той працював водієм у його родича, а відповідачку знає, бо вона проживала з позивачем. З відповідачкою познайомився, оскільки вона була його сусідкою. ОСОБА_13 називав відповідною коханою. В гості до них не приходив, але надавав їм послуги з ремонту котлу. Двері відчинила відповідачка, позивача на той момент дому не було, відповідачка була вдягнена у домашньому одязі. Періодично зустрічав позивача із відповідачкою разом, коли ти прогулювались по парку разом із дитиною. Один раз бачив відповідачку за кермом сірого лексусу. Чи займався ОСОБА_13 вихованням дитини сказати не може. В будинку наявні укриття. В сусідньому будинку в укритті бачив разів 20 позивача із відповідачкою разом. В день бачив їх в укритті два рази точно, а вночі не пам`ятає. Стосовно дитини розмов з позивачем не вели. Газовий котел ремонтував до вторгнення в 2021 року, було тепло. Іноді (разів два за тиждень до повномасштабного вторгнення, кінець літа, осінь, вдень) бачив відповідачку з дитиною на прогулянці біля будинку, а разом із ОСОБА_15 не пригадаю. Познайомився з ОСОБА_15 до ковідного періоду, десь у 2018 році. Він взнав по факту що ОСОБА_13 проживає поруч.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши сторони, свідків та дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Як зазначає позивач у позовній заяві та заперечується відповідачкою у судовому засіданні, в період з 25 квітня 2021 року по 11 червня 2022 року позивач та відповідач мали стосунки. Позивач вказує, що вони з відповідачкою проживали у вказаний вище період, як чоловіка та жінка без реєстрації шлюбу, а відповідачка цей факт заперечує, говорячи про те, що вважала стосунки із позивачем, як стосунки хлопця та дівчини, без обов`язків, які виникають при створенні сім`ї.

Із копії попереднього договору укладеного у 2022 року (числа та місяця договір не має) вбачається, що ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_23 уклав договір про наступне: майбутній покупець зобов`язалися при настанні умови п.2 цього договору, укласти у майбутньому договір купівлі – продажу) (основний договір) на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення за АДРЕСА_2 , загальною площею 16,1 кв.м., що належить майбутньому продавцю ОСОБА_24 на праві приватної власності (том 1 а.с.40-43).

Умовою продажу вказаного вище нежитлового приміщення (п.2 попереднього договору) було зазначено вчинення нотаріальної дії щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення та укладення нотаріально посвідченого договору купівлі – продажу нежитлового приміщення. Вказані дії мають відбутися в строк 15 робочих днів з моменту настання наступних обставин: прибуття майбутнього покупця до України, а саме в м. Ірпінь Київської області та фізична можливість прибути майбутнього покупця нотаріуса для укладення основного договору та наявність діючого приватного або державного нотаріуса, який може вчинити нотаріальні дії щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення відповідно до чинного законодавства України та видати Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на вказане майно.

Згідно копії розписки від 2022 року (дати та місяця розписка не має) громадянин ОСОБА_24 надав ОСОБА_23 розписку, від імені якої діяв ОСОБА_2 про отримання від останнього грошової суми, яка на дату укладення даної розписки еквівалентна 20 000,00 дол. США ( том 1 а.с.44), як 100% аванс за попереднім договором щодо продажу ОСОБА_23 належного ОСОБА_24 нежитлового приміщення за № 6 у будинку АДРЕСА_1 , загальної площею 16,1 кв.м.

06 червня 2022 року ОСОБА_24 та ОСОБА_23 уклали договір купівлі – продажу нежитлового приміщення № 6 в будинку АДРЕСА_1 (том 1 а.с.45-46,59,60).

ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем (том 1 а.с.49-58).

11 червня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_23 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб виданого 11 червня 2022 року Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), серії НОМЕР_1 ( том 1 а.с.39).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано ( том 1 а.с.64,65).

ОСОБА_2 був записаний батьком ОСОБА_9 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.36) та рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року виключено відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька – ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с.61-63).

Суд приймає до уваги показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_22 оскільки їх покази не суперечать іншим зібраним по справі доказам та є об`єктивними.

Суд критично ставиться до тверджень представника відповідача про те, що пояснення допитаних свідків не лише не підтверджують доводи позивача щодо проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу, а й, навпаки свідчать про відсутність у більшості свідків обізнаності з обставинами спільного побуту, ведення господарства та фінансових витрат сторін, оскільки сама відповідачка у наданих суду поясненнях не спростувала факту того, що мала стосунки із позивачем, перебувала у орендованій ним квартирі, разом з новонародженою дитиною, готувала їжу, прибирала, також не заперечувала того, що після повномасштабного вторгнення позивач вивіз її разом із дитиною та своєю матір`ю до кордону із Польщею, після чого вони з матір`ю позивача поїхала до м. Відня де і проживали разом, присутність позивача під час укладення договору купівлі – продажу спірного нежитлового приміщення та відмовилася пояснювати за чиї кошти було придбане спірне нежитлове приміщення.

Судом приймається до уваги представлені з боку ОСОБА_2 фотознімки, які були оглянути судом за участю сторін та свідків, на яких зображені разом ОСОБА_3 та ОСОБА_25 , які спільно проводили часи свого відпочинку, святкування празників тощо, які вказують на близькі відношення між ними. Дійсність вказаних фотознімків, те, що саме вона на них зображена, підтвердила в судовому засіданні і сама відповідачка (том 1 а.с.66-84).

Суд критично відноситься до показів відповідачки, яка заперечує факт проживання нею з відповідачем, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, вказуючи про те, що це були лише стосунки на рівні хлопця та дівчини, оскільки її покази не відповідають дійсним обставинам, встановлених судом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Отже, зважаючи на викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, слід дійти висновку, що ОСОБА_2 довів той факт, що він з квітня 2021 року по 11 червня 2022 року проживав однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, як чоловік та жінка з ОСОБА_3 , оскільки на протязі вказаного часу між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відтак, до правовідносин, які виникли між ними, застосовуються положення ст. 74 СК України, якою передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Спільне проживання жінки та чоловіка породжує спільну сумісну власність лише при наявності сім`ї, а сім`ю згідно із ст.3 СК України складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

Також, варто вказати, що згідно статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (перше речення абзацу 2 частини 1 статті 71 Кодексу).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Згідно ч.4 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

На вимогу ч.5 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як було зазначено та встановлено даним рішенням суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 06.06.2022 р. проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу. Згідно копії розписки, яка наявна в матеріалах справи грошові кошти за придбання спірного нежитлового приміщення, від імені ОСОБА_26 були передані ОСОБА_2 . Свідком, ОСОБА_27 , яка була присутня на підписанні договору купівлі – продажу спірного нежитлового приміщення, було підтверджено, що грошові кошти за спірне нежитлове приміщення були передані ОСОБА_2 та всю комунікацію з підстав придбання нежитлового приміщення та підписання договору купівлі – продажу вели через ОСОБА_2 . Такий спосіб розрахунку та оформлення спірного нежитлового приміщення лише на ім`я ОСОБА_28 не викликає у суду сумніви чи застережень, які відповідають принципам довіри та добросовісності сім`ї. В свою чергу, ОСОБА_3 не надала суду доказів, які б безпосередньо доводили той факт, що спірне нежитлове приміщення було придбане за її особисті кошті та не в інтересах сім`ї, а навпаки відмовилась пояснювати суду за чиї кошти було придбане спірне нежитлове приміщення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року у справі № 362/2567/17-ц (провадження № 61-28795св18) зроблено такий висновок: «Згідно частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов`язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише державна реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім`ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу».

Аналогічний висновок також було зроблено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 313/403/14-ц (провадження № 61-13868св18).

Вказаний висновок доповнено в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 750/9806/16-ц (провадження № 61-16800св18): «Згідно зазначених норм (частина шоста статті 57 СК України) при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу».

Відповідач не спростував презумпцію спільної сумісної власності на вказане майно.

Тому суд доходить висновку, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном сторін, яке підлягає поділу між ними в рівних частках.

Разом з тим, позивач заявив вимогу про визнання спірного нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, набуте ними під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що не є ефективним способом захисту.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.

Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого під час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Оскільки відповідач не спростував презумпції спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, суд поширює режим спільної сумісної власності на вказане майно, ділить його в рівних частках між сторонами, однак відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання цього об`єкту спільним сумісним майном.

У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9 300 грн. 00 коп. ( том 1 а.с.110).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.60,61,63,71Сімейного кодексу України, ст. ст. 2,4,11,12,13,74,141,142, 206,247,258,263,264,265,355 ЦПК України, суд

У х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільною сумісною власністю та його поділ задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення № 6 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 16,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1485199132109).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9 300 (дев`ять тисяч триста) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 .

Головуючий суддя М.П. Одарюк